Дата документу 30.09.2025 Справа № 325/1506/15-ц
ЄУН 325/1506/15-ц Головуючий у І інстанції: Діденко Є.В.
Провадження № 22-ц/807/579/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
30 вересня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кочеткової І.В.,
Кухаря С.В.,
секретар: Волчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Гусєва Павла Володимировича на заочне рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 07 вересня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У серпні 2015 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову зазначено, що згідно з укладеним між позивачем і ТОВ «ПростоФінанс» кредитного договору № 06013979133 від 26.06.2008 ТОВ «ПростоФінанс» надав відповідачу кредит в сумі 74600 грн для придбання автомобіля.
Відповідно до Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 18.05.2012, позивач набув права грошової вимоги до боржника за вказаним кредитним договором. За умовами кредитного договору позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в порядку та у строки, визначені договором.
Відповідач свої зобов'язання з повернення кредиту та відсотків виконав не в повному обсязі, внаслідок чого станом на 10.07.2015 у нього утворилась заборгованість в сумі 112380,97 грн, яка складається з: 71625,18 грн - заборгованість за кредитом; 39 338,39 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1417,40 грн - заборгованість за комісією.
Посилаючись на означені обставини, ТОВ «Кредитні ініціативи» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитом в сумі 112380,97 грн.
Заочним рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 07 вересня 2015 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» суму заборгованості за кредитним договором №06013979133 від 26.06.2008 в розмірі 112380,97 грн, що складається з: 71625,18 грн - заборгованість за кредитом; 39 338,39 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1417,40 грн - заборгованість за комісією.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» суму судового збору в розмірі 1123,81 грн.
Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 20 грудня 2024 року (повний текст ухвали виготовлений 26 грудня 2025 року) відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення.
Не погоджуючись із вищезазначеним заочним рішенням в частині стягнення відсотків, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Гусєва П.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне встановлення судом першої інстанції обставин справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати заочне рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 07 вересня 2015 року в частині стягнення відсотків та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не встановив дійсного місця знаходження відповідача, розглянув справу в заочному порядку, у зв'язку з чим позбавив відповідача можливості скористатися своїм правом на подання заяви про застосування строку позовної давності. На думку скаржника, саме з останнього платежу, який був здійснений у 2008 році обчислюється строк позовної давності для стягнення відсотків, який закінчився у 2011 році.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, зазначено, що у разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів звертає увагу, що оскільки ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Гусєва П.В. оскаржує заочне рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 07 вересня 2015 року тільки в частині стягнення з нього відсотків, в іншій частині зазначене рішення апеляційний суд не переглядає.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 17 лютого 2025 року матеріали провадження № 325/1506/15-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Гусєва П.В. на заочне рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 07 вересня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором повернуто до суду першої інстанції для вирішення процесуального питання про відновлення втраченого судового провадження.
Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 14 жовтня 2024 року, відновлене втрачене судове провадження в цивільній справі за єдиним унікальним номером 325/1506/15-ц в частині таких документів:
ухвала про відкриття провадження у справі від 11.08.2015 Приазовського районного суду Запорізької області у справі №325/1506/15-ц (провадження №2/325/689/2015);
ухвала про відкладення розгляду справи від 18.08.2015 Приазовського районного суду Запорізької області у справі №325/1506/15-ц (провадження №2/325/689/2015);
заочне рішення від 07.09.2015 Приазовського районного суду Запорізької області у справі №325/1506/15-ц (провадження №2/325/689/2015);
виконавчий лист виданий 07.09.2015 року Приазовським районним судом Запорізької області у справі №325/1506/15-ц (провадження №2/325/689/2015).
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 07 травня 2025 року, зокрема, зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» надати до апеляційного суду всі наявні у нього документи, подані під час розгляду в суді першої інстанції справи № 325/1506/15-ц: позовну заяву з додатками та інші документи, які стосуються ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , щодо укладення між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПростоФінанс» кредитного договору № 06013979133 від 26 червня 2008 року, право вимоги за яким перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» за Договором про відступлення прав вимоги від 18 травня 2012 року - в термін до 09 червня 2025 року.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 10 червня 2025 року витребувано від ТОВ «Кредитні ініціативи» позовну заяву з додатками та інші документи, які стосуються ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , щодо укладення між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПростоФінанс» кредитного договору № 06013979133 від 26 червня 2008 року, право вимоги за яким перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» за Договором про відступлення прав вимоги від 18 травня 2012 року.
У зв'язку з ненадходженням витребуваних документів, ухвалою Запорізького апеляційного суду від 29 липня 2025 року їх витребувано від ТОВ «Кредитні ініціативи» повторно.
29 вересня 2025 року через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання ТОВ «Кредитні ініціативи» про доручення документів, в якому товариство надає усі наявні в нього документи, що стосуються справи № 325/1506/15-ц:
-Договір про відступлення прав від 25.05.2012 з додатком;
-заочне рішення у справі № 325/1506/15-ц від 07.09.2015;
-виконавчий лист № 325/1506/15-ц від 31.05.2016;
-виконавчий лист № 325/1506/15-ц від 31.05.2016 про стягнення судового збору.
Також товариство повідомило, що в результаті проведеного документального аудиту встановлено неможливість надати суду інші документи, що стосуються ОСОБА_1 , зокрема, позовної заяви з додатками та інших документів у справі № 325/1506/15-ц за 2015 рік у зв'язку з їх втратою.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Гусєв П.В. наполягав на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні рішення в оскаржуваній частині та відмові в задоволенні позову про стягнення відсотків.
Представник ТОВ «Кредитні ініціативи» - адвокат Льовочкіна В.М. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
П. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» і від 03 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.
Обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року по справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
Так, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Гусєва П.В. в апеляційній скарзі зазначав, що неналежне його повідомлення про розгляд справи в суді першої інстанції, що унеможливило реалізацію ним наданих процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження належного повідомлення відповідача судом першої інстанції справи про дату та час призначення судового засідання, що є обов'язковою підставою для скасування зазначеного рішення.
Апеляційний суд наголошує, що враховуючи оскарження ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Гусєва П.В. заочного рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 07 вересня 2015 року тільки в частині стягнення з нього процентів за кредитним договором, з огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України, колегія суддів вважає необхідне скасувати вказане рішення тільки в оскаржуваній частині, та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову в цій частині з огляду на таке.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно з пунктом 8 частини другої статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Конституція України як закон прямої дії має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп; абзац сьомий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Перегляд судових рішень гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).
Відповідно до статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Кожен має право при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред'явленого йому, або при визначенні його права та обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Забезпечення права на справедливий суд відіграє особливу роль у демократичному суспільстві, є його базовою цінністю, яка має вирішальне значення у безперешкодній реалізації основоположних прав і свобод людини і громадянина та дотриманні принципу верховенства права загалом. Водночас однією з важливих гарантій цього права є можливість оскарження судових рішень в апеляційному порядку.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Тобто, Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Відповідно до статей 3, 8, 9, 21 і 55 Конституції України право на судовий захист і доступ до правосуддя відноситься до невідчужуваних прав і свобод людини й одночасно виступає гарантією захисту всіх інших прав і свобод, що визнаються та гарантуються згідно із загальноприйнятими принципами і нормами міжнародного права.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції відповідає принципу інстанційності судової системи та забезпечує виконання головного завдання «арреllatio» - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є наданням новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
За вимогами частин першої, другої, четвертої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (стаття 203 ЦК України).
За вимогами статей 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Статтею 512 ЦК України передбачено, що однією з підстав заміни кредитора у зобов'язанні іншою особою є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлене Договором або законом.
Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов'язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг при визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання, тобто, у зв'язку з заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
При відступленні прав вимоги зобов'язання не припиняється, не змінюється - залишається одним і тим самим; відбувається тільки заміна особи на стороні кредитодавця.
Внаслідок відступлення права вимоги відбувається лише заміна кредитора вже у існуючому зобов'язанні за кредитним договором, а обсяг прав та обов'язків боржника залишився в тому самому обсязі, який він мав перед первісним кредитором.
Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. З ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України). При цьому договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються (п. 49 Постанови ВП ВС від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18), а правова природа відповідного договору незалежно від його назви визначається, виходячи зі змісту прав та обов'язків сторін договору (п. 9.5 Постанови ВП ВС від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20).
Зокрема, у постанові ВП ВС від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 зазначене розмежування здійснено за такими критеріями: щодо мети укладення правочинів (п. 59 Постанови) Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
Щодо суб'єктного складу правочинів (п.п. 51-55 Постанови). Учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа. Суб'єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнт, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 ЦК України); фактор, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ч. З ст. 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором, що вбачається із ч. 1 ст. 1077 ЦК України, ст. 350 ГК України, ч. 5 ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Договір відступлення права вимоги має такі ознаки:
1)предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні;
2)таке зобов'язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо);
3)відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним;
4)форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов'язання;
наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов'язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Договір факторингу має такі ознаки:
1)предметом є надання фінансової послуги за плату;
2)мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги;
3)зобов'язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим;
4)такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги;
5)укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови.
Отже, якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (наданні грошових коштів за плату) попередньому кредитору, такий договір відступлення права вимоги не вважається договором факторингу. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з'ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.
Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому.
Велика Палата Верховного Суду вже зазначала про те, що суб'єктний склад правочинів з відступлення права вимоги законом не обмежений, на відміну від договорів факторингу, однією зі сторін якого обов'язково має бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (пункти 51-52)).
ТОВ «Кредитні ініціативи» не набуло права здійснювати фінансові операції відносно ОСОБА_1 як боржника, оскільки за умовами договору відступлення у нього виникло тільки право вимагати виконання зобов'язань за кредитним договором.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що 25.05.2012 між ТОВ «Простофінанс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір про відступлення прав за договорами забезпечення, зареєстрований в реєстрі за № 650,651, відповідно до умов якого у зв'язку з укладенням Сторонами Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 18.05.2012, сторони домовились про те, що ТОВ «Простофінанс» зобов'язується відступити ТОВ «Кредитні ініціативи», а ТОВ «Кредитні ініціативи» зобов'язується прийняти права, що відступаються та укласти Акт приймання передачі. Згідно з Додатком 3 до зазначеного договору, у переліку серед договорів забезпечення № 2318 зазначено договір № 06013979133 від 26.06.2008, укладений з ОСОБА_1 на суму 74600 грн.
Суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» проценти за договором в розмірі 39 338,39 грн, що нараховані за період до 10.07.2015, тобто, відсотки за кредитним договором нараховувались відповідачу після відступлення права вимоги 25.05.2012. Однак колегія суддів зауважує, що після відступлення права вимоги ТОВ «Простофінанс» втратило право нараховувати відсотки за договором, натомість ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло права вимоги за кредитом ОСОБА_1 у конкретній сумі заборгованості, що існувала на день укладення договору і не може претендувати на нарахування відсотків за кредитними договором у розумінні ст. 1048 ЦК України. Разом з тим, про стягнення сум в порядку ст. 625 ЦК України позивач не заявляв.
Суд першої інстанції вищенаведеного не врахував, а отже доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з пп. 1, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу, скасувати заочне рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 07 вересня 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» процентів за договором у розмірі 39 338,39 грн та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову в цій частині.
В силу вимог частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Кредитні ініціативи» сплатило судовий збір у розмірі 1123,81грн. За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив 590 грн судового збору.
Таким чином, враховуючи пропорційність розміру загальних задоволених позовних вимог (64,99 %), ТОВ «Кредитні ініціативи»має право на відшкодування витрат зі сплати судового збору в розмірі 729,84 грн з боку відповідача, а ОСОБА_1 - в розмірі 590 грн з боку позивача.
Згідно з ч. 10 ст. 141 ЦПК України, розмір судового збору, що належить стягнути з відповідача на користь позивача складає 139,84 грн (729,84 грн - 590 грн).
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Гусєва Павла Володимировича - задовольнити частково.
Заочне рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 07 вересня 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» суми заборгованості за процентами за користування кредитом -- скасувати.
Ухвалити в цій частині нову постанову, якою:
«Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 39338,39 гривень -- залишити без задоволення».
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» витрати зі сплати судового збору в розмірі 139 (сто тридцять дев'ять) гривень 84 копійки.
В іншій частині заочне рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 07 вересня 2015 року не оскаржувалось та в апеляційному порядку не переглядалось.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 03 жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: