Справа № 278/6865/24
22 липня 2025 року м. Житомир
Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Дубовік О. М., за участю секретаря судового засідання Кравчук Д. В., розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Галагуз Дарина Миколаївна, до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Глибочицької селищної ради Житомирського району Житомирської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, -
Позивач ОСОБА_1 подав до суду позовну заяву, в якій просив постановити рішення, яким встановити факт, що він, як батько, самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Свій позов обґрунтував тим, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 їх малолітній син ОСОБА_4 залишилися проживати з ним, а молодший син ОСОБА_5 , після повномасштабного вторгнення виїхав із мамою до Німеччини, де на даний час і проживає. При цьому, між батьками є домовленість, що син ОСОБА_6 буде проживати із мамою, на повному її утриманні, а син ОСОБА_7 , із батьком. На даний час постало питання щодо уточнення своїх облікових даних, відповідно до ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Оскільки він, як призовник, має право на відстрочку за сімейними обставинами, він звернувся до суду із даною заявою.
Ухвалою суду від 06.01.2025 дану позовну заяву було залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків, що не перевищує 10 (десяти) днів з моменту отримання копії ухвали (а.с. 21).
Представником позивача на виконання вимог ухвали подано заяву про усунення недоліків та клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
27.01.2025 відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання. Одночасно задоволено клопотання (а.с. 28).
Ухвалою суду від 21.05.2025 задоволено клопотання представника позивача, та витребувано докази (а.с. 53).
30.05.2025 на виконання вимог ухвали суду дійшла відповідь від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (а.с. 59).
Ухвалою суду від 24.06.2025 підготовче судове засідання закрито та призначено справу до судового розгляду (а.с. 69).
У судове засідання позивач не з'явився.
Представник позивача під час проведення судового засідання вимоги підтримала у повному обсязі, просила задовольнити.
08.07.2025 від відповідачки ОСОБА_2 надійшла заява, в якій просила вирішити дану позовну заяву згідно чинного законодавства та повідомила, що на даний час проживає у Німеччині (а.с. 73).
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору,- ІНФОРМАЦІЯ_3 в судове засідання не з'явився; про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору,- служби у справах дітей Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області Вергун Т.В. просила проводити судове засідання у її відсутності, щодо розгляду заяви поклалась на розсуд суду (а.м. 74-75).
З'ясувавши обставини, на які заявник посилається як на підставу заявлених вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, заслухавши учасників справи, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є батьком неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с. 8).
Згідно рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 08.11.2023, шлюб між заявником ОСОБА_1 та заінтересованою особою ОСОБА_2 розірвано, питання щодо визначення місця проживання судом не вирішувалось (а.с. 9).
Відповідно до довідки виданої директором Глибочицького ліцею від 23.05.2024 № 83 ОСОБА_8 , встановлено, що ОСОБА_4 навчається у 9 класі даного ліцею, вихованням та навчанням хлопчика займається батько, інформація надана класним керівником та вчителями. Мати хлопчика на даний час проживає за кордоном, участі у шкільному житті сина не приймає (а.с. 10).
Надаючи правову оцінку даним правовідносинам, суд керується наступним.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
У відповідності до вимог ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Конвенція про права дитини в пункті 3 статті 9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Статтею 150 Сімейного Кодексу України передбачено, що батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Як визначено частиною першою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Згідно з ч. 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1-3 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно зі статтею 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Зазначені норми матеріального права дають підстави для висновку, що навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини він має здійснювати батьківські права та виконувати батьківські обов'язки.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Згідно з частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Спір щодо участі у вихованні дитини тим з батьків, який проживає окремо від неї, відповідно до ст. 158 СК України вирішується органом опіки та піклування за заявою матері, батька дитини. Тоді орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Це рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання.
І лише у тому випадку, коли той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Тоді суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, що встановлено у ст.159 СК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті, в якій зазначено, що той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця.
Оскільки у СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
У справі, яка переглядається, позивач просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року по справі № 201/5972/22.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Встановлено, що на день звернення із даним позовом до суду та розгляду справи ОСОБА_9 виповнилося 14 років та він проживає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 .
Посилання позивача на той факт, що відповідачка постійно проживає за кордоном не підтверджені будь-якими доказами, із інформації наданої Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби вбачається, що відповідачка 25.12.2023 виїхала за межді України, а документи, долучені до матеріалів справи свідчать лише про проживання дитини разом з батьком, проте не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дитини.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснила, що позивач є її братом. ОСОБА_7 проживає із позивачем близько півтора роки, матір спочатку не телефонувала, проте згодом почала дзвонити до сина, іноді передає речі для сина; пояснила, що коли розпочалось повномасштабне вторгнення, відповідачка виїхала із двома дітьми за кордон, потім ОСОБА_7 повернувся до батька, через поведінку матері.
Під час розгляду справи у судовому засіданні ОСОБА_4 пояснив, що він на даний час проживає із батьком; з мамою спілкується регулярно. Піклується про його лише батько, проте на день народження мама йому подарувала футболку, солодощі, на Новий рік також вітала та подарувала 20 Євро.
Суд зазначає, що проживання матері окремо від дитини не впливає на обсяг її батьківських прав і не звільняє її від обов'язків щодо дитини. У вихованні та утриманні дитини мають брати участь як мати так і батько. Проживання одного з батьків окремо від дитини не свідчить про те, що мати самоусунулась від виховання та утримання дитини.
Звертаючись до суд з цим позовом, ОСОБА_1 не надав жодного доказу на підтвердження того, що відповідачка в питанні виховання чи утримання неповнолітнього сина умисно ухиляється від виконання цих обов'язків чи реалізації прав з виховання дитини.
Враховуючи вищевикладене, встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_1 неповнолітнього сина впливає на права та законні інтереси ОСОБА_2 , як матері дитини, оскільки у такий спосіб буде засвідчено невиконання чи неналежне виконання нею своїх обов'язків, що є підставою для негативних наслідків, таких як стягнення аліментів, позбавлення батьківських прав та інше.
Крім того, звернення із позовною заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітнього сина в цій справі необхідне заявнику для отримання певного соціального статусу. Суд зазначає, що статус «одинокий батько» позивач може набути в разі позбавлення матері батьківських прав чи у разі її смерті.
Утримання та виховання дитини батьком є законним його обов'язком та не потребує встановлення факту судом з тією метою, про яку зазначив позивач.
Оскільки позивач звернувся до суду із позовом про встановлення факту самостійного утримання дитини без наявних порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів позивача з боку інших осіб, враховуючи, що обов'язок батьків виховувати та утримувати дитину є невід'ємним, а встановлення факту протилежного у позовному провадженні можливе лише під час вирішення спору про позбавлення батьківських прав, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити за безпідставністю.
Відповідно до положень статей 141 ЦПК України, оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, питання про розподіл судових витрат суд не вирішує.
Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 18, 76-81, 89, 141, 211, 223, 258, 263-265, 315-319 ЦПК України, суд,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Галагуз Дарина Миколаївна, до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Глибочицької селищної ради Житомирського району Житомирської області ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Житомирського апеляційного суду, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
Треті особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області, місце знаходження: Житомирська область, Житомирський район, с. Глибочиця, вул. Михайла Грушевського, 2, ЄДРПОУ: 0412406015;
ІНФОРМАЦІЯ_1 , місцезнаходження: м. Житомир, вул. Т. Бульби-Боровця, 21, код ЄДРОПУ: 26629480.
Повний текст рішення складено та підписано 03.10.2025 року.
Суддя О. М. Дубовік