Справа №591/8912/25 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/1077/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Самовільне залишення військової частини або місця служби
29 вересня 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши без участі сторін, належним чином повідомлених про розгляд справи, у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми, в порядку ч.4 ст. 422-1 КПК України, матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 14 серпня 2025 року, якою продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави, -
У провадженні Зарічного районного суду м. Суми перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
У рамках даного кримінального провадження, прокурор ОСОБА_8 заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, мотивуючого його тим, що раніше заявлені ризики, передбачені п. 1, п. 3, п. 5 ст. 177 КПК України, існують та не зменшились і більш м'які запобіжні заходи не забезпечать належну процесуальну поведінку останнього.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 14 серпня 2025 року, продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 , запобіжний захід у виді тримання під вартою до 10 жовтня 2025 року включно, без визначення розміру застави.
Не погодившись зі вказаним судовим рішенням, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 14 серпня 2025 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що заявлені стороною обвинувачення ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами.
Окрім цього, судом не взято до уваги наявність в обвинуваченого ОСОБА_6 міцних соціальних зв'язків, що спростовують наявність в останнього наміру ухилятися від суду та незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні.
Про призначення даного кримінального провадження до апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 (шляхом направлення рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення) та прокурор повідомлені належним чином.
Захисник ОСОБА_7 у поданій заяві просить апеляційний розгляд проводити у його відсутність, вимоги апеляційної скарги підтримує в повному обсязі.
Враховуючи зазначені обставини, а також те, що, в порядку ч.4 ст.422-1 КПК України, ніхто із учасників не заявив клопотання про розгляд провадження за їх участі, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за відсутності сторін.
Заслухавши доповідь головуючого-судді, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , вищезазначених вимог Закону дотримався в повному обсязі.
Задовольняючи клопотання прокурора, подане в рамках кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, про продовження останньому строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, судом було встановлено наявність ризиків, передбачених п. 1, п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшились та існують з огляду на конкретні обставини кримінального провадження, а саме тяжкість вчиненого злочину, суворість покарання, яке загрожує у випадку визнання обвинуваченого винним, особу останнього, який раніше вчиняв аналогічний злочин, що не стало для нього запобіжником від вчинення дій.
Відповідно, висновок суду про те, що неможливо запобігти вказаним ризикам шляхом застосування до обвинуваченого більш м'яких запобіжних заходів, є вмотивованим і з таким висновком погоджується і колегія суддів.
Суд першої інстанції належним чином дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою та обґрунтовано прийшов до висновків про існування обставин, які перешкоджають заміні запобіжного заходу на інший більш м'який запобіжний захід. Судом встановлено, що процесуальні ризики, передбачені п. 1, п. 3 ч. 1 ст.177 КПК України, не зменшилися й виправдовують тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
Колегія суддів вважає, що при розгляді питання щодо обрання чи продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід враховувати і серйозність звинувачення та ризик втечі обвинуваченого. Крім цього, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Так, про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, свідчать ті обставини, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який згідно санкції ч. 5 ст. 407 КК України загрожує покарання у виді позбавлення волі строком до 10 років, тому існує ймовірність того, що обвинувачений, перебуваючи на волі може переховуватися від суду, що ускладнить своєчасному виконанню процесуальних рішень.
Окрім цього, оцінюючи наявність вказаного ризику, колегія суддів зауважує про те, що ОСОБА_6 раніше судимий за ч. 5 ст. 407 КК України та був умовно-достроково звільнений. Вказане свідчить про відсутність в обвинуваченого правосвідомості та наявність умисних дій направлених на ухилення від кримінальної відповідальності.
При встановленні наявності ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків у кримінальному провадженні слід враховувати встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України).
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).
За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від таких осіб та дослідження їх судом, тому доводи захисника в цій частині також є необґрунтованими.
Враховуючи вищезазначене, а також характер злочинів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність задоволення клопотання прокурора та продовжити відносно обвинуваченого строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави, з чим погоджується і колегія суддів, оскільки доводами клопотання доведена неможливість застосування стосовно останнього більш м'якого запобіжного заходу.
Колегія суддів ставиться критично до тверджень обвинуваченого щодо не доведеності ризиків та не підтвердження їх існування, оскільки відомості, що є наявними в матеріалах кримінального провадження свідчать про протилежне.
За таких обставин, під час апеляційного розгляду даного кримінального провадження не було здобуто доказів, за яких можливо було б дійти висновку про незаконність прийнятого судом рішення та відсутність підстав для скасування відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Апеляційні доводи захисника про скасування відносно обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою є необґрунтованими, оскільки до апеляційної скарги не додано переконливих доказів того, що обвинувачений ОСОБА_6 має стійкі соціальні зв'язки, які здатні реально вливати на його поведінку та могли би бути запорукою належної процесуальної поведінки та реальною гарантією запобігти встановленим ризикам.
Окрім цього, в апеляційній скарзі не наведено відомості, які підтверджують, що у соціальному, сімейному, матеріальному стані обвинуваченого сталися суттєві зміни, чи з'явилися нові обставини, які не були предметом дослідження судом першої інстанції і не були ним враховані, та які суттєво могли би вплинути на висновки про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Твердження апелянта про не надання оцінки судом поважності причин не з'явлення ОСОБА_6 на службу, колегія суддів не бере до уваги, зважаючи на наступне.
Апеляційний суд, позбавлений можливості надати оцінку сукупності доказів, які були досліджені судом першої інстанції під час розгляду кримінального провадження, об'єктивно встановити стадію судового провадження на якій знаходиться розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції, визначити ступінь готовності суду ухвалити остаточне рішення по кримінальному провадженню та обсяг дій, які необхідно виконати суду до завершення судового розгляду кримінального провадження та встановити причини тривалого розгляду кримінального провадження з урахуванням процесуальної поведінки сторін протягом розгляду кримінального провадження.
При розгляді питання про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого, апеляційний суд повинен уникати наскільки це можливо, будь-якого дублювання в збиранні та оцінці доказів, які мають значення для розгляду кримінального провадження щодо доведеності висунутого обвинувачення, яке здійснюється судом першої інстанції, оскільки у відповідності до вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції повинен відбуватись впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
За таких обставин, під час апеляційного розгляду даного кримінального провадження не було здобуто доказів, за яких можливо було б дійти висновку про незаконність прийнятого судом рішення та відсутність підстав для скасування відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування під час апеляційного розгляду не встановлено, а тому, вказане судове рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Керуючись ст.ст.404,405,407,419 КПК України, колегія суддів -
Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 14 серпня 2025 року, якою обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави, залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4