Дата документу 30.09.2025 Справа № 334/7287/24
ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд
Провадження №11-кп/807/871/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Єдиний унікальний №334/7287/24Суддя-доповідач у 2-й інстанції ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст.121 КК України
30 вересня 2025 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
представника потерпілого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_8 на вирок Дніпровського районного суду м.Запоріжжя від 03 липня 2025 року, яким
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, який зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України,
Вказаним вироком районного суду ОСОБА_9 визнано винуватим і засуджено за те, що він 14 червня 2024 року у невстановлений час доби, діючи умисно, з метою спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , знаходячись у приміщенні квартири АДРЕСА_2 , в ході раптово виниклого конфлікту, достовірно розуміючи, що ОСОБА_10 знаходиться у стані алкогольного сп'яніння, усвідомлюючи протиправність своїх дій, наніс останній не менш одного удару долонею правої руки в область обличчя, від отриманого удару ОСОБА_10 втратила рівновагу та впала на підлогу. Далі, реалізуючи свій злочинний умисел на спричинення тяжких тілесних ушкоджень, ОСОБА_9 наніс ОСОБА_10 не менше одного удару правою ногою в область черевної порожнини.
Продовжуючи реалізацію свого умислу через короткий проміжок часу ОСОБА_9 завдав ще один удар долонею правої руки в область обличчя ОСОБА_10 , від якого остання впала зі стільця та підвівшись намагалась покинути приміщення квартири з метою врятування життя та уникнення тяжких наслідків.
Не зупиняючись на досягнутому, ОСОБА_9 наздогнав ОСОБА_10 у приміщенні тамбуру біля вищевказаної квартири та наніс не менше двох ударів долонею правої руки в область лівої частини обличчя ОСОБА_10 , від яких остання знов втратила рівновагу та впала на підлогу вдарившись головою.
Своїми діями ОСОБА_9 завдав ОСОБА_10 тілесне ушкодження у виді відкритої черепно-мозкової травми з відкритим переломом кісток склепіння та основи мозкового черепа, з крововиливами під тверду і м'які мозкові оболонки, з розривом м'яких мозкових оболонок, з забоями головного мозку по нижній поверхні лобних часток, що ускладнилась вираженим набряком, вторинними крововиливами у головному мозку, від якого остання померла на місці події.
Дії ОСОБА_9 кваліфіковано за ч.2 ст.121 КК, як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. Йому призначено покарання у виді 8 років позбавлення волі.
Вирішено питання про початок строку відбування покарання, запобіжний захід, зарахування в строк покарання строку попереднього ув'язнення та речові докази.
В апеляційній скарзі захисник просив вирок скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Свої вимоги захисник мотивував тим, що свідок ОСОБА_11 не був допитаний в судовому засіданні, чим було порушено вимоги ст.23 КПК. Жодних доказів винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення здобуто не було, обставини, передбачені ст.91 КПК, у цьому кримінальному провадженні не доведені.
В апеляційній скарзі обвинувачений просив вирок скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог зазначив, що судом не було досліджено обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення. Під час досудового розслідування не було проведено слідчий експеримент за участю свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 з метою з'ясування як саме вони винесли тіло потерпілої. Крім того, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 перебували у стані сильного алкогольного сп'яніння. Зі слів ОСОБА_12 вони неодноразово роняли потерпілу та тягли її волоком, внаслідок чого на тілі потерпілої виникли синці та садна. А тому враховуючи, що потерпіла на той момент могла бути ще живою, але непритомною, саме дії ОСОБА_11 та ОСОБА_12 могли призвести до смерті потерпілої. Також у судовому засіданні не було допитано свідків, які є сусідами ОСОБА_11 і які могли підтвердити, що між потерпілою та ОСОБА_11 і ОСОБА_12 мали місце часті сварки та конфлікти, що могло стати мотивом для скоєння злочину. Також не було допитано самого нібито свідка ОСОБА_11 , який насправді є головним підозрюваним. Під час судового розгляду не було надано жодного доказу, який би доводив, що саме він вчинив інкримінований йому злочин. Окрім первинних свідчень ОСОБА_11 , які він надавав слідчому у стані сильного алкогольного сп'яніння, а також показів інших нібито свідків, які у такому ж стані під тиском слідчої групи вказали на нього, жодних доказів не здобуто. Проте в судовому засіданні під присягою свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 пояснили, що між ним та потерпілою ніяких конфліктів не було і жодних тілесних ушкоджень він їй не наносив. Жоден висновок судово-медичної експертизи не вказує на те, що саме він заподіяв потерпілій тілесні ушкодження. Також не було встановлено мотив вчинення злочину, бо його в нього не було. Крім того, призначений йому захисник за призначенням халатно віднісся до його справи, не був навіть присутній при проголошенні вироку. Також зазначив, що він би ніколи не підняв руку на жінку, він півтора року захищав Батьківщину не для того, щоб повернувшись додому побити жінку до смерті.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позицію обвинуваченого та його захисника, які повністю підтримали доводи та вимоги апеляційних скарг та наполягали на їх задоволенні; представника потерпілого, яка покладалась на розсуд суду; прокурора, яка заперечила проти скарг та просила залишити вирок суду без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право вирок суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Зі змісту ст.370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як зазначено у ст.374 КПК у мотивувальній частині обвинувального вироку, серед іншого, зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Відповідно до ст.94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Проте, на переконання колегії суддів, оскаржуваний вирок у даній справі зазначеним вимогам закону не відповідає з огляду на таке.
Так, оскаржуваним вироком суду обвинуваченого ОСОБА_9 визнано винуватим в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, що спричинило смерть потерпілої.
Разом із тим, із викладеного у вироку формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, не вбачається, яким саме чином обвинувачений заподіяв потерпілій тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило її смерть. Зокрема судом у формулюванні обвинувачення зазначено про те, що ОСОБА_9 наніс потерпілій не менше одного удару долонею правої руки в область обличчя, від якого потерпіла втратила рівновагу та впала на підлогу. Потім ОСОБА_9 завдав ще одного удару долонею правої руки в область обличчя потерпілої, від якого остання впала зі стільця. В подальшому ОСОБА_9 наніс потерпілій ще не менше двох ударів долонею правої руки в область лівої частини обличчя, від яких остання знову втратила рівновагу та впала на підлогу вдарившись головою.
Відтак із викладеного судом у такий спосіб формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, не вбачається чи то тяжке тілесне ушкодження, від якого настала смерть потерпілої, утворилось від ударів, які наносив потерпілій обвинувачений долонею своєї правої руки, чи то через падіння потерпілої з одночасним забоєм нею головою об підлогу.
Між тим, зазначені обставини мають істотне значення для вирішення питання щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого.
При цьому у вироку судом не наведено обґрунтування того, що тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілої, настало саме від удару (ударів) долонею руки обвинуваченого.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час судового розгляду в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_9 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав, та пояснив, що він не наносив потерпілій жодних тілесних ушкоджень. Після спільного вживання зі свідками та потерпілою спиртних напоїв він ліг на диван та заснув, а коли прокинувся вночі, то виявив потерпілу, яка лежала опершись ліктем на мийку у зігнутому положенні. Він розбудив ОСОБА_11 та ОСОБА_12 та сказав викликати швидку допомогу та поліцію, після чого пішов з квартири.
Разом з тим, в порушення вимог ст.ст.370, 374 КПК суд першої інстанції даним показам обвинуваченого жодної оцінки не надав та у вироку не навів мотивів на спростування заперечень обвинуваченого ОСОБА_9 , наведених ним на свій захист.
Крім того, з мотивувальної частини вироку вбачається, що суд в обґрунтування винуватості обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому злочину послався на покази потерпілих ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та свідка ОСОБА_13 . Проте із показів цих осіб вбачається, що вони не були очевидцями події злочину та їм не відомо за яких саме обставин потерпіла отримала тяжке тілесне ушкодження, від якого настала її смерть. Між тим, судом у вироку не зазначено, які, передбачені ст.91 КПК, обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, доводять покази потерпілих та свідка ОСОБА_13 .
Також суд першої інстанції в порушення вимог ст.ст.370, 374 КПК просто перерахував у вироку докази, навівши їх зміст, але при цьому не провів їх ґрунтовний аналіз як кожного окремо так і у їх сукупності. Суд не зазначив у вироку, які конкретно обставини доводить чи спростовує той чи інший доказ. Продублювавши у вироку дослівно зміст підсумків судово-медичних експертиз, суд жодного аналізу їх змісту не навів та не зазначив їх значення в доведеності винуватості обвинуваченого.
Окрім цього, з мотивувальної частини вироку вбачається, що суд як на докази винуватості обвинуваченого ОСОБА_9 , послався на протоколи слідчих експериментів, проведених за участі свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . При цьому зміст цих протоколів (як їх виклав суд) фактично зводиться до наведення судом показів свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , наданих ними під час проведення за їх участі слідчого експерименту.
Разом з тим, метою слідчого експерименту відповідно до ч.1 ст.240 КПК є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Проведення слідчого експерименту з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, на відміну від допиту, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту певних дій, спрямованих на досягнення мети цієї слідчої (розшукової) дії.
Нормативна модель слідчого експерименту передбачає безпосередню участь учасника у проведенні дій, спрямованих на досягнення легітимної мети цієї слідчої дії, а саме у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, проведенні необхідних дослідів чи випробувань. Шляхами досягнення мети слідчого експерименту відповідно до ч.1 ст.240 КПК є проведення слідчим, прокурором відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
При проведенні слідчого експерименту участь учасника цієї дії не може виявлятися виключно в формі повідомлення відомостей про фактичні дані, які мають значення для кримінального провадження (адже це є предметом допиту). Слідчий експеримент, здійснений у такій формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення необхідних дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення учасником такої дії показів з метою їх процесуального закріплення, має розцінюватися як допит, що не може мати в суді доказового значення з огляду на ч.4 ст.95 КПК, згідно з якою суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано в порядку, передбаченому ст.225 КПК.
Проте судом у вироку не перевірено і не зазначено, чи відтворювали свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 на місці дії, обстановку та обставини події, і чи не проведено слідчі експерименти за участю цих свідків виключно у формі проголошення ними показів на місці. Тим самим судом не з'ясовано і у вироку не зазначено, чи відповідають проведені за участю свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 слідчі експерименти правилам, передбаченим ст.240 КПК.
Більш того, відповідно до змісту протоколу слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_12 остання пояснила, що вона 14.06.2024 стала свідком конфлікту між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , але вона не бачила момент удару, а тільки чула його, так як на цей момент стояла біля кухонної панелі та готувала їжу. А тому суду, з огляду на такі пояснення свідка, належало би перевірити у який спосіб свідок могла відтворити під час проведення за її участі слідчого експерименту, обставини, очевидцем яких вона не була, чого суд не з'ясував.
Крім того, мотивувальна частина вироку свідчить про те, що висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому злочину переважною мірою ґрунтуються саме на даних протоколу слідчого експерименту, проведеного за участю свідка ОСОБА_11 , зокрема на поясненнях, наданих цим свідком під час проведення за його участі цієї слідчої дії.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що свідок ОСОБА_11 не був допитаний під час судового розгляду та відповідно стороні захисту не було надано належної та відповідної можливості допитати цього свідка та опротестувати його свідчення, надані під час слідчого експерименту, проти обвинуваченого.
При цьому у вироку суду не зазначено, через які обставини свідок ОСОБА_11 не був безпосередньо допитаний в судовому засіданні. Із журналу судового засідання від 30.01.2025 року вбачається, що допитана свідок ОСОБА_12 пояснила про те, що вона проживала разом зі свідком ОСОБА_11 , але в подальшому його було призвано на військову службу, а на теперішній час свідок зник безвісті.
Проте суд першої інстанції такі обставини не перевірив і не з'ясував, чи дійсно свідок ОСОБА_11 був призваний на військову службу та чи вважається особою, зниклою безвісті, хоча сторона захисту заперечувала ці обставини.
Крім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час допиту в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснила, що 14.06.2024 року між обвинуваченим та потерпілою скандалів та сутичок не було, був лише словесний конфлікт з приводу собаки. Більше жодних конфліктів, сварок, агресії та криків не було. В її присутності обвинувачений потерпілу не бив.
Надаючи в цій частині оцінку показам свідка ОСОБА_12 суд першої інстанції у вироку зазначив, що він критично ставиться до них, оскільки покази свідка в цій частині спростовуються іншими дослідженими судом доказами. Однак судом не наведено у вироку конкретних доказів, якими, на його думку, спростовуються покази свідка ОСОБА_12 в цій частині. Отже висновок суду про критичну оцінку показів свідка належним чином не обґрунтований. Більш того, у вироку суду не мотивовано, чому суд надав перевагу «іншим» незазначеним ним доказам, а не показам свідка ОСОБА_12 , наданим нею під час судового розгляду. Тим самим судом не вказано, які конкретні обставини стали підставою для визнання судом одних доказів достовірними, а інших такими, які не заслуговують довіри.
Підсумовуючи викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, які є істотними, оскільки ставлять під сумнів законність і обґрунтованість рішення районного суду, у зв'язку з чим вирок суду не відповідає вимогам ст.ст.370, 374 КПК та підлягає скасуванню.
Проте з огляду на те, що допущені судом порушення вимог закону щодо обґрунтованості, вмотивованості та законності судового рішення не можуть бути усунені під час апеляційного розгляду, вирок суду підлягає скасуванню з одночасним призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
Під час нового розгляду суду першої інстанції належить врахувати все наведене в даній ухвалі, дослідити всі обставини кримінального провадження, та прийняти законне й обґрунтоване рішення, виклавши його у належно мотивованому процесуальному документі згідно з вимогами закону.
При цьому, судова колегія не вбачає підстав для зміни обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на інший менш суворий запобіжний захід. Адже ОСОБА_9 продовжує обвинувачуватися у вчиненні тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, за вчинення якого передбачено покарання лише у виді позбавлення волі. А тому, з огляду на зазначені обставини, а також враховуючи дані, що характеризують особу обвинуваченого, колегія суддів, не вирішуючи наперед питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_9 , вважає за необхідне продовжити обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів з метою запобігання ризикам, які стали підставою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу і які наразі не відпали.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_8 задовольнити.
Вирок Дніпровського районного суду м.Запоріжжя від 03 липня 2025 року щодо ОСОБА_9 в цій справі скасувати.
Призначити новий розгляд даного кримінального провадження у суді першої інстанції в іншому складі суду.
Продовжити ОСОБА_9 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4