Справа № 535/940/22
Провадження № 2/535/11/25
26 вересня 2025 року селище Котельва
Котелевський районний суд Полтавської області у складі:
головуючого - судді Шолудько А.В.,
з участю:
секретаря судового засідання Плотник І.А.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №535/940/22 за позовом Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави до Борівської селищної ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов'язання повернути земельну ділянку,
Керівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області звернувся до Котелевського районного суду Полтавської області з позовом, у якому просить визнати незаконним та скасувати рішення XIV сесії VIII скликання Борівської селищної ради від 02.08.2021 №93, яким передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га (кадастровий номер 6321082500:03:003:0255) за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га з кадастровим номером 6321082500:03:003:0255, укладений 22.10.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений та зареєстрований 22.10.2021 за №10442 приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Чистовим С.Ю.; зобов'язати ОСОБА_3 повернути у комунальну власність територіальної громади Борівської селищної ради Харківської області земельну ділянку.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що Ізюмською окружною прокуратурою Харківської області в ході здійснення процесуального керівництва за досудовим розслідуванням кримінального провадження №42021222090000083 від 17.08.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, встановлено порушення вимог законодавства при прийнятті Борівською селищною радою рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та її передання у власність ОСОБА_2 , а саме: рішення селищної ради не набрало достатньої кількості голосів депутатів, оскільки виходячи з вимог закону та кількісного складу депутатів селищної ради (26 депутатів), для прийняття рішення на сесії сільської ради необхідно 18 голосів депутатів, тоді як присутніх на засідання ради було 17 депутатів, і незважаючи на це, секретарем Борівської селищної ради ОСОБА_4 рішення підписано та скріплено відтиском печатки Борівської селищної ради. Незаконність прийняття вказаного рішення підтверджується висновком Науково-дослідного інституту правового забезпечення інноваційного розвитку Національної академії правових наук України від 27.01.2022. Так як спірна земельна ділянка вибула з власності територіальної громади незаконно, з допущенням порушень вимог чинного законодавства, то рішення селищної ради від 02.08.2021 №93 підлягає визнанню судом незаконним і скасуванню. Крім того, 22.10.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки, який зареєстрований 22.10.2021 за №10442 приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Чистовим С.Ю. Оскільки державна реєстрація права приватної власності на земельну ділянку проведено на підставі незаконного рішення Борівської селищної ради, вказаний договір купівлі-продажу є недійсним з моменту його укладення. Таким чином, у зв'язку з тим, що земельна ділянка вибула з власності територіальної громади незаконно, з допущенням порушень вимог чинного законодавства, то укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає визнанню недійсним в судовому порядку, а земельна ділянка підлягає поверненню у комунальну власність територіальної громади Борівської селищної ради Харківської області.
Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з цим позовом в інтересах держави, прокурор зазначає, що у даному випадку порушено інтереси держави, оскільки Борівською селищною радою видано рішення, прийняте з порушенням процедури прийняття рішення, що в подальшому призвело до незаконного вибуття земельної ділянки з комунальної власності. Необхідність звернення прокурора з даним позовом в інтересах Борівської селищної територіальної громади до суду обумовлена тим, що інтереси територіальної громади порушено Борівською селищною радою, яка діяла всупереч інтересам відповідної територіальної громади та вимогам чинного законодавства. З огляду на викладене, прокурором, згідно зі ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прийнято рішення про звернення до суду з позовом на захист інтересів держави в особі Борівської селищної територіальної громади.
Розпорядженням голови Верховного Суду №10/0/9-22 від 16.03.2022 Котелевському районному суду Полтавської області визначено територіальну підсудність справ Борівського районного суду Харківської області та Дергачівського районного суду Харківської області.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 09.08.2022 справа №535/940/22 розподілена судді Нечипоренко І.М. (том 1 а.с. 101).
Ухвалою суду від 25.08.2022 позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (том 1 а.с. 108-109).
12.10.2022 головою Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області О. Тертишним до суду подано відзив на позовну заяву в якому зазначається, що селищна рада заперечує проти позовних вимог у повному обсязі, позовна заява є безпідставною, необґрунтованою, й такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав: рішення Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області прийняте і виконане, й ОСОБА_2 правомірно за встановленою чинним законодавством процедурою набув у власність земельну ділянку площею 2,0000 га; Борівська селищна рада вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення, керувалася загально відомими правилами округлення і при наявності 17 голосів правомірно визнала рішення прийнятим; доданий позивачем науково-правовий висновок, виконаний ученим секретарем Любич А.М., та науковим співробітником ОСОБА_5 науково-дослідного інституту правового забезпечення інноваційного розвитку Національної академії правових наук України №9 від 27.01.2022, не є належним і допустимим доказом, так як виконаний не за ухвалою суду, зазначені виконавці (експерти) не попереджені про кримінальну відповідальність, висновок не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, виконавці лише висловлюють свою особисту думку і трактують норми права на власний розсуд. Борівська селищна рада зазначає, що намагання виправити (на думку позивача) допущену в минулому органом влади «помилку» не може мати наслідком непропорційне втручання у нове право відповідача та перекладати на нього усі негативні наслідки такої «помилки», оскільки задоволення позову із формальних підстав покладатиме надмірний індивідуальний тягар на особу, яка володіє земельною ділянкою протягом тривалого часу, а отже порушить справедливий баланс інтересів сторін. Наданням ОСОБА_2 а потім ОСОБА_3 у власність земельної ділянки права та інтереси держави, територіальної громади, сусідніх землекористувачів не порушуються. Отже, втручання держави у право ОСОБА_3 на мирне володіння майном - спірною земельною ділянкою, зважаючи на тривале добросовісне користування земельною ділянкою ОСОБА_3 , яка протиправних дій для заволодіння земельною ділянкою не вчиняла, має ознаки непропорційного втручання у її право на мирне володіння майном (том 1 а.с. 126-134).
Ухвалою суду від 17.11.2022 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті (том 1 а.с. 149, 150).
29.11.2022 керівником Ізюмської окружної прокуратури Харківської області М. Дементьєвим подано відповідь на відзив, в якому зазначено, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної погреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання додержання законності передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної форми власності, яке проведене з грубим порушенням вимог чинного законодавства. Окрім того, суспільний інтерес, який полягає у поверненні у розпорядження громади земельної ділянки, що є умовою реалізації функцій держави з забезпечення громадян правом власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, забезпечення рівності можливостей всіх громадян використати своє право на землю, явно переважає приватний інтерес у отриманні громадянином спірної земельної ділянки. Також вказується, що відзив містить лише незгоду з позовними вимогами, проте не містить ні обґрунтування, ні посилання на докази (том 1 а.с. 161-167).
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Котелевського районного суду Полтавської області від 16.01.2023, призначеного через припинення суддею Нечипоренко І.М. виконання повноважень судді Котелевського районного суду Полтавської області у зв'язку із закінченням строку її відрядження з Дергачівського районного суду Харківської області, справа №535/940/22 надійшла на розгляд судді Шолудько А.В. (том 1 а.с. 170, 171).
20.03.2023 суддею Шолудько А.В. винесено ухвалу про прийняття до свого провадження справи №535/940/22, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, та за відсутності підстав для повторного проведення підготовчого судового засідання у справі, вирішено про проведення розгляду справи по суті (том 1 а.с. 172).
11.08.2023 до Котелевського районного суду Полтавської області поштою надійшла заява керівника Ізюмської окружної прокуратури М. Дементьєва, в порядку ст. 49 ЦПК України (вих. №58-2632вих23 від 04.08.2023), про зміну позовних вимог та просив:
1) визнати незаконним та скасувати рішення ХІV сесії VIII скликання Борівської селищної ради від 02.08.2021 №93 «Про передачу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області, гр. ОСОБА_2 », яким передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2, 0000 га (кадастровий номер 6321082500:03:003:0255) за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області;
2) витребувати на користь Борівської селищної територіальної громади в особі Борівської селищної ради з незаконного володіння ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га (кадастровий номер 6321082500:03:003:0255), яка знаходиться за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області» (том 1 а.с. 184-195).
Ухвалою Котелевського районного суду Полтавської області від 18.10.2023 відмовлено у прийнятті заяви керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області Миколи Дементьєва про зміну предмета позову, а саме про: 1) визнання незаконним та скасування рішення ХІV сесії VIII скликання Борівської селищної ради від 02.08.2021 №93 «Про передачу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області, гр. ОСОБА_2 », яким передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га (кадастровий номер 6321082500:03:003:0255) за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області; 2) витребування на користь Борівської селищної територіальної громади в особі Борівської селищної ради з незаконного володіння ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га (кадастровий номер 6321082500:03:003:0255), яка знаходиться за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області. Заяву керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області Миколи Дементьєва про зміну предмета позову у справі № 535/940/22 від 04.08.2023 - повернуто позивачу (том 1 а.с. 200-202).
29.10.2024 секретар Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області Віталій Кіян подав до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що Борівська селищна рада Ізюмського району Харківської області заперечує проти позовних вимог Ізюмської окружної прокуратури Харківської області до Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення земельної ділянки, у повному обсязі та просить суд розглядати дану справу без присутності представника Борівської селищної ради з урахуванням відзиву, заперечення на відповідь на відзив наданих Борівською селищною радою Ізюмського району Харківської області (том 2 а.с. 39-66).
Керівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області Максим Климовець 25.09.2025 подав до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що якщо у результаті прийняття рішення суб'єктом владних повноважень особа набула речове право на земельну ділянку, то вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується правових відносин і є цивільно-правовим способом захисту права позивача; спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності поза її волею, всупереч встановленого законом порядку внаслідок видачі незаконного рішення Борівської селищної ради, на підставі якого ОСОБА_2 отримав земельну ділянку, що також ставить під обґрунтований сумнів добросовісність Борівської селищної ради під час розпорядження спірною земельною ділянкою та інших відповідачів під час набуття права власності на неї; виходячи з мети, обґрунтування й мотивів заявленого прокурором позову в частині повернення земельної ділянки, такі вимоги необхідно розуміти як вимога про витребування цих ділянок з незаконного володіння у власність громади; відмова у задоволенні позову у зв'язку з неефективним способом захисту, при встановленні фактів порушень вимог законодавства під час передачі спірних земельної ділянки у приватну власність, не відповідає такому елементу змісту принципу процесуальної економії цивільного судочинства, як економне використання процесуальних засобів, оскільки спричиняє вжиття позивачем додаткових засобів захисту та, як наслідок, додаткове навантаження на судову систему (том 2 а.с. 188-201).
Під час судового розгляду представник позивача - прокурор Орєхова Н.О. позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, зазначених у позові.
Представник відповідача Борівської селищної ради у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, у заяві від 22.10.2024 просить провести судове засідання без присутності представника Борівської селищної ради та відмовити в задоволенні позову у повному обсязі (том 2 а.с. 39-66).
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України (том 2 а.с. 181, 182, 183), про причини неявки суд не повідомив та клопотання про відкладення розгляду справи до суду не подав.
Відповідачка ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце судового розгляду повідомлена належним чином, відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України (том 2 а.с. 180, 184, 185), про причини неявки суд не повідомила та клопотання про відкладення розгляду справи до суду не подала.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до переконання, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю, з наступних підстав.
Рішенням Борівської селищної ради Харківської області №1 «Про початок повноважень депутатів Борівської селищної ради VIII скликання» від 03.12.2020 прийнято до відома факт початку повноважень депутатів Борівської селищної ради VIII скликання у загальній кількості 26 депутатів (том 1 а.с. 27, 28).
Згідно з рішенням Борівської селищної ради №1 «Про дострокове припинення повноважень та початок повноважень депутатів Борівської селищної ради VIII скликання» від 11.12.2020 прийнято до відома факт дострокового припинення повноважень чотирьох депутатів Борівської селищної ради VIII скликання згідно зі списком, та прийнято до відома факт початку повноважень чотирьох депутатів Борівської селищної ради VIII скликання згідно зі списком (том 1 а.с. 29).
Відповідно до рішення Борівської селищної ради №1 «Про затвердження порядку денного ХІV сесії VIII скликання Борівської селищної ради» від 02.08.2021, затверджений порядок денний під пунктом 96 «Про передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області, гр. ОСОБА_2 » (том 1 а.с. 30-34).
Пунктом 96 Порядку денного XIV сесії VIII скликання Борівської селищної ради від 02 серпня 2021 року, розглянуто питання про передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області, гр. ОСОБА_2 , вирішено рішення «Про передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області, гр. ОСОБА_2 » прийняти (протокол №14 XIV сесії VIII скликання Борівської селищної ради від 02.08.2021) (том 1 а.с. 35-37).
Відповідно до Протоколу відкритого поіменного голосування XIV сесії Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області VIII скликання від 02 серпня 2021 року по питанню №96 «Про передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області, гр. ОСОБА_2 » проголосувало «ЗА» 17 депутатів Борівської селищної ради VIII скликання (том 1 а.с. 42).
Рішенням XIV сесії VIII скликання Борівської селищної ради №93 від 02.08.2021 «Про передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області» передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га /кадастровий номер 6321082500:03:003:0255/ за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області; гр. ОСОБА_2 зареєструвати речове право на земельну ділянку у встановленому законодавством порядку (том 1 а.с. 40, 41).
Згідно з договором купівлі-продажу, укладеного 22.10.2021 між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (далі продавець), та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (далі покупець), продавець передає у власність покупцю нерухоме майно - цілу земельну ділянку загальною площею 2,0000 гектара, а покупець приймає її і зобов'язується сплатити за неї обумовлену грошову суму. Земельна ділянка, що є предметом цього Договору, розташована за межами населеного пункту і має кадастровий номер 6321082500:03:003:0255. Цільове призначення земельної ділянки загальною площею 2,0000 гектара - 01.03: для ведення особистого селянського господарства, категорія земель: Землі сільськогосподарського призначення, вид використання земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства. Земельна ділянка, що є предметом цього Договору, була виділена за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної форми власності та на підставі Рішення XIV сесії VIII скликання Борівської селищної ради Борівського району Харківської області від 02.08.2021 за №93, право власності на яку зареєстровано 16.08.2021 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2443387063210, номер запису про право власності: 43701024, згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер: 272462970, виданого 30.08.2021 державним реєстратором прав на нерухоме майно Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області Гелуненко Оленою Василівною (том 1 а.с. 59-64).
Статтею 19 Конституції України та статтею 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України. Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно- правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Згідно з п. 34) ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення (ч. 1, ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України).
Відповідно до п. б) ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Згідно з ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 197 Виборчого кодексу України передбачено, що загальний склад (кількість депутатів) місцевої ради становить при чисельності виборців від 10 тисяч до 30 тисяч виборців - 26 депутатів.
Загальний склад Борівської селищної ради VIII скликання складає 26 депутатів (том 1 а.с. 27-29).
Відповідно до ст. 66 Регламенту Борівської селищної ради VIII скликання, рішення ради приймаються на її пленарному засіданні більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Регламентом (том 1 а.с. 65-98).
Згідно з ч. 2 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність (крім земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, та випадків передачі земельної ділянки власнику розташованого на ній жилого будинку, іншої будівлі, споруди) приймається не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради.
Відповідно до Протоколу №14 XIV сесії VІІІ скликання Борівської селищної ради від 02.08.2021, всього депутатів - 26 чол., присутніх на сесії - 21 чол., головуючий на сесії Віталій Кіян - секретар Борівської селищної ради, Борівський селищний голова Тертишний Олександр Володимирович не був присутнім на пленарному засіданні ради, а тому його голос при становленні результатів голосування не враховувався.
Таким чином, враховуючи загальний склад депутатів Борівської селищної ради у кількості 26 депутатів, 2/3 від загального складу ради складає 18 і більше, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 22.10.2019 справа №817/451/18.
Науково-правовий висновок Науково-дослідного інституту правового забезпечення інноваційного розвитку Національної академії правових наук України №9 від 27 січня 2022 року не може бути визнаний належним та допустимим доказом, оскільки відповідно до вимог статті 106 ЦПК України в ньому не зазначено, що він підготовлений для подання до суду.
Суддя Конституційного Суду України, який підписав рішення, висновок Конституційного Суду України, має право, незалежно від того, голосував він «за» чи «проти» прийняття рішення або надання висновку, викласти у письмовій формі свою окрему думку у справі у семиденний строк від дня голосування (параграф 56 Регламенту Конституційного Суду України).
У законодавстві України відсутні положення, які регламентували б юридичні наслідки окремих думок.
Отже, враховуючи викладене, окрема думка судді Конституційного Суду України Колісника В.П. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положення «на наступній черговій сесії Верховної Ради України», яке міститься у статті 155 Конституції України від 22.03.2016, не є актом Конституційного Суду України, не є джерелом права, не має обов'язкового значення.
Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені в наслідок винної, протиправної поведінки самого покупця (постанова Верховного Суду України від 14 березня 2007 року в справі №21-8во07).
Помилки та недоліки, допущені державними органами влади, повинні служити на користь постраждалих осіб, особливо у разі відсутності інших конфліктуючих приватних інтересів. Іншими словами, ризик вчинення державними органами будь-якої помилки має нести держава і ці помилки не повинні виправлятись за рахунок зацікавленої особи (рішення Європейського суду з прав людини від 09 жовтня 2018 року в справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України», пункт 61).
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відсутні підстави для визнання рішенням XIV сесії VIII скликання Борівської селищної ради №93 від 02.08.2021 «Про передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області, гр. ОСОБА_2 » незаконним, оскільки недоліки (помилки, порушення) були допущені Борівською селищною радою, а не відповідачами - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.10.2021, та про зобов'язання ОСОБА_3 повернути у комунальну власність територіальної громади Борівської селищної ради Харківської області земельну ділянку, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. Тобто суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження №12-161гс19) та від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15 (провадження №12-15гс19) зроблено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. Визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії, заява № 48778/99) (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №662/397/15-ц).
Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків. У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально. Задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб'єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.07.2023 у справі №757/31372/18-ц).
Таким чином, виходячи з мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування, вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.10.2021, та зобов'язання ОСОБА_3 повернути у комунальну власність територіальної громади Борівської селищної ради Харківської області спірної земельної ділянки необхідно розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння ОСОБА_3 на користь власника. Тобто суд, оцінюючі заявлені вимоги, повинен враховувати положення статей 387, 388 Цивільного кодексу України.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п'ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).
Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №922/3537/17).
Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції добросовісності набувача майна, й за відсутності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно жодної інформації про будь-яке зареєстроване речове право Борівської селищної ради на це майно, ОСОБА_3 , яка добросовісно покладалася на ці відомості, не знала і не могла знати про існування такого права у Борівської селищної ради.
На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.10.2021 ОСОБА_3 законним шляхом набула земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321082500:03:003:0255, та є добросовісним набувачем, а тому спірна земельна ділянка не може бути витребувана у ОСОБА_3 на підставі ст. 388 ЦК України.
Також, суд не може не врахувати, що витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_3 не відповідатиме критеріям правомірного втручання у право на мирне володіння майном з огляду на таке.
Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
ОСОБА_3 набула у власність земельну ділянку у межах норм, передбачених законом, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.10.2021, не порушуючи діюче законодавство України, та жодних прав громадян і держави.
Намагання виправити допущену в минулому органом влади помилку, якою Ізюмська окружна прокуратура вважає рішення VIII скликання XIV сесії Борівської селищної ради №93 від 02 серпня 2021 року «Про передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради, гр. ОСОБА_2 », у будь-якому випадку не може мати наслідком непропорційне втручання у нове право ОСОБА_3 та перекладати на неї усі негативні наслідки такої помилки, оскільки задоволення позову із формальних підстав покладатиме надмірний індивідуальний тягар на особу, яка володіє земельною ділянкою протягом тривалого часу, а отже порушить справедливий баланс інтересів сторін.
Набуттям ОСОБА_3 у власність земельної ділянки права та інтереси держави, територіальної громади, сусідніх землекористувачів не порушуються.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 набула у власність земельну ділянку, реалізовувавши своє право на її одержання у встановленому законодавством порядку. Позбавлення права власності ОСОБА_3 фактично не переслідує державного чи суспільного інтересу, оскільки це матиме ознаки непропорційного втручання держави у її право на мирне володіння майном.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст. 80 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог Ізюмської окружної прокуратури Харківської області про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов'язання повернути земельну ділянку необхідно відмовити.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача. Відповідачі про понесення ними судових витрат суд не повідомляли.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 82, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 387, 388 Цивільного кодексу України, 116, 121, 122 Земельний кодекс України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», суд
У задоволенні позовних вимог Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави до Борівської селищної ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про: 1) визнання незаконним та скасування рішення XIV сесії VIII скликання Борівської селищної ради від 02.08.2021 №93 «Про передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області, гр. ОСОБА_2 », яким передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га (кадастровий номер 6321082500:03:003:0255) за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області; 2) визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га з кадастровим номером 6321082500:03:003:0255, укладений 22.10.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений та зареєстрований 22.10.2021 за №10442 приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Чистовим С.Ю.; 3) зобов'язання ОСОБА_3 повернути у комунальну власність територіальної громади Борівської селищної ради Харківської області земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га (кадастровий номер 6321082500:03:003:0255), яка знаходиться за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області, - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - Ізюмська окружна прокуратура Харківської області, місцезнаходження: м. Ізюм, Ізюмський район, Харківська область, вул. Донця-Захаржевського, буд. 4, поштовий індекс 64309.
Відповідач - Борівська селищна рада, місцезнаходження: смт Борова, Ізюмський район, Харківська область, вул. Миру, буд. 19, поштовий індекс 63801, код ЄДРПОУ 04397939.
Відповідач - ОСОБА_2 , мешканець АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідач - ОСОБА_3 , мешканка АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Повне судове рішення складено 03.10.2025.
Суддя А.В. Шолудько