Справа № 355/361/25
Провадження № 2/355/490/25
26 вересня 2025 року Баришівський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Чальцевої Т.В.,
секретаря судового засідання Верби Ю.О.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з Обмеженою Відповідальністю « Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором , -
24 лютого 2025 року представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідача - ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову зазначив, що між ТОВ «Споживчий центре та ОСОБА_1 03.07.2024 р. укладено Кредитний договір (оферти) № 03.07.2024-100000087.
Відповідно до умов Договору, позичальнику надано кредит у розмір 3 000,00 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 03.07.2024, строком на 98 днів.
Період користування Кредитом - кожні наступні 14 днів з дня надання кредиту (надалі "черговий період"); 6. Продовження (лонгація, пролонгація) строку кредитування/строку договору не передбачена. 7. Процентна ставка "Стандарт" фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,5% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших 4 чергових періодів. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. 8. Процентна ставка "Економ" фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка "Стандарт". Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. 9. Денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається Кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок: 1,49% (4380/3000)/98? 100%. 10. Проценти (економічна сутність - плата за користування Кредитом) розраховуються шляхом множення всієї суми Кредиту (включаючи всі транші) (залишку від всієї суми Кредиту) (база розрахунку) на кількість днів користування Кредитом/залишком Кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді. 11. Комісія, пов'язана з наданням Кредиту (надалі "Комісія за надання", "Комісія", економічна сутність плата за надання Кредиту) - 150 грн. Комісія за надання нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту, сплачується згідно Графіку платежів. 12. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості (надалі "Комісія за обслуговування", "Комісія") - 150 грн. у кожному з 3 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Комісія за обслуговування нараховується Кредитором та обліковується в перший день кожного з 3 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно графіку платежів. Комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено кредитодавцем та пов'язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. До комісій за обслуговування кредитної заборгованості не включено послуги, які кредитодавець зобов'язаний надавати позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема, за надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит.
Згідно п. 3.1 Договору, за цим Договором кредитодавець зобов'язується надати кредит позичальником у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію.
Пунктом 3.2. встановлено, що кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до п. 4.1. Договору, кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4149-43ХХ-XXXX-9238
Згідно п. 4.3. Договору, днем надання кредиту вважається: списання відповідної суми коштів з рахунку кредитодавця, а днем погашення кредиту/сплати платежу - день надходження коштів у касу кредитодавця готівкою або зарахування на поточний рахунок кредитодавця, що підтверджується випискою з поточного рахунку кредитодавця. У випадку, якщо дата ініціювання платіжної операції з надання кредиту не співпадає з датою завершення цієї платіжної операції з надання кредиту, днем/датою надання кредиту є дата ініціювання цієї платіжної операції, якщо платіжна операція була завершена (навіть у випадку її завершення в пізнішу дату). Неможливість завершення ініційованої кредитодавцем платіжної операції з надання кредиту не з вини кредитодавця є скасувальною обставиною та призводить до припинення прав і обов'язків сторін за даним Договором, включаючи обов'язок кредитодавця з надання кредиту. Неможливість видачі кредиту готівкою у зв'язку з нез'явленням позичальника для її отримання у дату надання/видачі кредиту, зазначену в заявці, є скасувальною обставиною та призводить до припинення прав і обов'язків сторін за даним Договором, включаючи обов'язок кредитодавця з надання кредиту. У випадку настання вказаних скасувальних обставин даний Договір є розірваним та припиненим з дати надання/видачі кредиту, зазначеної в заявці У випадку перерахування коштів позичальником на поточний рахунок кредитодавця, позичальник зобов'язаний забезпечити надходження коштів на останній день строку сплати платежу.
Відповідно до п. 6.1. Договору, позичальник зобов'язався використати кредит на зазначені в Договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України, забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів шляхом внесення в касу кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок кредитодавця в такі терміни а) повернення кредиту, сплата процентів у терміни та строки, вказані у заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти: б) неустойка, яка може бути нарахована кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов'язань за цим Договором, - негайно, з моменту пред'явлення кредитодавцем вимоги (усної чи письмової ) про нарахування таких санкцій.
Згідно пункту 9.1. Договору, у разі несплати кредиту та/або процентів та/або комісії у встановлені договором терміни/строки, сума зобов'язань по погашенню кредиту та/або процентів та/або комісії з наступного за останнім для сплати днем вважається простроченою, крім випадків, встановлених Договором. У разі несвоєчасного повернення позичальником обумовленої суми кредиту та/або несплати нарахованих процентів та/або комісії до позичальника може бути застосована неустойка згідно п.7.6. кредитного договору. Також позичальник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, на вимогу кредитодавця зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також проценти річних від простроченої суми (база розрахунку) у розмірі, встановленому у заявці, яка є невід'ємною частиною кредитного договору.
Відповідно до Договору від 03.07.2024р. та квитанції про перерахунок коштів, кредитодавцем надано позичальнику кредит у розмірі 3 000,00 грн. строком на 98 днів. ОСОБА_1 03.07.2024 отримано кредитні кошти у розмірі 3 000,00 грн.
Отже, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за Договором виконано в повному обсязі.
В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов'язання за Договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на 08.10.2024 р., утворилась заборгованість у розмірі 8 880,00 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 3 000,00 грн., по процентам в розмірі 3 780,00 грн., комісія 150,00 грн., додаткова комісія 450,00 грн., по неустойці за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання, у розмірі 1 500,00 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».
Згідно п 10.1. Договору, цей Договір набирає чинності з дати отримання кредитодавцем у інформаційній системі кредитодавця від позичальника відповіді про прийняття пропозиції (акцепт), підписаної одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником від кредитодавця на номер телефону позичальника вказаний при реєстрації у інформаційній системі кредитодавця.
ОСОБА_1 03.07.2024р. електронним цифровим підписом підписано пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), заявку на отримання кредиту, підтверджено укладення кредитного договору та отримано на свій рахунок кошти у розмірі 3 000,00 грн., а отже акцептовано умови Договору.
Позичальником ОСОБА_1 під час укладення кредитного договору № 03.07.2024-100000087 пройдено ідентифікацію шляхом використання Системи BankID Національного банку.
Під час ідентифікацій позичальника ОСОБА_1 з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних було забезпечено однозначне встановлення фізичної особи.
Враховуючи, що відповідачем у добровільному порядку не вчиняються дії, спрямовані на повернення кредитних коштів та процентів за договором, з метою захисту права й охоронюваних законом інтересів ТОВ « Споживчий Центр» , представник ТОВ « Споживчий Центр» звернувся до суду з даною позовною заявою, яку просить задовільнити у повному обсязі.
Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 01.04.2025 року відкрито провадження та вирішено розгляд справи проводити у спрощеному позовному провадженні.
В судове засідання представник позивача не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, на задоволенні позову наполягав, проти винесення заочного рішення не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про день і час розгляду справи повідомлявся відповідно до вимог чинного законодавства.
Представник відповідача Веремчук .Ю. в судове засідання не з'явилася, надала суду заяву про розгляд справи в відсутність сторони відповідача, також надала до суду відзив на позовну заяву, в якому позов не визнала, просила відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом за відсутності учасників справи не здійснюється.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги не є обґрунтованими та не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.263 ч.5 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Ураховуючи наведене та відповідні спеціальні законодавчі акти, які підлягають застосуванню, а саме - Цивільний кодекс України, Закон України «Про захист прав споживачів», та постанова №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», суд приходить до наступного.
Згідно ст.1054 ЦК України банк зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти. До відносин по кредитних договорах застосовуються положення ст.ст.1046-1053 ЦК України, якщо інше не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ст.1050 ЦК України якщо позичальник вчасно не повернув суму боргу, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України.
Згідно ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір % не встановлений договором.
Відповідно до ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонам.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України , зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За змістом ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовим ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду .
Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України, у разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до правової позиції, висловленої у Постанові Касаційно цивільного суду Верховного Суду від 01.02.2023 р. у справі № 199/7014/20, «При визначенні розміру заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку розрахунок заборгованості), перевірити їх та оцінити у сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю чи частково -зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Встановивши, що на підтвердження наявності в особи заборгованості за кредитним договором банк надав лише відомості щодо загального розміру несплаченого кредиту, відсотків та комісії, без зазначення детального розрахунку, який включав би суми погашеного позичальником тіла кредиту, відсотків та комісії по кожному платіжному періоду, що, з урахуванням задоволення вимоги зустрічного позову про часткову недійсність пункту договору, фактично позбавляє суд можливості навести у рішенні свій розрахунок заборгованості, суди дійшли висновку щодо відсутності підстав для задоволення первісного позову в частині стягнення з відповідача боргу за спірним кредитним договором».
Встановлений розмір процентів перевищує розумну межу відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, є завищеним, не відповідає вимогам п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» і засадам справедливості добросовісності, розумності, як наслідок, свідчить про непропорційність великої сум компенсації у разі невиконання позивачем зобов'язань за цим договором.
Таким чином, сума компенсації становить понад п'ятдесят відсотків від суми кредиту, що в розумінні п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» є несправедливо умовою та є підставою для відмови судом у стягненні таких компенсацій та відсотків.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Частиною першою ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до статей 11, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Таким чином, відсотки у розмірі 3 780 грн. є несправедливими у розумінні ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», суперечать принципам розумності добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором. Положення договору встановлюють вимоги зі сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Вимога про нарахування та сплату процентів за договором споживчого кредиту, які у сукупності є завищеними, не відповідає передбаченим у пункті шість статті 3, частин третьої статті 509, частинах перший, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як процентів спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання, проценти перетворюються на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Окрім того, з 17 березня 2022 набрав чинності пункт 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем). позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому дію воєнного стану було неодноразово продовжено, він триває і станом на даний час.
Згідно з частиною третьою статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту, щодо сплати споживачем штрафу за прострочення повернення кредиту.
Станом на дату подання позову за Кредитним договором, позивач нарахував відповідачу прострочену заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 3 780,00 грн, що становить 126% від тіла кредиту.
Такий розмір процентів при застосуванні цих умов призводить до встановлення непропорційно великої суми компенсації, тобто понад 50% вартості кредиту і плати за користування кредитними коштами.
Так, з приводу незаконності нарахування кабальних відсотків висловився і Дніпровський апеляційний суд в Постанові від 17.12.2024 р. у справі № 178/933/24:
«Слід звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не змогла ефективно здійснити свої права бути поінформованою про дійсні умови кредитування ТОВ «Інфінанс», які викладені в декількох значних за об'ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. Договір містить зрозумілий розрахунок лише щодо першого базового періоду. А тому на думку суду, укладення ОСОБОЮ 1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором».
Таким чином, суд апеляційної інстанції враховує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умова кредитування продавцями.
Пунктами 1.2. Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248. Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 11 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуга через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завішеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3. ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ПК України засадах справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки и оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою сторонок у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками фізичними особами.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).
Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 45 439, 00 грн. не є співрозмірною сумі кредиту у 4 070, 00грн за договором № 0680563117, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів».
Серед іншого, ч.1-2 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків за шкоду споживача.
Окрім зазначеного, ч.1 ст.19 ЗУ «Про захист прав споживачів», передбачає, що нечесна підприємницька практика забороняється.
Пункт 2 абз.2 ч. 1 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлює, що нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність ( дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
Встановлення позивачем процентів за користування кредитом у розмірі 3 780,щщ грн., враховуючи те, що заборгованість за тілом кредиту становить 3 000, 00 грн., нарахування відповідачу простроченої заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 3 780,00 грн., що становить 126% від тіла кредиту, є агресивною діяльністю, а отже нечесною підприємницькою практикою.
Згідно ч.6 ст.19 ЗУ «Про захист прав споживачів», правочини, здійснений з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Окрім того, сторони зобов'язані діяти добросовісно, розумно використовувати свої права та належним чином виконувати обов'язки, зловживання правами не допускається (ст. ст. 3,13,14,509 ЦК України).
Так, у разі, якщо у правовідносинах між споживачем та суб'єктом підприємницької діяльності останній здійснює розробку договірної документації характеру приєднання, то така документація має бути максимально зрозуміла для пересічного споживача, з урахуванням загального рівня освіти. Свідома розробка таким підприємцем договірної документації, яка явно ускладнює її сприйняття та всебічне розуміння споживачами, є ознаками зловживання правами таким підприємцем.
Кредитний договір за своєю природою використовує мову та терміни спеціальної галузевої спрямованості (правознавство, економіка, банківська справа), що робить їх дуже складними для сприйняття пересічним споживачем, який обслуговується як фізична особа, навіть не підприємець.
Слід звернути увагу, що відповідно до ч.3 ст.213 ЦК України, при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів, понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їх зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румуни», заява №28342/95, § 61.). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послабляє довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 рок у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява №6943/11, § 123).
Згідно ч. 8 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача,
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА З щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Суд зауважує, що відповідач ОСОБА_1 є військовослужбовцем та з 26.07.2022р. є учасником бойових дій, про що свідчить посвідчення учасника бойових дій № НОМЕР_1 від 26.07.2022р., військовий квіток серії НОМЕР_2 від 05.10.2020р. та довідка форми 5 № 1853/2776 від 24.04.2025р., видана військової частиною НОМЕР_3 .
Верховний Суд у своїй постанові від 30.05.2018р. у справі № 521/12726/16-ц зробив наступні висновки:
« Законом України від 20 травня 2014 року № 1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» внесено зміни до статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яку доповнено пунктом 15 наступного змісту : військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються».
Згідно із Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку по Захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний часта частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В Україні особливий період розпочався 18 березня 2014 року і триває по теперішній час».
Відповідно до п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні і проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Так, військовослужбовці, визначені пунктом 15 статті 14 Закону, та їх дружини ( чоловіки), які мають кредитні зобов'язання перед банками, мають право на встановлені законодавством пільги, а саме:
звільнення від сплати відсотків за користування кредитом;
звільнення від сплати штрафів/пені за несвоєчасну сплату платежів по кредиту.
Таким чином, нарахування відповідачу, який є військовослужбовцем та учасником бойових дій, відсотків за Договором є незаконним, оскільки на нього розповсюджується вищевказана норма Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Пунктом 1 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов'язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.
В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року та триває по теперішній час.
За змістом статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний часі частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою, будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.
Вказані правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 642/548/21 (провадження № 61-9565ск22), від 26.12.2018 у справі № 522/12270/15-ц (провадження №№ 61-21025св18).
Крім цього, згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та Закону України «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні 24.02.2022 року введено воєнний стан, який продовжує діяти по теперішній час.
В Україні на момент укладення Кредитного договору діяв особливий період і нині триває воєнний стан. Наведені обставини свідчать про те, що на відповідача поширюється дія п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», тому відсотки за користування кредитом з нього стягненню не підлягають.
Окрім того, на момент укладення Кредитного договору, тобто станом на 03.07.2024 р., відповідач вже був учасником бойових дій (з 26.07.2022 р.).
З приводу нарахування відсотків у розмірі, що перевищує 1% денної процентної ставки, суд зазначає наступне.
22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX (далі Закон №3498-IX), яким внесені зміни до ч. 5 ст. В Закону України «Про споживче кредитування» (пп. 6 п. 5 Розділу 1 Закону № 3498-1X) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп.13 п.5 Розділу 1 Закону № 3498-ІХ).
Так, відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.
У Кредитному договорі розмір денної процентної ставки «Стандарт» становить 1,5 %, що є вищим за встановлений максимальний розмір денної процентної ставки.
Крім того, відповідач є військовослужбовцем, відповідно відсотки за користування кредитом не нараховуються взагалі.
З приводу нарахування неустойки (штрафу, пені) за Кредитним договором, суд приходить до наступних висновків.
17 березня 2022 набрав чинності пункт 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором. відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому дію воєнного стану було неодноразово продовжено, він триває і на даний час.
Отже, у позивача відсутні підстави для стягнення з відповідача неустойки (штрафу, пені) у зв'язку з тим, що, з урахуванням введеного воєнного стаю нарахування неустойки (штрафу, пені) в порядку, визначеному ст. 625 ЦК України, є безпідставним.
В частині позовних вимог щодо нарахування комісії суд зазначає наступне.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09.12.2019 року у справі №524/5152/15-ц викладено висновок про те, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором, відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.05.2007р. №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дій, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або якщо їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором, відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як обслуговування кредитної заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку.
До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частини першої, другої та п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
За пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Пунктом 5 Правил про споживчий кредит передбачено, що банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит, залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Частиною 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що після укладення договору про споживчий кредит, кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами іншу законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частиною 1 та частиною Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частиною 1 та частиною 2 статті 11, частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 461/2857/20.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).
При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частиною 1 та частиною 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору.
За таких обставин положення кредитного договору щодо комісії є нікчемними, відповідно до частини 1 та частини 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
З урахуванням викладеного, вимоги кредитора про стягнення з боржника заборгованості за комісією у розмірі 150 грн. та заборгованості за додатковою комісією у розмірі 450 грн. за Кредитним договором є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Європейський суд з прав людини в п.43 рішення від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (заява №16437/04) зазначив, що « суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" (див. вищенаведене рішення у справі "Авшар проти Туреччини" (Avsar Turkey). п.282) Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Це повністю узгоджується з нормами цивільно-процесуального законодавства України в частині регламентації доказування в судовому процесі.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може грунтуватися на припущеннях.
У відповідності до ч. 4 ст. 81 ЦПК України, у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Також, ч.1 ст.89 ЦПК України, передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Слід зауважити, що відповідно до Конституції України кожний громадянин є рівним в своїх права та обов'язках, кожен має право на повагу до своєї гідності та честі, норми діючого законодавства є рівними для всіх осіб, не може бути ніяких привілеїв при застосуванні норм закону або при їх виконанні.
Захист прав споживачів є цільовою соціальною політикою держави та переважною політикою міжнародного співробітництва, адже споживач є найбільш вразливим суб'єктом таких правовідносин на відміну від більш організованого суб'єкта підприємницької діяльності, який перед здійсненням підприємницької діяльності здійснює відповідні приготування, чого в свою чергу не робить споживач при придбанні відповідних товарів, робіт чи послуг.
Резолюція 39/248 Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" встановлює принцип сприяння державою економічним інтересам споживача та встановлює необхідність захисту таких інтересів.
Слід зазначити, що порушення будь-яких особистих немайнових прав фізичної особи, передбачених Конституцією, іншими нормативно-правовими актами або міжнародними актами передбачає саме по собі спричинення для такої особи певних моральних страждань, адже таке порушення виходить за межі принципу рівного ставлення до кожного громадянина та рівного застосування закону, порушення закону є індивідуальним негативним явищем, в той час як його дотримання здійснюється та передбачається загально всіма учасниками відповідних правовідносин та щодо кожного громадянина, стосовно якого належить застосуванню відповідного закону.
Таким чином, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача не є обґрунтовані та не підлягають задоволенню.
На підставі ст.ст. 625, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 247, 263, 264, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з Обмеженою Відповідальністю « Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Баришівського
районного суду Т. В. Чальцева