Справа № 368/763/25
2/368/673/25
Рішення
Іменем України
"19" вересня 2025 р. Кагарлицький районний суд
Київської області в складі:
головуючого судді Кириченка В.І.
при секретарі Марчук Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кагарлику справу за позовом справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФК КЕШ ТУ ГОУ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Представник позивача звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 82 офіс 7, ЄДРПОУ:42228158) заборгованість за Кредитним договором №109469 від 31.01.2020 року в сумі 5220 грн., яка складається з: 1000 грн. - прострочена сума кредиту; 4220 грн. - проценти за користування кредитом, а також стягнути 2422,40 грн. судового збору та 10500 грн. у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Мотивував позов тим, що 31.01.2020 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» (далі за текстом - Товариство) та відповідачем укладено кредитний договір № 109469 (далі за текстом - Кредитний договір або Договір) про надання фінансового кредиту який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір Відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися.
Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст.641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладання договору.
Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору, Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в гривні (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором на наступних умовах:
Сума виданого кредиту: 1000,00 гривень. Дата надання кредиту: 31.01.2020 року. Строк кредиту :30 днів. Валюта кредиту: UAH. Стандартна процентна ставка - 2 % в день або 730 % річних.
Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 31.01.2025 року загальний розмір заборгованості за Кредитним договором становить 5220,00 грн., (П'ять тисяч двісті двадцять гривень 00 копійок), яка складається з:
• Прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі становить 1000,00 гривень (Одна тисяча гривень 00 копійок).
• Прострочена заборгованість за процентами в розмірі становить 4220.00 грн (Чотири тисячі двісті двадцять гривень 00 копійок).
Згідно п. 2.4. Кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної Клієнтом.
На виконання вимог п. 2.4. кредитного договору Відповідачем були зазначені реквізити платіжної банківської карти № НОМЕР_2 для перерахування кредитних коштів (ч. 7 кредитного договору).
На підтвердження виконання Товариством п. 2.4 Кредитного договору, позивач надає інформаційну довідку ТОВ «Платежі онлайн» від 09.04.2025 року, відповідно до якої
31.01.2020 року на картковий рахунок Відповідача було перераховано кредитні кошти в сумі 1000,00 грн. за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 , що являється доказом видачі кредитних коштів.
Умовами п. 6.1 Договору Цей Договір складений українською мовою, підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до 6.2 Сторона несе повну відповідальність за правильність вказаних ними у Договорі реквізитів, і зобов'язується своєчасно у письмовій формі, по електронній пошті, повідомляти іншу Сторону про їх зміну, а у разі неповідомлення - несе ризик настання пов'язаних із цим несприятливих наслідків.
На виконання вимог ч. 4 ст. 16 ЗУ «Про споживче кредитування» п. 6 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позивач повідомляє, що останнім на адресу ОСОБА_2 була направлена вимога про дострокове погашення заборгованості за Кредитним договором № 109469 від 31.01.2020 року, проте станом на дату подачі позову зазначена вимога була залишена Відповідачем без виконання (докази направлення додаються).
28.10.2021 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021 відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 28.10.2021 року до договору факторингу №01-28/10/2021, ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_2 .
Відповідно до ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Згідно зі ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Змістом ст. 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Законом України «Про електронну комерцію» встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Враховуючи положення ч.1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа.
Також, відповідно до ч.1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Порядок укладення електронного договору передбачено нормою ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» а саме електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі ч. 2 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з абзацом другим частини другої статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок , зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати процентів, належних за договором.
Відповідно до вимог ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В судове засідання представник позивача не з'явився, просив розгляд справи проводити у їх відсутність. Позов підтримують в повному обсязі.
Позивачем було подано до суду додаткові пояснення, у яких він заперечує проти застосування позовної давності у справі та стверджує, що «перебіг позовної давності з 02.04.2020 року по теперішній час був зупинений: спочатку у зв'язку із запровадженням карантину, а з 24.02.2022 року -у зв'язку з введенням воєнного стану. Враховуючи та беручи до уваги вищевикладене, можна дійти висновку що строк позивної давності не підлягає застосуванню до позивних вимог про стягнення заборгованості за вищезазначеним кредитним договором».
Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов не визнав з підстав які зазначив у відзиві на позов. Після перерви в судове засідання не з'явився, а тому розгляд проведено у його відсутність.
Подано відзив, відповідно до якого відповідач позов не визнає та просить відмовити в задоволенні позову з наступних підстав.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов 'язків.
Відповідно до ст. ст. 1054, 1055 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавецъ) зобов 'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов 'язується повернути кредит та сплатити проценти; кредитний договір укладається у письмовій формі.
На вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором поширюються строки позовної давності.
Відповідно до ст. ст. 256, 257, 258, 261 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові.
За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов'язання, тобто строку виконання зобов'язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
Згідно з ст. 261 ЦК України, у зобов'язаннях з визначеним строком виконання
перебіг позовної давності починається зі спливу строку виконання.
За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред 'явити вимогу про виконання зобов 'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Відповідно до п.1.1 Кредитного договору №109469 від 31.01.2020 року, на який
посилається Позивач, як на підставу своїх вимог, строк кредиту становить 30 днів.
Отже, права кредитора є порушеними після закінчення строку кредитування та не
повернення боржником коштів у визначений строк відповідно до умов договору. Оскільки
Позивачем не надано доказів обов'язку в Позивача сплати заборгованості періодичними платежами, то слід вважати, що право кредитора було порушене зі спливом строку кредитування та неповерненням усієї суми кредиту у визначений строк.
Необхідно зазначити, що трирічний строк позовної давності за Кредитним договором №109469 від 31.01.2020 року закінчився ще до пред'явлення позову у цій справі, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Отже, у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі у зв'язку зі спливом строків позовної давності.
Причина пропуску строку звернення до суду з позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Відтак поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Водночас не звернення до суду з позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 640/12324/19.
Відповідно до Закону України від 18 червня 2020 року № 731-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОУГО -19) (далі - Закон від 18 червня 2020 року № 731-ІХ) пункт 3 Розділу XII Прикінцеві положення ЦПК України викладено у такій редакції: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби ( СОУГО-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Відповідно до пункту 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення зазначеного Закону процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту З розділу XII Прикінцеві положення ЦПК України в редакції Закону № 540-ІХ, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Закон від 18 червня 2020 року № 731- ІХ набрав чинності 17 липня 2020 року.
Отже, наведене свідчить, що суд може поновити процесуальний строк як до запровадження, так і після закінчення карантину, якщо визнає причини такого пропуску поважними і такими, що зумовлені запровадженими обмеженнями.
Постанові Верховного Суду від 18.01.2022 року у справі № 370/522/16-ц суд зазначив, що «сам факт запровадження карантину не свідчить про безумовне поновлення пропущеного процесуального строку без наведення заявником негативних обставин, які зумовлені карантинними обмеженнями і були перешкодою у вчиненні стороною процесуальних дій.
Установивши, що ОСОБА1 не наведено доводів та не надано доказів на підтвердження наявності істотних перешкод чи труднощів, зумовлених карантином, які унеможливили вчасне вчинення процесуальної дії щодо подання апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість посилань для поновлення строку на апеляційне оскарження у зв'язку продовженням процесуальних строків на строк дії карантину».
В даній справі Позивач не зазначив яким чином запровадження карантину вплинуло на його неможливість звернутися до суду з позовом протягом двох років, до запровадження воєнного стану, а тому доводи Позивача про автоматичне продовження строків позовної давності є безпідставними.
Дійсно, починаючи з 24.02.2022 і включно до дати звернення позивача до суду в Україні діяв (і діє до цього часу) воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-УІІІ "Про правовий режим воєнного стану" (далі Закон № 389-УІІІ).
Згідно зі ст. 12-2 Закону № 389-УІІІ в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Приписами статті 26 Закону № 389-УІІІ передбачено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
Отже, незважаючи на введення в Україні воєнного стану, Кагарлицький районний суд Київської області своєї роботи не припиняв, здійснював та здійснює свої повноваження, що визначені Конституцією та законами України.
Верховний Суд у постанові від 25.08.2022 у справі № 240/3771/21 вказав на те, що введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв 'язку з такою обставиною. Питання поновлення або наявності підстав для продовження відповідного процесуального строку вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у відповідній заяві.
Отже, саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу заявника, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.
На сьогодні Верховним Судом сформовано правову позицію, згідно з якою введення на території України воєнного стану не зупиняє перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 990/115/22, постанови Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 620/7233/21, від 24.10.2022 у справі №160/175/22 та від 22.09.2022 по справі № 140/13772/21).
З наведеного слідує, що введення воєнного стану може бути поважною причиною пропущення процесуального строку якщо це пов'язано не з загальними, а конкретними причинами, що практично, а не теоретично, заважали вчасно виконати процесуальну дію.
Натомість позивач таких конкретних причин не наводить, як і не надає доказів, які б вказували на поважні причини пропуску строку звернення до суду з позовом. Також позивачем не доведено, що між пропуском процесуального строку і введенням воєнного стану є безпосередній, прямий, причинний зв'язок.
Таким чином, оскільки позивачем не наведено обставин, які виникли внаслідок запровадження воєнного стану, що унеможливили своєчасне звернення до суду з позовом, то слід дійти висновку, що сам факт збройної агресії РФ проти України у цьому разі не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку.
Більш того, Відповідач зауважує, що пропуск процесуальних строків з поважних причин (яких в даному випадку немає) підлягає поновленню судом на обгрунтоване клопотання сторони, яка пропустила строк, у той час як Позивач взагалі не заявляв клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку.
Судом встановлено, що 31.01.2020 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» (далі за текстом - Товариство) та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 109469 (далі за текстом - Кредитний договір або Договір) про надання фінансового кредиту який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір Відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися.
Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст.641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладання договору.
Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору, Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в гривні (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором на наступних умовах:
Сума виданого кредиту: 1000,00 гривень. Дата надання кредиту: 31.01.2020 року. Строк кредиту :30 днів. Валюта кредиту: UAH. Стандартна процентна ставка - 2 % в день або 730 % річних.
Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 31.01.2025 року загальний розмір заборгованості за Кредитним договором становить 5220,00 грн., (П'ять тисяч двісті двадцять гривень 00 копійок), яка складається з:
• Прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі становить 1000,00 гривень (Одна тисяча гривень 00 копійок).
• Прострочена заборгованість за процентами в розмірі становить 4220.00 грн (Чотири тисячі двісті двадцять гривень 00 копійок).
Згідно п. 2.4. Кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної Клієнтом.
На виконання вимог п. 2.4. кредитного договору Відповідачем були зазначені реквізити платіжної банківської карти № НОМЕР_2 для перерахування кредитних коштів (ч. 7 кредитного договору).
На підтвердження виконання Товариством п. 2.4 Кредитного договору, позивачем надає інформаційну довідку ТОВ «Платежі онлайн» від 09.04.2025 року, відповідно до якої 31.01.2020 року на картковий рахунок Відповідача було перераховано кредитні кошти в сумі 1000,00 грн. за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 , що являється доказом видачі кредитних коштів.
Умовами п. 6.1 Договору Цей Договір складений українською мовою, підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до 6.2 Сторона несе повну відповідальність за правильність вказаних ними у Договорі реквізитів, і зобов'язується своєчасно у письмовій формі, по електронній пошті, повідомляти іншу Сторону про їх зміну, а у разі неповідомлення - несе ризик настання пов'язаних із цим несприятливих наслідків.
28.10.2021 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021 відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 28.10.2021 року до договору факторингу №01-28/10/2021, ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до відповідача.
Відповідно до ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Згідно зі ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Змістом ст. 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Законом України «Про електронну комерцію» встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Враховуючи положення ч.1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа.
Також, відповідно до ч.1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Порядок укладення електронного договору передбачено нормою ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» а саме електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі ч. 2 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з абзацом другим частини другої статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок , зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати процентів, належних за договором.
Відповідно до вимог ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В п.3.3.3. індивідуальної частини договору про надання фінансового кредиту від 31.01.2020 року зазначено, що позичальник має право продовжити строк надання кредиту , оплативши не пізніше останнього дня терміну повернення кредиту , зазначеного в графіку розрахунків, в повному обсязі нараховані проценти по кредиту. В додатку №1 до вказаного договору зазначено, що суму кредиту 1000 грн. надано на строк 30 днів і сума нарахованих процентів за користування кредитом становить 600 грн. Згідно виписки з особового рахунку відповідача останній не сплачував процентів за користування кредитом не пізніше останнього дня терміну повернення кредиту, а строк надання кредиту не продовжувався . А тому нарахування відсотків за користування кредитом після закінчення 30 днів строку на який надано кредит в розмірі більше 600 грн. не відповідає умовам договору.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОУШ-19, спричиненої коронавірусом БАКБ-СоУ-г» (№211), запроваджено з 12.03.2020 р. до
22.05.2020р. на всій території України карантин. У подальшому його було неодноразово продовжено (востаннє Постанова Кабінету Міністрів України № 1236 від 09Л2.2020 р, якою продовжено карантин до 30.06.2023). А впповадження карантину в Україні певним чином впливає на перебіг позовної давності.
30.03.2020 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОУЮ-19)» (№ 540-ІХ), відповідно до якого прикінцеві та перехідні положення ЦК України були доповнені пунктом 12. Зазначений Закон України від 30.03.2020 № 540-ІХ набрав чинності 02.04.2020. Згідно з п. 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОУІР-19). строки, визначені статтями 257. 258. 362. 559. 681. 728. 786. 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Запровадження на всій території карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених ст. 257 ЦК України. Вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно.
Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22), у постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року в справі № 206/3045/23 (провадження № 61-3852св24).
Тобто, продовження строків позовної давності в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону, і тому обґрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається.
Враховуючи вищезазначене, строк позовної давності щодо звернення до суду з позовною вимогою про стягнення заборгованості за Кредитним договором було продовжено на строк дії карантину.
Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
ЗУ від 14.05.2025 року №4434-ІХ вказаний пункту 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України виключено з 4.09.2025 року .
Перебіг позовної давності у період з 02.04.2020 року по 30.06.2023 року було зупинено у зв'язку із запровадженням карантину. Починаючи з 24.02.2022 року і до 3.09.2025 року , перебіг строку позовної давності зупинено у зв'язку із введенням воєнного стану в Україні.
Враховуючи та беручи до уваги вищевикладене, можна дійти висновку що строк позивної давності 3 роки позивачем не пропущено . Відповідач посилається на судову практику про пропущення процесуального строку яким не є строк позовної давності який регулюється ЦК України а не ЦПК України.
Згідно ч. 1,3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи; до витрат пов'язаних з розглядом справи, також належать витрати на професійну правову допомогу.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 134 ЦПК України).
Витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони (ч. 1 ст. 137 ЦПК України)
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України)
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 3. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. (ч.ч. 1-3 ст. 141 ЦПК України).
Заявлено позовні вимоги на загальну суму 5220 грн. Задоволено позов на загальну суму 1600 грн., що становить 30,65% ціни позову.
При подачі позову позивачем сплачено 2422,40 грн. судового збору. Згідно акту від 24.06.2025 року адвокатом Пархомчук С.В. надано позивачу правову допомогу на загальну суму 10000 грн. та понесено витрати на виготовлення копій документів, відправки потової кореспонденції.
На підставі ст.141 ЦК України стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог 742,47 грн. у відшкодування сплаченого судового збору та 3218,25 грн. у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись 15, 16, 524, 525, 526, 533, 536, 610, 611, 625, 629, 1049,1050 Цивільного кодексу України, статтями 3, 4, 175-177, 187 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
вирішив:
Позов задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 82 офіс 7, ЄДРПОУ:42228158) заборгованість за Кредитним договором №109469 від 31.01.2020 року в сумі 1600 грн., яка складається з: 1000 грн. - прострочена сума кредиту; 600 грн. - проценти за користування кредитом, а також стягнути 742,47 грн. судового збору та 3218,25 грн. у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
В решті позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга подається протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 273 ЦПК України.
Повний текст рішення складено 29.09.2025 року.
Суддя В.І. Кириченко