Справа № 161/19080/24
Провадження № 2/161/189/25
(з а о ч н е )
26 вересня 2025 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді Кихтюка Р.М.,
секретаря - Вегери Д.В.,
з участю представника позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,-
ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у фактичних шлюбних відносинах між ним та ОСОБА_3 народився син ОСОБА_4 .
Вказує, що спільне життя з відповідачем не склалося, вони разом не проживають з 2017 року, оскільки остання виїхала з міста Луцька та не повернулася.
Зазначає, що син знаходиться на його повному утриманні, відповідач не виконує покладених на неї законом батьківських обов'язків, не бере педагогічної, матеріальної трудової або будь-якої участі у вихованні дитини, не цікавиться життям, здоров'ям сина, його психологічним та загальним розвитком, шкільним життям.
У зв'язку з цим, просив суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітнього сина, а також стягувати з відповідача на його користь аліменти на утримання дитини у твердій грошовій сумі в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у заяві та просили їх задовольнити. Суду пояснили, що відповідач востаннє бачила сина влітку 2024 року і з того часу її більше не бачили.
Від імені відповідача судом отримано заяву, у якій просить справу слухати у її відсутності, позовні вимоги визнає та не заперечує щодо їх задоволення. А тому, суд ухвалив проводити заочний розгляд справи у відсутності відповідача в порядку ст. 280 ЦПК України.
Представник третьої особи в судовому засіданні не заперечував щодо задоволення позовних вимог.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Судом з'ясовано, що сторони у справі є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 09.07.2020 року (а.с. 11).
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
У статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду № 641/2867/17-ц від 06.05.2020 року.
Згідно з положенням пункту 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 року із змінами від 19.12.2008 року, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Суд неодноразово в своїх рішеннях акцентував увагу, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішеннях від 16.07.2015 року у справі «Мамчур проти України» та від 01.07.2017 року у справі «М.С. проти України», при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Відповідно до вимог статті 150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і етичний розвиток.
Висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав стосовно дитини не є обов'язковим для суду (частини 5, 6 ст. 19 СК України), від його висновку суд має право мотивовано відступити, такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом, відповідно до Постанов Верховного Суду від 6 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), від 15 квітня 2021 року у справі № 243/13191/19-ц (провадження № 61-2237св21).
Отже, за таких обставин, суд критично оцінює висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 щодо свого малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки даний висновок є недостатньо обґрунтованим та мотивований, без спілкування та з'ясування реальних намірів матері дитини стосовно участі у вихованні останньої, а тому не може бути беззаперечним доказом для підтвердженням факту ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків, а також застосування до неї такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав. При цьому, суд враховує, що такий висновок має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду (ч.ч. 5, 6 ст.19 СК України).
Наданий суду висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача був складений за відсутності матері дитини, тобто без врахування її пояснень та доводів.
За таких обставин, суд не приймає до уваги в якості доказу обставини, викладені у висновку Служби у справах дітей Луцької міської ради.
При цьому, позивачем також не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про те, що матір дитини умисно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, не спілкується з сином чи не зацікавлена у подальшому збереженні родинного зв'язку. Водночас, суд враховує, що матір у 2024 році бачилась з дитиною, тобто не втратила інтерес та бажання брати участь у вихованні дитини.
А тому, зважаючи, що позивачем не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про вину умисну поведінку відповідача по ухиленню від виконання своїх обов'язків щодо догляду та утримання дитини, а тому суд не бере до уваги доводи позивача щодо безумовного нехтування ОСОБА_3 батьківськими обов'язками.
Також, п. 18 постанови Пленуму ВСУ №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» визначено, що суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, зважаючи на вищевикладене і те, що позбавлення батьківських прав є самим крайнім заходом, то суд вважає, що позов в цій частині до задоволення не підлягає.
Щодо позовних вимог про стягнення аліментів, то суд приходить до наступних висновків.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Також з'ясовано, що неповнолітній син проживає разом з батьком, який здійснює його виховання, догляд та матеріальне утримання. Матір дитини проживає окремо.
Статтею 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України, відповідно до якої мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно із Законом України «Про державний бюджет на 2025 рік» з 01 січня 2025 року розмір прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років - 2 563 грн., для дітей віком від 6 до 18 років - 3 196 грн.
Положеннями ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» поняття прожиткового мінімуму визначено як вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Аналізуючи зазначені норми закону, суд виходить з того, що батьки дитини повинні забезпечити для дитини утримання у розмірі не меншому прожиткового мінімуму на місяць, встановленого на відповідний період для певного віку дитини, як мінімальної гарантії загального рівня забезпеченості повноцінним харчуванням для розвитку організму дитини, збереження її здоров'я та розвитку дитини, а кожен з батьків повинен надати дитині утримання у розмірі не меншому половини цього прожиткового мінімуму щомісячно. Тобто, забезпечення батьками такого прожиткового мінімуму забезпечує мінімальні потреби дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України слідує, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Крім того, за змістом ст. 141 СК України батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незважаючи на розірвання шлюбу чи проживання окремо від дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України передбачені обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів, зокрема: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Ч. 3 ст. 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Отже, зважаючи, що відповідач свій обов'язок по утриманню сина належним чином не виконує, неповнолітня дитина перебуває на утриманні батька, то суд приходить до висновку, що на користь позивача слід стягувати аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позовної заяви до суду і до досягнення ним повноліття.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути в дохід держави 1211,20 грн. судового збору по задоволеній вимозі по стягненню аліментів.
Керуючись ст. ст. 4, 7, 8, 11, 12, 13, 81, 247, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, ст. ст. 150, 164, 166, 182, 183, 192 Сімейного Кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 15.10.2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Рішення про стягнення аліментів за один місяць підлягає до негайного виконання.
Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн. 20 коп. судового збору.
В решті позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте Луцьким міськрайонним судом Волинської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасниками справи є:
Позивач - ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 .
Відповідач - ОСОБА_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 .
Третя особа - орган опіки та піклування Луцької міської ради, юридична адреса: Волинська область, м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 19, ЄДРПОУ 04051327.
Повний текст рішення складений 02 жовтня 2025 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Р.М. Кихтюк