03 жовтня 2025 року Справа № 280/6461/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, ЄДРПОУ 20490012) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Засобами системи “Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач (з урахуванням уточненої позовної заяви) просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, викладену у формі постанови від 12 червня 2025 року № 1172925775-2025-2 у призначенні та виплаті ОСОБА_1 страхової виплати;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 28 листопада 2024 року страхову виплату згідно Довідки МСЕК серії 12 ААА № 125285 від 28 листопада 2024 року.
В обґрунтування позову зазначає, що 19 грудня 2024 року позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення щомісячної соціальної виплати у зв'язку із нещасним випадком на виробництві з урахуванням 65% втрати професійної працездатності, який стався 09 серпня 2024 року та надав відповідну довідку МСЕК. Проте, постановою від 25 грудня 2024 року № 1172925775-2024-4 позивачу відмовлено в здійсненні таких страхових виплат в зв'язку з відсутністю інформації, яка підтверджує право на страхову виплату (документи). 11 червня 2025 року позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про призначення страхової виплати, однак постановою від 12 червня 2025 року № 1172925775-2025-2 позивачу відмовлено у її призначенні з аналогічних підстав.
Ухвалою суду від 30 липня 2025 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку із її не відповідністю вимогам статті 160 КАС України.
01 серпня 2025 року представником позивача усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 05 серпня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачам запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що при розгляді документів позивача, доданих до заяв від 19 грудня 2024 року та від 11 червня 2025 року про призначення/перерахування/продовження страхової виплати у зв'язку з нещасним випадком на виробництві (професійним захворюванням) ОСОБА_1 відповідачем встановлено, що в матеріалах звернення вищезазначеної особи для призначення страхових виплат відсутній обов'язковий документ «Протокол засідання комісії з питань охорони праці підприємства» із зазначенням відсотку зменшення одноразової допомоги. Також неправильно заповнено документ «Виписка з акту огляду МСЕК», а саме: ОСОБА_1 має два страхових випадки: 1) перший страховий випадок - 10 червня 1997 року, акт Н-1 від 11 червня 1997 року, висновок МСЕК від 20 лютого 2008 року серія АВ № 004003 - потерпілому встановлено стійку втрату професійної працездатності 10%, безстроково; 2) другий страховий випадок - 09 серпня 2024 року, акт Н-1/ П від 02 вересня 2024 року. На підставі зазначеного та відповідно до частини 2 статті 39 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» відповідачем винесено Постанову № 1172925775/1172925775-2024-4 від 25 грудня 2024 року про відмову у здійсненні страхових виплат/наданні соціальних послуг у зв'язку з відсутністю інформації, що підтверджує право на страхову виплату (документи). Вказує, що оскільки, у відповідача відсутня інформації, що підтверджує право на страхову виплату (документи): позивачем не надано виправлену виписку з акта огляду медико-соціальною експертною комісією про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках за сукупністю випадків ушкодження за висновками МСЕК від 20 лютого 2008 року серія АВ № 004003 та від 28 листопада 2024 року серія 12ААА № 125285, підстави для призначення та виплати позивачу спірної страхової виплати відсутні. Також, зазначає, що дослідивши надану позивачем виписку з акта огляду МСЕК від 28 листопада 2024 року серії 12ААА № 125285, вважає, що така не відповідає вимогам зазначеного вище Положення, оскільки не містить ступень (у відсотках) втрати професійної працездатності, що встановлюється МСЕК за сукупністю випадків ушкодження здоров'я. Враховуючи вказане, вважає, що відповідач діяв на підставі та у межах повноважень у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у задоволенні позову просить відмовити.
Позивачем до суду подано відповідь на відзив у якій останній не погоджується із доводами представника відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву. Вказує, що вказані відповідачем у відзиві доводи жодним чином не спростовують аргументів позивача, викладених у позовній заяві. Вказує, що разом із заявою від 11 червня 2025 року були надані усі документи, необхідні для призначення позивачу спірної страхової виплати.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні як отримувач страхової виплати, внаслідок зареєстрованого страхового випадку трудового каліцтва, що стався 10 червня 1997 року.
Згідно Акту Н-1/П про розслідування нещасного випадку, що стався 09 серпня 2024 року в АТ «Запорізький завод залізобетонних шпал» позивач отримав травму.
Згідно довідки МСЕК про результати визначення втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА № 125285 від 28 листопада 2024 року в пункті 7 визначена ступінь втрати професійної працездатності у відсотках: «Шістдесят п'ять % з 28 листопада 2024 року».
19 грудня 2024 року ОСОБА_1 вперше звернувся до відповідача із заявою про призначення страхової виплати у звя'зку з нещасним випадком на виробництві з урахуванням 65% втрати професійної працездатності.
До вказаної заяви позивачем додано зокрема копії вищезазначеної довідки МСЕК та Акту про розслідування нещасного випадку, що стався 09 серпня 2024 року в АТ «Запорізький завод залізобетонних шпал».
Постановою Шевченківського об'єднаного управління ПФУ м. Запоріжжя № 1172925775-2024-4 від 25 грудня 2024 року позивачу відмовлено у здійсненні страхових виплат/наданні соціальних послуг у зв'язку із відсутністю інформації, що підтверджує право на страхову виплату (документи).
Позивач звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із скаргою на вищезазначене рішення відповідача, проте така скарга залишена без задоволення.
Листом від ГУ ПФУ в Запорізькій області за № 2953-2422/Р-02/8-0800/25 від 24 лютого 2025 року позивача повідомлено про те, що підставою для відмови у призначенні страхової виплати у зв'язку з нещасним випадком на виробництві стала відсутність у матеріалах справи “Протоколу засідання комісії з питань охорони праці підприємства» із зазначенням відсотку зменшення одноразової допомоги. Також, вказано, виписка з Акту огляду МСЕК від 28 листопада 2024 року № 12ААА № 125285 від 28 листопада 2024 року заповнена невірно, а саме, необхідно вказати відсоток втрати професійної працездатності за обома випадками.
11 червня 2025 року позивач повторно звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення страхової виплати та надав ті ж самі документи, що і до заяви від 19 грудня 2024 року.
Проте, постановою ГУ ПФУ в Запорізькій області № 1172925775/1172925775-2025-2 від 12 червня 2025 року позивачу відмовлено у здійсненні страхових виплат/наданні соціальних послуг у зв'язку з відсутністю інформації, що підтверджує право на страхову виплату (документи).
Листом відповідача від 18 червня 2025 року № 0800-0210-8/60505 позивачу рекомендовано вибрати «Призначення страхових виплат», а також відповідно до Порядку призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 26 січня 2024 року № 4-1, надати виправлену виписку з акту огляду медико-соціальною експертною комісією про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серія 12ААА № 125285 від 28 листопада 2024 року.
У відзиві на позов, представником відповідача також вказано, що так як позивач має два страхових випадка, в довідці необхідно вказати відсоток втрати працездатності за обома випадками. З метою усунення зазначених недоліків Головним управлінням листом від 03 січня 2025 року № 0800-0201-8/741 повернуто виписку з акта огляду МСЕК від 28 листопада 2024 року серії 12ААА № 125285 до КП «Обласний центр медико-соціальної експертизи» Запорізької обласної ради на доопрацювання для доповнення її відповідними даними.
Також, вказує, що оригінал виписки з акту огляду МСЕК після виправлення до Головного управління не надходив.
Не погоджуючись з відмовою відповідача у здійсненні страхової виплати, викладеної у постанові № 1172925775/1172925775-2025-2 від 12 червня 2025 року, позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, охорони їхнього життя та здоров'я визначає Закон України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105-XIV).
За змістом частини 1 статті 4 Закону №1105-XIV уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 5 Закон №1105-XIV на уповноважений орган управління та його територіальні органи, серед іншого, покладено завдання здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до цього Закону.
Частиною 1 статті 30 Закону №1105-XIV передбачено, що страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Страхові виплати складаються, зокрема, із щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати (або відповідної її частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата) (пункт 1 частини 7 статті 30 Закону №1105-XIV).
Відповідно до статті 37 Закону №1105-XIV для призначення страхових виплат потерпілий або особи, які мають право на такі виплати у разі смерті потерпілого, подають до уповноваженого органу управління заяву (у паперовій або електронній формі) про призначення виплати (особисто або через уповноваженого представника) за формою, затвердженою правлінням Пенсійного фонду України. Заява в електронній формі подається через Єдиний державний вебпортал електронних послуг або веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України.
За малолітніх або неповнолітніх осіб заяву подає один із батьків або інший законний представник.
Заява може бути подана до Пенсійного фонду України у формі паперового документа.
Територіальні органи уповноваженого органу управління приймають рішення про призначення страхових виплат на підставі поданої в електронній або паперовій формі заяви та отриманих шляхом автоматизованого обміну наявними даними між інформаційно-комунікаційними системами органів державної влади, підприємств, установ, організацій:
1) акта розслідування нещасного випадку або акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами;
2) даних про встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності;
3) даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи, яка має право на виплати, та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть потерпілого та інших актів цивільного стану, необхідних для призначення страхових виплат;
4) даних реєстру застрахованих осіб та реєстру страхувальників Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про працевлаштування, нараховану заробітну плату (дохід) і сплату страхових внесків та інших даних, необхідних для призначення виплат;
5) наявних даних Єдиного державного демографічного реєстру про реєстрацію місця проживання;
6) даних органів реєстрації про реєстрацію місця проживання;
7) даних Єдиної державної електронної бази з питань освіти про навчання;
8) даних Державного реєстру боржників про виплату аліментів;
9) даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо статусу внутрішньо переміщеної особи;
10) даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Потерпілий або особи, які мають право на страхові виплати, у разі відсутності необхідної інформації в державних реєстрах і базах даних мають право надати додаткові документи, необхідні для призначення страхових виплат.
З вищевикладеного вбачається, що особою, яка виявила намір отримати страхову виплату до органу пенсійного фонду подається лише заява, а рішення про призначення страхової виплати органом пенсійного приймається з урахуванням інформації, одержаної ним шляхом автоматизованого обміну наявними даними між інформаційно-комунікаційними системами органів державної влади, підприємств, установ, організацій.
Статтею 38 Закону №1105-XIV визначено, що територіальні органи уповноваженого органу управління розглядають справу про страхові виплати на підставі поданої в електронній або паперовій формі заяви потерпілого або заінтересованої особи і приймають відповідні рішення протягом 10 календарних днів, не враховуючи дня надходження зазначених документів.
Рішення оформлюється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім'ї та строки їх здійснення або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.
Територіальні органи уповноваженого органу управління можуть затримати страхові виплати до з'ясування підстав для виплат, якщо документи про нещасний випадок оформлені з порушенням установлених вимог.
Відповідно до статті 39 Закону №1105-XIV уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо:
1) потерпілий вчиняв дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання рекомендацій лікаря), що сприяли настанню страхового випадку;
2) роботодавець, інші органи, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілий надали уповноваженому органу управління завідомо неправдиві відомості про страховий випадок;
3) застрахована особа вчинила умисне кримінальне правопорушення, що призвело до настання страхового випадку.
Уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованій особі, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов'язаним з виробництвом.
З аналізу наведених норм Закону №1105-XIV слідує висновок, що вказаними нормами врегульований порядок призначення страхових виплат потерпілим та особам, які мають право на такі виплати, а саме визначено порядок звернення таких осіб за призначенням страхових виплат з відповідною заявою, встановлено перелік документів, необхідних для розгляду заяви, порядок їх розгляду, встановлено порядок прийняття рішення за наслідками розгляду заяви та яке рішення приймається уповноваженим органом за результатом розгляду заяви про призначення страхової виплати.
В контексті наведеного, суд дійшов висновку, що рішення про відмову у здійсненні страхових виплат/наданні соціальних послуг приймається за результатами розгляду заяви особи, яка звертається за призначенням відповідних страхових виплат.
Також, суд зазначає, що з урахуванням положень статті 37 №1105-XIV у разі відсутності необхідної інформації орган пенсійного фонду може повідомити позивача про необхідність надання додаткових документів чи інформації з посиланням на нормативно правові акти, якими вимагається надання таких документів чи інформації, до прийняття рішення про відмову у призначенні страхових виплат.
Проте, доказів такого повідомлення матеріали справи не містять.
До того ж, відповідач прийнявши рішення про відмову у здійсненні страхових виплат/наданні соціальних послуг, вдається до процедури встановлення права позивача на такі виплати та їх призначення, що суперечить наведеним вимогам Закону №1105-XIV.
Суд звертає увагу, що страхові виплати позивачу вже виплачувались з 2008 року за першим страховим випадком, який трапився у 1997 році, що підтверджує відповідач у відзиві, що спростовує його доводи з приводу відсутності підстав для призначення позивачу страхової виплати.
Також, суд звертає увагу органу пенсійного фонду на те, що статтею 37 Закону №1105-XIV, протокол комісії з питань охорони праці підприємства, про необхідність якого орган пенсійного фонду вказує у листах та відзиві на позов, від особи заявника не вимагається.
Що ж стосується доводів представника відповідача про те, що з урахуванням Порядку здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1467 та № 4-1 у разі повторного ушкодження здоров'я сума страхової виплати визначається згідно із ступенем (у відсотках втрати професійної працездатності за сукупністю випадків ушкодження здоров'я), то суд зазначає що згідно пункту 4 розділу 5 вищезазначеного Порядку така виплата із обчисленням заробітної плати за відповідні періоди, що передували першому або повторному ушкодженню здоров'я (у разі повторного ушкодження) здійснюється виключно за бажанням заявника. Тільки у випадку бажання потерпілого обчислювати заробітну плату за періоди, що передували першому або повторному ушкодженню здоров'я сума страхових виплат визначається згідно із ступенем (у відсотках) втрати професійної працездатності, що встановлюється МСЕК за сукупністю випадків ушкодження здоров'я.
При цьому, такого звернення позивача матеріали справи не містять, що спростовує доводи представника відповідача стосовно необхідності внесення виправлень до довідки МСЕК серії 12 ААА № 125285 від 28 листопада 2024 року.
Також, із вказаного пункту Порядку 4-1 вбачається, що ступінь (у відсотках) втрати професійної працездатності за сукупністю випадків ушкодження здоров'я встановлюється МСЕК, а не органом пенсійного фонду.
Законом №1105-XIV, Порядками 1467 та № 4-1 органи пенсійного фонду не уповноважено перевіряти правильність заповнення довідок МСЕК, чи повернення таких довідок на опрацювання до медичних закладів.
Окрім того, дослідивши зміст спірних рішень судом встановлено, що відповідач прийняв рішення про відмову у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг, керуючись статтею 39 Закону №1105-XIV, а саме в рішенні вказано: відповідно до заяви з документами, які до неї було додано, та статті 39 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в інших випадках, передбачених законом: Відсутність інформації, що підтверджує право на страхову виплату (документи).
Жодних мотивів відмови рішення відповідача не містять.
Згідно з положеннями частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У вказаній статті закріплено загальні критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Суб'єкти владних повноважень повинні враховувати ці критерії-принципи, знаючи, що адміністративний суд керуватиметься ними у разі оскарження відповідних рішень, дій чи бездіяльності. Законодавче закріплення цих критеріїв-принципів також дає можливість фізичній чи юридичній особі сформувати уявлення про якість та природу належних рішень чи дій, які вона має право очікувати від суб'єкта владних повноважень.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Серед критеріїв /принципів/, які повинні застосовуватись суб'єктом владних повноважень при прийнятті ним рішень та вчиненні дій та якими керується адміністративний суд у разі оскарження таких рішень, дій, є, зокрема, критерій законності, відповідно до якого суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, а рішення суб'єкта владних повноважень має прийматися обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень вказаним критеріям для оцінювання рішення, (дій) є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову, за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.
Отже, загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення.
Рішення відповідача не містить в собі мотивування та обґрунтування підстав прийняття такого рішення. Відповідач вказавши таку підставу у рішенні як відсутність інформації, що підтверджує право на страхову виплату (документи), не конкретизував яка саме інформація та документи відсутні.
Відповідні обґрунтування відповідач наводить у листах, виготовлених після прийняття рішення про відмову у призначенні страхової виплати, а також у відзиві, проте як вже зазначено судом таке обґрунтування має бути наведене безпосередньо у рішенні.
З вище наведених правових норм слідує, що статтею 39 Закону №1105-XIV визначено вичерпний перелік підстав для відмови у здійсненні страхових виплат. Цим переліком не передбачена можливість відмови у здійсненні страхових виплат з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що відмова у здійсненні страхових виплат позивачу здійснено відповідачем за відсутності підстав, передбачених Законом №1105-XIV, або підстав, передбачених іншим законом, а отже рішення відповідача є протиправним.
У зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Що стосується стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області моральної шкоди в розмірі 30 000,00 грн., суд зазначає наступне.
Частинами 1-3 статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Загальноприйняті підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17. Так, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій.
Як зазначив Верховний Суд: "Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого".
Розглядаючи справу, суд визначає чи була завдана особі моральна шкода. Крім того, суд встановлює розмір відшкодування. Власне, завдання потерпілого або його представника полягає в переконанні суду в необхідності та доцільності відшкодування моральної шкоди.
У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено: в чому полягає ця шкода; якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно; якими доказами вона підтверджується.
Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від: характеру правопорушення; глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації; ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інших обставин, які мають істотне значення.
Слід зауважити, що для вирішення питання щодо відшкодування шкоди обов'язково необхідно встановити наявність одночасно трьох складових: підтвердження факту заподіяної шкоди правам заявника саме внаслідок протиправного діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд звертає увагу на те, що позивачем не зазначено конкретних фактів, які б у системному зв'язку з протиправними діями відповідача утворювали підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди.
Саме по собі твердження позивача про заподіяння йому шкоди не є підставою для стягнення з державного бюджету на його користь моральної шкоди, оскільки позивачем доводиться, а судом оцінюється наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 04 липня 2019 року у справі № 823/628/17, від 03 вересня 2020 року у справі № 520/3061/19.
З урахуванням наведеного суд не вбачає підстав для стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області моральної шкоди в розмірі 30 000,00 грн., а тому в задоволенні даної вимоги слід відмовити.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат з урахуванням положень статті 139 КАС України не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись статтями 139, 143, 243-246 КАС України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, викладену у формі постанови від 12 червня 2025 року № 1172925775-2025-2 у призначенні та виплаті ОСОБА_1 страхової виплати.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 28 листопада 2024 року страхову виплату згідно Довідки МСЕК серії 12 ААА № 125285 від 28 листопада 2024 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 03 жовтня 2025 року.
Суддя Д.В. Татаринов