02 жовтня 2025 рокуСправа №160/25661/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кучугурна Н.В. (м. Дніпро, вул. Академіка Чекмарьова, 5), перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до відповідача-1: Військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
09.09.2025 через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача-1: Військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: Військової частини НОМЕР_2 , у якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 та ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 грн. за період з 07.02.2024 по 27.06.2024;
зобов'язати ВЧ НОМЕР_2 та ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 грн за період з 07.02.2024 по 27.06.2024 з урахуванням раніше виплачених сум.
Справі за цією позовною заявою присвоєно №160/25661/25 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.
Ухвалою суду від 15.09.2025 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, а саме для надання доказів звернення до суду в межах строків звернення до суду або заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з обґрунтуванням та доказами на підтвердження поважності причин його пропуску.
18.09.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою суду від 23.09.2025 продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі про залишення позовної заяви без руху. Встановлено позивачу семиденний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду доказів звернення в межах строків, про які вказано в ухвалі, або подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з обґрунтуванням та доказами на підтвердження поважності причин його пропуску.
26.09.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про поновлення процесуального строку, у якій позивач зазначив, що про невідповідність свого грошового забезпечення в період з 07.02.2024 по 27.06.2024 він дізнався лише після переведення до іншої військової частини, у липні 2025 року від товариша по службі. До свого переведення до іншої частини, позивач не міг передбачити, що Військова частина НОМЕР_1 та Військова частина НОМЕР_2 та її посадові особи, які покликані захищати права та законні інтереси військовослужбовців, які проходять у них службу можуть порушувати права цих військовослужбовців на гідні та справедливі умови оплати праці. Оскільки, позивач не має юридичної освіти, не знає особливостей нарахування грошового забезпечення, тому не міг знати, що зобов'язаний звернутися до суду ще до моменту звільнення, оскільки вважав що має право на звернення до суду протягом 3 місяців з дня звільнення. Також позивач указує, що відповідачем по теперішній час грошовий атестат не видано, тому вважає, що початок обчислення строку звернення до суду з цим позовом обчислюється з дня вручення позивачу грошового атестата. Звертає увагу позивач і на те, що він проходив військову службу в бойовій військовій частині під час дії на території України правового режиму воєнного стану та правові висновки, які було сформовано Верховним судом України в пункті 57 постанови від 29.11.2024 у справі №120/359/24, де зазначено: на підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне сформувати наступний правовий висновок щодо застосування положень статей 122 та 123 КАС України у правовідносинах, пропуск процесуального строку у яких пов'язаний саме з призовом по мобілізації до Збройних Сил України для виконання конституційного обов'язку із захисту суверенітету і незалежності Держави Україна: проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби: 1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду. 2. Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори. 3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду. 4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку. 5. Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.
Розглянувши заяву, суд зазначає про таке.
Частиною 1 ст. 121 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
При цьому норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Так, з матеріалів позовної заяви суд установив, що позивач є військовослужбовцем, який був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період та є учасником бойових дій.
Суд ураховує, що позивач є військовослужбовцем, який був призваний на військову службу під час дії воєнного стану, що був уведений з 24.02.2024 Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, також проходив довготривале лікування у зв'язку з пораненням, і заявлені вимоги стосуються прав позивача, що пов'язані з проходженням такої служби.
Також суд ураховує позицію Конституційного Суду України у рішенні від 06 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022, згідно з якою Конституційний Суд України зважає на реалії, пов'язані зі збройною агресією Російської Федерації проти України, роль Збройних Сил України та інших військових формувань в обороні Української держави, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності. Відповідні конституційні принципи є осердям конституційного ладу України, тож від їх захисту залежить його втілення загалом, зокрема й гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина.
Внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої 20 лютого 2014 року, частина території України (Автономна Республіка Крим і місто Севастополь) є анексованою, деякі райони Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованими. Починаючи з 24 лютого 2022 року збройна агресія Російської Федерації проти України набула повномасштабного характеру. Головну роль в обороні України відіграють Збройні Сили України та інші військові формування, які своєю мужньою боротьбою здійснюють ефективний захист Української держави та Українського народу.
Відповідно до частини другої статті 17 Основного Закону України «оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили У країни».
Здійснюючи конституційний контроль щодо законодавчого регулювання соціального захисту військовослужбовців, Конституційний Суд України спирається на свої попередні юридичні позиції щодо розуміння частини п'ятої статті 17 Конституції України. Виходячи зі змісту приписів статей 17, 65 Основного Закону України Конституційний Суд України вважає, що громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції; тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати додаткові гарантії соціального захисту відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).
З урахуванням встановленого Конституцією України функціонального призначення Збройних Сил України, в умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв'язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини п'ятої статті 17 Основного Закону України.
Військовослужбовці, інші громадяни, які залучені до виконання обов'язків оборони держави, виконують обов'язок щодо захисту Вітчизни у Збройних Силах України та інших військових формуваннях не заради отримання спеціальних статусів, зокрема привілеїв, пільг чи компенсацій. Водночас припис частини п'ятої статті 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов'язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей, що поширюється не тільки на спеціальні пенсії та допомогу для них, а й підтримку у сфері охорони здоров'я, освіти, а також наданні житла та спеціальних підтримчих заходів під час їх переходу до цивільного життя.
Виконання державою конституційного обов'язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов'язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності.
Беручи до уваги, що врегулювання відповідних питань належить до розсуду Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та інших органів державної влади в межах їх конституційних повноважень, Конституційний Суд України також наголошує на тому, що заходи в сфері оборони держави мають бути своєчасними, послідовними та комплексними, оскільки від їх ефективного запровадження залежить стан обороноздатності України.
Підтримання високого рівня обороноздатності є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України. Захист суверенітету та територіальної цілісності України є «найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу» (частина перша статті 17 Основного Закону України).
В умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України. Відтак усебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України є одним із засобів розширення оборонних можливостей держави.
Конституційний Суд України наголошує, що приписи частини п'ятої статті 17, частини першої статті 46 Конституції України перебувають у системному взаємозв'язку з приписами частини першої статті 3 Конституції України та, зокрема, втілюють ідею про те, що людина, її життя і здоров'я є найвищою цінністю.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про поновлення позивачу строку звернення до суду з цим позовом.
Таким чином, позовна заява відповідає вимогам статей 160, 161, 171 КАС України.
Справа підсудна Дніпропетровському окружному адміністративному суду.
Підстави для повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження у справі відсутні.
З огляду на положення ст. 12, ст. 257, ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
01.10.2025 суддя Кучугурна Н.В. брала участь у круглому столі для суддів адміністративних судів, тому ця ухвала постановлена після виходу судді на роботу, а саме, 02.10.2025.
Керуючись ст.ст. 12, 160, 161, 171, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку для звернення до суду з цим позовом - задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до відповідача-1: Військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача-1: Військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, і відкрити провадження в адміністративній справі №160/25661/25 за наведеним позовом.
Здійснювати розгляд адміністративної справи одноособово суддею Кучугурною Н.В. в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Встановити відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Відзив має відповідати вимогам, установленим ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з ч. 3 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана (надана) іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 6 ст. 162, ч. 2 ст. 175 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов. Разом із відповіддю на відзив позивачу надати докази, що підтверджують надіслання (надання) відповідачу відповіді на відзив і доданих до неї документів.
Встановити відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив. Разом із наведеними запереченнями відповідачу надати докази, що підтверджують надіслання (надання) позивачу заперечень і доданих до них документів.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи.
Інформацію щодо цієї адміністративної справи особи, які беруть участь у справі, можуть отримати на офіційному порталі судової влади України в мережі Інтернет (веб-адреса сторінки: http://adm.dp.court.gov.ua/sud0470/gromadyanam/csz/).
Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.
Здійснювати розгляд (формування та зберігання) справи у змішаній (паперова та електронна) формі.
Суддя Н.В. Кучугурна