03 жовтня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/4970/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернувся до суду з позовом в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області щодо несвоєчасного нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з врахуванням надбавки за режимні обмеження та суми індексації на користь ОСОБА_1 ;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області середній заробіток за весь час затримки нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з врахуванням надбавки за режимні обмеження та суми індексації на користь ОСОБА_1 за період з 05.03.2021 по 17.06.2025 року в розмірі 123 619,86 грн.
В обґрунтування вимог позивачем зазначено те, що у день звільнення з ним не в повному розмірі проведено розрахунок, а саме не виплачена одноразова грошова допомога при звільненні з врахуванням надбавки за режимні обмеження та суми індексації. Лише 17.06.2025 було виплачено недоотриману суму одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції (в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 25 повних календарних років служби) з урахуванням індексації грошового забезпечення за березень 2021 року у сумі 196,61 грн. та надбавки за таємність на виконання рішення суду. За наведеного, вказує, що позивач має право на нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців. Просить позов задовольнити повністю.
Відповідач у поданому відзиві на позовну заяву ( а.с.28-36) зауважує, що позов є безпідставним, оскільки грошова допомога при звільненні не відноситься до сум грошового забезпечення, що входять до визначення «розрахунок при звільненні» у тому числі «затримки» такого розрахунку, відповідно положення статей 116,117 КЗПП до таких виплат не застосовуються. Вказує, що виплата середнього заробітку носить компенсаторний характер. Стверджує, що виплата донарахованого грошового забезпечення (у даному випадку за рішенням суду) не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку.
У період з 18.08.2025 по 07.09.2025 суддя Сагун А.В. тимчасово не здійснював правосуддя у зв'язку з перебуванням у відпустці.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року у справі № 340/6685/24 ухвалено визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області щодо розрахунку ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні без урахування індексації грошового забезпечення та надбавки за таємність; зобов'язати Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції (в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 25 повних календарних років служби) з урахуванням індексації грошового забезпечення за березень 2021 року у сумі 196,61 грн. та надбавки за таємність та здійснити виплату, з урахуванням фактично виплачених сум.
На виконання рішення суду відповідачем 17.06.2025 перераховано позивачу 6 793,87 грн. ( а.с.11). Вважаючи, що має право на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Предметом даної справи є наявність чи відсутність у позивача права на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України.
Положеннями частини другої статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» від 01.07.1949 № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Відповідно до статті 12 Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
У спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Так, відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Положеннями статті 117 КЗпП України у редакції, що була чинна до 19.07.2022, обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції, що набула чинності після 19.07.2022 відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі по тексту -Закон України № 2352-IX), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
За приписами частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Приписами статті 58 Конституції України закріплює один із ключових принципів права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У Рішенні від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Подібних висновків щодо тлумачення змісту положень статті 58 Конституції України Конституційний Суд України дійшов у Рішеннях від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Системний аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом України № 2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону України № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України у редакції Закону України № 2352-IX.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону України № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону України № 2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України(у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України(у новій редакції Закону України № 2352-IX).
Такий підхід при вирішенні подібних правовідносин застосовано Верховним Судом у постанові від 04.09.2024 у справі № 359/1316/22.
Суд звертає увагу, що правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, пов'язані із недотриманням роботодавцем свого обов'язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов'язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.
У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних відносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у даній справі, є з 05.03.2021 - дата звільнення позивача.
Однак період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Отже спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 05.03.2021 (дати звільнення позивача) до 17.06.2025 (виплата заборгованості), а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.
Період з 05.03.2021 до 18.07.2022 регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом України № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.
Проте період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Щодо здійснення відповідного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, то суд зазначає, що вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі по тексту - Порядок № 100).
Згідно з абзацом 4 пункту 2 Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до підпункту «б» пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Згідно пункту 5 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
При цьому, звертаючись до суду із даним позовом позивач просить стягнути середній заробіток в межах шести місяців.
Днем звільнення позивача з органів національної поліції України є 05.03.2021. Отже, двома попередніми місяцями перед звільненням є січень 2021 року (31 календарний день) та лютий 2021 року (28 календарних днів).
Згідно інформації відповідача ( а.с.55), грошове забезпечення позивача за два повних місяці служби перед звільненням (за січень - лютий 2021 року) становить 32 708 грн (16 354,01 грн +16 353,99 грн), тобто середньомісячна заробітна плата позивача складає 16 354 грн ((16 354,01 грн +16 353,99 грн)/2).
Так, у січні 2021 року та лютому 2021 року було 59 днів, отже середньоденна заробітна плата позивача за два повних місяці служби склала 277,19 грн (16 354 грн грн/59).
Як вже зазначалося судом, позивач у даній справі просить стягнути середній заробіток в межах шести місяців, тобто застосувати лише редакцію статті 117 КЗпП України з 19.07.2022.
Суд звертає увагу на те, що 6 місяців у періоді з 19.07.2022 по 19.01.2023 становить 185 дні.
Відтак, розмір середнього заробітку позивача за шість місяців (185 календарних дні) становить 51 280,15 грн (277,19 грн х 185 дні), що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача буде стягнення на його користь 51 280,15 грн, як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, але не більше 6 місяців.
Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
З'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позовної заяви.
Враховуючи те, що позовні вимоги задоволені частково, але даний спір виник внаслідок неправомірної поведінки відповідача, суд на підставі норми ч. 8 ст. 139 КАС України стягує з відповідача судовий збір у повному обсязі в сумі 2 447, 40 грн. ( а.с.22).
Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області (вул. В. Чміленка, 41, м. Кропивницький, 25006, ЄДРПОУ 40108709) про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, але не більше як за шість місяців у розмірі 51 280,15 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на оплату судового збору в сумі 2 447, 40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області (ЄДРПОУ 40108709).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду А.В. САГУН