03 жовтня 2025 рокусправа № 380/5973/25
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м. Львові, в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене повідомленням №15118 від 11.12.2024, про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 на особливий період на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- зобов?язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти законне рішення з урахуванням висновків суду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. У вказаній заяві повідомлено про те, що позивач є особою, яка на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. Позивач повідомляє, що надав відповідачу усі необхідні документи, які підтверджують навчання на денній формі в Вищій школі внутрішньої безпеки м. Лодзь. Однак, за результатами розгляду його заяви відповідачем прийнято рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, у зв'язку з недостатністю поданих документів.
Позивач вважає таке рішення протиправним, зазначає, що чинним законодавством не забороняється отримувати відстрочку студентам, які навчаються у закордонних вищих навчальних закладах, однак, нормативно-правовими актами не передбачено документів, які можуть бути надані закордонними ВНЗ чи іншими уповноваженими особами та підтверджують послідовність освіти.
Відтак, просить позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою судді від 07.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Від відповідача 19.05.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому повідомляє, що перевіривши надані до заяви про відстрочку позивачем документи, встановлено, що позивач взявши за основу дані про навчання, самостійно за допомогою перекладача вписав їх в само створену форму (табличку) схожу на Довідку (додаток 9) про здобувача освіти за даними єдиної державної електронної бази з питань освіти (ЄДЕБО), яку видає ЄДЕБО України здобувачам освіти, та яка вимагається дод. 5 Постанови Кабінету міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період». Однак при перевірці достовірності інформації в ЄДЕБО України, вбачається, що за жодним з номерів реєстраційних документів (довідки) на які посилається позивач (зазначений в доданих ним довідках з реєстру Республіки Польща), гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), не відображається в системі освіти України ЄДЕБО, як студент. Крім цього, при запиті в ЄДЕБО, а саме в реєстрі суб'єктів освітньої діяльності України, такого навчального закладу (Вища школа внутрішньої безпеки м. Лодзь) його філії на території України, яким надано ліцензію на освітню діяльність в Україні, на який посилається позивач, як студент - не значиться. Такаж форма Довідки перекладеної начебто перекладачем українською мовою (схожа на додаток 9, не відповідає зразку довідки (Додаток 9) до «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», та в ній відсутній QR-код, сканування якого мав би підтвердити дані позивача як студента начального закладу. А тому, оскільки позивач, не надав до заяви про відстрочку встановлені законом документи (довідку з ЄДЕБО), не являється студентом навчального закладу з моменту подання заяви на відстрочку 22.11.2024 та по цей час в нього були відсутні правові підстави на отримання відстрочки від призову по мобілізації на підставі пункту 1 частини 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», він являється таким, що підлягає призову для проходження військової служби під час мобілізації. Просить у задоволенні позову відмовити.
Від позивача 22.05.2025 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій зазначає, що закордонні заклади освіти не мають можливості формувати довідки з ЄДЕБО, оскільки не є суб'єктами освітньої діяльності, включеними до ЄДЕБО. Вимоги про обов'язковість такої довідки є неприйнятними для здобувачів освіти у закордонних навчальних закладах і фактично створюють дискримінаційні умови щодо права на освіту і права на відстрочку. Таким чином, фізична неможливість отримання відповідної довідки, не може бути підставою для обмеження права на відстрочку, гарантованого п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Натомість позивачем подано достатні підтверджуючі документи, які на його думку, надають право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема це: контракт на навчання за програмою «Подвійний диплом» у Вищій школі внутрішньої безпеки м. Лодзь (Польща) та Приватному акціонерному товаристві «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна академія управління персоналом».
Від відповідача до суду 02.06.2025 надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких повторно викладено обґрунтування відзиву на позовну заяву.
Від позивача до суду 06.06.2025 надійшли пояснення до заперечення, у яких повторно викладено обґрунтування, зазначені у відповіді на відзив.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі її фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_3 від 23.11.2002.
Позивач 26.11.2024 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 , де перебуває на військовому обліку, зі заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
До заяви про надання відстрочки було долучено: копію паспорта та ІПН; копію військово-облікового документа; довідку з місця навчання Львівського інституту Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад Матеріальний заклад Міжрегіональна Академія управління персоналом» від 15.11.2024; копію рішення Вищої школи внутрішньої безпеки в Лодзі (Польща) про прийняття на навчання від 25.09.2024; копію довідки про статус студента від 25.09.2024; копію довідки Вищої школи внутрішньої безпеки в Лодзі (Польща) про прийняття іноземця на навчання від 25.09.2024; витяг з Резерв+.
Повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.12.2024 доведено до відома позивача про стан розгляду заяви про надання відстрочки. Вказано про те, що комісією за результатом розгляду заяви прийнято рішення яке оформлене протоколом від 10.12.2024 №29 про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період. Зазначено, що позивач підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. Причиною відмови вказано про те, що відсутній повний перелік документів які вказані в додатку 5 постанови Кабінету Міністрів від 16.05.2024 №560 а саме: довідка про здобувача освіти в Єдиній державній електронній базі з питань освіти.
Позивач, вважаючи протиправною відмову відповідача звернувся з цим позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтями 17 та 65 Конституції України установлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Цей конституційний обов'язок реалізується через проходження громадянами України військової служби відповідно до закону.
Пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (далі - Указ № 64/2022), затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 5 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженого Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-XII (далі - Закон №3543-XII), встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Частиною 2 статті 4 Закону №3543-XII встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
У відповідності до частин 5 та 6 статті 4 Закону №3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.
В частині 1 статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII (далі Закон №1932-XII) визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно з ч.ч. 1-3 статті 17 Закону №1932-XII Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством. Громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов'язок у запасі відповідно до законодавства.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону №2232-ХІІ початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Згідно з ч.1 ст.39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.
Статтею 22 Закону №3543-ХІІ закріплені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Громадяни зобов'язані, зокрема, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Згідно з ч.3, 4 ст.22 Закону №3543-ХІІ під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки). Громадяни, які перебувають у запасі, завчасно приписуються до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу.
При цьому, ст.23 Закону №3543-ХІІ встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Зокрема, відповідно до пункту 1 частини 3 статті 23 Закону №3543-XII призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
За приписами ч. 5 ст. 22 Закону №3543-XII порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України. Цей порядок визначає, зокрема, порядок надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Відповідно до вказаної норми, Кабінет Міністрів України постановою від 16.05.2024 року №560 затвердив Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560).
Згідно з п. 56, 57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Таким чином, комісія, яка розглядає питання надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період є міжвідомчою комісією без статусу юридичної особи, до складу якої входять як представники центрального органу влади (керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу)), так і відповідного місцевого органу державної влади (представники районної (міської) державної (військової) адміністрації), і яка діє при районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (відокремленому відділі).
Згідно з п. 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (п. 59 Порядку №560).
Відповідно до п. 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Так, згідно пункту 62 Прядку №560 здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України Про освіту, а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, надають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти за формою, визначеною у додатку 9, та документи (нотаріально засвідчені копії документів), що підтверджують зарахування на навчання до інтернатури згідно з додатком 5.
Отже, наведеною нормою для військовозобов'язаних, які претендують на оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII, передбачено обов'язок подання до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідки про здобувача освіти, сформованої в Єдиній державній електронній базі з питань освіти за формою, визначеною у додатку 9 Порядку №560.
Форма даної довідки є додатком № 9 до Порядку № 560.
З урахуванням вказаного, суд зазначає, що оскільки за правилами п. 62 Порядку № 560 єдиним документом, який здобувач освіти додає до заяви про надання відстрочки, і який підтверджує дотримання послідовності здобуття освіти, є довідка про здобувача освіти, сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, форма якої є додатком до Порядку № 560, єдиним допустимим доказом дотримання позивачем послідовності здобуття освіти, визначеної в ст. 10 ч. 2 Закону України «Про освіту», є саме зазначена довідка.
При цьому суд відхиляє аргументи позивача про те, що вимоги про обов'язковість такої довідки є неприйнятними для здобувачів освіти у закордонних навчальних закладах і фактично створюють дискримінаційні умови щодо права на освіту і права на відстрочку, адже такі фактично зводяться до незгоди з Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 та на даний час є чинним, а тому у суду та відповідача відсутні підстави його не враховувати.
Підставою для втрати чинності нормативно-правовим актом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, скасування чи внесення змін до такого акту суб'єктом нормотворення або визнання його протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині в порядку адміністративного судочинства.
При цьому, за змістом ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
Крім того, Верховний Суд, аналізуючи спірні правовідносини у контексті дії правових норм у часі і просторі у постанові від 23 липня 2024 року у справі №280/3308/23 виходив з того, що положеннями пункту 4 частини першої статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» 17 лютого 2022 року №2073-IX (далі - Закон №2073-IX), відповідно до якого, адміністративне провадження - сукупність процедурних дій, що вчиняються адміністративним органом, і прийнятих процедурних рішень з розгляду та вирішення справи, що завершується прийняттям і, в необхідних випадках, виконанням адміністративного акта.
Відповідно до статей 87 та 88 Закону №2073-IX адміністративний акт є правомірним, якщо він прийнятий компетентним адміністративним органом відповідно до закону, що діяв на момент прийняття акта.
З огляду на це, Верховний Суд у справі №280/3308/23 виснував, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний застосовувати виключно те правове регулювання, яке чинне на момент прийняття ним рішення.
Враховуючи вищенаведене, доводи позивача про те, що відповідач у спірних правовідносинах не вправі вимагати довідки з ЄДЕБО, передбаченої додатком № 9 до Порядку № 560, є безпідставними.
Наведеними нормами визначено, що військовозобов'язаний має право на особисте подання на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку, а комісії, утворені при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період зобов'язані, зокрема, вивчити отриману заяву та додані до неї документи, оцінити законність підстав для надання відстрочки, й фактично розглянути такі документи протягом семи днів з дати їх надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. Така комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, що оформляються протоколом. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за встановленою формою.
Як встановлено судом вище, позивач 26.11.2024 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 зі про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
До вказаної заяви позивач долучив: копію паспорта та ІПН; копію військово-облікового документа; довідку з місця навчання Львівського інституту Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад Матеріальний заклад Міжрегіональна Академія управління персоналом» від 15.11.2024; копію рішення Вищої школи внутрішньої безпеки в Лодзі (Польща) про прийняття на навчання від 25.09.2024; копію довідки про статус студента від 25.09.2024; копію довідки Вищої школи внутрішньої безпеки в Лодзі (Польща) про прийняття іноземця на навчання від 25.09.2024; витяг з Резерв+.
При цьому, довідку з Єдиної державної електронної бази з питань освіти позивачем не додано, а тому у відповідача була відсутня будь-яка можливість встановити інформацію про порушення/відсутність порушення позивачем послідовності здобуття освіти.
Також, суд вказує, що позивачем не надано ані відповідачеві, ані до суду жодних інших доказів, з яких можливо встановити послідовність здобуття ним освіти.
При цьому, відповідач не вправі вживати додаткових заходів щодо встановлення послідовності здобуття освіти, визначеної ст. 10 ч. 2 Закону України «Про освіту», а тому єдиним законним рішенням з боку відповідача, в такому випадку, є прийняття рішення про відмову в задоволенні заяви позивача про надання відстрочки.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2025 у справі № 380/3179/25.
Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами про те, що у нього наявне право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, через що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити.
Відповідно до положень ст. 139 КАС України не підлягають відшкодуванню понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяБратичак Уляна Володимирівна