Копія:
03 жовтня 2025 року Справа № 608/1486/25
Номер провадження1-кп/608/383/2025
Чортківський районний суд Тернопільської області в складі:
головуючої судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чорткова під час відеоконференції кримінальне провадження щодо обвинуваченого
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Садки, Заліщицького району, Тернопільської області, жителя АДРЕСА_1 , одруженого, має на утриманні одну неповнолітню дитину, військовослужбовця по мобілізації військової частини НОМЕР_1 , раніше судимого 15.04.2024 року Бучацьким районним судом Тернопільської області за ч. 4 ст. 185, ст. 395 КК України до покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі, на підставі ст. 75, 76 КК України, звільненого від відбування покарання з випробуванням строком на 3 роки з покладенням обов'язків,
обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України,
з участю прокурора ОСОБА_4 , -
Встановлено, що 07 листопада 2024 року відповідно до указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69/2022 «Про загальну мобілізацію» громадянина ОСОБА_3 призвано на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 07.11.2024 №336 солдат ОСОБА_3 , військовослужбовець військової служби по мобілізації, зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на посаду солдата резерву 63 запасної роти військової частини НОМЕР_1 і вважається таким, що з 07.11.2024 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» було введено воєнний стан на всій території України, який триває до теперішнього часу.
Солдат ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем (крім строкової служби), відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 12, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, дорожити честю й гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від їх вчинення товаришів по службі, бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, показувати приклад дисциплінованості, неухильного виконання вимог законодавства. Військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності військовій присязі.
Натомість, солдат ОСОБА_3 , діючи всупереч інтересам служби та наведеним вимогам Статутів Збройних Сил України, став на шлях вчинення злочину (кримінального правопорушення) проти встановленого порядку несення військової служби, за наступних обставин.
20 листопада 2024 року близько 11 години 00 хвилин у солдата ОСОБА_3 , який перебував на території військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) виник умисел на самовільне залишення військової частини з метою тимчасового ухилення від військової служби.
Тоді ж, 20 листопада 2024 року близько 11 години 00 хвилин солдат ОСОБА_3 , реалізуючи свій злочинний умисел з метою тимчасового ухилення від військової служби самовільно залишив територію військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) та по 26 листопада 2024 року перебував поза межами її розташування (Тернопільська область, м. Чортків), не виконуючи покладені на нього службові обов'язки, проводячи час на власний розсуд.
26 листопада 2024 року відповідно до ухвали слідчого судді Чортківського районного суду Тернопільської області у справі № 608/2862/24 до ОСОБА_3 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.152 КК України у кримінальному провадженні №12024211110000470 від 20.11.2024, застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Таким чином, солдат військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , всупереч вимог ст. ст. 9, 11, 12, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, з метою тимчасового ухилення від військової служби, близько 11 години 00 хвилин 20 листопада 2024 року самовільно залишив територію військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ), та по 26.11.2024 знаходився поза межами розташування війрькової частини НОМЕР_1 , не виконуючи покладені на нього службові обов'язки, чим вчинив самовільне залишення військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України (в редакції Закону № 3233-ІХ від 13.07.2023).
Такі дії ОСОБА_3 кваліфіковані як самовільне залишення військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
ОСОБА_3 в судовому засіданні щиро розкаявся у скоєному, просив його суворо не карати, погодившись з обставинами зазначеними в обвинувальному акті.
На підставі ч.3 ст.349 КПК України, за згодою учасників процесу, судом визнано недоцільним дослідження доказів, стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому, судом з'ясовано, що обвинувачений та інші учасники правильно розуміють зміст цих обставин, сумніву у добровільності та істинності їх позицій немає.
При цьому, розгляд провадження проводився відносно обвинуваченого в межах пред'явленого йому обвинувачення.
При встановлених обставинах, оцінюючи зібрані докази, суд вважає, що винуватість обвинуваченого у вчиненні вищезазначеного злочину в судовому засіданні доведена повністю, і зібраних доказів достатньо для визнання його винним.
Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає, що умисні дії ОСОБА_3 , кваліфікуючими ознаками якого є самовільне залишення військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, кваліфіковані вірно за ч. 5 ст. 407 КК України.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 Кримінального кодексу України, суд призначає покарання у межах, встановлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
В той же час суд зазначає, що згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело права, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року, де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
З врахуванням таких вимог закону, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд враховує вимоги ст. ст. 50, 65 КК України щодо загальних засад призначення покарання, характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 вищевказаного Кодексу є тяжким кримінальним правопорушенням, особливості й обставини його вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; особу обвинуваченого, який раніше вже неодноразово притягався до кримінальної відповідальності, інкримінований злочин вчинив під час відбування покарання, його відношення до вчиненого, та вважає за необхідне призначити йому покарання у межах санкції ч. 5 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі.
Суд вважає, що виходячи із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, у відповідності з вимогами ч. 2 ст. 65 КК України, саме така міра покарання є необхідною та достатньою для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень та не становитиме особистий надмірний тягар для особи. Обмежень для призначення даного виду покарання - судом не встановлено.
Дане покарання є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Крім того, судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 був засуджений 15.04.2024 року Бучацьким районним судом Тернопільської області за ч.4 ст. 185, ст. 395 КК України до покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі, на підставі ст. 75,76 КК України, звільнений від відбування покарання з випробуванням строком на 3 роки з покладенням обов'язків.
Таким чином, при визначенні покарання суд враховує те, що обвинувачений ОСОБА_3 не відбув повністю покарання, призначене йому вироком Бучацького районного суду Тернопільської області від 15.04.2024 у виді 3 років умовного покарання, а під час іспитового строку вчинив новий злочин. Тому остаточне покарання ОСОБА_3 необхідно призначити за правилами ч.1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків.
На даний час ОСОБА_3 з 26.11.2024 року застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави в установі виконання покарань, тому доцільності застосування запобіжного заходу до вказаної особи не вбачається. Також суд вважає, що ОСОБА_3 до призначеного покарання слід зарахувати утримування його під вартою з 26.11.2024 року.
Керуючись ст. ст. 373, 374 Кримінального процесуального кодексу України, суд,-
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України та призначити покарання у виді п'яти років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 71 Кримінального кодексу України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання, призначеного за вироком Бучацького районного суду від 15.04.2024 року, і за сукупністю вироків визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 3 (три) місяці.
Строк відбуття покарання ОСОБА_3 рахувати з 26.11.2024 року.
Апеляційна скарга на вирок може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду через Чортківський районний суд.
Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.
Суддя:/підпис/
Згідно з оригіналом
Вирок набрав законної сили "____"_________________2025 року.
Оригінал вироку знаходиться в матеріалах справи № 608/1486/25, яка зберігається в Чортківському районному суді Тернопільської області.
Суддя: ОСОБА_1
Копію вироку видано "____"___________________2025 року.
Секретар: