Справа № 127/33102/24
Провадження № 22-ц/801/1873/2025, 22-ц/801/1874/2025
Категорія: 72
Головуючий у суді 1-ї інстанції Іщук Т. П.
Доповідач:Міхасішин І. В.
30 вересня 2025 рокуСправа № 127/33102/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В.,
суддів: Матківської М.В., Стадника І.М.
з участю секретаря судового засідання: Кахно О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 126/3022/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі Органу опіки та піклування Тульчинської міської ради Вінницької області, про позбавлення батьківських прав,
за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Зубань Олександра Олександровича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 червня 2025 року та на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 липня 2024 року, -
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участі Органу опіки та піклування Тульчинської міської ради Вінницької області, про позбавлення батьківських прав.
Свої позовні вимоги мотивувала тим, що від спільного подружнього життя у них народилося двоє синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказує, що їх спільне життя не склалося, у 2016 році відповідач покинув її із дітьми та більше із ними не проживав. У 2017 році, після вчинення відповідачем відносно неї домашнього насильства, ОСОБА_2 дітей не відвідував, жодного разу з ними не бачився, не брав участі у їх вихованні. Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 25 червня 2018 року шлюб між нею та відповідачем розірвано.
Позивач зазначає, що відповідач ніяким чином не піклується про дітей, не проявляє заінтересованості в їх подальшій долі, не цікавиться успіхами синів, їх навчанням та станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, підготовкою до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з синами в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення; не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу; не створює умов для отримання ними освіти - виникли умови, які шкодять дітям. При цьому вказує, що позивач вирішує усі питання щодо виховання синів самостійно, без будь-якої участі та підтримки відповідача, в свою чергу відповідач ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов'язків, свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками, у зв'язку з цим просить позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 червня 2025 року позов задоволено.
Позбавлено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав щодо малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1211,20 грн судового збору.
Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 липня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , 8000,00 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
В апеляційній скарзі представника відповідача ОСОБА_2 - адвокат Зубань Олександр Олександрович просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 червня 2025 року та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі та скасувати додаткове рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 03 липня 2025року та винести рішення яким відмовити в стягнені судових витрат в повному обсязі.
Зазначив, що оскаржувані рішення суду прийняті із недотриманням норм процесуального права та неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Кравець В.А. надіслала відзив на апеляційну скаргу, де просила рішення суду та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Від інших учасників справи відзиви до Вінницького апеляційного суду не надходили.
Представник відповідача адвокат Зубань О.О. апеляційну скаргу підтримав, просив суд її задовольнити, на підставі доводів, які викладені в апеляційній скарзі.
Позивач ОСОБА_1 та її представник Кравець В.А. в судовому засіданні заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, просили суд рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засіданні не з'явився про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість проведення судового розгляду у відсутність осіб , які не з'явилися.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг на рішення суду і на додаткове рішення суду, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення за таких підстав.
Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
По справі встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 від 16 вересня 2015 року та серії НОМЕР_2 від 16 вересня 2015 року.
Шлюб між сторонами по справі розірваний рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 25 червня 2018 року (т.1, а.с.22-23).
Діти зареєстровані разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с.8).
З жовтня 2021 року діти разом з матір'ю мешкають в м.Познань Республіці Польща. В той же час, як слідує з інформації Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України вих.№19/19171-25 від 10 березня 2024 року, декілька разів діти з матір'ю приїжджали в Україну. Так, в період з 01 січня 2020 року по 10 березня 2025 року ОСОБА_1 перетинала кордон: 14 листопада 2024 року(виїзд), 09 листопада 2024 року (в'їзд), 21 вересня 2024 року (виїзд), 13 вересня 2024 року (в'їзд), 25 липня 2024 року (виїзд), 22 червня 2024 року (в'їзд), 20 жовтня 2021 року (виїзд), 06 жовтня 2021 року (в'їзд), 30 липня 2021 року (виїзд), 25 грудня 2020 року (в'їзд), 08 липня 2020 року (виїзд), 17 червня 2020 року (в'їзд), 25 лютого 2020 року (виїзд); ОСОБА_3 : 14 листопада 2024 року (виїзд), 09 листопада 2024 року (в'їзд), 21 вересня 2024 року (виїзд), 13 вересня 2024 року (в'їзд), 25 липня 2024 року (виїзд), 22 червня 2024 року (в'їзд), 20 жовтня 2021 року (виїзд); ОСОБА_4 : 21 вересня 2024 року (виїзд), 13 вересня 2024 року (в'їзд), 25 липня 2024 року (виїзд), 22 червня 2024 року (в'їзд), 20 жовтня 2021 року (виїзд) (т.2, а.с.37).
З копії довідки голови будинкового комітету Тульчинської міської ради Вінницької області від 28 червня 2024 року слідує, що ОСОБА_1 разом із дітьми-двійнятами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , 2015 року народження, зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . З чоловіком, батьком дітей, ОСОБА_2 , сім'я не проживає з 2016 року, останній покинув дітей у 6-місячному віці, не взявши на себе виконання батьківських обов'язків. З того часу, ОСОБА_2 дітей не відвідує, участі у їх вихованні не приймає, не цікавиться їх життям (т.1, а.с.25).
За повідомленням Тульчинського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №1 від 09 липня 2024 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були зараховані та відвідували заклад. Батько дітей ОСОБА_2 жодного разу за період перебування дітей в закладі їх не приводив і не забирав.
В Україні діти мають укладені декларації із сімейним лікарем ОСОБА_7 №001-РНРТ-М300, №0001-6А5Т-М300 від 18 грудня 2018 року про надання первинної медичної допомоги. В даних деклараціях як довірену особу пацієнта для повідомлення у разі настання екстреного випадку з пацієнтом вказано ОСОБА_1 .
З листа КНП «Тульчинський ЦПМСД» Тульчинської міської ради Вінницької області від 24 вересня 2024 року №290 слідує, що на медичні огляди до сімейного лікаря пацієнти ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зверталися в супроводі матері ОСОБА_1 (т.1, а.с.20-21, 27).
Сірант ОСОБА_6 є дитиною з інвалідністю, має встановлений діагноз F70.1 на тлі РАС; ЗЛМ ІІІ рівня, та йому складена індивідуальна програма реабілітації інваліда (копія медичного висновку №1 про дитину-інваліда віком до 18 років від 12 лютого 2021 року, виданого КНП «Тульчинська ЦРЛ», індивідуальна програма реабілітації інваліда №24 (т.1, а.с.9-14,184.).
ОСОБА_3 , який проживає з матір'ю ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , рішенням Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області №329 від 17 липня 2024 року, був направлений на стаціонарне лікування в 16 відділення Вінницької обласної психоневрологічної лікарні ім.акад. О.І. Ющенка Вінницької обласної ради, у зв'язку з відсутністю батька дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за фактичним місцем проживання дитини (т.1, а.с.185).
Згідно медичної довідки ТОВ КТ «Raanan» м. Познань від 21 січня 2025 року, ОСОБА_3 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , перебуває під психіатричним наглядом у вказаній клініці (т.1, зворотній бік а.с.185).
Рішенням повітової комісією з оцінки з інвалідності у м. Познань від 29 червня 2023 року ОСОБА_8 зараховано до осіб з інвалідністю (т.1, зворотній бік а.с.186).
Відповідно до довідки психологічно - педагогічного центру м. Познань від 17 січня 2025 року, ОСОБА_3 з січня 2023 року відвідує заняття з логопедом-дефектологом, нейропсихологом, психіатром, спеціалісти відзначають прогрес і позитивну динаміку. Дитину на зайняття приводить мати, дитина виглядає доглянутою, мати приділяє багато уваги розвитку та вихованню хлопчика (т.2, а.с.5).
В Україні в 2024 році діти отримували стоматологічну допомогу: ОСОБА_4 - в липні 2024 року, ОСОБА_3 - в листопаді 2024 року (т.1, а.с.181-184).
Відповідач мешкає окремо, за даними інформаційної довідки з Реєстру Вінницької територіальної громади від 15 жовтня 2024 року №38174, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (т.1, а.с.43).
З травня 2021 року відповідач виїхав за межі України,що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон (паспорт НОМЕР_3 , т.1, а.с.160), та і сам про це вказує відповідач.
Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 27 листопада 2017 року в справі №148/987/17 з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину, починаючи стягнення з 06 червня 2017 року і до досягнення дітьми повноліття (т.1, а.с.137-138).
За розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, проведеного Другим ВДВС м. Вінниці станом на 30 листопада 2024 року по виконавчому провадженню №55934051 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання двох дітей заборгованість зі сплати аліментів відсутня (т.1, а.с.158-159, а.с. 26).
Як слідує з матеріалів справи 22 червня 2017 року щодо ОСОБА_2 складався протокол про адміністративне правопорушення серії АА №50049 за ч.1 ст. 173-2 КУпАП, однак станом на 22 січня 2025 року рішення по даному адміністративному матеріалу судом не прийнято, адміністративний матеріал повернений постановою суду від 04 липня 2017 року до Тульчинського ВП Немирівського ВП ГУНП у Вінницькій області для усунення недоліків. За період 2017-2018 років, окрім вищевказаного матеріалу, інших справ про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності до суду не надходило (т.1, а.с.212-213).
З копії військового квитка серії НОМЕР_4 , виданого ОСОБА_2 13 квітня 2004 року слідує, що останній брав участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей в період з 23 жовтня 2017 року по 30 квітня 2018 року; брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ в Донецькій та Луганській областях в період з 30 квітня 2018 року по 22 травня 2018 року та 26 квітня 2019 року, медичною комісією при Госпітальній ВЛК ВМКЦ ЦР, визнаний непридатним до військової служби (т.1, а.с.165-167).
ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 3 групи і має право на пільги, встановлені для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни (посвідчення серії НОМЕР_5 , яке дійсне до 01 липня 2023 року, т.1, а.с.168).
ОСОБА_2 з 20 серпня 2021 року по 27 серпня 2021 року перебував на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні №1 КНП «ВОКВЕЦ» (виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №1606), основне захворювання - цукровий діабет 1 тип, середньої важкості, ст.декомпенсації; супутні захворювання: діабетична дистальна сенсорінаполінейропатія ніг, початкова стадія, дисметаболічна міокардіопатія, СР 0 ст. (т.1, а.с.162-164).
28 січня 2021 року, ОСОБА_2 надав довіреність, якою уповноважує ОСОБА_1 , бути його представником перед фізичними та юридичними особам, в будь-яких установах, підприємствах та організаціях, незалежно від підпорядкування і форм власності, в тому числі в органах державної влади та управління, органах місцевого самоврядування, центрах надання адміністративних послуг, органах соціального захисту населення, службі у справах дітей, медичних органах, організаціях та установах, дошкільних, шкільних та інших навчальних закладах, закладах освіти при вирішенні будь-яких питань стосовно дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дана довіреність дійсна до 28 січня 2024 року (т.1, а.с.169).
Будь-яких інших доказів матеріали справи не містять.
Із змісту висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , затвердженого рішенням Виконавчого комітету Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області від 22 серпня 2024 року №372, слідує, що орган опіки та піклування вважає доцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з частиною першою статті 18, частиною першою статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, виховувати дитину, готувати її до самостійного життя.
Ст. 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини; на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини; батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (частини перша, друга та четверта статті 155 СК України).
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (частина друга статті 157 СК України).
Відповідно до п. 2 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Згідно положень ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», факт ухилення батька (матері) від виховання та утримання дітей може бути підтверджений письмовими доказами (актами, листами тощо), а також показаннями свідків. Відповідно до п. 16 зазначеної постанови, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) вказав, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» зазначив, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов'язаний дотримуватися вимог статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя.
При оцінці обставин цієї справи, суд керується тим, що на першому місце стоять якнайкращі інтереси дітей, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. При цьому звертає увагу, що ухилення від виконання батьківських обов'язків по вихованню дитини - це завжди акт свідомої поведінки, коли особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій.
Як установлено судом, рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 25 червня 2018 року шлюб між сторонами по справі розірвано, діти після розірвання шлюбу проживають з матір'ю. При цьому, до вказаної події сторони тривалий час не підтримували сімейних відносин. Відповідач не цікавився життям дітей досить тривалий час, не цікавиться і нині, не піклується про здоров'я, фізичний та духовний розвиток дітей, жодного інтересу до їх життя не проявляє, діти повністю знаходяться на вихованні матері, яка дбає про їх розвиток, що підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, в тому числі і показаннями свідків, оцінюючи які, суд дійшов висновку, що вони є підтвердженням свідомого нехтування відповідачем протягом тривалого часу обов'язками про піклування та виховання дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Доказів, які б спростували свідоме нехтування відповідачем протягом тривалого часу своїми обов'язками по виховання дітей, відповідач не надав.
Твердження відповідача, що він своєчасно та у визначеному розмірі сплачує аліменти, які стягуються із нього за рішенням суду, не є безумовною підставою вважати, що ОСОБА_2 бере достатню участь у вихованні малолітніх дітей, оскільки, сплата аліментів є лише однією із складових частин виконання батьківських обов'язків, матеріальним аспектом піклування про дітей, який не може бути розцінений як єдиний критерій виконання батьківських обов'язків. Важливою є участь у вихованні дітей, забезпеченні їх потреб, піклуванні про їх стан здоров'я, надання емоційної підтримки та турботи, а також забезпечення їх розвитку.Виконання батьківських обов'язків передбачає активну участь у житті дитини, у вирішенні питань, що стосуються навчання, здоров'я, розвитку та виховання дитини, а також проведення з нею часу, спілкування та піклування про її потреби.
Лише той факт, що відповідач не визнав позов та висловив бажання брати участь у вихованні дитини не свідчить про його інтерес до дітей та реальне бажання змінити поведінку.
Верховний Суду постанові від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17 виснував, що самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав недостатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної неповнолітньої дитини. Мотиви такого заперечення можуть бути різними, наприклад, це може бути пов'язане не з бажанням турбуватися про свою дитину, а з бажанням отримати у майбутньому піклування від неї. Тому до уваги мають братися всі обставини конкретної справи.
При цьому суд першої інстанції зауважив, що доказів наявності будь-яких поважних причин, які б унеможливлювали виконання ОСОБА_2 свого батьківського обов'язку по відношенню до дітей відповідач не надав, матеріали справи таких доказів не містять.
Факт того, що відповідачу встановлена 3 група інвалідності до 01 липня 2023 року та він передував на короткостроковому стаціонарному лікуванні не свідчить про неможливість виконання батьківських обов'язків та про поважність причин їх невиконання.
Суд може допустити неможливість виконання ОСОБА_2 батьківських обов'язків у період з 23 жовтня 2017 року по 30 квітня 2018 року, в період безпосередньої його участі в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, а також з 30 квітня 2018 року по 22 травня 2018 року, у період здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ в Донецькій та Луганській областях.
Однак даний період є набагато меншим за тривалістю, аніж період з моменту народження дітей - ІНФОРМАЦІЯ_3 і до моменту розгляду даної справи в суді.
При цьому, суд першої інстанції правильно звернув увагу, що навіть протягом розгляду справи в суді, проживаючи з дітьми в одній країні, достеменно знаючи їхню адресу, хоча б з матеріалів справи, відповідач не здійснив жодних дій, які б свідчили про наявність в нього інтересу до спілкування з дітьми, для встановлення та формування довірливих відносин між ним та дітьми та не виявив бажання брати особисту участь в судових засіданнях, зокрема шляхом відеозв'язку, з метою надання обґрунтованих пояснень щодо виконання ним батьківських обов'язків чи спростування доводів позивача.
Суд також вірно відмітив, що відповідач, стверджуючи про перешкоджання йому в спілкуванні з дітьми, не надав доказів щодо цього чи доказів його намагання визначити порядок та спосіб його участі у їх вихованні.
Щодо тверджень відповідача, що він надав дозвіл для виїзду за кордон та не відмовляв позивачці, коли вона до нього зверталася, то суд першої інстанції вірно зауважив, що участь у вихованні дітей - це не дія на вимогу чи прохання, а власне волевиявлення та бажання брати активну участь у житті дитини, у вирішенні питань, що стосуються навчання, здоров'я, розвитку та виховання дитини, а також проведення з нею часу, спілкування та піклування.
Щодо висновку органу опіки та піклування, то суд звертає увагу, що дійсно висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей ОСОБА_9 та ОСОБА_4 , затверджений рішенням виконавчого комітету Тульчинської міської ради Вінницької області №372 від 22 серпня 2024 року, відображає та охоплює період проживання ОСОБА_1 разом із дітьми на території України, в тому числі і під час їх періодичного приїзду та проживання за місцем реєстрації, та не містить посилання на докази щодо виконання/невиконання ОСОБА_2 батьківських обов'язків під час перебування дітей на території Республіки Польща.
Однак слід відмітити, що відповідно до ст.19 СК України висновок органу опіки та піклування для суду носить рекомендацій характер та оцінюється судом в сукупності з іншими доказами.
Наразі суд відмічає, що відповідач жодних доказів, які б вказували на його участь у вихованні дітей, зокрема і під час перебування їх на території Республіки Польща, не надав. Водночас матеріали справи свідчать про відсутність відповідача в житті дітей, в тому числі і під час їх перебування за кордоном, що підтверджується як письмовими доказами, так і показаннями свідків, а також поясненнями дитини.
Відповідач зазначає, що він, зокрема перебуваючи і за кордоном, не вчинив жодних дій, спрямованих на налагодження зв'язків із своїми дітьми, оскільки не хотів створювати конфліктних ситуацій.Однак таке твердження суд оцінює як спосіб захисту та намагання виправдати свою поведінку, яку суд оцінює як свідоме самоусунення від виконання ним батьківських обов'язків.
При цьому, що судом не встановлено жодних об'єктивних даних, які б вказували на наявність перешкод у вихованні батьком ОСОБА_2 малолітніх синів, як і не встановлено того, що відповідач намагався виконувати батьківські обов'язки, але йому в цьому чинили перешкоди.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками, проявляє повну байдужість до подальшої долі та життя своїх дітей, що можна кваліфікувати як свідомо обрану ним винну поведінку у формі бездіяльності, внаслідок якої він повністю самоусунувся від виконання таких обов'язків, покладених на нього законом та нормами суспільної моралі.
Верховний Суду в постанові від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зробив висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і зазначив, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідні висновки містяться й у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.
Суд підкреслює, що в даному випадку допускається обмеження прав особи, а процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами Сімейного кодексу України (статті 164-167).
Відповідно до статті 164 СК батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини (пункт 2 частини першої).
Тобто, для суду є беззаперечним те, що втручання у право відповідача має законні підстави, які є чинними протягом періоду, який розглядається.
Так само, суд знаходить, що втручання у право відповідача спрямоване на захист «прав і свобод» дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Судом першої інстанції за обставинами справи встановлено, що відповідач практично протягом тривалого часу, фактично протягом свідомого періоду життя дітей, ними не цікавиться, участі у їх вихованні не приймає, не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дітьми в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення; діти взагалі його не знають, не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу; не створює умов для отримання ними освіти, що свідчить про ухилення ним від виконання своїх батьківських обов'язків, і виходячи із положень статей 164-167 СК України, є підставою для позбавлення батьківських прав.
Оцінюючи проблему забезпечення якнайкращих інтересів дітей, суд підкреслює, що з огляду на те, що розлучення з батьками надає тяжкий вплив на дітей, таке розлучення повинно проводитися лише в крайньому випадку, наприклад, коли існує небезпека неминучого заподіяння дитині шкоди або в інших необхідних випадках; розлучення не повинно проводитися, якщо дитина може бути огороджена від розлучення за допомогою менш радикальних заходів. Перш ніж вдатися до розлучених, держава повинна надати батькам сприяння у виконанні ними своїх батьківських обов'язків і відновити або зміцнити здатність сім'ї піклуватися про свою дитину, за винятком тих випадків, коли розлучення необхідне в інтересах захисту дитини. Матеріальна скрута не можуть служити виправданням для розлучення дитини зі своїми батьками.
В ситуації, що розглядається з часу розлучення відповідача з дітьми минуло більше восьми років, відповідач протягом тривалого часу не виявив бажання вчинити будь-які дії пов'язані з відновленням свого зв'язку із дітьми. Навіть під час в судового розгляду відповідач жодним чином не продемонстрував суду свого бажання в поновленні сімейних стосунків з дітьми і в такій ситуації, на думку суду, без бажання відповідача, держава позбавлена можливості посприяти йому у виконанні ним своїх батьківських обов'язків і відновленні або зміцненні здатності сім'ї.
Також важливим для суду є те, що при позбавленні батьківських прав відповідача, відносини, які склались між ним і дітьми не зміняться в бік розлучення його з дітьми, які разом не проживають протягом тривалого часу та які його взагалі і не знають.
Так само, позбавлення батьківських прав змінить ситуацію в бік поліпшення піклування про малолітніх дітей, що як наслідок буде сприяти захисту інших прав дітей.
Як підсумок, аналізу елементів, які впливають на визначення «якнайкращих інтересів дитини» суд зауважує, що в даних правовідносинах позбавлення батьківських прав буде сприяти інтересам дітей і надалі зможе гарантувати повну та ефективну реалізацію їхніх прав.
Суд повторює, що важливим в даній ситуації є те, що позбавлення батьківських прав не призведе до відібрання дітей у батька, оскільки вони з ним не проживають протягом тривалого часу та взагалі його не знають.
Тобто, позбавлення батьківських прав відповідача фактично не змінить тривалу існуючу ситуацію між батьком та дітьми.
Окремо суд наголошує, що застосовуваний захід не є виключно безстроковим і відповідач має право у випадку зміни своєї поведінки на поновлення батьківських прав в порядку передбаченому ст.169 СК України.
В даних правовідносинах судом були створені передумови для дотримання процедури вирішення питання про втручання в право відповідача та при визначенні «якнайкращих інтересів дитини». Зокрема, була забезпечена участь в розгляді справи органів опіки та піклування, з'ясування в судовому засіданні думки дитини, питання вирішувалось з наданням можливості відповідачу, як висловити свою думку, так і змінити своє відношення до виховання дітей.
Отже, зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, суд розцінює як ухилення від виховання дітей відповідачем, свідоме нехтування ним своїми обов'язками і небажання виконувати їх, що є підставою для позбавлення батьківських прав.
Враховуючи вищевикладене вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалюючи додаткове судове рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із матеріалів справи, у тому числі із рішення суду про відмову у задоволенні позову та документального підтвердження витрат, понесених відповідачем, на правову допомогу і їх розрахунок.
Частиною другою статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Такі висновки суду першої інстанції апеляційний суд вважає законними та обґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою.
Керуючись 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив :
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Зубань Олександра Олександровича залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 червня 2025 року та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 липня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: І.В. Міхасішин
Судді: М.В. Матківська
І.М. Стадник