ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"03" жовтня 2025 р. справа № 300/3306/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Остап'юка С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
13.05.2025 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
20.06.2025 ухвалою суду залучено Військову частину НОМЕР_2 як другого відповідача до адміністративної справи за №300/3306/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії. Розгляд адміністративної справи №300/3306/25 розпочато з початку.
Позивач позовні вимоги щодо предмету даного адміністративного позову обґрунтовує тим, що 27.03.2025 звернувся із рапортом до командира Військової частини НОМЕР_2 про звільнення з військової служби на підставі пункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з наявністю матері ІІ (другої) групи інвалідності. 23.04.2025 командир Військової частини НОМЕР_1 відмовив у задоволенні рапорту, з підстав наявність інших членів сім'ї другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд за матір'ю позивача. Вважає протиправною відмову командира Військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення догляду за матір'ю ОСОБА_2 групи інвалідності, у зв'язку з чим просить зобов'язати військову частину НОМЕР_2 , де перебуває на військовій службі, прийняти рішення (наказ) про звільнення з військової служби, у зв'язку з необхідністю здійснення догляду за особою з інвалідністю ІІ групи (матір'ю ОСОБА_2 ).
Відповідач - Військова частини НОМЕР_1 направив суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими не погоджується, із посиланням у ньому на відповідні норми права та твердження. Просив в задоволенні позову відмовити з тих підстав, що для звільнення з військової служби військовослужбовець має довести такі факти: наявність в одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю І чи ІІ групи; необхідність здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи; відсутність в особи з інвалідністю І чи ІІ групи інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або потребу інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення у постійному догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Відповідно до Акту обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд, затвердженого начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.02.2025 №1/408 у матері позивача наявні особи другого ступеня споріднення, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Отже, командиром військової частини НОМЕР_1 прийнято рішення про відмову у звільненні позивача з військової служби за підставою. Враховуючи додані позивачем до рапорту про звільнення з військової служби документи, які не підтверджують відсутність інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або потребу інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення у постійному догляді за висновком медико соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, а саме: брата матері позивача ОСОБА_4 та онуки матері позивача ОСОБА_5 .
Вимога позивача зобов'язати військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення (наказ) про звільнення позивача є неправомірною, оскільки звільнення позивача належить до компетенції командира військової частини НОМЕР_1 .
Позивач направив відповідь на відзив, обґрунтований тим, що при обстеженні сімейного стану представникам ТЦК та СП надавалася інформація щодо відсутністю інших членів та неможливість догляду ОСОБА_6 . Зокрема, зверталась увага, що онука ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , постійно проживає за кордоном і виїхала ще з початку повномасштабного вторгнення. Однак, в акті обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд, зазначено лише інформацію про не пред'явлення висновку про потребу в постійному догляді МСЕК чи ЛКК або рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, а також зазначається, що свідоцтво про народження та інші документи також не пред'явлено. Наведене не відповідає дійсності, оскільки інформація, а саме фотокопія закордонного паспорта онуки та свідоцтво про народження нею дитини в США надавалися, однак, до уваги не було взято в момент обстеження сімейного стану. Також ці документи не були прийняті до увагу відповідачем, що призвело до надання відмови у звільненні з військової служби позивача. Щодо рідного брата, ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , 1948 року народження, також зазначалося, що він виїхав до росії та можливості отримати свідоцтво про його смерть немає. На підтвердження цього, надано довідку з Ямницької сільської ради Івано-Франківської області № 63 від 07.05.2025. Щодо твердження відповідача про те, що звільнення позивача належить до компетенції командира військової частини НОМЕР_1 , то згідно записів на сторінці 5 Військового квитка зазначено, що позивач проходить військову службу в Військовій частині НОМЕР_2 на посаді водія кранівника № 17 від 10.02.2023. Рапорт про звільнення позивача також подавався до Військової частини НОМЕР_2 .
Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заяві по суті справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 , проходить військову службу за призовом під час мобілізації, є водієм-кранівником відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу матеріально-технічного забезпечення Військової частини НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_1 .
27.03.2025 позивач звернувся з рапортом до командира Військової частини НОМЕР_2 про звільнення з військової служби на підставі пункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляду за своєю матір'ю, яка є особою з інвалідністю II групи.
До рапорту долучив нотаріально засвідчені копії: паспорту; реєстраційного номеру облікової картки платника податків; свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 ; реєстраційного номеру облікової картки платника податків ОСОБА_7 ; пенсійного посвідчення серія НОМЕР_4 ; висновку ЛКК №340 від 15.04.2024; довідки Ямницької сільської ради №140 від 06.05.2024; свідоцтва про народження серія НОМЕР_5 ; свідоцтва про укладання шлюбу серія НОМЕР_6 ; акту обстеження матеріально-побутових умові від 10.05.2024; довідки Ямницької сільської ради №93 від 10.05.2024; висновок ЛКК поліклінічного відділу №213 від 26.02.2024; форми І-797А на отримання статуту тимчасового захисту ОСОБА_8 ; витягу з реєстру актів цивільного стану про народження Департаменту охорони здоров'я штату Іллінойс - відділу РАЦС №112-2023 0073684 від 14.02.2024 ; витяг з реєстру територіальної громади №2023/000047453 від 03.01.2023; витяг з реєстру територіальної громади №2023/00004145994 від 25.04.2024; Акт обстеження сімейного стану військовослужбовця №1/408 від 10.02.2025.
Військова частина НОМЕР_2 надіслала рапорт позивача для розгляду, з долученими до нього документами Військовій частині НОМЕР_1 .
23.04.2025 командир Військової частини НОМЕР_1 надав відповідь щодо розгляду документів на звільнення з військової служби водія-кранівника відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_1 , якою повідомлено, що підстав для звільнення не має, з підстав наявності інших членів сім'ї другого ступеня, які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивач, вважаючи протиправною відмову командира Військової частини НОМЕР_1 у його звільненні з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку даним правовідносинам, суд зазначає таке.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу", а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Статтею 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України (частина 1).
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (частина 3).
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина 5).
Звільнення з військової служби визначає стаття 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Предметом даного адміністративного позову є відмова позивачу звільненні з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з підстав наявності інших членів сім'ї другого ступеня, які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Інших підстав для відмови позивачу у звільненні з військової служби відповідачі не оспорюють, в тому числі і не оспорюють, як наявність у матері позивача другої групи інвалідності так і необхідність здійснення за нею постійного догляду. А тому суд, в надає правову оцінку виключно обставинам, які стали підставою для відмови позивачу у звільненні з військової служби.
Встановлюючи наявність інших членів сім'ї другого ступеня, які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як підстави для відмови у звільненні позивача з військової служби, суд зазначає наступне.
Відповідно до аналізу абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", суд зазначає, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов: - відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи; - інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином «відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до долучених до даної адміністративної справи документів, суд встановив відсутність у ОСОБА_6 , крім позивача, членів сім'ї першого ступеня споріднення та наявність у неї інших членів сім'ї другого ступеня споріднення - брата ОСОБА_3 та онуки ОСОБА_5 .
Суд встановив, що згідно висновку лікарсько-консультативної комісії поліклінічного відділу за № 213 від 26.02.2025 ОСОБА_3 потребує постійного стороннього догляду, як невиліковно хвора особа. Тому,
Відповідно до відомостей Державної прикордонної служби України від 01.05.2025 № 19/35430-25 ОСОБА_5 27.02.2022 виїхала з території України, згідно відомостей Служби громадянства та імміграції США ОСОБА_5 знаходиться в США, штат ОСОБА_9 , а тому її відсутність охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов'язки з догляду через об'єктивні обставини (перебування за межами України).
У цьому випадку, хоча формально існує інший член сім'ї другого ступеня споріднення (онука матері позивача), її неможливість здійснювати догляд за ОСОБА_6 через перебування в США є не лише об'єктивною підставою, що унеможливлює виконання такого обов'язку, а й фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд.
З огляду на це, наявність у ОСОБА_6 онуки ОСОБА_5 не може бути достатньою підставою для відмови у звільненні позивача з військової служби, оскільки такий член сім'ї другого ступеня споріднення не може взяти на себе фактичну опіку і здійснювати необхідний догляд.
За встановлених обставин, суд доходить висновку, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 як інші члени сім'ї, ОСОБА_6 , другого ступеня споріднення, не можуть взяти на себе фактичну опіку і здійснювати необхідний догляд за ОСОБА_6 .
Як наслідок, позивачу протиправно відмовлено у звільненні з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права в даних правовідносинах, суд зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів;
Відповідно до частини 4 статті 245 даного Кодексу у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Враховуючи ту обставину, що рішення про відмову у звільненні позивача з військової служби прийнято Військовою частиною НОМЕР_1 , позивач є військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_1 і Військова частина НОМЕР_1 визнає, що звільнення позивача з військової служби входить до її повноважень, та застосовуючи механізм захисту порушеного права та його ефективного відновлення, керуючись повноваженнями, наданими частиною 2 статті 9, статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, та з метою подальшого недопущення порушень прав позивача та ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає необхідним зобов'язати саме Військову частину НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
За таких обставин, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги до Військової частини НОМЕР_1 підлягають задоволенню, а в задоволенні вимог до Військової частини НОМЕР_2 потрібно відмовити.
Решта доводів та заперечень учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють. Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, позивач, згідно з квитанцією № 3305-6879-2112-2162 від 22.05.2025 підтвердив сплату судового збору на суму 968, 96 гривень за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір в розмірі 968, 96 гривень.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов до Військової частини НОМЕР_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову командира Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю ОСОБА_6 ІІ групи інвалідності.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) звільнити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 ) з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю ОСОБА_6 ІІ групи інвалідності.
В задоволенні позову до Військової частини НОМЕР_2 відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) судовий збір в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційної адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Остап'юк С.В.