03 жовтня 2025 року Справа № 160/24497/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юркова Е.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
26 серпня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему "Електронний Суд" надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від №046350020287 від 30.07.2025 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника у розмірі 50 відсотків пенсії за віком ОСОБА_2 з дня, що настає за днем смерті годувальника 31.05.2025 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 21.07.2025 року звернулась до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника відповідно до ст. 36 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від №046350020287 від 30.07.2025 було відмовлено у призначенні пенсії по втраті годувальника у зв'язку з відсутністю такого права, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 відкрито провадження у даній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також зазначеною ухвалою залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Відповідачем 12.09.2025 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування відзиву зазначено, що вік позивачки 62 роки 03 місяці. Страховий стаж 22 роки 11 місяців 26 днів (дає право на пенсію після досягнення 65 років). Проаналізувавши матеріали електронної пенсійної справи позивачки Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії, в зв'язку з втратою годувальника, оскільки поданими документами не підтверджено необхідного страхового стажу позивача.
Третій особі було направлено копію зазначеної ухвали про відкриття провадження у справі в його електронний кабінет, що підтверджується довідкою відповідального працівника суду від 28.08.2025; правом на подання пояснень на позов третя особа не скористався. До суду подано матеріали електронної пенсійної справи позивача.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 21.07.2025 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії по втраті годувальника відповідно до ст.36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від №046350020287 від 30.07.2025 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії по втраті годувальника у зв'язку з відсутністю такого права. Зазначено, що вік годувальника на дату смерті 66 років 8 місяців (був пенсіонером). Вік заявника-утриманця 62 роки 3 місяці. Страховий стаж утриманця становить 22 роки 11 місяців 26 днів (дає право на пенсію після досягнення віку 65 років). Результати розгляду документів, доданих до заяви:* до заяви поданої для призначення пенсії заявником долучені копії свідоцтва про смерть годувальника та трудової книжки. Право на пенсійну виплату згідно поданих документів відсутнє.
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернулась за захистом порушених прав до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Розділом V Закону №1058-IV визначено порядок та умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Так, відповідно до ст. 36 Закону №1058 пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі Інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин. - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Згідно з абз.3 ч.1ст.36, п.1 ч.2 Закону №1058-IV батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування. Непрацездатними членами сім'ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Пунктом 3 частини 2Закону №1058-IV визначено, що до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:
1) були на повному утриманні померлого годувальника;
2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ст.38 Закону №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що необхідною умовою для призначення особі пенсії у зв'язку з втратою годувальника або переведення на такий вид пенсії є встановлення факту непрацездатності такої особи.
Статтею 36 Закону України №1058-IV визначено поняття непрацездатної особи. Так, непрацездатними членами сім'ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Відповідно до ст. 26 Закону України №1058-IV пенсійний вік становить 60 років.
Матеріалами справи підтверджено, що на момент звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника вона досягла пенсійного віку, а саме 62 роки 3 місяці, а отже набула статусу непрацездатності, а відтак мала право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника.
Зміна розміру пенсії або припинення її виплати членам сім'ї здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому склалися обставини, що спричинили зміну розміру або припинення виплати пенсії.
Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд дійшов висновку, що Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV не ставить в залежність виникнення права дружини на отримання пенсії по втраті годувальника за її померлого чоловіка від наявного страхового стажу заявника за умови отримання нею пенсії за віком або ж після досягнення останньою пенсійного віку.
Підстави та вимоги для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника чітко визначено законодавством України, в тому числі Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який не містить вимог щодо наявності у заявника будь-якого страхового стажу, у зв'язку з чим жодних перешкод для призначення вказаної пенсії позивачу, судом не встановлено, оскільки на день із зверненням до відповідача із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_1 вже досягла пенсійного віку (62 роки 3 місяці).
Судом не приймаються до уваги доводи відповідача, щодо відсутності у позивача достатнього страхового стажу, передбаченого ст.26 Закону України №1058-IV спростовуються нормами ст.26 та 38 Закону України №1058-IV, якими визначено, що підставою для відношення члена сім'ї до категорії непрацездатної особи є факт досягнення такою особою пенсійного віку, а не наявність у неї страхового стажу. Таке поняття, як страховий стаж є обов'язковою умовою стосовно годувальника, який помер, що закріплено у ст.36 Закону України №1058-IV.
Відповідно до положень ч.3 ст.36 Закону України №1058-IV, ОСОБА_1 вважається непрацездатним членом сім'ї померлого годувальника її чоловіка ОСОБА_2 , відтак має право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
З урахуванням вищезазначеного, суд дійшов висновку, що відповідач приймаючи спірне рішення від №046350020287 від 30.07.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника, діяв без врахування всіх обставин для прийняття законного рішення.
За таких умов, вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника у розмірі 50 відсотків пенсії за віком ОСОБА_2 з дня, що настає за днем смерті годувальника 31.05.2025 року - суд зазначає наступне.
Згідно з частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Отже, суди не наділені повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством.
Суд зазначає, що до компетенції суду не належить здійснення призначення пенсії та первісного визначення права особи на призначення пенсії, а здійснюється лише контроль легальності рішень, дій або бездіяльності відповідача щодо вказаних питань.
Тому зазначена вимога позивача є передчасною.
Вказана правова позиція узгоджується із висновками викладеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.10.2019р. по справі №804/3646/18.
З урахуванням ч.2 ст.9 та п.10 ч.2 ст. 245 КАС України, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення та нарахування пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком на пільгових умовах вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву позивача від 21.07.2025 року про призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду наведених в даному рішенні.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У свою чергу, суд перевіряє, зокрема, чи діяв відповідач обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 968,96 грн., що документально підтверджується квитанцією від 11.08.2025.
З огляду на часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 484,48 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, Львівська обл., Львівський р-н,79016; ІК в ЄДРПОУ 13414885), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд.26, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49094; ІК в ЄДРПОУ 21910427). про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від №046350020287 від 30.07.2025 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.07.2025 року про призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, Львівська обл., Львівський р-н,79016; ІК в ЄДРПОУ 13414885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ПН НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 484,48 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 03 жовтня 2025 року.
Суддя Е.О. Юрков