Справа № 128/1325/25
Провадження № 22-ц/801/1974/2025
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Ан О. В.
Доповідач:Войтко Ю. Б.
02 жовтня 2025 рокуСправа № 128/1325/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,
суддів Стадника І. М., Матківської М. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Акцент - Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент - Банк», в інтересах якого діє адвокат Омельченко Євген Володимирович, на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Ан О. В. в залі суду в місті Вінниця, дата складення повного тексту рішення 10 липня 2025 року,
в цивільній справі № 128/1325/25 за позовом Акціонерного товариства «Акцент - Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
Короткий зміст вимог
В квітні 2025 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі АТ «А-Банк») звернулося в суд з вказаним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач звернувся до позивача щодо отримання банківських послуг та підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку.
13.08.2024, будучи клієнтом банку, відповідач уклав договір з позивачем № АВН0СТ155101723539843653 щодо надання йому кредиту в сумі 49 100, 00 гривень строком на 12 місяців (до 12.08.2025) зі сплатою процентів у розмірі 75 % річних.
ОСОБА_1 зобов'язання за вказаним договором не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 16.04.2025 становить 71 953,88 гривень, з яких: 49 100, 00 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 19 350,40 гривень - заборгованість по відсотках; 3 503,48 гривень - пеня.
Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду із вимогою про стягнення з відповідача заборгованості станом за кредитним договором АВН0СТ155101723539843653 від 13.08.2024 в розмірі 71 953,88 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» заборгованість за кредитним договором № АВН0СТ155101723539843653 від 13.08.2024 у розмірі 68 450, 40 гривень станом на 16.04.2025, яка складається з наступного: 49100 грн - заборгованість за кредитом, 19350,40 грн - загальний залишок заборгованості за процентами. У задоволенні решти позовних вимог, відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду обґрунтовано тим, що на підставі досліджених доказів установлено факт отримання відповідачем кредиту за договором № АВН0СТ155101723539843653 від 13.08.2024, укладеного в електронній формі з погодженими сторонами істотними умовами. Відповідач допустив прострочення виконання зобов'язань, унаслідок чого утворилася заборгованість, що підлягає стягненню на користь позивача в розмірі 68 450, 40 грн, з яких: 49 100,00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 19 350,40 грн - заборгованість за відсотками.
Крім того, у частині стягнення пені в розмірі 3503,48 грн судом відмовлено, оскільки відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України нарахування пені на заборгованість у період воєнного стану не допускається.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У серпні 2025 року представник АТ «А-БАНК» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмовлених вимог та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 04 серпня 2025 для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий - суддя Войтко Ю. Б., судді: Стадник І. М., Матківська М. В.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 07 серпня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано з матеріали цивільної справи.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18 серпня 2025 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні пені, оскільки положення Цивільного кодексу України щодо стягнення пені є загальною нормою і не підлягає застосуванню в даному випадку. Спеціальною нормою є Закон України «Про споживче кредитування».
Апелянт вказує, що обмеження щодо застосування неустойки стосувалося лише кредитних договорів, укладених до 24.01.2024. Це пов'язано з тим, що Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24.12.2023 та вступив у дію через 30 днів - 23.01.2024 включно. Відповідно, починаючи з 24.01.2024, законодавча заборона на нарахування неустойки відсутня.
Доводи особи, яка подала відзив апеляційну скаргу
Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надійшов, проте його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, що передбачено частиною третьою статті 360 ЦПК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що 13.08.2024 ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку. У цій анкеті-заяві зазначено, що дана заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування та кредитування, складають між відповідачкою та банком договір про надання банківських послуг (а.с. 5).
13.08.2024 ОСОБА_1 ознайомився із паспортом споживчого кредиту «Швидка готівка» і того ж дня подав заяву про надання даної послуги № АВН0СТ155101723539843653: сума кредиту - 49 100, 00 гривень; строк кредиту - 12 місяців, з 13.08.2024 по 12.08.2025 (включно); процентна ставка - фіксована, 75 % на рік; розмір щомісячного платежу - 5 966,77 гривень; номер платіжної картки, що є доступом до поточного рахунку, на який зараховується сума кредиту - 5169155121916116 (а.с. 7).
Із розрахунку заборгованості за вищевказаним договором станом на 16.04.2025 вбачається наявність заборгованості у розмірі 71 953,88 гривень, з яких: 49 100, 00 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 19 350,40 гривень - заборгованість по відсотках; 3 503,48 гривень - пеня (а.с. 10).
Відповідно до меморіального ордеру 13.08.2024 ОСОБА_1 було видано кредит в сумі 49 100, 00 гривень (а.с. 11).
З виписки по кредиту від 16.04.2025 та розрахунку заборгованості вбачається відсутність здійснення платежів відповідачем в рахунок погашення заборгованості по вищевказаному договору (а.с. 12, 10).
Позиція суду апеляційної інстанції
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно положень частини першої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини першої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке.
Рішення суду оскаржується в частині відмови у стягненні пені в розмірі 3 503,48 грн, в іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду в оскаржуваній частині зазначеним вимогам відповідає.
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права
Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов'язань позичальником.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
В силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, норми якої в силу частини другої статті 1054 ЦК України поширюються на кредитні відносини, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Із положень статті 546 ЦК України слідує, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Із положень статті 610 ЦК України слідує, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.
Ураховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, а у разі прострочення виконання зобов'язання сплатити пеню, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.
Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов'язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов'язання, в строки, встановлені договором.
Установивши, що ОСОБА_1 не виконує належним чином зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь АТ «А-Банк» заборгованості за кредитним договором.
Водночас суд правомірно керувався тим, що вимоги АТ «А-Банк» у частині стягнення з відповідача пені не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).
Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.
Відповідно до Закону України від 15.03.2022 року №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18, за яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється, зокрема, від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24.02.2022 до теперішнього часу, включаючи дату постановлення оскаржуваного судового рішення.
Так, відповідно до статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі закон).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово приходила до висновку, що якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (постанови від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022року у справі №477/874/19 (пункт 69)).
Також, відповідно до висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 10.10.2018 року у справі №362/2159/15-ц, законодавець встановив пріоритет ЦК України у договірних відносинах. Лише у випадку відсутності регулювання на рівні ЦК України застосовується законодавство про захист прав споживачів.
З системного аналізу приписів пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» та пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, які були застосовані судом першої інстанції при вирішенні спору, убачається, що норми зазначеного Закону не регулюють питання нарахування пені чи інших видів неустойки у кредитних правовідносинах на період дії воєнного стану.
Зазначені положення Закону України «Про споживче кредитування» мають інший предмет правового регулювання, а саме - унормування відносин у сфері фінансових послуг у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».
Натомість питання щодо звільнення позичальників від сплати неустойки (штрафів, пені) під час дії в Україні воєнного або надзвичайного стану врегульовано саме положеннями пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який має вищу юридичну силу та є спеціальною нормою для врегулювання таких правовідносин.
Відповідно до цього пункту, позичальник у період дії воєнного стану та протягом тридцяти днів після його припинення або скасування звільняється від обов'язку сплачувати кредитодавцю (позикодавцю) неустойку (штраф, пеню) за прострочення виконання грошового зобов'язання за кредитним договором, а нараховані починаючи з 24.02.2022 відповідні санкції підлягають списанню.
Оскільки у даній справі пеня за кредитним договором була нарахована АТ «А-Банк» за період з 13 серпня 2024 року по 16 квітня 2025 року, тобто під час воєнного стану в Україні, відповідач відповідно до наведених положень закону звільняється від обов'язку її сплати на користь АТ «А-Банк».
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ «А-Банк» пені, нарахованої за вказаний період, а висновки суду повністю відповідають вимогам чинного законодавства України та усталеній судовій практиці.
Прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24.12.2023 та викладення у новій редакції пункту 6 «Про споживче кредитування» не змінює та не скасовує визначеного пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правового регулювання, яким передбачено звільнення позичальників від сплати на користь кредитодавців (позикодавців) неустойки (штрафів, пені) за прострочення виконання грошових зобов'язань за кредитними договорами у період дії воєнного або надзвичайного стану.
Зазначені зміни стосуються удосконалення системи регулювання ринків фінансових послуг, але вони не мають предметом свого регулювання питання нарахування чи стягнення пені у кредитних правовідносинах в умовах воєнного стану. Відповідно, положення ЦК України залишаються чинними, є законом прямої дії та мають вищу юридичну силу у сфері цивільно-правових зобов'язань.
Таким чином, посилання банку на те, що зазначені законодавчі зміни надають підстави для стягнення пені у спірних правовідносинах, є безпідставними. Такі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та апеляційного суду і не можуть вплинути на їх правильність, оскільки вони суперечать чинному законодавству України та правовим позиціям Верховного Суду щодо пріоритетності норм Цивільного кодексу України у випадку колізії з іншими нормативно-правовими актами.
Доводи апеляційної скарги щодо того, що положення Цивільного кодексу України стосовно звільнення від сплати пені є загальною нормою і не підлягають застосуванню у даному випадку, є безпідставними та ґрунтуються на неправильному розумінні норм матеріального права.
Положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, якими передбачено звільнення позичальників від обов'язку сплачувати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку (штраф, пеню) за прострочення виконання грошового зобов'язання під час дії воєнного стану, є спеціальною нормою, яка безпосередньо регулює спірні правовідносини. Вона прийнята пізніше у часі, має чітко визначений предмет застосування і пріоритет над іншими загальними положеннями законодавства, включно з нормами Закону України «Про споживче кредитування».
Воєнний стан в Україні було введено Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 та неодноразово продовжувалося його застосування, у тому числі на час виникнення спірних правовідносин. Відтак, положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України застосовуються незалежно від дати укладення кредитного договору і поширюють свою дію на всі грошові зобов'язання, що виконуються у період дії воєнного стану, без винятку.
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо відсутності у позичальника права на звільнення від сплати пені з 24.01.2024 є юридично неспроможними та суперечать нормам чинного законодавства України.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно. Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Надавши належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, з яким погоджується апеляційний суд.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Щодо судових витрат
За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для перерозподілу чи відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент - Банк», в інтересах якого діє адвокат Омельченко Євген Володимирович, залишити без задоволення.
Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Ю. Б. Войтко
Судді: І. М. Стадник
М. В. Матківська