Справа № 485/1613/25
Провадження №2/485/715/25
іменем України
03 жовтня 2025 року м. Снігурівка
Снігурівський районний суд Миколаївської області у складі:
головуючий - суддя Соловйова О.В.,
секретар судового засідання Гусарова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Снігурівка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" (далі ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні обґрунтовують тим, що 13 вересня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мілоан" (далі ТОВ "Мілоан") та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено кредитний договір № 3785591, відповідно до якого відповідачу на умовах строковості було надано кредит у розмірі 5100,00 грн зі сплатою процентів та комісії за користування кредитом.
28 грудня 2021 року між ТОВ "Мілоан" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" (далі -ТОВ "Вердикт Капітал") укладено договір про відступлення права вимоги № 28-12/2021-72, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 3785591від 13 вересня 2021 року перейшло до ТОВ "Вердикт Капітал".
У свою чергу, ТОВ "Вердикт Капітал" відступило право грошової вимоги за кредитним договором № 3785591від 13 вересня 2021 року ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" відповідно до договору відступлення права вимоги № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року.
Відповідач умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами не виконав, внаслідок виникла заборгованість у розмірі 37663,50 грн, яка складається з: заборгованості за основним зобов"язанням (за тілом кредиту) 5100,00 грн, заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 32563,50 грн.
Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з відповідача вказану заборгованість та понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн та на правову допомогу у розмірі 13000,00 грн.
28 серпня 2025 року від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву. Згідно вказаного відзиву відповідач позовні вимоги визнає частково, а саме визнає в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту в сумі 5100,00 грн., та в частині стягнення заборгованості за відсотками в сумі 1912,50 грн. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення нарахованих відсотків починаючи з 14 жовтня 2021 року просить відмовити посилаючись на те, що вони нараховані поза межами строку кредитування. В обґрунтування зазначає, що відповідно до умов кредитного договору кредит було надано на строк 30 днів, пунктом 2.3. договору передбачено пролонгацію строку кредитування, але для такої пролонгації необхідно вчинити активні дії з доку відповідача передбачені розділом 6 Правил, у тому числі сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості, та оскільки відповідач не вчиняв таких дій, пролонгація строку кредитування не відбулась в зв'язку з чим нарахування відсотків починаючи з 14 жовтня 2021 року є незаконним. Також вернувся з клопотанням про зменшення витрат на правову допомогу до 3000,00 грн.
У відповіді на відзив від 16 вересаня 2025 року представником позивача підтримано позовні вимоги у повному обсязі, наголошено на необхідності їх задоволення.
В судове засідання сторони не з'явилися.
Представник позивача разом з позовом просив розгляд справи проводити за відсутності представника ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" на підставі наявних доказів.
Відповідач ОСОБА_1 згідно заяви також просив про розгляд справи за його відсутності.
На підставі ч. 3 ст. 211 ЦПК України суд вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів.
У зв"язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України розгляд справи здійснено без фіксування судового процесу.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.
Судом встановлено, що 13 вересня 2021 року між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 3785591, за умовами якого відповідач отримав грошові кошти (фінансовий кредит) у розмірі 5100,00 грн на строк 30 днів до 13 жовтня 2021 року зі сплатою комісії за надання кредиту в сумі 561,00 грн, яка нараховується за ставкою 11 % від суми кредиту одноразово, та процентів за користування кредитом в сумі 1912,50 грн, які нараховуються за ставкою 1,25% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, що узгоджується з п. 1.2, 1.3, 1.4, 1.5, 1.5.1, 1.5.2 договору (а.с.13-18).
Відповідно до п.1.6 Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
У пункті 2.2.1 договору визначено, що позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п.1.5.1-1.5.2 договору, в термін (дату) вказаний в п.1.4. У випадку, якщо позичальник продовжує строк кредитування, вказаний в п.1.3 договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п.1.5.2 або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п.1.6 договору, в сумі та на умовах визначених п.2.3 договору.
За змістом п.3.4.2 договору позичальник має право здійснювати пролонгацію на умовах передбачених цим договором.
У пункті 2.3 договору визначено, що пролонгація може відбуватися на пільгових умовах (п.2.3.1.1) або на стандартних (базових) умовах.
За умовами п.2.3.1.2. Договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).
Договір укладено та підписано сторонами в електронній формі, зокрема відповідачем договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором J87606 від 13 вересня 2021 року, що відповідає ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" (а.с. 26).
Відповідно до довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Елаєнс» від 11 липня 2025 підтверджено здійснення 13 вересня 2021 року грошового переказу згідно договору № 3785591 на картку відповідача НОМЕР_1 в сумі 5100,00 грн (а.с. 27).
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 3785591 зробленого ТОВ «Мілоан», станом на 12 грудня 2021 року заборгованість становила 22873,50 грн. та складалась з заборгованості за тілом кредиту в сумі 5100,00 грн. та заборгованості по процентам в сумі 17773,50 грн. Однак, як вбачається з розрахунку заборгованості сума 17773,50 грн складається, в тому числі, з заборгованості по комісії в сумі 561,00 грн. Тобто кредитором помилково включено суму нарахованої комісії в суму нарахованих відсотків. Таким чином, заборгованість станом на 12 грудня 2021 року становила 22873,50 грн, з яких: 5100,00 грн - заборгованість по тілу кредиту, 17212,50 грн (17773,50грн - 561,00 грн=17212,50грн) - заборгованість за відсотками, 561,00 грн - заборгованість по комісії (а.с. 28-29).
28 грудня 2021 року між ТОВ "Мілоан" та ТОВ "Вердикт Капітал" було укладено договір факторингу № 28-12/2021-72, за умовами якого ТОВ "Мілоан" відступило ТОВ "Вердикт Капітал" права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у Реєстрі боржників (а.с.32-36).
Відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу № 28-12/2021-72 від 28 грудня 2021 року вбачається, що ТОВ "Вердикт Капітал" набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 3785591 в сумі 22873,50 грн, з яких: 5100,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 17773,50 грн заборгованість за відсотками (а.с. 40-42).
Як вбачається з розрахунку заборгованості складеного ТОВ «Вердикт Капітал», вказаним Товарсивом нараховано відсотки за користування кредитними коштами за період з 28 грудня 2021 року по 23 лютого 2022 року (включно) в сумі 14790 грн., що підтверджується відповідним розрахунком заборгованості, відповідно до якого заборгованість за кредитним договором № 3785591 станом на 10 січня 2023 року становила 37663,50 грн., з яких заборгованість по основній сумі кредиту 5100,00 грн, заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги 17773,50 грн, заборгованість за комісією 0,00 грн, заборгованість за пенею 0,00 грн, нараховані відсотки згідно кредитного договору 14790,00 грн, нараховані 3% річних за користування грошовими коштами у відповідності до ст. 625 ЦК України 0,00 грн, інфляційні збитки за користування грошовими коштами у відповідності до ст. 625 ЦК України 0,00 грн (а.с 30).
В наступному, відповідно до договору про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року ТОВ "Вердикт Капітал" відступило позивачу права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у Реєстрі боржників, у тому числі й за кредитним договором, кладеним між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 (а.с. 44-54).
Відповідно до реєстру боржників до договору № 10-01/2023 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 10 січня 2023 року вбачається, що Позиач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 3785591 в сумі 37663,50 грн, з яких: 5100,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 32563,50 грн заборгованість за відсотками (а.с. 59-61)
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цсі 5.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України "Про споживче кредитування", у зв'язку із чим у Законі України "Про захист прав споживачів" текст статті 11 викладено в такій редакції: цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".
Положення ч.ч.1,2,5 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" з набуттям чинності Закону України "Про споживче кредитування" залишилися незмінними.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про споживче кредитування", загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з ч.2 ст.8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України "Про споживче кредитування" передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, п.4 ч.1 ст.1 та ч.2 ст.8 Закону України "Про споживче кредитування" Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту".
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною в договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу )у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг банку, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит додатка 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України "Про споживче кредитування" та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
За такого, виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст.1, ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", роз'яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України "Про споживче кредитування", які викладені у постанові від 13 липня 2022 року в справі №496/3134/19, така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в тому числі в судовому порядку).
За такого, включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати позичальником комісії за надання та обслуговування кредиту, суд вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.
Разом з тим, згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 (провадження №14-10 цс 18) від 28 березня 2018 року.
Відповідно до відомості ТОВ "Мілоан" про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 3785591 вбачається, що 13 вересня 2021 року ТОВ "Мілоан" було здійснено надання відповідачу кредиту, нараховано комісію за оформлення кредиту та здійснено нарахування процентів з 14 вересня 2021 року по 13 жовтня 2021 року згідно п. 1.5.2 договору, та нарахування процентів з 14 жовтня 2021 року по 12 грудня 2021 року згідно п.п. 1.6, 2.3.1.2 договору, тобто в межах строку кредитування з урахуванням передбаченого договором 30 денного строку наданого кредиту та в межах строку його пролонгації до 60 днів, тобто всього 90 днів (а.с. 28-29).
Даний розрахунок заборгованості по загальній сумі боргу та її складових відповідає заборгованості, що зазначена у реєстрі боржників до договору факторингу № 28-12/2021-72 від 28 грудня 2021 року, укладеного між ТОВ "Мілоан" та ТОВ "Вердикт Капітал".
Тоді, як вбачається з розрахунку заборгованості ТОВ "Вердикт Капітал", Товариством додатково нараховано відсотки за користування кредитними коштами за період з 28 грудня 2021 року по 23 лютого 2022 року на загальну суму 14790,00 грн (а.с. 30).
Як зазначено вище та встановлено судом, п. 1.3 та 1.4 кредитного договору визначено строк кредитування 30 днів по 13 жовтня 2021 року. Відповідно до п.2.3.1.2 договору сторони погодили, що позичальник може збільшити строк кредитування (пролонгацію), але загальний період пролонгації не може перевищувати 60 днів.
З огляду на зазначене, нарахування відсотків за користування кредитними коштами поза межами строку кредитування, у даному випадку після 12 грудня 2021 року, є безпідставним.
Таким чином, є обґрунтованим стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту у розмірі 5100,00 грн., по процентам у розмірі 17212,50 грн, по комісії -561,00 грн, всього у розмірі 22873,50 грн.
Доводи відповідача про те, що відсотки мають бути нараховані в межах строку кредитування передбаченого п. 1.3. та 1.4. кредитного договору, тобто протягом 30 днів до 13 жовтня 23021 року (включно) є безпідставними. Як було заначено вище п.2.3.1.2. Договору передбачена пролонгація строку кредитування на період не більше 60 днів за умови продовження користування кредитними коштами без будь-яких додаткових умов. Таким чином, оскільки відповідач ОСОБА_1 по закінченню 30-денного строку кредитування суму кредиту не погасив, відповідно продовжив користуватися кредитними коштами, відбулась пролонгація строку кредитування на 60 днів, в зв'язку з чим нарахування відсотків за користування кредитними коштами в строк до 12 грудня 2021 року відповідає умов кредитного договору.
Щодо вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу, суд звертає увагу на наступне.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).
Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов"язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує обставини, визначені у ч.3 ст.141 ЦПК України, зокрема обґрунтованість витрат та пропорційність до предмета спору з урахуванням ціни позову; поведінку сторони під час розгляду справи; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 висловлено правову позицію, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
В той же час при оцінці розміру витрат на правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню, суд застосовує ряд критеріїв дійсність, обґрунтованість, розумність, реальність, пропорційність, співмірність, а також складність справи, значення справи для сторін і т.п.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зробив висновки про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, всі її витрати на адвоката, якщо керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права встановить, що розмір гонорару є завищеним, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним згідно ціни позову.
На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано копію договору № 0107/2024 про надання правничої допомоги від 01 липня 2024 року укладеного між ТОВ " КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" та адвокатським об'єднанням "Лігал Ассістанс" (а.с. 63-666), копію заявки на надання правової допомоги № 4 від 01 липня 2025 року ( а.с. 68), витяг з акту № 12 про надання юридичної допомоги від 31 липня 2025 року (а.с. 69).
Суд бере до уваги, що позовні вимоги ґрунтуються на праві грошової вимоги, що виникло з правочину, укладеного у письмовій формі. За своєю сутністю спірні правовідносини не є складними, а судова практика по такій категорії справ є усталеною.
Отже, оцінюючи обґрунтованість заяви позивача в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, суд доходить висновку, що заявлена позивачем сума в розмірі 13000 грн. є необґрунтованою, оскільки не відповідає критеріям співмірності заявленої до стягнення суми витрат на професійну правову допомогу позивача з реальним обсягом такої допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, та критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи, пов'язаної з розглядом справи у суді та її доцільністю).
Таким чином, беручи до уваги обсяг та зміст позовних вимог, складність справи, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат позивача на правову допомогу в межах суми понесених ним витрат в розмірі 3000 грн., оскільки, такий розмір видається пропорційним та обґрунтованим з огляду на складність.
Також, при поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір в сумі 2422,40 грн (а.с. 134), відповідно до вимог ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір".
У відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з чим, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (60,73 %) в розмірі 1471,12 грн.
Керуючись ст. 4, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР", (ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306), заборгованість за договором про споживчий кредит № 3785591 від 13 вересня 2021 року в сумі 22873,50 грн (двадцять дві тисячі вісімсот сімдесят три грн 50 к.), з яких: 5100,00 грн - заборгованість за основним зобов"язанням (за тілом кредиту), 17212,50 грн - заборгованість за відсотками, 561,00 грн - заборгованість по комісії, а також понесені судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору пропорційно задоволених позовних вимог в розмірі 1471,12 грн (одна тисяча чотириста сімдесят одна грн 12 к.), та витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн (три тисячі грн 00 к).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення - 03 жовтня 2025 року.
Суддя О. В. Соловйов