Справа № 536/44/25
Провадження № 2/536/415/25
29 вересня 2025 року Кременчуцький районний суд Полтавської області у складі головуючої судді Баранської Ж.О., за участю секретаря судового засідання Пальчик К.О., представника позивача адвоката Шамшуріна Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кременчук цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини та визначення місця проживання дитини,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , де просив суд ухвалити рішення, яким встановити факт, що він самостійно виховує та утримує сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що він перебував у фактичних шлюбних відносинах з відповідачкою ОСОБА_3 , від яких ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син - ОСОБА_4 та з часу народження сина вони всі разом проживали в будинку позивача по АДРЕСА_1 . В лютому 2022 року відносини позивача з відповідачкою значно погіршились та відповідачка переїхала проживати окремо в с.Новоселівка. З того часу ОСОБА_1 самостійно займається вихованням та утриманням малолітнього сина, проживають вони вдвох за тією ж адресою. Натомість мати дитини - ОСОБА_3 зовсім не приймає участі у вихованні сина, не цікавиться його життям та інтересами, жодної фінансової допомоги на утримання дитини не надає.
20 січня 2025 року суддею постановлено ухвалу, якою позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк на усунення встановлених суддею недоліків.
27 січня 2025 року суддею постановлено ухвалу про відкриття загального позовного провадження у справі.
31 березня 2025 року на адресу суду надійшла заява представника позивача про збільшення позовних вимог, де він остаточно просив ухвалити рішення, яким встановити факт, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком - ОСОБА_1
05 червня 2025 року судом постановлено ухвалу про прийняття заяви про збільшення позовних вимог.
07 липня 2025 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Представник позивача адвокат Шамшурін Ю.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, що викладені у позовній заяві, просив суд позов задовольнити повністю.
Відповідачка ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, однак в судове засідання не з'явилась, направивши на адресу суду заяву, в якій позовні вимоги визнала, просила суд справу розглянути без її участі.
Представник третьої особи Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, однак в судове засідання не з'явилась, направивши на адресу суду заяву, де просить суд справу розглянути без її участі з врахуванням висновку органу опіки та піклування щодо спору.
Представник третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_4 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.
Вислухавши представника позивача, дослідивши та проаналізувавши представлені докази, суд приходить до наступних висновків.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені статтями 150, 151 СК України.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
Як вбачається зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , ОСОБА_3 05 липня 2022 року уклала шлюб з ОСОБА_5 та в шлюбі набула прізвище чоловіка - ОСОБА_6 .
Малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , навчається у Малокохнівській гімназії № 14 Кременчуцької міської ради.
Як видно з довідки, що надана директором гімназії 04.11.2024 року, ОСОБА_4 проживає разом з батьком по АДРЕСА_1 , батько спілкується з педагогами, які навчають сина, цікавиться життям дитини в гімназії. Мати ОСОБА_3 контакту з гімназією не підтримує, із вчителями не спілкується, контакту з дитиною не підтримує.
Доведення факту одноосібного виховання дітей батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дітей, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, зокрема на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2024 у справі № 363/4834/23.
Згідно ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Ч.7 ст. 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789- XII (далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами 1-4 статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Як вбачається з висновку органу опіки та піклування, за результатами перевірки умов проживання малолітнього ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , встановлено, що дитині забезпечені добрі житлові умови, хлопчик доглянутий, забезпечений усім необхідним для розвитку та навчання.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона є сестрою позивача та тіткою малолітнього ОСОБА_4 . Також пояснила, що починаючи з лютого 2022 року мати дитини - ОСОБА_3 забрала свої речі та переїхала до іншого місця проживання та з того часу спільно не проживає з сином, його життям не цікавиться, ніякої участі у вихованні та утриманні дитини не приймає. За увесь час з моменту свого переїзду ОСОБА_3 лише один раз з'являлась у місці проживання дитини, при цьому вчинила сварку з ОСОБА_1 та погрожувала, що забере сина проживати до себе. У подальшому не з'явлалась.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що вона є сусідкою позивача. Підтвердила, що починаючи з лютого 2022 року позивач проживають разом з сином ОСОБА_9 , позивач має гарні житлові умови та усім забезпечує сина. Матір дитини свідок з 2022 року не бачила.
Отже, надані позивачем докази свідчать про проживання дитини разом з батьком, що позивач ОСОБА_1 одноосібно утримує дитину, що сторонами не заперечується, та підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дитини, що остання остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов'язків з виховання сина, тобто обставина відсутності участі матері у вихованні дитини є доведеною.
Слід зазначити, що не зважаючи на проживання матері окремо від дитини, це не впливає на обов'язок ОСОБА_10 піклуватися про здоров'я сина, його фізичний, духовний та моральний розвиток, готувати його до самостійного життя, а також на її обов'язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Разом з тим, ОСОБА_10 в житті дитини фактично участі не бере, мати не забезпечує дитині своєї присутності тією мірою, яка є необхідною з огляду на вік дитини.
Іншого порядку встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини законодавством України не передбачено.
Доведення факту одноосібного виховання дітей батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дітей, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, зокрема на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2024 у справі № 363/4834/23.
Таким чином, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, враховуючи, що позивачем представлено суду належні та беззаперечні докази в обґрунтування своїх вимог, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком - ОСОБА_1 .
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини разом з батьком, суд зазначає наступне.
Статтею 160 Сімейного кодексу України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Частиною 1 статті 161 Сімейного кодексу України встановлено, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з пунктами 1, 2, 3 статті 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї законом.
Згідно статті 4 Конвенції, держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних та інших заходів для здійснення прав, визнаних у цій Конвенції.
Відповідно до статті 9 Конвенції, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2020 року по справі №712/11527/17 та Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року по справі №716/591/19 зазначено, що при визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Суд також зазначає, що обставини, які перешкоджають визначенню місця проживання сина з батьком, визначені у частині 2 статті 161 Сімейного кодексу України, судом не встановлені.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 19 Сімейного кодексу України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є, зокрема, недостатньо обґрунтованим.
Так, згідно висновку органу опіки та піклування, визнано недоцільним визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_1 .
Стосовно доводів органу опіки та піклування щодо недоцільності визначення місця проживання дитини разом з батьком, суд вважає необхідним зазначити про те, що у висновку органу опіки та піклування вказано про відсутність спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини, проте одночасно вказано про незгоду матері на визначення місця проживання сина разом з батьком. Окрім того, мати дитини, будучи достовірно обізнаною про наявність у провадженні суду справи про визначення місця проживання дитини, неодноразово в судові засідання не з"являлась, активну позицію щодо місця проживання дитини не висловлювала, фактично на даний час питання про місце проживання дитини ОСОБА_4 між батьками однозначно не вирішене.
З врахуванням викладеного, а також достовірно встановлених дійсних обставин справи, задля створення найбільш сприятливого середовища та умов для повноцінного розвитку дитини, а також з врахуванням того, що батько ОСОБА_1 забезпечив дитині належні житлово-побутові умови, у повному обсязі виконує обов"язки щодо забезпечення здоров"я та розвитку дитини, суд вважає за доцільне у якнайкращих інтересах дитини визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з батьком ОСОБА_1 .
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про законність та обгрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком.
Керуючись статтями 12, 81, 83, 89, 141, 263, 282, 284, 289 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини та визначення місця проживання дитини, задовольнити.
Встановити факт, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , самостійно виховує та утримує сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Інформація про учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Третя особа - Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, місцезнаходження: 39600, Полтавська область, м. Кременчук, площа Перемоги, буд.2.
Третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 .
Повне рішення суду складено 03 жовтня 2025 року.
СуддяЖ. О. Баранська