про повернення позовної заяви
02 жовтня 2025 року Київ № 320/12515/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Скрипка І.М., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ляшенко А.В. звернувся 11.03.2025 через підсистему «Електронний суд» з позовом (зареєстрований 15.03.2025, автоматизований розподіл здійснено 17.03.2025) до військової частини НОМЕР_1 .
Просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 25.03.2022 по 20.05.2023 включно грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 за період з 25.03.2022 по 20.05.2023 включно нарахування та виплатити грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування під час складання грошового атестату щодо ОСОБА_1 розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 за період з 25.03.2022 по 20.05.2023 включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виготовити та направити ОСОБА_1 новий грошовий атестат, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 за період з 25.03.2022 по 20.05.2023 включно;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки на 2022 рік та 2023 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2022 рік та 2023 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2022 рік у розмірі місячного грошового забезпечення виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2022 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704.
До відкриття провадження у справі від представника позивача через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання про поновлення строку звернення до суду.
У зв'язку з невідповідністю позовної заяви вимогам процесуального закону, керуючись статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалою від 12.05.2025 позовну заяву залишив без руху з наданням позивачеві десятиденного строку для усунення її недоліків. В ухвалі судом зазначені недоліки позовної заяви та запропоновані способи їх усунення шляхом подання до суду: заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших поважних причин його пропуску з наданням суду на їх підтвердження відповідних доказів, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цієї ухвали; доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог і порушеного права, зокрема, що позивач звертався до відповідача із заявою про вирішення питання, що охоплюється предметом цього спору і йому було відмовлено.
Від представника позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків, відповідно до якої зазначили, що 23.10.2024 позивач був звільнений у відставку на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за станом здоров'я, виключений зі списків військової частини НОМЕР_1 та знятий з усіх видів забезпечення (копія витягу з наказу, військового квитка додані до матеріалів справи).
Як за час проходження служби, так і після звільнення відповідач не надав позивачу жодного письмового повідомлення або іншого документу про нараховане та виплачене йому грошове забезпечення за період проходження військової служби.
Лише у відповідь на адвокатський запит від 13.01.2025 відповідачем 20.01.2025 було направлено відповідь, що позивачу нараховувалось грошове забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, яка діяла у відповідний період нарахування. Саме з урахуванням інформації, зазначеної у довідці від 20.01.2025, не зволікаючи, на наступний день - 21.01.2025, позивачем відповідачу електронною поштою з електронним цифровим підписом була направлена заява про перерахунок грошового забезпечення. Ця заява, як стверджує представник, відповідачем проігнорована. Не отримавши відповіді на свою заяву, 07.03.2025 позивач вдруге направив відповідачу заяву про перерахунок грошового забезпечення поштою. За твердженнями представника, ця заява також була проігнорована. У своїх заявах від 21.01.2025, 07.03.2025 позивач двічі просив надіслати йому грошовий атестат, проте цього відповідачем зроблено не було.
Як зазначено у заяві, позивач про порушення свого права дізнався 20.01.2025, коли ознайомився з довідкою № 1838/15-81 від 20.01.2025 про види та розміри грошового забезпечення та премії за період з 01.06.2022 по 23.10.2024, отже строк звернення до суду, на його переконання, варто рахувати з 21.01.2025.
Зазначили, що позивач звертався до відповідача із заявою про перерахунок грошового забезпечення двічі. І двічі заява була проігнорована.
Представник стверджує, що з наданої відповідачем довідки випливає, що нарахування грошового забезпечення відбувалось без його коригування зі щорічною зміною прожиткового мінімуму. Крім того, перша позовна вимога, яка є у позові, звучить як «визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплату грошового забезпечення…». Відповідачем здійснена бездіяльність, коли він не відреагував на заяви, а у позивача немає таких важелів впливу, щоб змусити відповідача приймати рішення за наслідком розгляду його заяв. У такому випадку єдиним способом захисту прав позивача щодо нарахування та виплати йому належного грошового забезпечення, є звернення до суду.
Розглянувши заяву представника позивача, суд виходив із такого.
Абзацом 1 частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.
Залишаючи позов без руху, із наданням оцінки доводам та аргументам, наведеним у позові та в заяві про поновлення строку звернення до суду, суд встановив таке.
Позивач оскаржує бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати за період з 25.03.2022 по 20.05.2023 включно грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, а також бездіяльність щодо неврахування під час складання грошового атестату розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 за період з 25.03.2022 по 20.05.2023 включно; дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки на 2022 рік та 2023 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року та дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2022 рік у розмірі місячного грошового забезпечення виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Зі змісту позовної заяви слідує, що позивач проходив службу з 25.03.2022 по 23.10.2024 (день звільнення у відставку).
Представник позивача звернулася з адвокатським запитом від 13.01.2025 до відповідача, у відповідь на який 21.01.2025 отримано, як стверджує представник, письмове повідомлення про нараховані позивачу суми, оскільки при звільненні такий розрахунок йому надано не було.
Проте, тримісячний строк звернення до суду у позивача обраховується з наступного дня після звільнення, тобто з 24.10.2024 та сплинув 24.01.2025, у той час як представник із позовом звернулася лише 11.03.2025.
Адвокат у клопотанні обґрунтувала поважність причин пропуску строку звернення до суду обставинами, які свідчать про стан здоров'я позивача, однак, у період до виникнення спірних правовідносин, тобто до 23.10.2024, а саме - перебування позивача з кінця 2023 року і протягом 2024 року на обстеженні та лікуванні у: КНП ХОР «Обласна клінічна психіатрична лікарня №3»: з 29.11.2023 по 06.01.2024; МРЦ «Миргород» з 08.01.2024 по 22.01.2024; ВМКЦ «ГВКГ» з 15.02.2024 по 25.04.2024; з 19.05.2024 по 05.06.2024; КНП «Клінічний заклад з надання психіатричної допомоги «Психіатрія» ВО КМР: з 26.06.2024 по 18.07.2024; НВМКЦ «ГВКГ» з 03.09.2024 по 16.10.2024.
Як зазначалось, з військової служби позивач звільнений 23.10.2024, а на лікуванні та обстеженнях перебував включно до 16.10.2024, і, на переконання суду, характер цих обстежень і лікування не свідчить про неспроможність позивача вчиняти значимі для нього дії і вести побут у повсякденному житті, у тому числі й реалізовувати права на судовий захист.
Разом із тим, адвокат зазначила, що 17.01.2025 позивач виїхав за кордон і станом на день звернення до суду з позовом до України не повернувся.
Крім того, яким чином указані обставини вплинули на надання правової допомоги адвокатом, договір з яким, як зазначено у клопотанні, укладено 11.01.2025, а можливість відновити роботу по наданню правової допомоги виникла 07.03.2025, - необґрунтовано та не конкретизовано.
Суд констатує, що грошове забезпечення має періодичний систематичний (щомісячний) характер виплати, і позивач кожного разу, отримуючи такі виплати, має знати, що вони виплачуються у неналежному розмірі, а у відповідності до положень статті 233 КЗпП України, до спірних правовідносин установлений тримісячний строк, у той час як позивач визначив спірний період з 25.03.2022 по 25.05.2023, а з позовом звернувся до суду лише 11.03.2025, тобто майже через два роки з дня порушення прав.
Як зазначалось в ухвалі про залишення позову без руху, судом не встановлено поважних причин пропуску строку звернення до суду.
Натомість із заяви по усунення недоліків та поновлення строку, також не встановлено поважних причин пропуску названого строку, а неодноразові звернення із заявами до відповідача та неотримання на них відповідей, не свідчать про поважність пропуску строку звернення до суду та, як наслідок, не є підставами для його поновлення.
При цьому, при звільнення з військової служби, із позивачем проведені відповідні розрахунки, і саме із цього моменту суд обраховує тримісячний строк на оскарження незгоди позивача з такими розрахунками, і саме у цей проміжок часу позивач мав реальну можливість дізнатися про всі суми, що належать йому при звільненні, та реалізувати право, у разі його порушення, на судовий захист у межах тримісячного строку, як і на вчинення дій щодо отримання всіх необхідних документів і довідок у проміжок часу без зайвих зволікань.
Із урахуванням викладеного, суд зазначає таке.
Приписами частин третьої і п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частинами першою, другою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, чинній до 19.07.2022, передбачалось, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, і, відповідно, до частин першої, другої статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Суд зазначає, що положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві.
Як установлено судом, з військової служби позивач звільнений 23.10.2024, а з позовом звернувся лише 11.03.2025.
Відповідно до приписів статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Отже, зважаючи на зміст спірних правовідносин, позивачу, у цьому випадку, встановлено тримісячний строк для звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.
Водночас, суд наголошує, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відтак, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відтак, строк, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, був продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.
Як зазначено в позові, спірні правовідносини, з приводу яких позивач звернувся до суду із цим позовом, виникли з 25.03.2022 по 20.05.2023.
Разом із тим, позивач звернувся до суду 11.03.2025, тобто зі значним пропуском тримісячного строку, який був продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.
Як зазначив Верховний Суд у пункті 65 своєї постанови від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, що, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, Судова палата дійшла таких висновків: 65.1 Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). 65.2. З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023.
Проте Судова палата зауважила, що, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік строку звернення до суду з позовом, у подібних цій справі правовідносинах щодо застосування строків звернення до суду, розпочався 01.07.2023 та мав би сплинути 30.09.2023 (пункт 80 постанови).
Отже, звернувшись до суду з позовом 11.03.2025, позивач пропустив визначений законом строк звернення до суду та не навів поважних причин, які зумовили його пропуск.
Окремо суд звертає увагу на таке.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом із цим відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 № 211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 № 651).
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
У справі ж, що розглядається, на момент звернення позивача до суду 11.03.2025, в Україні не діяв карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що вказує на правомірність застосування до спірних правовідносин строків, установлених статтею 233 КЗпП України.
Решта доводів заяви не спростовує висновків суду, ураховуючи правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 28.08.2024 у справі № 580/9690/23, та від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, які у силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу, враховані судом у спірних правовідносинах.
Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку.
Слід зазначити, що встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду із цим позовом, а повідомлені представником у позовній заяві та заяві про усунення недоліків і поновлення строку підстави щодо не пропуску такого строку, суд не визнає поважними.
Згідно з резолютивною частиною ухвали про залишення позовної заяви без руху позивача було попереджено судом, що у разі невиконання вимог ухвали позовна заява буде вважатись неподаною та повернута заявнику.
Відповідно до пунктів 1 та 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, а також у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
У зв'язку з тим, що позивач не усунув у повному обсязі недоліки, про які зазначено в ухвалі від 12.05.2025, що набрала законної сили 12.05.2025 та є обов'язковою до виконання, а із повідомлених у позовній заяві та заяві про усунення недоліків доводів і аргументів, судом не встановлено поважних причин пропуску вказаного строку, суд доходить висновку, що позовна заява підлягає поверненню.
Керуючись статтями 122, 123, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позовну заяву ОСОБА_1 - повернути позивачеві без розгляду.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позов.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Скрипка І.М.