Україна
Донецький окружний адміністративний суд
29 вересня 2025 року Справа№200/4587/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
Позивачка, ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про визнання протиправними дій щодо відмови у виплаті середнього заробітку за весь час затримки розрахунку належних їй до виплати в день звільнення грошових коштів по день фактичного розрахунку з позивачем; зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022 р. по 19.01.2023 р. включно в сумі 164 891,62 (сто шістдесят чотири тисячі вісімсот дев'яносто одна гривня шістдесят дві копійки), відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року позовну заяву залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків.
В установлений судом строк позивачкою усунуто недоліки позовної заяви в повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 7 липня 2025 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) без виклику учасників справи. Задоволено клопотання позивачки про розгляд справи за правилами спрощеного провадження без її участі та її представника. Витребувано у Військової частини НОМЕР_1 в строк подання відзиву на позовну заяву довідку про середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 за два останні місяці, що передували місяцю її звільнення зі служби.
За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд».
В обґрунтування позовних вимог, позивачка зазначила, що у період з з 20.10.2010 по 23.02.2022 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Зазначила, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/8141/24 від 30.01.2025 року відповідач 31.05.2025 року виплатив заборгованість з грошового забезпечення при звільненні з військової частини. Зазначила, що її представник звернувся до відповідача із заявою про виплату середнього зарабітку за час затримки повного розрахунку з нею при звільненні, проте відповідач відмовив в нарахуванні та виплаті середнього заробітку за час затримки повного розрахунку з нею при звільненні. Вказані дії вважає протиправними, просила задовольнити позов.
Відповідач через канцелярію суду у встановлені судом строки, надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що відповідно до ст. 117 КЗпП України в чинній редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. Таким чином, вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , є громадянином України та особою, що претендує на виплату середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні.
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно ст. 43 Кодексу адміністративного судочинства України має адміністративну процесуальну дієздатність.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30.01.2025 року у справі № 200/8141/24 встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2022 р. № 43, ОСОБА_1 звільнено з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 5 статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку з сімейними обставинами або інші поважні причини, якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, як військовослужбовця-жінку, яка має дитину віком до 18 років) у запас.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30.01.2025 року у справі № 200/8141/24 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії. Визнано протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у перерахунку та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 15 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із розрахунку базового місяця січень 2008 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 15 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із розрахунку базовий місяць - січень 2008 року. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації вартості речового майна в сумі 48 842,87 грн, яке належить до видачі за період проходження нею служби в ВЧ НОМЕР_1 НГУ, згідно довідки ВЧ НОМЕР_1 НГУ № 45/2024. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості речового майна в сумі 48 842,87 грн, яке належить до видачі їй за період проходження нею служби в ВЧ НОМЕР_1 НГУ, згідно довідки № 45/2024. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи з місячного грошового забезпечення, у складі якого не врахована індексація. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні, з врахуванням індексації у складі місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір такої допомоги, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.01.2025 року у справі № 200/8141/24 набрало законної сили на підставі ухвали Першого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2025 року.
Судом встановлено, що 17.01.2025 року позивачці виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно на суму 48 060,23 грн.
Крім того, судом встановлено, що 31.05.2025 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.01.2025 року у справі № 200/8141/24 відповідач виплатив позивачці індексацію грошового забезпечення за період з 15 грудня 2015 по 28 лютого 2018 року в сумі 26711,36 грн.
Окрім того, судом встановлено, що 31.05.2025 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.01.2025 року у справі №200/8141/24 відповідач виплатив позивачці грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік у розмірі 846,59 грн.
Крім того, судом встановлено, що 31.05.2025 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.01.2025 року у справі № 200/8141/24 відповідач виплатив позивачці перераховану суму одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 3 624,25 грн.
Окрім того, судом встановлено, що 31.05.2025 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.01.2025 року у справі № 200/8141/24 відповідач виплатив позивачці грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік у розмірі 12712,65 грн.
На звернення представника позивачки з питань виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні Військова частина НОМЕР_1 надала відповідь листом від 17.06.2025 року №25/35/13-П-67-Аз, відповідно до якої в рішенні по справі №200/8141/24 від 30.01.2025 року не зазначена виплата середнього заробітку за час затримки.
Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та відзиву, спірним питанням у справі є правомірність невиплати відповідачем позивачці середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022 р. по 19.01.2023 року включно.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до абзацу 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
Згідно статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців не встановлено відповідальність за невиплату або несвоєчасну виплату належних військовослужбовцям сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП як таких, що є загальними.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 01.03.2018 року у справах № 806/1899/17, № 806/1551/17, від 19.04.2018 року у справі № 806/1183/16 та від 14.03.2019 року у справі № 820/660/17 та в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 21 квітня 2021 року (справа № 120/3857/19-а).
Відповідно до ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч.2 ст.117 КЗпП України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Суд звертає увагу, що оскільки індексація грошового забезпечення, грошова компенсація вартості речового майна, одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за 2022, грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік у повному обсязі позивачці не виплачені в день виключення зі списків особового складу, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України позивачка має право на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Вказане відповідає правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3151/19 адміністративне провадження № К/9901/12644/20 та у постанові Верховного Суду від 28.01.2021 року в адміністративній справі № 240/11214/19, яку судом враховано на виконання положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
В той же час, Суд враховує, що вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 31.10.2019 року у справі № 828/598/17, від 16.04.2020 року у справі № 822/3307/17.
Судом встановлено, що позивачку виключено зі списків особового складу з 23.02.2022 року, остаточний розрахунок з позивачкою проведений 31.05.2025 року.
Фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у не проведенні повного та належного остаточного розрахунку при виключенні зі списків особового складу 23.02.2022 року.
Отже, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 24.02.2022 року (наступний день з дня виключення позивача зі списків особового складу) по 31.05.2025 року, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.
Період з 24.02.2022 року до 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.
Проте період з 19.07.2022 року по 31.05.2025 року регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 року у справі № 821/1226/16).
Зі змісту ст. 117 Кодексу законів про працю України, у редакції, чинній з 19.07.2022 року, випливає, що розмір відповідальності за затримку розрахунку при звільненні залежить від наявності або відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум, а також чи вирішено спір на користь працівника частково або повністю, а саме: 1) при відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців; 2) при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, якщо спір вирішено на користь працівника (повністю); 3) при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за шість місяців.
При цьому, суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 року у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Суд встановив, що відповідач провів остаточний розрахунок з позивачкою 31.05.2025 року, виплативши індексацію грошового забезпечення за період з 15 грудня 2015 по 28 лютого 2018 року в сумі 26711,36 грн, грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік у розмірі 846,59 грн, перераховану суму одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 3 624,25 грн та грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік у розмірі 12712,65 грн.
Судом встановлено на підставі довідки №857 від 15.07.2025 року, виданої військовою частиною НОМЕР_4 , що середньоденне грошове забезпечення на день звільнення 23.02.2022 року ОСОБА_1 становить 401,03 грн., яке розраховане виходячи з грошового забезпечення за грудень 2021 (11907 грн) та січень 2022 року (12957 грн) та з урахуванням кількості календарних днів за цей період 62 дні.
Кількість днів, впродовж яких на користь позивачки підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за весь час затримки повного розрахунку - 1193 календарні дні. Розмір середнього заробітку позивачки за цей період становить 478 428,79 грн (401,03 грн х 1193 календарні дні).
Враховуючи розмір невиплачених сум при звільненні та істотність цієї частки порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення у цій справі сума середнього заробітку є очевидно неспівмірною зі встановленим розміром заборгованості з виплати грошової компенсації.
З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Зокрема, істотність частки невиплачених при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій служби та компенсації за неотримане речове майно в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 91955 грн (розмір несвоєчасно виплачених сум) / 478 428,79 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 = 19,22%.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 19,22% становить: 401,03 грн (середньоденний заробіток позивачки) х 19,22% х 1193 (днів затримки розрахунку) = 91 954,01 грн.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, враховуючи принцип співмірності та розумності, тривале зволікання позивачки щодо звернення до суду з метою виплати неотриманих складових грошового забезпечення при звільненні зі служби, введення в Україні воєнного стану та його наявність до цього час, що викликає спрямованість державних коштів на обороноздатність країни, належність відповідача до установ, що пов'язані з організацією виконання завдань з відсічі збройної агресії, суд вважає, що розмір відшкодування заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період до 18.07.2022 року у сумі 10 000 грн буде пропорційним, справедливим, належним і достатнім.
Стосовно суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 року суд зазначає таке.
Як зауважив Верховний Суд у постанові від 23.05.2024 року у справі № 200/2048/23, позиція стосовно можливості зменшення судом суми середнього заробітку за час затримки розрахунку із застосуванням принципу співмірності, за наявності істотного дисбалансу між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки виплати, була сформована Верховним Судом за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин, коли стаття 117 КЗпП України не містила обмежень стосовно строку виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Тобто зменшення судом суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із застосуванням принципу співмірності (за наявності істотного дисбалансу між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати) є можливим лише щодо правовідносин, які мали місце до 19.07.2022 року.
До правовідносин, які мали місце після 19.07.2022 року, коли стаття 117 КЗпП України містила обмеження виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 6-ма місяцями, застосовувати сформовану практику Верховного Суду щодо пропорційності та співмірності стягнутої суми, є недоречним, з огляду на те, що вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги чинну в період після 19.07.2022 року редакцію статті 117 КЗпП України та висновки Верховного Суду, в даному випадку у суду відсутні підстави для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року.
Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022 року по 18.07.2022 року складає 10 000 грн (з урахуванням принципу співмірності), а за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року (тобто за 185 днів) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 74 190,55 (401,03 х 185) грн, що разом за період часу з 19.09.2018 року по 19.01.2023 року становить 84 190,55 грн.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За наслідками судового розгляду суд дійшов висновку з метою ефективного захисту прав позивача про задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022 року по 31.05.2025 року включно та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022 року по 31.05.2025 року включно в розмірі 84 190 (вісімдесят чотири тисячі сто дев'яносто) грн 55 коп.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно частини 8 статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Таким чином, судовий збір у розмірі 1319,17 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Згідно ч. 3 ст. 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як на п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
У зв'язку з перебуванням судді Троянової О.В. на лікарняному та навчанні розгляд справи проводиться по виходу.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022 року по 31.05.2025 року включно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022 року по 31.05.2025 року включно в розмірі 84 190 (вісімдесят чотири тисячі сто дев'яносто) грн 55 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 1319 (одна тисяча триста дев'ятнадцять) гривень 17 коп.
Повний текст рішення складено 29 вересня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.В. Троянова