30 вересня 2025 року м.Суми
Справа №589/3755/24
Номер провадження 22-ц/816/1070/25
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),
суддів - Філонової Ю. О. , Собини О. І.
за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,
сторони:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: ОСОБА_2 , орган опіки і піклування - виконавчий комітет Шосткинської міської ради, Шосткинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Шосткинському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в режимі відеоконференції у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 24 вересня 2024 року в складі судді Прачук О.В., присяжних - Мурзової Н.В., Позницької Т.М., ухвалене в м. Шостка, повний текст якого складено 29 листопада 2024 року,
16 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив постановити рішення про усиновлення ним неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та внести зміни в актовий запис про народження останньої № 480 від 18 вересня 2009 року, вчинений відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Шостка Шосткинського міськрайонного управління юстиції в Сумській області, змінивши по батькові дитини з « ОСОБА_3 » на « ІНФОРМАЦІЯ_4 », прізвище з « ОСОБА_3 » на « ІНФОРМАЦІЯ_4 », вказати батьком громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Свої вимоги мотивував тим, що 02 липня 2022 року він уклав шлюб з ОСОБА_2 , остання має доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відомості про батька дитини у свідоцтві про народження внесені відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України. Позивач зазначає, що вони з ОСОБА_2 проживають однією сім'єю з 2009 року, разом виховують дитину ОСОБА_3 та двох спільних дітей. Заявник зазначає, що з ОСОБА_3 у нього склалися дуже гарні стосунки, він створює всі належні умови для її розвитку, утримує та виховує, ставиться як до своєї рідної доньки.
Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 24 вересня 2024 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про усиновлення ОСОБА_3 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви в повному обсязі.
В доводах апеляційної скарги зазначається, що оскаржуваним судовим рішенням заявника та неповнолітню ОСОБА_3 , яку він вважає своєю донькою, фактично позбавлено можливості реалізувати свої конституційні права на усиновлення обраної дитини та право дитини бути усиновленою, що призвело до грубого порушення принципу рівності громадян перед законом, закріпленого статтею 24 Конституції України, а також принципів взаємовідносин між батьками та дітьми, закріплених статтями 51, 52 Конституції України.
Відзиву на апеляційну скаргу заінтересованими особами до апеляційного суду не подано.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 - адвоката Шпака Д.Г., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що згідно копії свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Шостка Шосткинського міськрайонного управління юстиції Сумської області, ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_3 , батьками якої вказані: батько ОСОБА_8 , а матір ОСОБА_2 . Відомості про батька записані відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України (а.с. 12, 13).
Заявник - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець с. Мар-Буда Ямпільського району Сумської області, громадянин України та старший за дитину, яку бажає усиновити на двадцять три роки, що підтверджується копією паспорта (а.с. 6-7).
02 липня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , Шосткинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Шосткинському районі Сумської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зареєстровано шлюб, актовий запис № 255 (а.с. 11).
Із наявної в матеріалах справи заяви ОСОБА_2 від 20 серпня 2024 року вбачається надання нею згоди на усиновлення її доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , її чоловіком ОСОБА_1 , вказана заява засвідчена приватним нотаріусом Шосткинського районного нотаріального округу Даниленко Г.В. та зареєстрована в реєстрі за № 3152 (а.с. 14).
Допитана в судовому засіданні місцевого суду неповнолітня ОСОБА_3 пояснила, що в цілому не заперечує, щоб « ОСОБА_1 » (так дівчинка називає заявника) її усиновив. За її словами він добре до неї ставиться, як і про своїх рідних доньок дбає та забезпечує. Дівчинка висловила свої хвилювання з приводу того, що заявник є військовим та може загинути на війні, про що з нею неодноразово спілкувалися матір, бабуся та сам заявник. Крім того, пояснила, що загалом своє дитинство вона провела з бабусею, проживала з нею в селі Червоний Хутір, там відвідувала школу. Заявника вона бачила рідко, майже не спілкувалась, однак мати та бабуся розповідали їй про нього, пояснювали хто він для них. Більш тісно спілкуватися з ОСОБА_1 вона стала близько трьох років тому. Повідомила, що з 2022 року вони проживають в кімнатах гуртожитку, а саме: в одній вона з бабусею, в другій мама з заявником, а в інших сестри (спільні доньки заявника та ОСОБА_2 ). За словами дівчинки, лише у свята вони збираються всі разом в одній кімнаті, а загалом кожен проживає на своїй території. ОСОБА_3 зазначила, що більше про неї дбає бабуся, також мама піклується, але з заявником відносини хороші.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що всиновлюючи дитину заявник переслідує власну мету, що не відповідає найвищим інтересам дитини.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками місцевого суду, виходячи з наступного.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із статтею 20 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення, має право на особливий захист і допомогу, що надаються державою. Держави-учасниці відповідно до своїх національних законів забезпечують зміну догляду за дитиною. Такий догляд може включати, зокрема усиновлення.
Частиною першою статті 21 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено, що держави-учасниці, які визнають і/чи дозволяють існування системи усиновлення, забезпечують, щоб найкращі інтереси дитини враховувалися в першочерговому порядку.
На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладено у пункті 8 статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів дитини.
Згідно зі статтею 4 Європейської конвенції про усиновлення дітей, ратифікованої Верховною Радою України 15 лютого 2011 року (далі - Конвенція про усиновлення дітей), компетентний орган не приймає рішення про усиновлення, якщо не є переконаним, що усиновлення відповідатиме найвищим інтересам дитини. У кожному випадку компетентний орган приділяє особливу увагу важливості того, що усиновлення забезпечує дитину стабільними та гармонійними домашніми умовами.
Усиновлення є прийняттям усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя (стаття 207 СК України).
Відповідно до положень частин першої, другої, четвертої статті 224 СК України суд, постановляючи рішення про усиновлення дитини, враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема: 1) стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини; 2) мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину; 3) мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення; 4) взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа опікується вже дитиною; 5) особу дитини та стан її здоров'я; 6) ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити.
При дотриманні всіх умов, встановлених СК України, здатності особи, яка бажає усиновити дитину, забезпечити стабільні та гармонійні умови для життя дитини суд постановляє рішення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини.
Відповідно до ст. 217 СК України усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків. Згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною. Письмова згода батьків на усиновлення засвідчується нотаріусом.
Статтею 218 СК України визначено, що для усиновлення дитини потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити.
В контексті положень законодавства про усиновлення та батьківство, усиновитель робить свідомий та виважений вибір набути прав батька стосовно дитини, яка не є його кровною, та приймає на себе кореспондуючий цьому обов'язок стати рідною людиною цій дитині, вживати всіх можливих заходів та дій в інтересах дитини, займатися питаннями її виховання та розвитку таким чином і обсягом, яке в мінімальному значенні закріплено у законодавстві та диктується загальними уявленнями про батьківство. При цьому зовнішньо також має прослідковуватися те, що дитина відчуває, що вона перебуває в такому оточенні, яке забезпечить їй у необхідному випадку допомогу, зокрема і на її прохання, у звичайних побутових обставинах.
Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» роз'яснено, що вирішуючи заяву про усиновлення по суті, суд зобов'язаний перевірити наявність передбачених законом підстав для усиновлення, зокрема: чи дали батьки дитини згоду на це (якщо вона є необхідною); чи може заявник бути усиновлювачем; чи є дитина відповідно до законодавства суб'єктом усиновлення і чи виконано вимоги частин першої - третьої статті 218 СК України щодо наявності згоди дитини; чи відповідають висновок органу опіки та піклування і дозвіл на усиновлення уповноваженого органу виконавчої влади необхідним вимогам.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 759/9639/18 (провадження № 61-1599св22).
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, - суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що встановлені обставини справи не дають підстав для задоволення заяви про усиновлення, оскільки таке усиновлення не буде відповідати інтересам дитини, не стане підставою для стабільних і гармонійних умов їх життя.
Так, місцевий суд обґрунтовано надав критичної оцінки висновку про доцільність усиновлення ОСОБА_1 дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з огляду на наступне.
Висновок органу опіки та піклування щодо доцільності усиновлення не є достатньо об'єктивним та обґрунтованим, в основу якого покладено лише дослідження побутових умов проживання та майнового стану заявника, проте не перевірено дійсні обставини усиновлення, справжню мету та мотиви, на підставі яких, зокрема, заявник ОСОБА_1 бажає усиновити дитину, що є головним у забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Крім того, варто зазначити, що хоча стосунки між заявником ОСОБА_1 та ОСОБА_3 добрі, дівчинка не називає заявника батьком та не сприймає його як такого, зазначаючи, що нею постійно опікувалася бабуся, а з заявником вона довгий час не спілкувалася, знала про нього з розповідей мами та бабусі, що свідчить про те, що і сам заявник не проявляв до неї інтересу, як до доньки.
Зазначені події викликають обґрунтовані сумніви щодо добросовісності усиновлення. Суд вважає, що такими діями заявник ОСОБА_1 намагається приховати, або створити для себе інші правові наслідки та умови, що пов'язані із усиновленням. Усиновлення повинно мати на меті створення умов для повноцінного розвитку і виховання дитини, забезпечення найкращих інтересів дитини, а не створення передумов для виникнення інших прав у заявника або звільнення від мобілізації заявника на період воєнного стану. Тобто, сам по собі інститут усиновлення не повинен бути формальним, не може бути підставою лише для реалізації інтересів заявника.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 224 Сімейного кодексу України, суд, постановляючи рішення про усиновлення дитини, враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема, мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину.
Суд зазначає, що звернення до суду із заявою про усиновлення не повинно бути зумовлено бажанням досягнути іншого правового наслідку, ніж юридичне оформлення родинного зв'язку (можливо, вже наявного фактично).
Однак, ні у суді першої інстанції, ні у суді апеляційної інстанції заявником не зазначено та не доведено чітких, переконливих мотивів, що спонукають його на усиновлення дитини.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 376, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 24 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 03 жовтня 2025 року.
Головуючий - В. І. Криворотенко
Судді: Ю. О. Філонова
О. І. Собина