Справа № 490/4119/25
нп 2/490/2965/2025
ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД м. МИКОЛАЄВА
вул. Захисників Миколаєва, 41/12, м. Миколаїв, 54607 тел. (0512) 53-31-08
e-mail: inbox@ct.mk.court.gov.ua, web: ct.mk.court.gov.ua Код ЄДРПОУ 02892528
02 жовтня 2025 року м. Миколаїв
Центральний районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Рябой Д.В., позивачки ОСОБА_1 , представниці позивачки - адвоката Данилюк Н.В.. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право на житлову площу та визнання факту спільного проживання,
27.05.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 , в якому просила (з урахуванням уточнених позовних вимог) визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право на житлову площу у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 з 2012 року; визнати факт спільного проживання з позивачкою її сестри ОСОБА_3 з серпня 2018 року до дня її смерті, за адресою: АДРЕСА_2 , яка знаходилась у безпорадному стані у зв'язку з її тяжкою хворобою, що підтверджує факт прийняття позивачкою спадщини після її смерті або визнати причину пропуску строку для прийняття спадщини поважною та продовжити його; визнати факт родинних відносин, а саме те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є рідною сестрою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 померла її сестра ОСОБА_3 . Після смерті сестри залишилась квартира АДРЕСА_3 . Зазначена квартира належала померлій на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 13.04.2009 року Першою Миколаївською державною нотаріальною конторою та свідоцтва про право власності на житло від 30.12.1994 року.
Місце проживання ОСОБА_3 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , однак фактично вона проживала з серпня 2018 року за місцем проживання позивачки, а саме за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_3 проживала з позивачкою через ряд серйозних захворювань, у зв'язку з чим потребувала сторонньої допомоги.
У квартирі, що належала померлій, зареєстрований її син - ОСОБА_2 , однак в цій квартирі він не проживав та не проживає з 2012 року, тому що виїхав на постійне місце проживання до російської федерації, де і проживає на данний час.
Вказує, що звернутися до нотаріуса із відповідною заявою про прийняття спадщини не мала можливості, у зв'язку з тим, що в лютому 2022 року почалася агресія російської федерації проти України та вона була змушена виїхати із постійного місця проживання у зв'язку із обстрілами. Тим більше, на той час багато нотаріусів призупинили свою діяльність, виїхати із сільської місцевості, де навіть не було органу місцевого самоврядування, вона можливості не мала через відсутність транспортного сполучення.
Позивачка вважає, що факт спільного проживання її та її сестри за однією адресою, хоч і без реєстрації такого проживання, свідчить про прийняття нею спадщини після смерті сестри.
Також позивачка зазначає, що родинні відносини з сестрою підтверджуються наданими нею доказами.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2025 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.
Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва Саламатіна О.В. від 02.06.2025 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Розгляд справи постановлено проводити в порядку загального позовного провадження. Почато підготовче провадження та призначене проведення підготовчого засідання на 02.07.2025 року.
17.06.2025 року предстаниця Миколаївської міської ради - Захаренкова А.Ю. подала до суду додаткові пояснення у справі, в яких остання просила розгляд справи проводити без її участі, а також вказала, що посилання позивачки на факт спільного проживання з померлою сестрою (спадкодавцем) обґрунтовується потребою останньої у догляді у зв'язку з похилим віком та хворобою. Однак, згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду КЦС від 25.05.2022 року у справі №542/1648/19 лише надання допомоги одинокій особі похилого віку (спадкодавцю), яка за станом здоров'я потребувала постійного стороннього догляду, не є достатньою підставою для встановлення факту проживання з нею однією. Позивачка лише стверджує про надання допомоги, матеріального забезпечення, догляду та тимчасове проживання разом із померлою. Однак відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували саме факт спільного проживання на постійній основі за однією адресою, також не надано жодних переконливих доказів, які б чітко підтверджували постійний характер догляду та взаємин, що могли б свідчити про дійсно тривале і фактичне проживання разом, як однієї сім'ї. Дійсно, в матеріалах справи наявний лист КНП ММР «Міська лікарня №4» від 30.04.2025 року №51/01.1-2, в якому зазначено, що ОСОБА_3 потребувала сторонньої допомоги, однак, позивачкою не надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт матеріального забезпечення померлої сестри чи систематичного надання їй усієї необхідної допомоги. Саме по собі посилання на надання підтримки не є достатнім - потрібне документальне або інше підтвердження таких обставин (зокрема, чеки на придбання медикаментів, продукти, квитанції, медичні довідки тощо). У матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження, які б вказували на регулярне виконання позивачкою функцій опікуна, доглядальника або особи, що забезпечує утримання. Таким чином, наявні твердження позивачки не підтверджені належними доказами, що унеможливлює встановлення факту спільного проживання з померлою особою на момент відкриття спадщини. Надання допомоги, навіть у разі необхідності стороннього догляду, не може ототожнюватися з фактом постійного проживання з нею без відповідного підтвердження.
Крім того, представниця Миколаївської міської ради - Захаренкова А.Ю. зазначила, що Миколаївська міська рада є неналежним відповідачем в частині позовної вимоги щодо визнання ОСОБА_2 таким що втратив право користування квартирою АДРЕСА_3 , оскільки як вбачається з долучених до позовної заяви документів та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №431455545 від 16.06.2025 року, зазначена квартира належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 . Таким чином, зазначене майно не перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Миколаєва, інтереси якої представляє Миколаївська міська рада. У зв'язку з цим, Миколаївська міська рада не є власником спірного житла, не здійснює розпорядження ним і, відповідно, не має правових підстав чи обов'язку вирішувати питання, пов'язані з визнанням або припиненням права користування зазначеним об'єктом нерухомого майна.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 02.07.2025 року було задоволено клопотання представниці ОСОБА_1 - адвоката Данилюк Н.В. про витребування доказів та виклик свідків. Також було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.09.2025 року.
29.07.2025 року Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України на виконання ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 02.07.2025 року надало відповідь, з якої вбачається, що відомостей щодо перетинання державного кордону України громадяниним України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в період з 08.11.2017 року по 29.07.2025 року в базі даних не виявлено.
В судове засідання 02.10.2025 року представниця Миколаївської міської ради та ОСОБА_2 не з'явилися.
В судовому засідання 02.10.2025 року позивачка ОСОБА_1 та її представниця ОСОБА_5 позов підтримали в повному обсязі та просили його задовольнити.
Заслухавши учасників справи та покази свідка, всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
ОСОБА_6 народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 , її батьками є: батько - ОСОБА_7 , матір - ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого повторно 02.05.1951 року.
25.03.1956 року ОСОБА_6 та ОСОБА_9 уклали шлюб. Прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу - « ОСОБА_10 ». Вказане підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 виданого 25.03.1956 року.
ОСОБА_11 народилась ІНФОРМАЦІЯ_6 , її батьками є: батько - ОСОБА_7 , матір - ОСОБА_8 , що підтверджується посвідкою про народження № НОМЕР_3 , яка наявна в матеріалах справи.
З копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 , виданого 21.11.1974 року вбачається, що шлюб між ОСОБА_12 та ОСОБА_1 був розірваний 21.11.1974 року. Прізвище дружини після розірвання шлюбу - « ОСОБА_13 ».
З вищенаведеного можна зробити висновок, що між ОСОБА_11 та ОСОБА_12 було укладено шлюб, а після державної реєстрації шлюбу прізвище дружини було змінене з « ОСОБА_14 » на « ОСОБА_13 ».
Вказане також підтверджується копією трудової книжки, в якій в графі призвище прописано: « ОСОБА_15 » та зазначено, що прізвище ОСОБА_13 змінене на підставі свідоцтва про шлюб НОМЕР_5 .
З вищенаведеного підтверджується, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 - рідні сестри.
За такого вимога позивачки про встановлення факту родинних відносин, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є рідною сестрою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є доведеною та підлягає задоволенню.
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 , виданого 18.01.2022 року Заводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Після її смерті залишилась квартира АДРЕСА_3 .
Зазначена квартира належала померлій ОСОБА_3 на підтаві свідоцтва про право власності на житло від 30.11.1994 року, з якого вбачається, що квартира АДРЕСА_3 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_9 з розміром частки по кожному.
З копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.04.2009 року, вбачається, що спадкоємцем цілої частки майна ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 є його дружина - ОСОБА_3 . Спадкове майно, на яке в указаній частці видане це свідоцтво, складається з: частки квартири АДРЕСА_3 .
З вищенаведеного можна зробити висновок, що ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 30.11.1994 року належала частка квартири АДРЕСА_3 , а також на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.04.2009 року інша частка вищевказаної квартири.
ОСОБА_1 в позовній заяві вказала, що ОСОБА_3 з серпня 2018 року по день її смерті проживала з нею за адресою: АДРЕСА_2 . Причиною спільного проживання послужило те, що ОСОБА_3 мала декілька інсультів, а також ряд серйозних захворювань, у зв'язку із чим їй була необхідна стороння допомога, яку вона не могла собі забезпечити.
Хворобливий стан ОСОБА_3 підтверджується листом Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №4» від 30.04.2025 року за №51/01.1-26, з якого вбачається, що ОСОБА_3 потербувала сторонньої допомоги.
Позивачка та її представниця в позовній заяві та в судовому засіданні наполягали, що хоча ОСОБА_3 і зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , однак з серпня 2018 року вона фактично постійно проживала разом з позивачкою за адресою: АДРЕСА_2 . Позивачка забрала свою сестру - ОСОБА_3 до себе додому і тривалий час опікувалася нею, матеріально забезпечувала, надавала всю можливу допомогу у зв'язку із тим, що ОСОБА_3 через похилий вік та тяжку хворобу була у безпорадному стані. Також позивачка здійснювала самостійно поховання своєї сестри після її смерті.
Свідок ОСОБА_16 , в судовому засіданні 02.10.2025 року обставини спільного проживання позивачки та її сестри ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 в період з серпня 2018 року по дату смерті ОСОБА_3 повністю підтвердила.
Відповідно до позиції Верховного суду від 28.04.2021 року в справі №204/2707/19 (провадження №61-15380св20), державна реєстрація спадкоємця сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті спадкодавця за адресою реєстрації. Частиною третьою статті 1268 ЦК України встановлено вимогу наявності фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними.
Отже, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, покази свідків, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що вимога про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_3 з серпня 2018 року до дня її смерті за адресою: АДРЕСА_2 є доведеною та підлягає задоволенню.
Щодо визнання причини пропуску строку для прийняття спадщини поважною та його продовження, слід зазначити наступне.
Як вбачається з копієї свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 , виданого 18.01.2022 року Заводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року №6-1320цс17, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, від 17 жовтня 2019 року у справі №766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі №487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі №450/1383/18 (провадження № 61/21447св19).
Отже, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Разом з тим Пленум Верховного Суду України у пункті 24 постанови № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснив, що, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців: 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
В даній справі позивачка зазначає, що строки подання заяви про прийняття спадщини пропустила через початок бойових дій та обстріли ОСОБА_17 , у зв'язку з чим вимушена була виїхати з ОСОБА_17 в сільську місцевість, де навіть не було органу місцевого самоврядування та виїхати звідти позивачка не мала можливості через відсутність транспортного сполучення.
Натомість жодного доказу на підтвердженння наведених обставин (виїзду з міста Миколаєва до сільської місцевості де відсутні орган місцевого самоврядування та транспортне сполучення з ОСОБА_17 ) позивачкою не надано, а відтак і не доведено наявності поважних причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.
З урахуванням наведеного, в задоволенні вимог щодо визнання причини пропуску строку для прийняття спадщини поважною та його продовження, слід відмовити.
Щодо вимог про визнання ОСОБА_2 таким що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , суд зазначає таке.
Статтею 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону, і для членів сім'ї власника безумовне припинення користування житлом можливе лише на підставі частини другої статті 405 ЦК України (член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом).
Позивачка зазначила, що у квартирі, яка належала померлій ОСОБА_3 зареєстрований її син - ОСОБА_2 , однак він в цій квартирі не проживав та не проживає з 2012 року, оскільки виїхав на постійне місце проживання до російської федерації. Позивачка вважає, що ОСОБА_2 не можна вважати таким, що прийняв спадщину, у зв'язку із тим, що він не тільки не проживав із померлою за місцем реєстрації з 2000 року, а й не подавав заяву про прийняття спадщини.
Так, в матеріалах справи наявний паспорт громадянина України (оригінал) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_7 ,виданий 11 січня 2002 року Центральним РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області, згідно з яким, зареєстроване місце проживання з 05.03.2010 року - АДРЕСА_1 . При цьому на 13 сторінці паспорта міститься відмітка про дозвіл на тимчасове проживання в російській федерації ОСОБА_18 з 17.04.2015 року по 17.04.2018 року. Також, в паспорті на сторінці 14 містяться відмітки про реєстрацію ОСОБА_2 в місті Рудня Смоленської області російської федерації з 04.06.2015 року по 30.03.2016 року за адресою: АДРЕСА_4 .
З відповіді за №19/61023-25-Вих від 29.07.2025 року наданої Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України на виконання ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 02.07.2025 року, вбачається, що відомостей щодо перетинання державного кордону України громадяниним України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в період з 08.11.2017 року по 29.07.2025 року в базі даних не виявлено.
Таким чином, судом встановлено, що починаючи з 2015 року ОСОБА_2 проживає на території російської федерації, тобто більше року не проживає за адресою реєстрації в АДРЕСА_1 , а за такого судом встановлено наявність підстав для визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування вказаним житловим приміщення та відповідна позовна вимога підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 89, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_19 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_8 , проживає за адресою: АДРЕСА_5 ) до Миколаївської міської ради (код ЄДРПОУ: 26565573, адреса: м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП невідомий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 ) про визнання особи такою, що втратила право на житлову площу та визнання факту спільного проживання, задовольнити частково.
Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є рідною сестрою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_3 з серпня 2018 року до дня смерті ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою розташованою за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині позову, відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Саламатін