Копія:
02 жовтня 2025 року Справа № 608/1749/25
Номер провадження2-а/608/150/2025
Чортківський районний суд Тернопільської області в складі :
головуючої судді Запорожець Л. М.
за участю секретаря с/з Фаштиковської М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чорткові справу адміністративного судочинства за позовною заявою ОСОБА_1 (представник адвокат Калінніков М.О.) до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
В позовній заяві вказав, що постановою № 2275 від 29.07.2025 року, винесеною щодо позивача начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_2 , на нього накладено адміністративне стягнення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 17000 гривень.
Вважає вказану постанову незаконною, протиправною та такою, що підлягає скасуванню, з наступних підстав: він не був повідомлений належним чином про необхідність прибуття 30.05.2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 . В оскаржуваній постанові №2275 від 29.07.2025р. не встановлено факту належного повідомлення його - позивача про наявність повістки про прибуття на 30.05.2025 року о 14:00 годин до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення даних. Крім того, з 30 травня 2025 року по 4 червня 2025 року він - позивач перебував на лікарняному у зв'язку з отриманою травмою, що підтверджується довідкою з електронної системи охорони здоров'я від 30.05.2025р. №1111-К9М6-Х55К-56ТС. Відповідно до п. 23, 24 Постанови КМУ №560 від 16.05.2024, хвороба є поважною причиною для неявки.
Також позивач вказує на наявну невідповідність між правовою кваліфікацією його дій, зазначених у протоколі та відповідно у винесеній постанові. Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення №264 від 29.07.2025 року його - ОСОБА_1 було притягнуто за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП. Однак, у постанові про адміністративне правопорушення № 2275 від тієї ж дати - 29.07.2025 року, всупереч змісту протоколу зазначено, що ОСОБА_1 визнаний винним за ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Зазначає, що винесення постанови № 2275 від 29 липня 2025 року відбулося без належного дослідження доказів, без врахування пояснень його, як позивача, без врахування доказів поважності причин неприбуття та без підтвердження належного повідомлення його позивача про повістку, що порушує принципи законності, презумпції невинуватості та права на захист.
Позивач ОСОБА_1 вважає, що відсутність повідомлення про повістку, перебування його на лікарняному, подальше прибуття у найкоротший строк до ІНФОРМАЦІЯ_3 виключає у його діях склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 -1 КУпАП.
Тобто відсутній умисел щодо порушення правил військового обліку, як це вимагає диспозиція відповідної статті, а тому просить скасувати постанову № 2275 від 29.07.2025 року, як незаконну, а провадження по справі щодо нього закрити.
Представник позивача адвокат Калінніков М.О. та позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явились, представник адвокат подав суду письмову заяву про розгляд справи без їх участі. Позовні вимоги підтримують, просять задоволити.
Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 в судове засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву не подав.
Суд, розглянувши позовну заяву та дослідивши письмові докази, які до неї додані, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з таких мотивів.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно ч. 3 ст. 210-1 вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися: військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях.
Відповідно до п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період - належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Згідно зі ст. 235 КУпАП адміністративні справи про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України) розглядають територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, як це передбачено статтею 245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до частини 1статті 246 КУпАП, порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Отже, матеріали справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у даному випадку повинні містити достатню сукупність належних, допустимих, достовірних доказів, з яких буде вбачатися, що призовник, військовозобов'язаний або резервіст, будучи належним чином повідомленим про необхідність явки до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або іншого визначеного законодавством органу влади, не прибув до відповідного органу влади у встановлені дату та час. Окрім зазначеного, ст. 210 КУпАП містить Примітку!
Примітка. Положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Тобто, якщо Міністерство оборони України, як держатель такого реєстру може отримати відомості про особу шляхом синхронізації з іншими державними електронними реєстрами, то особу не може бути притягнуто до відповідальності за неповідомлення таких відомостей.
В матеріалах справи, зокрема, в оскаржуваній постанові не міститься доказів неможливості держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів яким є Міноборони України отримання зазначених у примітці персональних даних.
Крім того, протокол не складається, у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1КУпАП, якщо особа не з'явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик ТЦК та СП, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у ТЦК та СП підтвердних документів про отримання особою виклику (ч. 5 ст. 258КУпАП).
Судом встановлено, що згідно постанови № 2275 від 29.07.2025 року позивач ОСОБА_1 визнаний винним у здійсненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП України.
Як зазначено в постанові, що: « 29 липня 2025 року біля 15:20 годин громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , житель АДРЕСА_1 , прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 , з приводу уточнення персональних даних, так як перебував у розшуку за порушення правил військового обліку, а саме не прибуття по повістці.»
Позивача ОСОБА_1 було визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого «ч. 3 ст. 210 КУпАП» і поставлено в обов'язок сплатити штраф у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 17 000 гривень 00 копійок, хоча по змісту постанови перед словами «ПОСТАНОВИВ», було зазначено наступне:
«Враховуючи, що громадянин ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП».
Таким чином, по змісту постанови є розбіжності у кваліфікації дій особи, щодо якої вона винесена.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Кодексом України про адміністративні правопорушення, Законом України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку».
Положеннями статті 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з вимогами статті 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Частиною 3 ст. 210-1 КУпАП передбачено відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію вчинене в особливий період у виді накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до ч.1 ст. 22 цього Закону громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Згідно ч. 3 ст. 22 вищевказаного Закону під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях;
резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин;
військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку;
військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів;
особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.
Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено та проводиться загальна мобілізація на території України.
Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України.
Відповідно до п. 40 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ № 560 від 16.05.2024 року під час вручення повістки здійснюється фото - і відеофіксація із застосуванням технічних приладів та засобів фото - та відеофіксації представником територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейським.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом норм частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
В матеріалах справи відсутні докази про те, що позивач ОСОБА_1 був повідомлений належним чином про необхідність прибуття 30.05.2025 року.
Крім того, в оскаржуваній постанові №2275 від 29.07.2025 року не встановлено факту належного повідомлення позивача про наявність повістки про прибуття на 30.05.2025 року о 14:00 годин до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення даних, як то передбачено п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого Постановою КМУ від 16.05.2024 року за №560.
Відповідно до п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого Постановою КМУ від 16.05.2024 року за №560, на особливий період - належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Таким чином, згідно вимог даного порядку у ІНФОРМАЦІЯ_3 не було підстав вважати, що ОСОБА_1 належним чином повідомлений про повістку, суд погоджується із доводами позовної заяви, що за таких обставин у відповідача не було підстав складати постанову про адміністративне правопорушення.
Судом встановлено, що з 30 травня по 4 червня 2025 року позивач ОСОБА_1 перебував на лікарняному у зв'язку з отриманою травмою, що підтверджується довідкою з електронної системи охорони здоров'я від 30.05.2025 р. №1111-К9М6-Х55К-56ТС.
Відповідно до п. 23, 24 Постанови КМУ №560 від 16.05.2024, хвороба є поважною причиною для неявки.
Судом встановлено, що одразу ж, після відновлення працездатності, 04 червня 2025 року, позивач ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується документом із системи «Резерв+» щодо проходження ВЛК 04.06.2025 року, що відповідає умовам пунктів 23, 24 Постанови КМУ від 16.05.2024 №560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», а тому його дії виключають склад адміністративного правопорушення за ч.3 ст.210 КУпАП.
Відповідно до пунктів 23, 24 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форми власності), визнаються: перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка). У разі неприбуття у строк, визначений у повістці, громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше ніж протягом трьох днів від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ), повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ) або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
Суд погоджується з доводами позивача ОСОБА_1 щодо невідповідності між правовою кваліфікацією дій особи, зазначеною в протоколі № 264 ВІД 29.07.2025 РОКУ та зазначеною в оскаржуваній постанові.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення № 264 від 29.07.2025 року ОСОБА_1 було притягнуто за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
Однак, у постанові про адміністративне правопорушення №2275 від тієї ж дати - 29.07.2025 року, всупереч змісту протоколу, зазначено, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, але далі в резолютивній частині постанови йдеться про визнання ОСОБА_1 винним вже за ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Дана суперечність між інкримінованою нормою в протоколі та застосованою нормою в постанові, свідчить про грубе порушення вимог ст. 256 КУпАП, яка вимагає зазначення точної кваліфікації правопорушення в протоколі; оскільки порушує основоположне право людини на захист.
Стаття 268 КУпАП гарантує особі право знати, в чому її обвинувачують, та давати пояснення щодо суті саме того правопорушення, яке їй інкримінується.
Стаття 278 КУпАП зобов'язує суб'єкта розгляду справи роз'яснити особі її права і надати можливість захисту від пред'явленого обвинувачення.
Стаття 283 КУпАП, яка передбачає, що у постанові повинні бути чітко зазначені обставини справи, докази, правова кваліфікація діяння відповідно до закону. Фактично, позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за іншу статтю, ніж та, що була зазначена у протоколі, без будь-якого обґрунтування зміни кваліфікації та без надання можливості реалізувати право на захист. Це позбавило позивача можливості ефективно захищатися (порушує право на захист) і є самостійною підставою для визнання постанови незаконною та її скасування.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
За вищевикладених обставин, суд зазначає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів правомірність винесення оскаржуваної постанови в справі про адміністративні правопорушення.
Суд також вважає, що відповідачем не доведено факту належного вручення позивачу повістки, мобілізаційного розпорядження, чи розпорядження під особистий підпис про необхідність явитися до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення військово-облікових даних та проходження військово-лікарської комісії, оскільки в матеріалах справи відсутні жодні документи та матеріали, які б могли бути визнані судом як належні та допустимі докази вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а сама постанова про накладення адміністративного стягнення є суперечливою щодо кваліфікації дій особи та не дає суду достатніх підстав зробити висновок про те, що позивач вчинив адміністративне правопорушення.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
За змістом ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Таким чином, з цієї правової норми вбачається, що законодавцем встановлено презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються - повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача - суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх.
Для вирішення питання правомірності притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до статті 210-1 КУпАП встановленню підлягають наступні обставини: чи вчинені особою відповідні дії (бездіяльність), що становлять об'єктивну сторону вказаного правопорушення та стали підставою для прийняття рішення про притягнення до адміністративної відповідальності.
Проте, посадова особа відповідача при розгляді справи про адміністративне правопорушення стосовно позивача не врахувала вимоги даної статті щодо встановлення всіх обставин, які мали значення для вирішення справи, зокрема дані про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, обставини, за яких було вчинено правопорушення, зокрема чи не було вчинено позивачем певні дії в умовах крайньої необхідності і чи наявний в діях позивача склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Із змісту рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 N 23-рп/2010 вбачається, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Відповідно до закріпленого у ст. 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 у справі N 463/1352/16-а вказав, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Тож, згідно з принципом презумпції невинуватості, який діє в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10.02.95 у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
На підставі статті 268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
При цьому, за правилами статті 277-2 КУпАП, повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи. Інші особи, які беруть участь у провадженні по справі про адміністративні правопорушення, повідомляються про день розгляду справи в той же строк.
Статтею 278 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Наявна у матеріалах справи копія оскаржуваної постанови та її зміст дають можливість стверджувати, що розгляд справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП проводився за відсутності позивача.
Вирішуючи питання наслідків розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату, Верховний Суд у постановах від 06.03.2018 року у справі N 522/20755/16-а, від 30.09.2019 у справі N 591/2794/17, від 06.02.2020 N 05/7145/16-а та від 21.05.2020 у справі N 286/4145/15-а дійшов такого висновку: "факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням установленої процедури.
Як наслідок, позивача ОСОБА_1 також було позбавлено прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу".
Процедурні порушення, зокрема, такі як розгляд справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату розгляду, є самостійними, безумовними підставами для скасування постанови про притягнення такої особи до відповідальності.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваженнями, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи. У пункті 21 рішення ЄСПЛ у справі "Надточій проти України" від 15.05.2008 (заява N 7460/03) зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Недотримання відповідачем приписів законодавства України про адміністративні правопорушення тягне недоведеність з боку суб'єкта владних повноважень правомірності оскаржуваної у цій справі постанови та є підставою для її скасування.
Відтак, оскаржувана постанова прийнята не у спосіб, який передбачений нормами КУпАП, оскільки має місце порушення норм процесуального права при її винесені, порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
В силу ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 280 КУпАП посадова особа, уповноважена розглядати адміністративну справу при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи з метою всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до ст. 251 Кодексу України про адміністративне правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення.
Таким чином, аналіз ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення свідчить, що протокол про адміністративне правопорушення є належним доказом того, що особою вчинено певне діяння, яке може бути кваліфіковано як адміністративне правопорушення.
У статті 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідач не вказав належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення посадова особа дотрималася вимог ст. 280 КУпАП та при розгляді справи про адміністративне правопорушення стосовно позивача врахувала вимоги щодо встановлення всіх обставин, які мали значення для вирішення справи.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а.
Також, у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 року , заява № 36673/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватись до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатись від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950 року) вбачається, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення.» Стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ і на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (Справа Лучанінова проти України (рішення від 09.06.2011 року, заява № 16347/02)).
Відповідно до ст. 288 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено: постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Відповідно до ст. 286 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної
відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами ііротягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1)залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2)скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий -: згляд до компетентного органу (посадової особи);
3)скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про ввзгіністративне правопорушення;
4)змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: посутність події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Суд також враховує позицію, вказану у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
З врахуванням досліджених в судовому засіданні доказів, суд не має підстав для висновку, що при притягненні позивача до адміністративної відповідальності відповідачем в повному обсязі були дотримані вищенаведені вимоги закону і під час цього були вжиті всі заходи щодо повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин, що мали значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин, факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є не доведеним.
Враховуючи всі наведені обставини, з огляду на відсутність належних та допустимих доказів щодо вчинення позивачем ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, вважаю, що відповідач протиправно притягнув позивача до адміністративної відповідальності, у зв'язку з чим оскаржувана постанова начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 полковника ОСОБА_3 № 2275 від 29.07.2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 - 1 КУпАП є незаконною та підлягає скасуванню, а провадження - закриттю.
Керуючись ст. ст. 7, 9, 210-1, 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. ст. 2, 5, 6, 8-10, 72, 77, 90, 122, 139, 161, 241-246, 250, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 (представник адвокат Калінніков М.О.) до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задоволити.
Скасувати постанову № 2275, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_2 29 липня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 17000 гривень, як незаконну, а провадження у справі закрити за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного судучерез Чортківський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано, а разі апеляційного оскарження рішення - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Суддя: /підпис/
Згідно з оригіналом:
Оригінал рішення знаходиться в матеріалах справи № 608/1749/25.
Рішення набрало законної сили " " __________________ року.
Суддя: Л. М. Запорожець
Копію рішення видано " " ________________ року.
Секретар: