Справа № 450/2379/20 Головуючий у 1 інстанції: Добош Н.Б.
Провадження № 22-ц/811/1890/23 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.
03 жовтня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:
головуючої: Н.П. Крайник
суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри
при секретарі: Л.М. Чиж
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 червня 2023 року у справі за позовом Автогаржного кооперативу «Сокільники» до ОСОБА_1 , Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області, третя особа Головне управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання недійсним рішення Сокільницької сільської ради № 609 від 11.12.2018 року в частині передачі у власність земельної ділянки кадастровий № 4623686400:01:001:1018 ОСОБА_1 та скасування запису № 37196991 про реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку,-
У серпні 2020 року Автогаржний кооператив «Сокільники» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області про визнання недійсним рішення Сокільницької сільської ради № 609 від 11.12.2018 року в частині передачі у власність земельної ділянки кадастровий № 4623686400:01:001:1018 ОСОБА_1 та скасування запису № 37196991 про реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку.
Позов обгрунтовав тим, що рішенням виконавчого комітету Радянської районної Ради народних депутатів м. Львова від 08 квітня 1986 року № 180 створено гаражний кооператив металевих гаражів «Сокільники» добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР» та затверджено його статут. У пункті 5 рішення № 180 від 08 квітня 1986 року зазначено, що гаражному кооперативу металевих гаражів «Сокільники» виділена земельна ділянка в розмірах, встановлених рішенням виконкому Львівської обласної ради народних депутатів від 31.03.1986 року. Згідно Державних актів на право користування землею, зареєстрованих за № 268 від 1986 року та № 313 від 1987 року Радянській районній раді міста Львова «Автолюбитель УРСР» на території радгоспу «Львівський» Пустомитівського району УРСР надано в користування земельну ділянку площею 5,0 га для будівництва гаражів та площею 2,0 га для будівництва гаражів та під'їзної дороги до них. Земельна ділянка, яка перебувала в користуванні АГК «Сокільники», була включена в межі с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області. Відповідно до статті 173 Земельного кодексу України включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими земельними ділянками. Згідно витягу з рішення № 462 від 06 жовтня 2009 року Автогаражному кооперативу Сокільники було присвоєно поштову адресу - АДРЕСА_1 . У подальшому, р ішенням Сокільницької сільської ради № 609 від 11 грудня 2018 року земельну ділянку площею 0.0385 га, кадастровий номер 4623686400:01:001:1018, яка є частиною земельної ділянки, наданої у користування АГК «Сокільники», було передано у приватну власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 02.07.2020 року ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0.0385 га, кадастровий номер 4623686400:01:001:1018. Позивач вважав, що під час ухвалення оскаржуваного Рішення № 609, яким земельну ділянку передано у приватну власність ОСОБА_1 , Сокільницькій сільській раді було достеменно відомо, що сіпрна земельна ділянка перебуває в користуванні АГК «Сокільники», оскільки позивачем були надані Сокільницькій сільській раді нотаріально засвідчені копії Державних актів № 059706 та № 041302 (зареєстрованих за № 268 та 313) на право користування земельними ділянками площею 5,0 га та 2,0 га. Також, ще у 1992 році виконком Сокільницької сільської ради звертався до кооперативу з заявою № 249, у якій зобов'язував внести плату за землю в Сокільницьку сільську раду, якою користується кооператив, тим самим погоджуючись, що у користуванні кооперативу перебуває 7 га землі. Таким чином, Сокільницькій сільській раді відома площа земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні гаражного кооперативу, оскільки з того часу і до сьогодні отримують податок за землю, платником якого є гаражний кооператив, що підтверджується платіжними дорученнями № 12 від 05 серпня 1993 року про плату за землю за 1993 рік; № 35 від 21 грудня 1998 року, № 56 від 27 листопада 1998 року, № 31 від 16 лютого 1998 року, № 56 від 28 листопада 1998 року за оплату податку за землю за 1997 рік, 1998 рік, № 31 від 16 лютого 1996 року, № 17 від 08 липня 1997 року про оплату податку на землю за 1996 рік, 1997рік, а також платіжними дорученнями про оплату земельного податку за період з 21 січня 2016 року по 25 вересня 2019 року. Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області у відповіді № 19-13-0-4-4.18/90-20 від 15.05.2020 року на звернення автогаражного кооперативу від 09.04.2020 року повідомило, що згідно наявної інформації Національної кадастрової системи станом на сьогоднішній день сформовано сім земельних ділянок з кадастровими номерами: 4623686400:01:001:1019, 4623686400:01:001:1018, 4623686400:01:001:1031, 4623686400:01:001:1032, 4623686400:01:001:1047, 4623686400:01:001:1076, 4623686400:01:001:1082, які передані у приватну власність, за рахунок частини земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні автогаражного кооперативу «Сокільники», чим порушено вимоги пункту 6 статті 118 Земельного кодексу України. При цьому, рішення, на підставі яких передавалися у приватну власність вказані земельні ділянки, приймалися Сокільницькою сільською радою без погодження землекористувача на вилучення земельної ділянки, яка перебуває у його постійному користуванні. 30 вересня 2019 року до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області було скеровано заяву з проханням надати відповідь чи знаходяться земельні ділянки з кадастровими номерами 4623686400:01:001:1032, 4623686400:01:001:1019 на території автогаражного кооперативу «Сокільники», а також чи виділення зазначеної земельної ділянки без згоди автогаражного кооперативу «Сокільники» відбулось законно. Згідно відповіді Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 01 листопада 2019 року оскаржуване рішення Сокільницької сільської ради «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою» приймалося без погодження землекористувача на вилучення земельної ділянки, чим порушено вимоги п. 6 ст. 118 Земельного кодексу. Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України спільно з Держгеокадастром було розглянуто звернення позивача щодо ситуації, яка склалася навколо земельної ділянки, яка перебуває в користуванні гаражного кооперативу. У відповіді на звернення зазначається, що у результаті здійснення заходу державного контрою за дотриманням вимог земельного законодавства встановлено їх порушення під час розпорядження Сокільницькою сільською радою Пустомитівського району Львівської області землями, які перебувають у користуванні автогаржного кооперативу, без згоди землекористувача. На підставі наведеного просив позов задоволити.
Оскаржуваним рішенням позов Автогаржного кооперативу «Сокільники» задоволено частково.
Визнано недійсним рішення Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 609 від 11.12.2018 року у частині передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий № 4623686400:01:001:1018.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Автогаржного кооперативу «Сокільники» 1 051, 00 грн (одна тисяча п'ятдесят одна гривня 00 коп.) грн судового збору.
Стягнуто з Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області на користь Автогаржного кооперативу «Сокільники» 1 051, 00 грн (одна тисяча п'ятдесят одна гривня 00 коп.) грн судового збору.
Рішення суду оскаржила Сокільницька сільська рада Львівського району Львівської області.
Вважає його незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Зазначає, що оскаржуваним рішенням порушено право власності Територіальної громади с.Сокільники та власника спірної земельної ділянки ОСОБА_1 . Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного, на його думку, права, що є самостійною підставою для відмови в задоволені позову Автогаржного кооперативу «Сокільники». Зазначає, що оскаржуваним рішенням суд фактично «оформив» право постійного користування позивача на земельну ділянку всупереч процедурі, передбаченій законом і тим самим, порушив і позбавив права Територіальну громаду Сокільницької сільської ради на 7 га комунальної землі. Звертає увагу на те, що згідно ч.1 ст.28 ЗК УРСР від 1970 року право землекористування засвідчується державними актамина право користування землею. Тобто, виключно державним актомна землю може бути підтверджено право постійного користування.Таким чином, АГК «Сокільники», звертаючись до суду з позовом, мав надати акти на землю, видані на його ім'я, про право постійного користування спірною земельною ділянкою. Разом з тим, позивачем було надано лише акти про надання землі в постійне користування Радянській районній раді «Автолюбитель УРСР». При цьому, земля виділялась і передавалась у постійне користування Радянській районній раді м. Львова «Автолюбитель УРСР», а не АГК «Сокільники». Право користування земельними ділянками, яке надавалось у 1986-1987 рр. суб'єкту, який був створений та діяв в межах товариства «Автолюбитель УРСР» - Радянській районній раді «Автолюбитель УРСР» м. Львова, було припинено з моменту прийняття постанови Ради Міністрів УРСР №290 від 26.09.1990 року, згідно якої товариство «Автолюбитель УРСР» припинило свою діяльність (статут товариства втратив чинність).
Вважає, що земельна ділянка, право користування якою, як стверджує позивач, має гаражний кооператив, підлагала державній реєстрацію на підставі технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Однак, позивач не пройшов процедури оформлення свого права користування землею і його державної реєстрації, а тому позов заявив передчасно. У судовому порядку не можуть бути захищені права позивача на земельну ділянку, яка не визначена.
Щодо висновку експерта, складеного за результатами проведеної за заявою сторони позивача експертизи зазначив, що таке дослідження проводилось без обмінних файлів, без витребування у власника документів земельно-кадастрової документації і без повідомлення відповідача про проведення такого дослідження та без його участі при проведенні огляду. Такий висновок вважає недопустимим доказом, оскільки самостійно топографо-геодезичних робіт судовий експерт не виконав, профільного спеціаліста залучено не було, а висновок надано без топографо-геодезичних робіт.Крім того, експерт не вказала, яким чином визначала на місцевості місце розташування спірної земельної ділянки, яка не є сформованою, не має кадастрового номеру, меж, координат, відтак, її місце розташування - невідоме. З наведених підстав, зазначений експертиний висновок є недопустимим та не підлягав врахуванню судом під час ухвалення оскаржуваного рішення.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, тому суд вважає за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно положень ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Статтею 14 Конституції України встановлено, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачених Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 10 ст. 28-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр», який набув чинності з 1 січня 2013 року, документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.
Згідно п. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до ч. 3 ст. 173 ЗК України включення земельних ділянок у межі села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, крім земельних ділянок, визначених частиною четвертою цієї статті.
Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Радянської районної Ради народних депутатів у м. Львові від 08.04.1986 року №180 «Про створення гаражного кооперативу металевих гаражів «Сокільники» добровільного товариства «Автолюбитель УРСР Радянського району м. Львова» створено гаражний кооператив металевих гаражів «Сокільники» добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР» в смт. Сокільники. Присвоєно кооперативу назву «Гаражний кооператив металевих гаражів «Сокільники» добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР» Радянського району м. Львова. Затверджено статут гаражного кооперативу та у пункті 5 рішення зазначено, що гаражному кооперативу виділена земельна ділянка в розмірах, встановлених рішенням виконкому Львівської обласної Ради народних депутатів від 31.03.1986 року № 160 п.32 (т.1 а.с.17).
Рішенням виконавчого комітету Львівської обласної Ради народних депутатів від 31.03.1986 року № 160 «Про відведення земель» і Додатками № 1, № 2 до нього Товариству «Автолюбитель УРСР» Радянського району м. Львова надано на території радгоспу «Львівський» у постійне користування 5,0 га землі під будівництво гаражів ( т.1 а.с.13 зворотна сторона).
Рішенням виконавчого комітету Радянської районної Ради народних депутатів у м. Львові від 13.11.1990 року № 671 гаражному кооперативу металевих гаражів «Сокільники» добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР» для будівництва гаражів та під'їзної дороги до них виділено додатково земельну ділянку в розмірах, встановлених рішенням виконкому Львівської обласної Ради народних депутатів від 30.09.1987 року №404 (т.1 а.с. 14).
Рішенням виконавчого комітету Львівської обласної Ради народних депутатів від 30.09.1987 року № 404 «Про відведення земель» і Додатками № 1, № 2 до нього, Товариству «Автолюбитель УРСР» Радянського району м. Львова надано на території радгоспу «Львівський» у постійне користування 2,2 га землі під будівництво кооперативних гаражів та під'їзної дороги до них ( т.1 а.с.12- зворотна сторона).
Факт передачі в користування зазначених земельних ділянок підтверджується також актом вибору земельної ділянки під розміщення від 22.06.1984 року, Актами приймання проектної продукції від 19.05.1986 року та від 30.11.1987 року (т.1 а.с. 76-80).
Відповідно до Державного акту на право користування землею серії Б № 059706, виданого у 1986 році, Радянській районній раді м.Львова «Автолюбитель УРСР» на території радгоспу «Львівський» в районі с. Сокільники Української Радянської Соціалістичної Республіки передано у безстрокове і безоплатне користування земельну ділянку площею 5,0 га в межах згідно з планом землекористування для будівництва гаражів. Зазначений Акт виданий виконкомом Пустомитівської районної ради народних депутатів, підписаний посадовими особа та завірений печаткою. Акт зареєстрований за №268, в Акті наявні План землекористування ділянки та опис меж ( т.1 а.с.10-11).
Рішенням виконавчого комітету Пустомитівської районної ради народних депутатів Львівської області № 481 від 15.10.1987 року затверджено встановлені межі і розміри землекористування та прийнято рішення видати Радянській районній раді «Автомотолюбитель УРСР» м. Львова під будівництво кооперативних гаражів і під'їзду до них на території радгоспу «Львівський» площею 2, 0 га ( т.1 а.с. 81).
Відповідно до Державного акту на право користування землею серії Б № 041302, виданого у 1987 році, Радянській районній раді «Автолюбитель УРСР» м. Львова на території радгоспу «Львівський» Пустомитівського району Української Радянської Соціалістичної Республіки передано у безстрокове і безоплатне користування земельну ділянку площею 2,0 га для будівництва металевих гаражів і під'їзної дороги до них. Даний Акт виданий виконкомом Пустомитівської районної ради народних депутатів, підписаний посадовими особа та завірений печаткою. Акт зареєстрований за № 313, в Акті наявні План земельної ділянки та опис меж ( т.1 а.с.8-9).
Як убачається зі «Схеми розширення автогаражного кооперативу «Сокільники» на землях Пустомитівського району», яка погоджена, в тому числі, головою Сокільницької селищної ради народних депутатів, в такій зафіксовано погодження вибору спірної земельної ділянки. Зокрема, на Схемі позначено місце знаходження земельної ділянки як «кооп.гаражів 6.0 », визначено межі даної земельної ділянки та вказана під'їзна дорога, а на доданому «Плані земельної ділянки» визначені площа, межі та наявні геодезичні відмітки ( т.1 а.с.15-16).
Рішенням виконавчого комітету Радянської районної Ради народних депутатів м. Львова від 08.04.1986 року № 180, створено гаражний кооператив металевих гаражів «Сокільники» добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР» в смт. Сокільники. Присвоєно кооперативу назву «Гаражний кооператив металевих гаражів «Сокільники» добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР» Радянського району м. Львова (т. 1 а.с. 17) та затверджено його Статут.
Розпорядженням виконкому Франківської районної ради м. Львова № 1176 від 24.11.1994 року, зареєстровано нову редакцію Статуту Автогаражного кооперативу «Сокільники», зареєстрованого рішенням виконкому Рядянської районної Ради народних депутатів м. Львова від 08.04.1986 року № 180 ( т.1 а.с.40).
Розпорядженням голови Пустомитівської РДА №1600 від 17.07.1998 року, зареєстровано Статут Автогаражного кооперативу «Сокільники» (нова редакція), зареєстрованого розпорядженням голови виконкому Франківської районної ради м. Львова №1176 від 24.11.1994 року, у статті 1.1 якого, в тому числі, значено, що Автогаражний кооператив «Сокільники» розміщений на земельній ділянці, створеній рішенням Радянського району м. Львова від 08.04.1986 року за №180 , юридична адреса Львівська область, Пустомитівський район, с. Сокільники, вул. Сірка, 27 (т. 1 а.с. 41-46).
17.06.2009 року проведено державну реєстрацію Статуту «Автогаражного кооперативу «Сокільники» (нова редакція з уточненнями відповідно до ЗУ «Про кооперацію»), в статті 1.1 якого зазначено, що Автогражний кооператив «Сокільники» створений рішенням виконкому Радянської ради депутатів трудящих м. Львова і розміщений на земельній ділянці Пустомитівського району площею 7,0 га. Державні акти на право користування землею 1986 року № Б 059708 (реєстр. №268) та 1987 року № Б 041302 (реєстр.№313) видані виконавчим комітетом Пустомитівської районної ради Львівської області. Юридична адреса кооперативу зазначена як Львівська область, Пустомитівський район, с. Сокільники, вул. Сірка, 27 ( т.1 а.с. 47-54).
Згідно викопіювання з Генерального плану с. Сокільники 1990 року /незатверджений/, розробленого ДІПМ «Містопроект» у 1990 році, а також Експлікації с. Сокільники, підписаної головою виконкому Сокільницької сільської ради, на таких під №39 значиться «Гаражний кооператив Радянського району м. Львова» та позначено його місце розміщення ( т.1 а.с. 33-33-в).
Як убачається з висновків щодо відведення земельних ділянок площами 5,0 та 2,0 га, виданих різними державними установами, починаючи з червня 1984 року, в більшості з них значиться товариство «Автолюбитель УРСР Радянського району м.Львова» ( т.1 а.с. 99-105). Однак уже в листі голови виконкому №3/19-629 від 4.10.1986 року, адресованому директору Львівського філіалу «Укргипродор», значиться як «Гаражний кооператив «Сокільники» ( т.1 а.с. 106).
Рішеннями сесії та виконкому Сокільницької сільської ради № 605 від 11.09.2009 року та № 462 від 06.10.2009 року дорозі, що пролягає від траси Львів-Пустомити до гаражних кооперативів «Сокільники» та кооперативу № 17, присвоєно назву «вулиця Польова» та присвоєна поштова адреса : вул. Польова, 1, с. Сокільники, Пустомитівського району, Львівської області (т. 1 ас. 29-30).
Згідно платіжних доручень № 17 від 08.07.1997 року, № 31 від 16.02.1997 року, (т. 1 а.с. 91), № 35 від 21.12.1998 року (т.1 а.с. 90), Автогаражний кооператив «Сокільники» здійснював у місцевий бюджет Сокільницької сільської ради плату за землю за 1996-1998 роки.
Встановлено, що Автогаражний кооператив «Сокільники» регулярно сплачує у місцевий бюджет Сокільницької сільської ради земельний податок, що підтверджується платіжними дорученнями, в том числі такі оплати здійснені за період з січня 2016 року по вересень 2019 року (15 оплат) ( т.1 а.с.60-67)
Також факт регулярної оплати Автогаражним кооперативом «Сокільники» земельного податку за земельну ділянку підтверджується «Розрахунками земельного податку», «Звітами про пільги на земельний податок», «Відомостями про наявні земельні ділянки», «Відомостями про наявність документів на землю», «Податковим розрахунком земельного податку», «Податковою декларацією з плати за землю» (т.1 а.с. 215-248).
Тобто, Автогаражним кооперативом «Сокільники» сплачувався податок за землю в місцевий бюджет Сокільницької сільської ради, яка не заперечувала щодо сплати податку, протягом тривалого часу не мала жодних заперечень щодо користування Автогаражним кооперативом «Сокільники» земельною ділянкою.
Рішенням сесії Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 24.01.2017 року № 239 надано дозвіл на розробку детального плану території, розташування індивідуальної житлової забудови в АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 207).
Рішенням сесії Сокільницької сільської ради № 410 від 21.12.2017 року затверджено детальний план території індивідуальної житлової забудови по АДРЕСА_2 ( т. 1 а.с.208).
Рішенням сесії Сокільницької ради Пустомитівського району Львівської області № 609 від 11.12.2018 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробленої МННВП «Рейтинг» та передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0385 га кадастровий № 4623686400:01:001:1018 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (т. 1 а.с. 131).
02.07.2020 року право власності на земельну ділянку площею 0,0385 га кадастровий № 4623686400:01:001:1018 на підставі витягу з рішення Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 609 від 11.12.2018 року зареєстровано за ОСОБА_1 (Т. 1 а.с. 127).
Відповідно до листа Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 15.05.2020 року, адресованого голові АГК «Сокільники» вбачається, що рішенням Сокільницької сільської ради від 21.12.2017 року № 410 затверджено детальний план території індивідуальної житлової забудови по АДРЕСА_3 розроблений ТзОВ «Карпати Арх-Проект». Зазначеним детальним планом передбачено 5 земельних ділянок, що пропонуються для передачі у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Згідно наявної інформації національної кадастрової системи сформовано 7 земельних ділянок, в тому числі земельна ділянка площею 0,0385 га, кадастровий № 4623686400:01:001:1018 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Сокільницькою сільською радою при прийнятті рішення від 21.01.2017 року № 239 «Про надання дозволу на розробку детального плану території в с. Сокільники», рішення від 21.12.2017 року № 410 «Про затвердження детального плану в с. Сокільники» не враховано, що передані земельні ділянки у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та ведення особистого селянського господарства за рахунок частини земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні іншого землекористувача, чим порушено вимоги п. 6 ст. 118 ЗК України (т. 1 а.с. 72-75).
Висновком експерта № 030/20 за результатами проведення земельно-технічної експертизи, складеного 02.11.2020 року, та підтвердженого експертом ОСОБА_2 в судовому засіданні суду першої інстанції, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером № 4623686400:01:001:1018, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , накладається на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні АГК «Сокільники» на підставі державного акту на право користування землею В №059708, зареєстрованого за № 268 від 1986 року ( т.2 а.с. 38-47).
Задовольняючи частково позов АГК «Сокільники» про визнання недійсним рішення Сокільницької сільської ради № 609 від 11.12.2018 року в частині передачі у власність земельної ділянки кадастровий № 4623686400:01:001:1018 ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що створений у 1986 році Гаражний кооператив металевих гаражів «Сокільники» добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР» Радянського району м. Львова, який в подальшому змінив назву на Автогаражний кооператив «Сокільники», є законним користувачем спірної земельної ділянки. Враховуючи, що право позивача на користування спірною земельною ділянкою загальною площею 7,0 га не припинялося, передача Сокільницькою сільською радою частини цієї земельної ділянки у власність ОСОБА_1 порушує право АГК «Сокільники», яке підлягає захисту в судовому порядку у спосіб скасування прийнятого Сокільницькою сільською радою рішення.
Однак, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором (пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30травня 2018 року в справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс19)).
Способами захисту суб'єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (пункт 68)).
Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).
Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що обрання позивачем неналежного (неефективного) способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови від 29 вересня 2020 року в справі № 378/596/16 (пункт 77), від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 (пункт 52), від 06 квітня 2021 року в справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16 (пункт 155), від 25 січня 2022 року в справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 15 вересня 2022 року в справі № 910/12525/20 (пункт 148)).
Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов).
Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо така особа не набула права власності. Водночас, ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі №359/3373/16-ц (пункти 65-67)).
Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)).
Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов, не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.
З урахуванням наведеного визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.
Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року в справах №488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року в справі №19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року в справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року в справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року в справі № 914/2618/16 (пункт 37)).
Як убачається з матеріалів справи, звертаючись до суду позовом, Автогаржний кооператив «Сокільники» посилався на порушення його права користування наданою йому земельною ділянкою загальною площею 7,0 га внаслідок передачі частини такої (кадастровий № 4623686400:01:001:1018) у власність ОСОБА_1 на підставі рішення Сокільницької сільської ради № 609 від 11.12.2018 року, яке просив скасувати.
Велика палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року в справі № 446/478/19 зазначила, що усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду про неефективність такого способу захисту прав особи, як визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20 (пункт 9.67); від 05 липня 2023 року в справі № 912/2797/21 (пункт 8.13); від 12 вересня 2023 року в справі № 910/8413/21 (пункт 180); від 11 червня 2024 року в справі № 925/1133/18 (пункт 143)).
Оскаржуване рішення Сокільницької сільської ради № 609 від 11.12.2018 рокувичерпало свою дію виконанням (на підставі рішення ради відповідачу видано державний акт). Визнання цього рішення незаконним та його скасування не поновить порушене право або законний інтерес позивача.
Крім того, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці також є усталеним (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2019 року в справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року в справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року в справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01 лютого 2020 року в справі №922/614/19 (пункт 52), від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08 серпня 2023 року в справі № 910/5880/21 (пункт 53)).
Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 12 вересня 2023 року в справі № 910/8413/21 (пункт 181)).
Отже, у такій категорії спорів позивач може, зокрема, обґрунтовувати свій позов протиправністю рішення органу місцевого самоврядування, відповідно до якого відповідачу було передано частину земельної ділянки, яка накладається на його земельну ділянку. Натомість суд має надати оцінку відповідному рішенню органу місцевого самоврядування в мотивувальній частині судового рішення.
У своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.
Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.
Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05 грудня 2018 року в справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17 (пункти 38,39), від 22 січня 2020 року в справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30 червня 2020 року в справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23 листопада 2021 року в справі №359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року в справі № 446/478/19 також вказала, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника (користувача) про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопад 2018 року в справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року в справі №911/3681/17 (пункт 38), від 22 січня 2020 року в справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).
Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.
Враховуючи, що гаражний кооператив звернувся до суду з позовом про скасування рішення сільської ради про передачу у власність спірної земельної ділянки, задоволення зазначеної позовної вимоги не призведе до відновлення порушених інтересів позивача, а відтак не є належним та ефективним способом захисту його права.
З наведених мотивів, рішення суду в частині задоволення позову Автогаржного кооперативу «Сокільники» про визнання недійсним рішення Сокільницької сільської ради № 609 від 11.12.2018 року в частині передачі у власність земельної ділянки кадастровий № 4623686400:01:001:1018 ОСОБА_1 слід скасувати та в цій частині ухвалити нову постанову, якою у задоволенні цих позовних вимог відмовити.
Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено - 03 жовтня 2025 року.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 1-4 ч. 1 ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області задоволити.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 червня 2023 року в частині задоволення позовних вимог Автогаржного кооперативу «Сокільники» до ОСОБА_1 , Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області, третя особа Головне управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання недійсним рішення Сокільницької сільської ради № 609 від 11.12.2018 року в частині передачі у власність земельної ділянки кадастровий № 4623686400:01:001:1018 ОСОБА_1 скасувати та в цій частині ухвалити нову постанову, якою у задоволенні цих позовних вимог відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 03 жовтня 2025 року.
Головуючий: Н.П. Крайник
Судді: Я.А. Левик
М.М. Шандра