Справа №705/4085/25
2/705/2766/25
03 жовтня 2025 року м. Умань
Суддя Уманського міськрайонного суду Черкаської області Гудзенко Валентина Леонідівна розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зобов'язання не чинити перешкоди в користуванні майном,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зобов'язання не чинити перешкоди в користуванні майном. У позові позивач посилається на те, що з 29.08.1976 вона з відповідачем перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06.03.2025 розірвано. За час перебування у шлюбі вони набули спільне майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 та гараж АДРЕСА_2 у гаражно-будівельному кооперативі «Автовокзальний», за адресою: АДРЕСА_3 . Вказує, що гараж АДРЕСА_2 у гаражно-будівельному кооперативі «Автовокзальний» переобладнали під житлове приміщення. На даний час відповідач вчиняє дії спрямовані на відчуження гаражу без надання її згоди. Відповідач проживає у вищевказаній квартирі, вона допуску до квартири не має, ОСОБА_2 чинить перешкоди в користуванні їх спільним майном, документи на квартиру та гараж знаходяться у відповідача. На підставі вищевикладеного просить суд: здійснити поділ квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом визнання за кожним з них по 1/2 ідеальній частці з припиненням права спільної сумісної власності на цю квартиру; здійснити поділ гаражу № НОМЕР_1 у гаражно-будівельному кооперативі «Автовокзальний», що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом визнання за кожним з них по 1/2 ідеальній частці з припиненням права спільної сумісної власності на цей гараж; зобов'язати ОСОБА_2 не перешкоджати в користуванні ОСОБА_1 , квартирою АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді від 31.07.2025 у справі відкрито спрощене позовне провадження, а також роз'яснено відповідачу право подати відзив на позовну заяву або пред'явити зустрічний позов до позивача у строк 15 днів з дня отримання копії ухвали судді про відкриття провадження у справі. Розгляд справи по суті вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Позивачу направлено копію ухвали про відкриття провадження, а відповідачу копію ухвали та копію позову з додатками.
Копію ухвали про відкриття провадження, копію позовної заяви та додатків до неї направлено відповідачу за місцем його реєстрації, рекомендоване повідомлення повернулося на адресу суду з відміткою про невручення поштового відправлення.
Станом на день винесення рішення відповідач не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву, а також доказів на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.
У відповідності до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів.
Суд, розглянувши подані документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 29.08.1976, який відповідно до рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06.03.2025 було розірвано.
16.01.2003 відділом житлового господарства Уманської міської ради ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на кооперативну квартиру АДРЕСА_1 на підставі рішення Уманського міськвиконкому № 4 від 09.01.2003, яка належить їй на праві приватної власності.
Відповідно до Інформації про зареєстроване право власності вих..№ 20986о від 02.06.2025, що надана Уманським відділком КП «Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації», станом на 01.01.2013 право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано в Уманському відділку КП «Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_2 від 16.01.2003.
Технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 виготовлено КП «Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» на замовлення ОСОБА_1 .
Головою ГБК «Автовокзальний» видано довідку про те, що ОСОБА_2 є членом гаражно-будівельного кооперативу «Автовокзальний», що розташований за адресою: вул..Київська, 1, м.Умань Черкаська область і за ним закріплений гараж № НОМЕР_1 .
Позивач посилається на те, що на даний час відповідач проживає у квартирі, ОСОБА_1 допуску до квартири не має, ОСОБА_2 чинить перешкоди в користуванні їх спільним майном, документи на квартиру та гараж знаходяться у відповідача.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Стаття 13 ЦПК України визначає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно частин 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тобто статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18).
Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Пленум Верховного Суду України у пункті 23 Постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснив, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Водночас, як роз'яснила Велика палата Верховного Суду у своїй постанові від 21.11.2018 року по справі № 372/504/17, презумпція спільності права власності подружжя на майно може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі і в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Однак, відповідно до матеріалів справи, будь-яких доказів, які б підтверджували як вищенаведені обставини, так і спростовували б матеріально-правову презумпцію спільності майна подружжя відповідачем до суду надано не було.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
При цьому належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Таким чином, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Так, відповідно до вимог ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 372 ЦК України у разі поділу майно, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 364 ЦК кожен зі співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки з майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на отримання від інших співвласників грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється із дня її отримання.
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що приписи частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.
Згідно з усталеною судовою практикою щодо застосування частини п'ятої статті 71, статті 365 ЦК України суд визнає ідеальні частки подружжя в майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності, якщо один із подружжя не вчинив передбачених частиною п'ятою статті 71 СК України дій.
Відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.
Суд звертає увагу, що визнання права на половину частини спірного майна (визнання права на ідеальну частку у майні без його виділу в натурі) є поділом майна подружжя у розумінні частини першої статті 71 СК України, а тому суд може визнати право на частку у спільному майні подружжя за вказаних вище умов.
З огляду на викладене, суд на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов висновку про те, що спірне нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , набуте подружжям за час шлюбу, підлягає поділу між ними у рівних частинах.
Що стосується позовної вимоги про поділ гаражу у гаражно-будівельному кооперативі «Автовокзальний», слід зазначити наступне.
Пленум Верховного Суду України у пункті 8 Постанови від 28 червня 1991 року № 5 «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов'язаних з діяльність гаражно-будівельних кооперативів» роз'яснив, що член гаражно-будівельного кооперативу, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває право власності на це майно і вправі розпоряджатись ним на свій розсуд - продавати, заповідати, здавати в оренду, обміняти, вчиняти відносно нього інші угоди, що не заборонені законом (стаття 15 Закону України «Про власність»). Внесені подружжям в період шлюбу пайові внески, а після повного внесення паю - наданий в користування гараж є спільною сумісною власністю подружжя. Оскільки гараж є неподільним майном, у разі спору між подружжям питання про залишення гаража одному з них і присудження грошової компенсації за частку в майні іншому розв'язується з урахуванням правил шлюбно-сімейного законодавства.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про кооперацію» визначено, що обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.
На підставі частин першої та другої статті 19-1 Закону України «Про кооперацію» член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно.
У постанові від 23 травня 2018 року в справі № 640/11441/15 Верховний Суд дійшов висновку, що внесені подружжям в період шлюбу пайові внески, після повного внесення паю за об'єкт нерухомого майна (гараж, садовий будинок) є спільною сумісною власністю подружжя.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного Цивільного Суду від 14.11.2024 №727/1140/21 висловив правову позицію, згідно якої право власності на майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації. Прийняття особи у члени товариства по експлуатації гаражів/садових ділянок не породжує право власності на гараж/садовий будинок.
У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.
Отже, відповідно до статті 182 ЦК України та Закону України «Про кооперацію» право власності на майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідного до закону.
Як встановлено судом, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №441930792 від 03.09.2025 за ОСОБА_2 08.08.2025 зареєстровано право власності на закінчений будівництвом об'єкт, а саме гаражний бокс № НОМЕР_1 , у гаражно-будівельному кооперативі «Автовокзальний», що розташований за адресою: АДРЕСА_3 .
Однак позивач не надала належних та допустимих доказів, які б підтвердили набуття відповідачем право власності на спірний гараж під час перебування у шлюбі з позивачем, то це майно не може бути об'єктом поділу, у зв'язку з чим відсутні підстави для задовлення позовної вимоги про поділ спірного гаражу № НОМЕР_1 .
Що стосується позовної вимоги про усунення перешкод в користуванні ОСОБА_1 спірною квартирою слід зазначити наступне.
Положеннями статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Загальні положення про право власності викладені у главі 23 ЦК України.
Відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України учасники спільної часткової власності здійснюють свої права за їх згодою та можуть домовитись про порядок користування і володіння майном, яке перебуває у їх спільній власності. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до частини першої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.
Річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, є подільною (частина перша статті 183 ЦК України).
За правилами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
При цьому згідно з вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Права власника житлового будинку, квартири визначені статтями 317, 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише з підстав, передбачених законом. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Крім того, відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Однак, право власності за своєю правовою природою не є необмеженим.
На підставі частини другої статті 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно з частиною п'ятою зазначеної статті, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
З огляду на частину сьому зазначеної статті діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Отже, підставою для задоволення позову такої особи є встановлення факту порушення його прав і об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.
Позивач пред'явила позов про усунення перешкод у користуванні квартирою, яка належить сторонам на праві спільної сумісної власності подружжя, посилаючись на те, що відповідач (її колишній чоловік) чинить їй перешкоди у користуванні квартирою.
Однак будь-яких доказів того, що відповідачем чиняться позивачу перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , матеріали справи не містять.
Отже, ураховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні майном не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, вони в такому вигляді не ґрунтуються на встановлених нормах цивільного та житлового законодавства України, оскільки позивачем не надано суду доказів, які б суд міг покласти в основу задоволення вимог позивача, як це передбачено статтями 77-80 ЦПК України, і тому не підлягають задоволенню.
Питання розподілу судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 12, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зобов'язання не чинити перешкоди в користуванні майном- задовольнити частково.
Здійснити поділ квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом визнання права власності за кожним з них по 1/2 ідеальній частці квартири з припиненням права спільної сумісної власності на цю квартиру.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_5 сплачений судовий збір у розмірі 8 354 (вісім тисяч триста п'ятдесят чотири) грн.. 76 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.Л. Гудзенко