494/449/25
2/479/415/25
(заочне)
01 жовтня 2025 року смтКриве Озеро
Кривоозерський районний суд Миколаївської області
в складі: головуючого - судді Репушевської О.В.
за участі: секретаря судового засідання Рябощук О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу №494/449/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: орган опіки та піклування в особі Березівської міської ради Одеської області, про встановлення факту виховання та утримання неповнолітнього сина батьком самостійно,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
представник позивача адвокат Семак Т.В.,
відповідачі: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
третя особа, яка не заявляє
самостійних вимог орган опіки та піклування в особі Березівської міської ради Одеської області,
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту виховання та утримання неповнолітнього сина батьком самостійно, посилаючись на те, що дитина проживає разом із ним з березня 2020 року і по теперішній час, створив для нього якнайкращі умови, утримує його та виховує. Мати дитини ОСОБА_2 з березня 2020 року проживає з іншим чоловіком, влаштовує своє особисте життя, спілкується зі мною та сином періодично, матеріальної допомоги не надає, з заявою про стягнення аліментів ОСОБА_1 до ОСОБА_2 не звертався. Враховуючи вказані обставини, позивач просить задовольнити позовні вимоги.
Позивач, його представник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, про дату час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила, заяв про відкладення розгляду справи або слухання справи у її відсутність суду не надала, відзив також не подала.
Представник відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 - в судове засідання не з'явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи або слухання справи у їх відсутність суду не надав, відзив також не подав.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи.
Відповідно до положень ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У зв'язку з неявкою відповідачів та не повідомленням ними про поважні причини такої неявки в судове засідання, в порядку ст.223 ЦПК України, суд зі згоди позивача вважає за можливе розглядати справу в заочному порядку та ухвалити заочне рішення, що відповідає вимогам ст.280 ЦПК України.
Вислухавши позивача, його представника, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Встановлено, що позивач та відповідач мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджено даними свідоцтва про народження №166 від 11 травня 2014 року, виданого повторно Березівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) 20 лютого 2024 року.
Батько ОСОБА_1 із неповнолітнім сином ОСОБА_4 проживають та зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено даними довідки №226 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданої Березівсько міською радою Одеської області 27 січня 2025 року(а.с.8).
Позивач ОСОБА_1 являється ФОП, що підтверджено даними виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осбі-підприємців та громадських формувань від 11 серпня 2021 року(а.с.9).
В акті обстеження умов проживання зазначено, що за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , 1987 року народження, та ОСОБА_4 , 2014 року народження, проживає разом з сином, умови проживання відмінні, в сім'ї панує любов та взаємоповага між батьком та дитиною, вказаний акт підписано начальником ССД Березівської РДА Ідовиченко Н.І., головним спеціалістом ССД Березівської РДА Федоровою О.С., ОСОБА_1 (а.с.12).
Згідно з характеристикою на ОСОБА_1 , 2014 року народження, хлопчик навчається у школі з першого класу, вихованням сина займається батько, який постійно спілкується з класним керівником та адміністрацією закладу, цікавиться успіхами сина(а.с.11).
Звернувшись із позовом, позивач просить встановити факт самостійного виховання ним неповнолітньої дитини, посилаючись на необхідність доведення існування у нього підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дітей, ймовірно, з метою оформлення відстрочки від мобілізації, оскільки позивачем у позовній заяві зазначено п.4 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та другим відповідачем зазначено ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов'язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому, сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Тому смерть, до прикладу, матері дитини є підставою для припинення її обов'язку утримувати дитину.
Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) Велика Палата Верховного Суду, проаналізувавши наведені положення закону, зробила наступні висновки:
"З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Ч.1 ст.152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом".
У цій справі, позивач ОСОБА_1 просить встановити факт самостійного виховання ним дитини, що може мати негативні наслідки для матері дитини, але не заявляє при цьому вимоги про позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав, визнання її недієздатною, померлою або безвісно відсутньою, натомість зазначає про самоусунення матері дитини від виховання їх спільної дитини.
Так, у статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом, тобто є предметом доказування у спорі про позбавлення матері батьківських прав.
У згаданій постанові Велика Палата Верховного Суду також зробила висновок, що оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 , заявивши лише вимогу про встановлення факту самостійного виховання ним неповнолітньої дитини, обрав неналежний спосіб захисту свого права, оскільки за викладених в позовній заяві обставин як підстав позову, належним способом захисту є вимога про позбавлення матері неповнолітньої дитини батьківських прав.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16 (пункт 5.6), від 06 лютого 2019 року у справі №522/12901/17-ц, від 02 липня 2019 року у справі №48/340 (пункт 6.41), від 01 жовтня 2019 року у справі №910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі №50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі №922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі №6-32цс14).
Утримання та виховання дитини батьком є законним його обов'язком та не потребує встановлення факту судом з тією метою, про яку зазначив позивач.
В даній справі, дослідивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що основний тягар з виховання дитини дійсно покладено на батька, але таке не свідчить про самостійне виховання ним дитини, оскільки, як встановлено судом та підтверджується наданими суду та дослідженими в судовому засіданні доказами, мати не ухиляється від виконання батьківських обов'язків, а також в обраний нею спосіб приймає участь у вихованні дитини. На підставі наведеного вимоги позову є безпідставними.
За таких обставин суд вважає за необхідне в задоволенні позову відмовити, оскільки обов'язок батьків виховувати та утримувати дитину є невід'ємним, а встановлення факту протилежного у позовному провадженні можливе лише під час вирішення спору про позбавлення батьківських прав.
Керуючись ст.ст.76, 81, 247, 264, 265, 280-282, 352-354 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: орган опіки та піклування в особі Березівської міської ради Одеської області, про встановлення факту виховання та утримання неповнолітнього сина батьком самостійно, - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п'ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено - 03 жовтня 2025 року.
Суддя :