03 жовтня 2025 року м. Київ № 320/14967/25
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу,
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства юстиції України,
про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України (відповідач / Мін'юст), в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 07.02.2025 про закінчення виконавчого провадження ВП № 68755397 з примусового виконання виконавчого листа № 826/1500/17, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва від 28 січня 2020 року.
Також в прохальній частині позовної заяви позивач просить встановити судовий контроль за виконанням рішення у справі.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження є передчасною та такою, що винесена з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», оскільки державний виконавець не скористався всіма своїми повноваженнями та не вжив вичерпних заходів, у зв'язку з чим судове рішення залишилось невиконаним.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 червня 2025 року позовну заяву розподілено судді Жуковій Є.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року відкрито провадження у справі № 320/14967/25, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, витребувано від відповідача засвідчені належним чином копії матеріалів виконавчого провадження № 68755397, всі матеріали, що були або мали бути взяті до уваги при прийнятті рішення, вчиненні дії, допущенні бездіяльності, з приводу яких подано позов, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Відповідно до довідки про доставку електронного листа, документ в електронному вигляді «Ухвала про відкриття спрощеного провадження без проведення судового засідання» від 27.05.2025 по справі № 320/14967/25 доставлено до електронного кабінету Угринюк М.П., Міністерства юстиції України 28.05.2025 о 23:29.
04 червня 2025 року через систему Електронний суд до Київського окружного адміністративного суду від представника Міністерства юстиції України надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідач зазначає, що після накладення на боржника двох штрафів та направлення до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, державний виконавець закінчує виконавче провадження, що свідчить про правомірність оскаржуваної постанови.
10 червня 2025 року через систему Електронний суд до Київського окружного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій позивач наполягає на неможливості закінчення виконавчого провадження за жодних підстав і обставин допоки рішення суду залишається невиконаним з боку держави.
25 червня 2025 року через систему Електронний суд до Київського окружного адміністративного суду від представника Міністерства юстиції України надійшли заперечення, в яких відповідач вказує про вжиття державним виконавцем усіх можливих дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» для виконання рішення суду.
З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, відповідь на відзив та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2019 року в адміністративній справі № 826/1500/17, серед іншого, зобов'язано Київську міську раду надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд" згідно проекту рішення Київської міської ради №ПР-9139 від 29.02.2016 року "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд" (справа клопотання К-24016).
На виконання вказаного рішення судом 28.01.2020 видано виконавчий лист № 826/1500/17 щодо зобов'язання Київської міської ради надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд" згідно проекту рішення Київської міської ради №ПР-9139 від 29.02.2016 року "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд" (справа клопотання К-24016).
23.02.2022 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменком О.С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження 68755397 щодо виконання вищевказаного судового рішення.
У зв'язку з невиконанням судового рішення, на підставі якого видано виконавчий лист, головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було прийнято постанову від 04.07.2022 про накладення штрафу на боржника в розмірі 5100,00 грн, яка в подальшому була скасована судом.
26.10.2022 винесено вимогу державного виконавця, згідно з якою виконавець вимагав боржника повідомити про стан виконання рішення суду, про заходи, вжиті для його виконання та посадових осіб, винних у невиконанні; надати письмове пояснення в одноденний термін з моменту отримання даної вимоги, попереджено про кримінальну відповідальність за невиконання рішення суду.
Листом від 17.11.2022 боржник повідомив державного виконавця, що на виконання рішення суду виконавчим органом підготовлено проект рішення Київської міської ради «Про надання громадянці ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських її будівель і споруд у АДРЕСА_1 у Солом?янському районі міста Києва», який направлено до Київської міської ради, але проект рішення 22.06.2022 був повернутий без відповідного обґрунтування. 14.07.2022 виконавчим органом КМР до управління правового забезпечення Київської міської ради направлено проект рішення щодо розроблення проекту землеустрою гр. ОСОБА_1 , однак з технічною помилкою у пояснювальній записці до проекту рішення, 21.09.2022 передано на розгляд Київської міської ради. 06.10.2022 відхилено згаданий проект без відповідного обґрунтування. 27.10.2022 виконавчим органом КМР до управління правового забезпечення Київської міської ради направлено проект рішення. Боржник посилався на регламент Київської міської ради, відповідно до якої всі проекти рішень ставляться на голосування про включення до порядку денного та після затвердження порядку денного розглядаються в порядку черговості. Зазначив, що Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», який набрав чинності 07.04.2022, відповідно до якого підпунктом 5 пункту 27 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України під час дії воєнного стану забороняється безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації. Вказав, що Київська міська рада під час дії воєнного стану не може ухвалювати рішення щодо безоплатної передачі земель комунальної власності у приватну власності, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, тому просить відкласти проведення виконавчих дій до закінчення строку дії воєнного стану в Україні та винести відповідну постанову.
14.03.2023 винесено вимогу державного виконавця, згідно з якою виконавець вимагав боржника повідомити про стан виконання рішення суду, про заходи, вжиті для його виконання та посадових осіб, винних у невиконанні; надати письмове пояснення в одноденний термін з моменту отримання даної вимоги, попереджено про кримінальну відповідальність за невиконання рішення суду.
Листом від 21.03.2023 боржник фактично продублював лист від 17.11.2022, просив відкласти проведення виконавчих дій до закінчення строку дії воєнного стану в Україні.
Листом від 05.04.2023 боржник просив державного виконавця зупинити вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2019 року в адміністративній справі № 826/1500/17 на підставі того, що Київська міська рада звернулась до суду із заявою про відстрочення виконання рішення.
22.11.2023 винесено вимогу державного виконавця, згідно з якою виконавець вимагав боржника у 10-денний строк виконати судове рішення, про що повідомити виконавця, боржника попереджено, що у разі невиконання судового рішення буде вирішено питання щодо накладення штрафу, а також роз'яснено про кримінальну відповідальність за невиконання рішення суду.
Листом від 08.12.2023 боржник фактично продублював свій лист від 21.03.2023 та зазначив про направлення листа з проханням включити проект рішення «Про надання громадянці ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських її будівель і споруд у пров. Докучаєвському, 18 у Солом?янському районі міста Києва» до порядку денного пленарного засідання Київської міської ради як невідкладений, а також просив відкласти проведення виконавчих дій до закінчення воєнного стану.
У зв'язку з невиконанням судового рішення, на підставі якого видано виконавчий лист, головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було прийнято постанову від 12.03.2024 про накладення штрафу на боржника в розмірі 5100,00 грн.
Листом від 26.03.2024 боржник повідомив про винесення відповідного проекту рішення на розгляд Київської міської ради, однак, проект рішення не набирав необхідної кількості голосів. Повідомив про колегіальний порядок прийняття рішень шляхом вільного волевиявлення депутатів та вжиття всіх можливих заходів для виконання судового рішення.
Враховуючи невиконання судового рішення головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було прийнято постанову від 03.02.2025 про накладення штрафу на боржника в розмірі 10200,00 грн.
У подальшому, головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 04.02.2025 до Національної поліції міста Києва направлено подання про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб боржника.
Постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 07.02.2025 закінчено виконавче провадження ВП № 68755397 з примусового виконання виконавчого листа № 826/1500/17, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва від 28 січня 2020 року, на підставі пункту 11 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Не погодившись із постановою про закінчення виконавчого провадження, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Частиною другою статті 129-1 Конституції України встановлено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
За приписами статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб i підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або з принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України та Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Закон №1404-VIII визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до вимог статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з вимогами пункту 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Відповідно до вимог статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до вимог частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Згідно з вимогами частини четвертої статті 19 Закону №1404-VIII сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
За приписами частини восьмої статті 19 Закону №1404-VIII, особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
Відповідно до статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 11 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Згідно з вимогами частини першої статті 75 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Як встановлено судом, на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2019 року в адміністративній справі № 826/1500/17 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в рамках виконавчого провадження № 68755397 проведено наступні виконавчі дії, зокрема:
- винесено постанови від 12.03.2024 та від 03.02.2025 про накладення на боржника за невиконання рішення суду без поважних причин штрафу на користь держави;
- направлено до Національної поліції міста Києва подання про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб Київської міської ради за невиконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2019 року в адміністративній справі № 826/1500/17.
На думку відповідача, оскільки державним виконавцем проведено всі необхідні вищевказані дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», тобто, двічі накладено штраф та повідомлено відповідний орган про невиконання судового рішення, то дане виконавче провадження підлягає закінченню на підставі пункту 11 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Разом з тим, судом встановлено, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2019 року в адміністративній справі № 826/1500/17 Київською міською радою не було виконано.
Зокрема, листом від 26.03.2024 боржник повідомив про винесення відповідного проекту рішення на розгляд Київської міської ради, однак, проект рішення не набирав необхідної кількості голосів. Повідомив про колегіальний порядок прийняття рішень шляхом вільного волевиявлення депутатів та вжиття всіх можливих заходів для виконання судового рішення.
Тобто, ані боржник, ані відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечують того факту, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2019 року в адміністративній справі № 826/1500/17 Київською міською радою не було виконано, однак, вказують про вжиття всіх заходів для його виконання, що, в свою чергу, є підставою для закінчення виконавчого провадження.
З такими твердженнями суд не погоджується та звертає увагу, що завданням виконавчого провадження є, зокрема, примусове виконання рішень суду у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що під час примусового виконання судового рішення, що набрало законної сили і є обов'язковим до виконання на всій території України, державний виконавець зобов'язаний вжити усіх заходів примусового характеру, у тому числі застосувати засоби впливу на боржника. Такі повноваження надані йому саме з метою забезпечення безумовного виконання судового рішення, а застосування заходів відповідальності за невиконання вимог державного виконавця не звільняє боржника від виконання основного зобов'язання - виконати вимоги виконавчого документа.
Так, нормами Закону №1404-VIII дійсно передбачено послідовність дій державного виконавця у процедурі примусового виконання виконавчого документа.
Водночас лише дотримання державним виконавцем процедури послідовності таких дій не достатньо для винесення органом ДВС постанови про закінчення виконавчого провадження за пунктом 11 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII у разі невиконання судового рішення боржником, оскільки це суперечить принципу ефективності у процедурі виконавчого провадження.
Це означає, що державний виконавець зобов'язаний довести, що під час чергової перевірки боржника на предмет виконання ним виконавчого документа, він максимально вжив усіх заходів примусового характеру, оскільки виконавче провадження не може бути закінчене лише з підстав дотримання державним виконавцем черговості дій у процедурі примусового виконання судового рішення, визначеної Законом №1404-VIII.
Вичерпний перелік обставин, за яких виконавче провадження закінчується з підстав, що не пов'язані з досягненням мети виконавчого провадження - фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, визначений Законом №1404-VIII. Тому аналіз положень пункту 11 частини першої статті 39 у системному зв'язку з частиною третьою статті 63 Закону №1404-VIII дає підстави для висновку, що, якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.
Водночас невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вичерпання заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 04.12.2019 у справі №552/3995/17 та від 26.10.2023 у справі №420/1511/23.
У постанові від 18.06.2019 у справі №826/14580/16 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності визначено наслідком повторного невиконання боржником без поважних причин рішення суду, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії.
Однак звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем вжито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника у порядку статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» не є єдиною останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій з виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.12.2022 у справі №340/5200/21, від 08 грудня 2022 року у справі №457/359/21, від 27 березня 2019 року у справі №750/9782/16-а, від 7 серпня 2019 року у справі №378/1033/17, від 4 вересня 2019 року у справі №286/1810/17, від 7 жовтня 2020 року у справі №461/6978/19, від 25 листопада 2020 року у справі №554/10283/18, від 13 грудня 2021 року у справі №520/6495/2020.
Здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов'язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру після внесення відповідного подання, оскільки не вийде за межі наданих йому повноважень та не буде діяти не у спосіб, встановлений Законом, оскільки сам факт направлення подання до правоохоронних органів не є підставою закінчення виконавчого провадження.
У силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також суд вважає за необхідне наголосити, що відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб i підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або з принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частинами другою та четвертою статті 372 указаного Кодексу визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 6 цього ж Кодексу суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.
Міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.
За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід'ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.
Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу №1 Конвенції (справи "Войтенко проти України", "Горнсбі проти Греції").
Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс ("Піалопулос та інші проти Греції", "Юрій Миколайович Іванов проти України", "Горнсбі проти Греції"
У справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (Рішення у справа «Сук проти України» та інші).
Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) "Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень" КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх "ex-officio". Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.
На підставі аналізу встановлених судом фактичних обставин справи, суд зазначає, що незважаючи на значний проміжок часу, який минув після видачі 28.01.2020 Окружним адміністративним судом міста Києва виконавчого листа № 826/1500/17 про зобов'язання Київської міської ради надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд" згідно проекту рішення Київської міської ради №ПР-9139 від 29.02.2016 року "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд", рішення суду залишається і досі невиконаним, що свідчить про передчасність закінчення державним виконавцем виконавчого провадження № 68755397.
Отже, враховуючи наведене вище правове регулювання та висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно та за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
Суд враховує, що державний виконавець вчиняв юридично значущі дії задля виконання рішення суду, проте відсутність фактичного виконання рішення суду підтверджує висновки суду про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови.
За приписами частини першої статті 41 Закону №1404-VIII, у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Відповідачем не спростовано мотивів, наведених у позовній заяві, та не надано до суду доказів щодо спростування доводів позивача, викладених у позові.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Варто також враховувати п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ураховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим і підлягає задоволенню.
Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суд зазначає таке.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно із частинами другою-четвертою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.
Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Відповідно до приписів частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.
Невиконання судового рішення спричиняє відповідальність, встановлену законом.
Статтею 382 КАС України передбачений судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах.
Відповідно до частин першої, другої, шостої вказаної статті суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Суд під час ухвалення рішення суду за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення суду, якщо суд допускає його негайне виконання.
Правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Судом не встановлено, а позивачем не доведено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач створюватиме перешкоди для виконання такого рішення.
Отже, клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення залишається судом без задоволення.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду судовий збір не сплачувався, таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 07.02.2025 про закінчення виконавчого провадження ВП № 68755397 з примусового виконання виконавчого листа № 826/1500/17, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва від 28 січня 2020 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.