Справа № 199/2260/25
(2/199/2550/25)
Іменем України
(заочне)
03.10.2025 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра
у складі головуючого судді - Авраменка А.М.,
при секретарі судового засідання - Куземі О.Г.,
за участю: позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
представника третьої особи - Проскуріної Є.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - орган опіки та піклування в особі адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав, -
24 лютого 2025 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась позивач через свого представника із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого з урахуванням подальшого уточнення позовних вимог послалась на те, що сторони від шлюбу мають спільну дитину - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу у 2015 році відповідач став проживати окремо від позивача та їх спільної дитини, з того ж часу відповідач перестав брати участь в утриманні та вихованні дитини будь-яким чином, навчанням дитини, її успіхами не цікавиться, з дитиною не спілкується, не відвідує її, дитина свого біологічного батька не пам'ятає. Таким чином, позивач вже тривалий час виховує сина самостійно (без участі та допомоги відповідача). Крім того, у відповідача наявна заборгованість зі сплати аліментів на утримання дитини станом на 27 січня 2025 року в розмірі 166504,16 гривень. За викладених обставин позивач звернулась до суду із даним позовом, який просила задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2025 року судом витребувано з Міністерства соціальної політики України інформацію з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відносно відповідача.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2025 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу відповідний строк для усунення виявлених недоліків її позову.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2025 року у зв'язку із повним своєчасним усуненням позивачем виявлених недоліків її позову позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 06 травня 2025 року задоволено клопотання представника позивача про проведення судових засідань в режимі відеоконференції.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 11 серпня 2025 року, постановлено без оформлення окремого документа, однак із зазначенням у протоколі судового засідання, підготовче провадження закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні позивач, її представник позовні вимоги підтримали, наполягали на задоволенні позовних вимог в повному обсязі з викладених у позові підстав та обставин, проти заочного розгляду справи не заперечували.
Відповідач повторно в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся, правом на подання відзиву не скористався, заяв/клопотань про розгляд справи за його відсутності не подавав.
Представник третьої особи в судовому засіданні залишила вирішення позовних вимог на розсуду суду, пославшись на те, що орган опіки та піклування не дійшла однозначного висновку щодо доцільності чи недоцільності позбавлення відповідача батьківських прав, отже спір має бути вирішений судом в найкращих інтересах дитини.
За таких обставин, керуючись положеннями ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засідання та здійснити розгляд справи по суті за наведеної явки учасників справи в заочному порядку відповідно до Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України.
Вислухавши позивача, її представника та представника третьої особи, а також дослідивши матеріали цивільної справи, з'ясувавши суду дитини, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.
Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Так, в судовому засіданні встановлено, що сторони в період з 28 лютого 2011 року по 16 лютого 2015 року перебували у зареєстрованому шлюбі, в якому у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась спільна дитина - син ОСОБА_4 , що підтверджується копією рішення суду про розірвання шлюбу сторін, копією свідоцтва про народження, копією свідоцтва про зміну імені, копією свідоцтва про шлюб.
Судом також встановлено, що відповідач з 16 травня 2015 року проживає окремо від позивача та їх спільної дитини, а 07 червня 2022 року позивачем укладено новий шлюб з іншим чоловіком, внаслідок чого після укладення нового шлюбу позивач та спільний син сторін мешкають разом із новим чоловіком позивача однією сім'єю, і вітчим сина сторін фактично виконує обов'язки батька дитини сторін, що підтверджується копією довідки Нікольської селищної ради Донецької області від 20 лютого 2025 року, копією свідоцтва про шлюб, копією довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, копією акту обстеження умов проживання, пояснення спільної дитини сторін.
В той же час судом встановлено, що відповідач після розірвання шлюбу сторін та початку його окремого проживання від позивача та спільної дитини, тобто ще з весни 2015 року фактично повністю самоусунувся від виконання всіх своїх батьківських обов'язків щодо спільного сина сторін, а саме перестав матеріально утримувати дитину, спілкуватись із сином, займатись його вихованням, забезпеченням здобуття дитиною освіти та розвитком здібностей, відповідач дотепер не цікавиться долею дитини, її життям, потребами, не вчиняє жодних дій щодо налагодженням відносин із дитиною, виявляючи байдужість до свого сина. Вихованням, матеріальним забезпеченням, навчанням та розвитком дитини із вказаного часу займалась і займається позивач, а після укладення нею нового шлюбу допомогу у цьому їй надає її новий чоловік (вітчим дитини сторін). Дані обставини підтверджуються копією довідки ліцею зі структурним підрозділом гімназії №1 Покровської міської ради Донецької області (ліцей №1 м. Покровська) від 31 січня 2025 року №7, копією довідки Нікольської гімназії «Софія» з загальноосвітньою школою І ступеня №2 Нікольської селищної ради Донецької області від 11 лютого 2025 року №35, копіями характеристик на дитину сторін з Нікольської гімназії «Софія» з загальноосвітньою школою І ступеня №2 Нікольської селищної ради Донецької області, ліцею зі структурним підрозділом гімназії №1 Покровської міської ради Донецької області, комп'ютерної академії IT Step, Центру іноземних мов English Foсus, студії англійської мови «Exam preparation centre «Alice-club», копією договору з ТОВ «Комп'ютерна академія Шаг Кривий Ріг», копією довідки ГО «Спортивний клуб «Дзюдо-80».
Як слідує зі змісту копії довідки КЗ «Дніпропетровський центр соціально-психологічної допомоги» ДОР від 11 березня 2025 року №18 за наслідками проведення центром соціально-психологічної роботи з'ясовано, що син сторін наразі своє родиною вважає матері та її чоловіка (вітчима), якого називає татом, свого біологічного батька (відповідача) малолітній ОСОБА_4 не пам'ятає, спілкуватись із ним не бажає, не заперечує аби біологічного батька позбавили батьківських прав. Відсутність біологічного батька ОСОБА_3 в житті дитини сторін на даний час не вплинула негативно на його психічний розвиток.
При з'ясуванні судом в порядку і на виконання вимог ст.171 СК України думки малолітнього ОСОБА_4 з приводу позбавлення батьківських прав відповідача щодо нього, малолітній підтвердив, що свого батька не пам'ятає, мати йому показувала фотографію батька, із яким ОСОБА_4 жодного разу наживо не спілкувався і у свідомому вічі не бачився, оскільки батько заблокував його телефон та телефон матері. Малолітній ОСОБА_4 не заперечує проти позбавлення свого біологічного батька батьківських прав щодо нього, підтримувати стосунки із відповідачем не бажає, наразі його виховання займається мати та вітчим, якого дитина називає татом.
Крім того, судом встановлено, що 02 липня 2013 року Володарським районним судом Донецької області за наслідками розгляду цивільної справи №222/733/13-ц (провадження №2/222/298/2013) ухвалено рішення суду, яким вирішено стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця смт. Володарське Володарського району Донецької області, на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно до повноліття дитини, але не менш ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20.05.2013 року. Вказане рішення суду перебуває на примусовому виконанні в Мангушсько-Микільському ВДВС у Маріупольському районі Донецької області СМУМЮ в рамках виконавчого провадження №38933060, за яким у відповідача наявна заборгованість зі сплати аліментів на спільну дитину сторін станом на 29 січня 2025 року в розмірі 167913,96 гривень. Викладене підтверджується копією довідки про неотримання аліментів, копією розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, а також копією рішення суду.
За наслідками вищевказаної заборгованості зі сплати аліментів за заявою позивача СД Маріупольського РУП ГУНП в Донецькій області розпочато кримінальне провадження №12025053770000002 із кваліфікацією за ст.164 ч.1 КК України, досудове розслідування триває дотепер. Викладене підтверджується копією повідомлення про початок досудового розслідування, копією витягу з ЄРДР.
Наведені вище обставини спірних правовідносин, встановлені судом під час розгляду справи та якими обґрунтовуються заявлені позовні вимоги, підтверджуються також і змістом наявного у справі висновку органу опіки та піклування в особі адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради від 07 серпня 2025 року. Тим не менш, у даному висновку із посиланням на те, що комісія не змогла вислухати думку батька, зазначено, що орган опіки та піклування не дійшов остаточного рішення щодо доцільності/недоцільності позбавлення батьківських прав відносно малолітнього сина сторін, тому просить суд прийняти рішення з урахуванням інтересів дитини.
Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, СК України, Закону України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини, прийнятою 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, підписану Українською РСР 21 лютого 1990 року та ратифікованою постановою ВР №789-XII від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини).
Так, відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Аналогічна за змістом норма міститься в ст.27 Конвенції про права дитини.
Згідно ст.51 Конституції України, ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За змістом ст.150 СК України, ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя та праці.
За змістом ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.141 СК України кожна дитина має право на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ст.157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні.
За змістом ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.155 СК України батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Нормою ст.164 ч.1 п.2, ч.ч.2-4 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, в тому числі, ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти. З цієї підстави мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав лише у разі досягнення ними повноліття. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них. Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім'ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.
Згідно ст.165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Статтею 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
За змістом ст.7 СК України, ст.3 Конвенції про прав дитини регулювання сімейних відносин, зокрема судами, має здійснюватися з максимально можливим та першочерговим урахуванням і забезпеченням інтересів дитини.
Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.
Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті наведених вище норм законодавства, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.
Так, батьки можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо своєї дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст.164 СК України. Тлумачення п.2 ч.1 ст.164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. При цьому, батьки, питання про позбавлення батьківських прав яких вирішується судом із вказаної підстави, мають бути повнолітніми. За змістом, характером та значенням як для батька (матері), так і для дитини правових наслідків позбавлення батьківських прав, передбачених ст.166 СК України, позбавлення батьківських прав є винятковою мірою. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. При цьому за положенням ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
При вирішенні такої категорії спорів необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, який підлягає застосуванню лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені в ході розгляду справи факти у контексті позбавлення батьківських прав, необхідно також враховувати, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний наведеному вище правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 02 листопада 2020 року по справі №552/2947/19, від 11 вересня 2020 року по справі №357/12295/18, від 11 вересня 2020 року по справі №371/693/18, від 29 квітня 2020 року по справі №522/10703/18, від 13 квітня 2020 року по справі №760/468/18, від 11 березня 2020 року по справі №638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року по справі №461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року по справі №409/1865/17-ц, від 29 січня 2020 року по справі №756/1967/16-ц. Судова практика щодо застосування положень ст.164 СК України є усталеною. Крім того, схожий підхід до вирішення питання про позбавлення батьківських прав роз'яснено в п.п.15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» №3 від 30 березня 2007 року.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц.
Отже, аналізуючи встановлені судом фактичні обставини виховання та утримання спільної дитини сторін з урахуванням на наведені вище правові позиції та висновки, суд приходить до висновку, що в ході розгляду справи знайшли своє повне підтвердження заявлені позивачем підстави для задоволення позову про позбавлення відповідача батьківських прав, а саме триваюче та систематичне ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків без поважних причин. Відповідач остаточно перестав належним чином виконувати свої батьківські обов'язки вже тривалий час (з весни 2015 року), що виявилось у фактичному його самоусуненні від виконання своїх батьківських обов'язків у вигляді як матеріального утримання спільної малолітньої дитини сторін, так і участі в житті цієї дитини, вихованні, забезпеченні її житлом, здобутті повної середньої освіти, розвитку здібностей тощо, що є проявом байдужості відповідача до долі своєї дитини, спільної з позивачем. Про умисний характер такого ухилення явно свідчить його тривалість (близько десяти років поспіль), відсутність перешкод з боку позивача для участі відповідача у вихованні дитини, а також ставлення відповідача до розгляду даної справи в суді. Таким чином, відсутність бажання та реальних кроків з боку відповідача, зокрема і в ході розгляду даної цивільної справи, з метою виправлення виниклої ситуації щодо його ставлення до власної дитини, відсутність дій з боку відповідача задля налагодження зв'язку та взаєморозуміння із сином дозволяють суду дійти безсумнівного висновку, що подальше збереження правового зв'язку між малолітньою дитиною та її батьком - відповідачем по справі завдасть в майбутньому цій дитині неспівмірно більше негативного впливу, ніж припинення такого правового зв'язку внаслідок позбавлення відповідача батьківських прав.
Відтак, суд, послуговуючись якнайкращими інтересами дитини, які (інтереси) переважають над інтересами її батька - відповідача, підсумовуючи все вищевикладене, вважає за можливе задовольнити даний позов в повному обсязі.
При цьому не є перешкодою для задоволення позову відсутність у справі висновку органу опіки та піклування саме про доцільність позбавлення відповідача його батьківських прав відносно спільної дитини сторін, оскільки наявний у справі висновок органу опіки та піклування не містить тверджень про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав, натомість залишає вирішення позову на розсуд суду, мотивуючи відсутність категоричного висновку органу опіки та піклування відсутністю можливості комісії вислухати думку відповідача. В той же час, судом встановлено, що відповідач наразі перебуває на тимчасово окупованій території України, оголошувався в розшук за заявою позивача, був відшуканий поліцією, надіслав на адресу поліції заяву про зняття його з розшуку, повідомлявся судом про розгляд даної цивільної справи із дотриманням вимог процесуального закону, а тому обізнаний і про розгляд даної цивільної справи, до чого поставився, вочевидь, байдуже. Більш того, ухилення відповідача від виконання його батьківських обов'язків почалось ще з 2015 року, тобто задовго до тимчасово окупації території, на якій наразі проживає відповідач. За таких обставин, враховуючи, що суд оцінює висновок органу опіки та піклування як один із доказів по справі, може не прийняти його до уваги, враховуючи встановлені в ході розгляду справи та наведені вище фактичні обставини спірних правовідносин, які підтверджуються належними, допустимим, достовірними та достатніми доказами, суд і прийшов до висновку про можливість задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат по справі, які складаються зі сплаченого позивачем при зверненні до суду судового збору, керуючись положеннями ст.ст.133, 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені останньою при зверненні до суду судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1211,2 гривень.
На підставі викладеного та керуючись ст.51 Конституції України, ст.ст.8, 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст.3, 27 Конвенцією про права дитини, ст.ст.7, 19, 141, 150, 155, 157, 164, 165, 166, 180-183, 192 СК України, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 95, 133, 141, 142, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ), третя особа - орган опіки та піклування в особі адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 43938788; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Мануйлівський, 31), про позбавлення батьківських прав - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ) батьківських прав відносно його дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження Серія НОМЕР_3 від 23 листопада 2011 року).
У порядку розподілу судових витрат по справі стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 1211,2 гривень.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне заочне рішення суду складено 03 жовтня 2025 року.
Суддя А.М. Авраменко