Справа № 462/4406/16-к Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/376/24 Доповідач: ОСОБА_2
23 вересня 2025 року м. Львів
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальне провадження № 12016140060002442 за апеляційними скаргами прокурора Франківської окружної прокуратури м. Львова ОСОБА_6 , захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 22.02.2024 року стосовно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, неодруженого, тимчасово непрацюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України,
за участю:
прокурора - ОСОБА_9 ,
встановила:
Прокурор та захисник обвинуваченого подали апеляційні скарги на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 22.02.2024 року, яким ОСОБА_8 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України та обрано йому покарання у виді 2 років позбавлення волі.
Відповідно до ст.75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбуття призначеного покарання із визначенням 1 року іспитового строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України зобов'язано ОСОБА_8 :
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Цивільний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_8 - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 матеріальну шкоду в розмірі 4764 гривні.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 моральну шкоду в розмірі 50000 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 витрати на правову допомогу в розмірі 3000 гривень.
Даний вирок оскаржили прокурор та захисник обвинуваченого.
Прокурор в апеляційній скарзі просить вирок суду першої інстанції змінити.
Вважати ОСОБА_8 звільненим на підставі ст.49, ч.5 ст. 74 КК України від покарання, призначеного за ч.1 ст.122 КК України, у виді 2 років позбавлення волі, у зв'язку із закінченням строків давності. Виключити посилання на застосування ст. 75 КК України.
Не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та правильності кваліфікації дій обвинуваченого прокурор вважає, що вирок Залізничного районного суду м. Львова від 22.02.2024 підлягає зміні у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Апелянт покликається, що суд першої інстанції повинен, крім іншого, вирішити питання чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення (п.4 ч.1, ч.2 ст. 368 КПК України). Якщо обвинувачений визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд ухвалює обвинувальний вирок і призначає покарання, звільняє від покарання чи від його відбування у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, або застосовує інші заходи, передбачені законом України про кримінальну відповідальність (ч.2 ст.373 КПК України). Проте, зазначених вимог закону України про кримінальну відповідальність та кримінального процесуального закону суд першої інстанції не дотримався.
Так, згідно з положеннями п.3 ч.1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у п.2 цієї частини минуло п'ять років.
Висновки щодо застосування ст. 49 КК України, викладені в постанові Великої палати Верховного Суду від 02.02.2023 у справі №735/1121/20 та згідно з ч.5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» є обов'язковими для застосування.
Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 22.02.2024 ОСОБА_8 визнано винним за ч.1 ст. 122 КК України та призначено покарання у виді 2 роки позбавлення волі. На підставі ст.75 КК звільнено від відбуття призначеного покарання із визначенням 1 року іспитового строку Відтак диференційований строк давності за вчинення цього кримінального правопорушення згідно із п.3 ч.1 ст. 49 КК України становить 5 років, а загальний строк давності - 15 років.
Згідно із вироком суду, кримінальне правопорушення, передбачене ч.1ст.122 КК України, вчинене ОСОБА_8 11.07.2016. ОСОБА_8 не судимий, отже згідно з положеннями ч.3 ст.49 КК України строк давності не переривався. Водночас, обвинувачений ухилявся від суду, у зв'язку із чим оголошувався в розшук, а диференційований строк давності зупинявся. Зокрема, ОСОБА_8 оголошувався в розшук 18.06.2021 (розшук припинено 27.09.2021). Відтак, ОСОБА_8 перебував у розшуку 3 місяці 9 днів.
Відповідно диференційований строк, передбачений п.2 ч.1 ст. 49 КК України (5 років), подовжених на час ухилення (3 місяці 9 днів) з часу вчинення кримінального правопорушення (11.07.2016) сплив 20 жовтня 2021 року. Оскільки диференційований строк давності, подовжений на час ухилення, то на час розгляду справи в суді першої інстанції закінчився 20 жовтня 2021 року, а тому суд першої інстанції мав наявні підстави для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності чи покарання на підставі ст. 49 КК України.
З огляду на викладене, диференційований строк давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України минув 20.10.2021, а тому на момент ухвалення вироку особа, за наявності її згоди, підлягає звільненню від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, а за відсутності такої - звільненню від відбування покарання.
Вказаних вище вимог закону суд першої інстанції не дотримався, належним чином не перевірив наявність підстав для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності чи покарання у зв'язку із закінченням строків давності, внаслідок чого допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, застосував норми закону України про кримінальну відповідальність, які не підлягали застосуванню, та не застосував ті, які підлягали застосуванню.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 в апеляційній скарзі просить вирок суду першої інстанції скасувати, кримінальне провадження закрити, а ОСОБА_8 звільнити від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, цивільний позов залишити без розгляду.
Сторона захисту з вироком суду першої інстанції не згідна, вважає такий винесеним з істотними порушеннями вимог кримінального закону та не правильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність; судовий розгляд був не повним; висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи.
Апелянт покликається, що обов'язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені ст. 62 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України ратифікована 17.07.1997 року Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№2,4,7 та 11 до Конвенції» № 475/97-ВР. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 року передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують конвенцію та практику Суду як джерело права».
Свої вимоги апелянт мотивує тим, що ч. 1-3 ст. 36 КК України передбачено, що необхідною обороною визнається дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Перевищення меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання
У матеріалах кримінального провадження наявні повідомлення оператора «102» про нанесення тілесних ушкоджень від 10.07.2016 року о 19-00 год. та повідомлення про звернення потерпілого ОСОБА_11 до травмпункту з діагнозом: закритий перелом плеснової кістки правої ступні.
Сторона захисту вважає, що дані повідомлення не є доказом вини її підзахисного, оскільки такі повідомлення не свідчать, що саме обвинувачений наніс ОСОБА_12 тілесні ушкодження, а є фактом того, що потерпілий звернувся до травмпункту для отримання медичної допомоги з діагнозом: закритий перелом плеснової кістки правої ступні.
Висновок експерта від 15.07.2016 JIOP «Львівське обласне бюро судово-медичної експертизи», яким встановлено, що у потерпілого ОСОБА_11 були виявлені: перелом 2-ї плеснової кістки правої стопи, синці на обличчі, грудях, правій нозі, поверхневу рану та садна на правій нозі.
Висновок експерта від 09.08.2016 року № 1570 JIOP «Львівське обласне бюро судово - медичної експертизи», яким встановлено, що у потерпілого ОСОБА_11 були виявлені: синці на обличчі, грудях, правій нозі, поверхневу рану та садна на правій нозі. Крім того, у потерпілого виявлено переломи 2-ї та 3-ї плеснових кісток правої стопи, що підтверджено первинним і контрольним рентгенологічним обстеженнями та запідозрений перелом основи 4- го пальця правої стопи.
Висновок експерта №233 «Львівське обласне бюро судово-медичної експертизи», яким встановлено, що у потерпілого ОСОБА_11 були спричинені синець, поверхневу рану і садна правої ноги, перелом 2-ї плеснової кістки правої ступи. Інші травми діагностовано лікарями поліклініки при проведенні додаткової експертизи на правій нозі не підтверджені.
Отже сторона захисту вважає, що дані експертизи є неналежними доказами, оскільки відповідно до ст. 85 КПК України неналежними є докази, які прямо чи не прямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність можливість чи неможливість використання інших доказів. Оскільки, висновки експертів суперечать один одному; проведені без врахування стану здоров'я потерпілого ОСОБА_11 на момент отримання тілесних ушкоджень; експертами не було враховано, що потерпілий хворіє на субхондральним остеросклероз (при даному захворюванні фіксуються суттєві зміни в будові кісткового матеріалу і суглоба, кістки та суглоби набувають крихкості і підвищується схильність до переломів). Враховуючи наявність у потерпілого субхондральним остеросклероз можна дійти висновку, що гіпотетично при отримані легкого удару наслідки виглядають набагато важчими, тобто, крихкість кісток спричинена хворобою у поєднанні з віком потерпілого призводить до наслідків які могли б виникнути при нанесені удару зовсім іншої сили. Відповідно, стан здоров'я потерпілого не враховано при складанні висновків.
Крім того, апелянт звертає увагу на те, що відповідно до висновку експерта від 15.07.2016 ЛОР «Львівське обласне бюро судово-медичної експертизи», при додатковому огляді потерпілого лікарем-рентгенологом було зазначено, що потерпілий зняв самовільно задню гіпсову лонгету.
Протокол проведення слідчого експерименту від 05.08.2016 з фото таблицями є недопустимими та неналежними доказами, оскільки складені з порушеннями КПК України та слідчий експеримент не відповідає обставинам справи, а дана слідча дія була зафіксована на особистий телефон слідчої.
Згідно з висновками, які містяться в Постановах Верховного Суду України від 19.03.2015 № 5-1кс15, та від 03.03.2021 року справа № 686/10936/17к, під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування ст. 49 КК України слід розуміти будь-які умисні дії, вчиненні певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника.
Відповідно за результатами судового розгляду постановою Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 735/1121/20 вирішено питання, яке стосується концептуального підходу до застосування строків давності, визначених у ст. 49 КК України.
Крім того, сторона захисту також не погоджується з вироком в частині цивільного позову, оскільки відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень крім випадків встановленим ЦПК України.
На думку сторони захисту, в матеріалах справи відсутні будь-які документи про те, що потерпілому було завдано моральну шкоду в розмірі 50000 гривень, потерпілий не надав жодного доказу цьому, крім того, сторона захисту не погоджується з висновками суду, що з вини обвинуваченого затягувався розгляд даної справи, оскільки потерпілий на протязі трьох років постійно зривав судові засідання.
Судом першої інстанції встановлено, що 11 липня 2016 року, обвинувачений ОСОБА_8 , близько 19 год. 00 хв., перебуваючи на сходовій клітці будинку АДРЕСА_2 , на ґрунті раптово виниклого конфлікту та маючи умисел на заподіяння тілесних ушкоджень, умисно наніс потерпілому ОСОБА_10 два удари правою ногою в ділянку правої стопи, один удар правою рукою в ділянку підборіддя, після чого потерпілий ОСОБА_10 , втратив рівновагу та впав на сходову клітку, та продовжуючи свій злочинний умисел, завдав удар ногою в ділянку грудей, чим спричинив ОСОБА_10 , відповідно до висновку судово-медичної експертизи - поверхневу рану та садна на правій нозі, синці на правій нозі, на обличчі, на грудях, перелом другої плеснової кістки правої стопи, який відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості.
З повідомлення обвинуваченого ОСОБА_8 скерованого на електронну пошту суду апеляційної інстанції встановлено, що солдат ОСОБА_8 мобілізований в ЗСУ 08.12.2024 та з 09.12.2024 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 про що є відповідна довідка від 07.02.2025.
До початку розгляду справи по суті захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 скерувала на електронну пошту суду заяву/клопотання обвинуваченого ОСОБА_8 від 10.09.2025 за його власноручним підписом про скасування вироку Залізничного районного суду м. Львова від 22.02.2024 та закриття кримінального провадження стосовно нього у зв'язку із закінченням строків давності притягнення його до кримінальної відповідальності на підставі вимог ст. 49 КК України із зазначенням того, що він усвідомлює, що закриття кримінального провадження з даної підстави відноситься до нереабілітуючих обставин.
Крім того адвокат ОСОБА_7 скерувала клопотання про розгляд справи без її участі, у зв'язку з перебування на даний час за кордоном. Клопотання обвинуваченого ОСОБА_8 підтримує в повному обсязі та просить його задовольнити, відповідно скасувати вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_8 , за ч.1 ст. 122 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України.
Заслухавши доповідача, думка прокурора ОСОБА_9 , який не заперечував щодо задоволення клопотання обвинуваченого про застосування до нього вимог ст. 49 КК України, вивчивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.
Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Клопотання обвинуваченого ОСОБА_8 та апеляційні вимоги прокурора і захисника, щодо застосування до обвинуваченого вимог ст. 49 КК України, знайшли підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Статтею 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод визначено право на справедливий суд, що знайшло своє відображення у положеннях статей 7, 10, 22 КПК, відповідно до яких зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться рівність перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту своїх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК, свобода сторін кримінального провадження у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачений цим Кодексом. При цьому, суд зобов'язаний, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створити необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав та виконання ними процесуальних обов'язків.
При з'ясуванні обставин кримінального провадження стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 колегіє суддів встановлено, що на час розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції закінчився строк давності притягнення обвинуваченого ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України.
Відповідно до положень п.3 ч.1 ст.49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення кримінальний правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло 5 років у разі вчинення нетяжкого злочину.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 44 КК України особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюється виключно судом. Зокрема, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули строки давності, передбачені ст. 49 КК України.
Якщо ж обвинувачений, щодо якого передбачено звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, то судове провадження проводиться в повному обсязі в загальному порядку. У цьому разі, якщо обвинувачений визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд ухвалює обвинувальний вирок, призначає покарання та на підставі ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК України може звільнити від цього покарання засудженого.
Судом першої інстанції встановлено, що обвинувачений ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, за ч.1 ст. 122 КК України, 11.07.2016 року.
Відповідно до положень ч.4 ст. 12 КК України зазначене кримінальне правопорушення відноситься до нетяжких злочинів, за вчинення якого передбачено покарання у виді у виді обмеження волі до 3 років, або позбавлення волі на строк до 3 років.
Згідно з положеннями п.3 ч.1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у п.2 цієї частини, минуло п'ять років.
Згідно з ч.2 ст. 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років, а з часу вчинення кримінального проступку - п'ять років.
Згідно з ч. 3 ст. 49 КК України перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років.
Висновки щодо застосування ст. 49 КК України, викладені в постанові Великої палати Верховного Суду від 02.02.2023 у справі №735/1121/20 га згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» є обов'язковими для застосування.
Відповідно до вказаного висновку, особа, котра ухилялася від досудового розслідування або суду, підлягає звільненню від кримінальної відповідальності або покарання за давністю після спливу диференційованих строків, передбачених частиною першою статті 49 КК, подовжених на час ухилення. Встановлені частиною другою цієї статті загальні строки повинні застосовуватися лише в разі, якщо вони сплинули на час розгляду справи судом, тобто минуло більш як п'ять років з дня вчинення кримінального проступку і понад п'ятнадцять років з дня вчинення злочину. Таким чином, у разі ухилення від досудового розслідування або суду особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності або покарання за давністю після спливу диференційованого строку, передбаченого частиною першою статті 49 КК, подовженого на період ухилення. Закінчення загальних строків, установлених частиною другою цієї статті (п'ятнадцять років з моменту вчинення злочину і п'ять років - проступку), є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, коли цей строк спливає раніше за диференційований, подовжений на час ухилення.
Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 22.02.2024 ОСОБА_8 визнано винним за ч.1 ст. 122 КК України та призначено покарання у виді 2 років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК звільнено від відбуття призначеного покарання із визначенням 1 року іспитового строку Відтак диференційований строк давності за вчинення цього кримінального правопорушення згідно з п.2 ч.1 ст. 49 КК України становить 5 років, а загальний строк давності - 15 років.
Згідно з вироком суду, кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КК України, вчинене ОСОБА_8 11.07.2016. ОСОБА_8 не судимий, отже згідно із положеннями ч.3 ст. 49 КК України строк давності не переривався. Водночас, обвинувачений ухилявся від суду, у зв'язку із чим оголошувався в розшук, а диференційований строк давності зупинявся. Зокрема, ОСОБА_8 оголошувався в розшук 18.06.2021 (розшук припинено 27.09.2021). Відтак, ОСОБА_8 перебував у розшуку 3 місяці 9 днів.
Відповідно диференційований строк, передбачений п.2 ч.1 ст. 49 КК України (5 років), подовжених на час ухилення (3 місяці 9 днів) з часу вчинення кримінального правопорушення (11.07.2016) сплив 20 жовтня 2021 року. Оскільки диференційований строк давності, подовжений на час ухилення, на час розгляду справи в суді закінчився 20 жовтня 2021 року, були наявні підстави для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності чи покарання на підставі ст. 49 КК України.
З огляду па викладене, диференційований строк давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, минув 20.10.2021, а тому на момент ухвалення вироку судом першої інстанції особа, за наявності її згоди, підлягала звільненню від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, а за відсутності такої - звільненню від відбування покарання.
Пунктом 1 частини 2 статті 284 КПК України передбачено, що кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням від кримінальної відповідальності.
Вирішуючи питання про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, суд встановлює наявність певного обвинувачення, закінчення відповідних строків, передбачених ст. 49 КК України, і за таких умов зобов'язаний задовольнити клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності. При цьому закон не пов'язує можливість застосування правил ч.1 ст. 49 КК України із визнанням особою вини, обов'язковою передумовою для закриття кримінального провадження у справі є наявність згоди особи на звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав. Таку згоду може бути висловлено у відповідному клопотанні про звільнення від кримінальної відповідальності.
Обвинувачений ОСОБА_8 письмово висловив згоду про звільнення його від кримінальної відповідальності у поданому клопотанні.
Відповідно до положень ст. 417 КПК України, суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 КПК України, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
Зазначені вище обставини є підставою для скасування вироку суду першої інстанції та закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_8 на підставі п.3 ч.1 ст. 49 КК України та п.1 ч.2 ст. 284 КПК України.
У постанові Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 345/2618/16 зазначено, що звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов'язком суду у разі настання обставин, передбачених ч.1 ст. 49 КК України, за наявності згоди підозрюваного, обвинуваченого на звільнення на підставі спливу строків давності.
Відтак суд повинен невідкладно розглянути клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, якщо під час судового розгляду провадження, що надійшло до суду з обвинувальним актом, одна із сторін цього провадження звернеться до суду з таким клопотанням. При цьому суд має з'ясувати думку сторін щодо закриття кримінального провадження за такою підставою, у разі згоди обвинуваченого (засудженого) розглянути питання про звільнення останнього від кримінальної відповідальності.
Таким чином, суд може звільнити особу від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності із закриттям кримінального провадження як під час підготовчого судового засідання, так і в ході судового розгляду в загальному порядку, керуючись положеннями ст. 49 КК України, а вирішення при цьому питання про винуватість або невинуватість особи законом не передбачено.
За змістом статей 284-288 КПК України підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді є наявність відповідної норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах.
Зазначене узгоджується із позицією, яка викладена в постанові ККС ВС від 29.07.2021 (справа № 552/5595/18, провадження № 51-5289км19).
При вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі положень ст. 49 КК України від суду не вимагається встановлення факту, що певне правопорушення мало місце, чи факту вчинення особою певного кримінального правопорушення.
Специфіка інституту звільнення особи від кримінальної відповідальності саме й полягає в тому, що за наявності певних визначених у законі умов особа звільняється від такої відповідальності, а кримінальне провадження закривається, раніше від тієї стадії, коли вказані факти можуть та/чи мають бути належним чином встановлені, доведені, підтверджені.
Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 12.09.2022 у справі № 203/241/17 вказала, що згода особи на звільнення її від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності й відповідно закриття кримінального провадження відносно неї на цій підставі не є тотожною визнанню особою своєї вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, і жодним чином не може підтверджувати винуватість особи, оскільки суперечитиме засадам презумпції невинуватості та доведеності вини (ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України).
Відповідно апеляційні скарги прокурора та захисника не підлягають розгляду в суді апеляційної інстанції.
Ураховуючи зазначене вище, колегія суддів дійшла переконання, що клопотання обвинуваченого ОСОБА_8 підлягає задоволення, а вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі п.3 ч.1 ст. 49 КК України та п.1 ч.2 ст. 284 КПК України.
Керуючись ст.44, 49, 404, 405, 407, 409, 419, 424 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Клопотання обвинуваченого ОСОБА_8 - задовольнити.
Вирок Залізничного районного суду м. Львова від 22.02.2024 року яким засуджено ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України - скасувати.
Звільнити ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від кримінальної відповідальності, за ч.1 ст. 122 КК України, на підставі п.2 ч.1 ст. 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.
Кримінальне провадження №12019140290000927 відносно ОСОБА_8 - закрити.
Цивільний позов ОСОБА_10 в частині вирішення відшкодування за матеріальну та моральну шкоду - залишити без розгляду.
Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 витрати на правову допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) гривень.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий:
Судді: