Справа № 473/3845/25
"03" жовтня 2025 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючої - судді Булкат М.С.,
за участю: секретаря судового засідання Багрін І.А.
розглянувши у підготовчому засіданні в місті Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
29 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів в загальному розмірі 760 000 гривень.
Ухвалою суду від 30 липня 2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання.
20 серпня 2025 року засідання перенесено на 12 вересня 2025 року у зв'язку із неявкою сторін.
12 вересня 2025 року у справі проведено підготовче судове засідання, в яке сторони не з'явились. Від позивача надійшло клопотання про забезпечення позову та «Позовна заява про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів (Заява про збільшення позовних вимог)». В клопотанні про забезпечення позову було зазначено розгляд без участі позивача та його представника. Судом було розглянуто клопотання про забезпечення позову, про що постановлено ухвалу. Перенесено засідання на 03 жовтня 2025 року на 11:00.
03 жовтня 2025 року в справі проведено підготовче судове засідання, в яке не з'явилися представники сторін Тімохін О.І. (представник позивача) та Ліпатов С.В. (представник відповідача), розглянуто «Позовна заява про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів (Заява про збільшення позовних вимог)».
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частинами першою та четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 4, 5 частини другої статті 175 ЦПК України).
У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (частина шоста статті 175 ЦПК України).
Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18).
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У статті 49 ЦПК України унормовані процесуальні права та обов'язки сторін.
Так, відповідно до частин другої та третьої статті 49 ЦПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.
До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Справа розглядається в загальному провадженні. Тож правила подання відповідної заяви позивачем дотримано.
У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов'язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
При цьому при поданні такої заяви позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.
Позивач сплатив додатково судовий збір у розмірі 1 751 гривні 39 копійок, тож вимоги законодавства позивачем додержано.
Щодо правової природи та змісту «Позовна заява про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів (Заява про збільшення позовних вимог)».
У разі надходження до суду заяви, суд, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.
Оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.
Водночас як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви.
Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.
Звертаючись з «Позовна заява про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів (Заява про збільшення позовних вимог)», позивач посилається на обставини щодо отримання грошових коштів в межах укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу, які були в первісному позові. Крім того, позивач зазначає ч. 2 ст. 625 ЦК України, якою передбачено, що за порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18).
В межах заявлених вимог первісної позовної заяви позивачем обрано спосіб захисту своїх прав, підстави, які позивач, вочевидь, доводитиме, зокрема - отримання грошових коштів на виконання певного договору.
Натомість положення ч.2 ст. 625 ЦК України передбачають встановлені факти існування грошового зобов'язання та його просрочення. В такому випадку, за наявності цих встановлених фактів, на вимогу кредитора, боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Щодо посилань на правові позиції ВС. Положеннями частини 4 ст. 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Застосовуючи вказані висновки Верховного Суду при вирішенні питання про прийняття до розгляду заяви представника позивача про збільшення позовних вимог, суд вказує про таке. Верховний Суд у рішенні від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19, висловив позицію, згідно якої під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.
Верховний Суд також зазначив, що під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.
Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі №923/1061/18, від 19.12.2019 року у справі № 925/185/19, від 23.01.2020 року у справі № 925/186/19.
З урахуванням наведеного, суд виходить із того, що подання нових вимог під виглядом збільшення позовних вимог є недопустимим та не підлягає задоволенню, оскільки суперечить положенням процесуального законодавства та усталеній судовій практиці.
В даному випадку, зміст заяви - посилання на частину другу статті 625 ЦК України, вказує на релевантність правової позиції, сформованої у справі № 657/1024/16-ц, постанова ВП ВС від 24 квітня 2024 року. У справі № 657/1024/16-ц (постанова ВП ВС від 24 квітня 2024 року) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважав за необхідне відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульованого у постанові від 17 серпня 2021 року у справі № 910/19210/15, щодо можливості доповнення позовів про стягнення заборгованості вимогами про стягнення передбачених частиною другою статті 625 ЦК України 3 % процентів річних та інфляційних втрат.
Так, у справі, яка перебувала на розгляді Другої судової палати Касаційного цивільного суду, банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, посилаючись на вимоги статей 509, 526, 530, 543, 546, 459-553, 610, 612, 1049, 1050, 1054 ЦК України, просив суд стягнути заборгованість за процентами, пеню за прострочення погашення кредиту та несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом, а також штраф за невиконання умов договору іпотеки в частині страхування предмета іпотеки. Вказані вимоги були мотивовані порушенням умов договору, а також застосуванням правових наслідків у вигляді сплати неустойки за вказані порушення. Відповідач, заперечуючи проти позову наполягав, що заява про збільшення позовних вимог від 21 вересня 2020 року у цій частині є новим позовом.
Верховний Суд вказав, що помилкове об'єднання судом у цій справі вимог, які не пов'язані підставою виникнення та не співвідносяться між собою як основна та похідна вимоги у підготовчому засіданні та розгляд їх по суті з ухваленням рішення судом, не є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, виключний перелік яких визначений у частині першій статті 411 ЦПК України. Разом з тим, Верховний Суд вказав, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог банку про стягнення нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення суду, суди зазначили, що заява банку про збільшення позовних вимог від 21 вересня 2020 року, а саме про стягнення нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення суду, є новим позовом, і застосували позовну давність. ВП ВС не погодилась із мотивами застосування позовної давності. Однак погодилась, що це нові позовні вимоги. Вказані вимоги не заявлялись при поданні позову та мотивувалися іншими обставинами, зокрема рішенням суду.
ВП ВС вказала, що банк, посилаючись на вимоги частини другої статті 625 ЦК України, заявив нові позовні вимоги, додавши вимоги про стягнення нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 02 вересня 2010 року у справі № 2-472/10. Вказані вимоги не заявлялись при поданні позову та мотивувалися іншими обставинами, зокрема невиконанням рішенням суду. Тобто стягнення грошових коштів у позові, поданому у 2016 році, та у заяві про збільшення позовних вимог від 21 вересня 2020 року мають різні підстави виникнення вимог та подані докази, оскільки в позовній заяві банк просив стягнути заборгованість за невиконання умов кредитного договору, а в заяві про збільшення позовних вимог від 21 вересня 2020 року - заборгованість, нараховану відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, три проценти річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення суду.
Крім того, ВП ВС не вбачала у даному випадку відступу від правової позиції, що «позивач наділений правом змінити предмет або підставу позову при новому розгляді справи тільки в тому разі, якщо суд установить, що це необхідно для захисту прав позивача у зв'язку зі зміною фактичних обставин справи, а предмет чи підстава позову при первісному розгляді були недостатніми для такого належного захисту». Мотивуючи це наступним.
17 серпня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, переглядаючи судові рішення попередніх інстанцій щодо прийняття заяви ТОВ «Міжнародний аеропорт «Херсон» про уточнення (збільшення) позовних вимог, прийняв постанову, в якій дійшов висновку, що позивач наділений правом змінити предмет або підставу позову при новому розгляді справи тільки в тому разі, якщо суд установить, що це необхідно для захисту прав позивача у зв'язку зі зміною фактичних обставин справи, а предмет чи підстава позову при первісному розгляді були недостатніми для такого належного захисту. Натомість позивач у попередньому судовому засіданні подав заяву про збільшення позовних вимог щодо стягнення нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення суду, яка фактично є новим позовом, оскільки обґрунтована новими вимогами, які не заявлялися під час подачі позову, та спрямована на одночасну зміну підстав і предмета позову. З огляду на зазначене висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду сформульовано в постанові від 17 серпня 2021 року у справі № 910/19210/15 за інших обставин, які виникли під час нового розгляду справи та відрізняються від обставин справи № 657/1024/16-ц, яка передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, тому немає підстав для відступу від цього висновку.
У первісному позові позивач заявив вимогу про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, обґрунтовуючи її наявністю договірних зобов'язань між сторонами та фактом здійснення платежу. Посилаючись на правову позицію постанови ВП ВС від 24 квітня 2024 року, суд зазначає, що у випадку встановлення фактів укладення договору купівлі-продажу, його порушення, у позивача виникає підстава - звернення з позовом щодо сплати трьох процентів річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання зобов'язання згідно частини другої статті 625 ЦК України. В даному випадку предмет та підстави первісного позову про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів не відповідають предмету та підставам заяви про збільшення позовних вимог.
Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.
Звертаючись з «Позовна заява про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів (Заява про збільшення позовних вимог)», позивач посилається на обставини щодо отримання грошових коштів в межах договору купівлі-продажу транспортного засобу, які були в первісному позові. Крім того, позивач зазначає ч. 2 ст. 625 ЦК України, якою передбачено, що за порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Однак в межах заявлених вимог первісної позовної заяви та «Позовної заяви про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів (Заява про збільшення позовних вимог)», позивачем обрано спосіб захисту своїх прав, шляхом доведення факту отримання грошових коштів на виконання певного договору. Суд принагідно зазначає, що встановлення факту укладення договору не заявлено в межах позовних вимог.
Положення ч.2 ст. 625 ЦК України передбачають встановлені факти існування грошового зобов'язання та його просрочення. В такому випадку, за наявності цих встановлених фактів, на вимогу кредитора, боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
У даному випадку обставини, на які посилається позивач, не є встановленими належним чином, зокрема рішенням суду. Відповідно до положень процесуального законодавства, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає, яке саме її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, ким саме, а також формулює вимоги до відповідача з урахуванням обраного способу захисту. При цьому учасник справи вільний у розпорядженні своїми правами щодо предмета спору, проте така реалізація має здійснюватися у межах визначених процесуальним законом та з дотриманням принципів належного визначення предмета і підстав позову.
Керуючись правовою позицією, сформованою Великою Палатою Верховного Суду у справі № 657/1024/16-ц, постанова ВП ВС від 24 квітня 2024 року, суд звертає увагу, що стаття 188 ЦПК України містить правила об'єднання і роз'єднання позовів.
Згідно із частиною першою статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Однак таке об'єднання позовних вимог можливе саме в одній позовній заяві при зверненні з позовом до суду, а не шляхом подання нового самостійного позову з додатковими похідними вимогами після порушення провадження у справі для його спільного розгляду з первісним позовом.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що, оскільки положення частини третьої статті 49 ЦПК України виключають можливість одночасної зміни предмета і підстав позову, у разі подання позивачем заяви в підготовчому засіданні, спрямованої на таку одночасну зміну, суд зобов'язаний відмовити у прийнятті такої заяви та повернути її заявникові. Водночас позивач не позбавлений права звернутися до суду з новим позовом у порядку, передбаченому процесуальним законом.
Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що зі змісту поданої заяви про збільшення позовних вимог вбачається не їхнє збільшення в розумінні кількісного показника раніше заявленої вимоги, а фактична зміна як предмета, так і підстав позову. Зазначене ґрунтується на нових, судом не встановлених фактах, а також на іншому способі захисту порушеного права, ніж той, що був заявлений у первісному позові. Таким чином, представник позивача фактично заявив нові позовні вимоги, що суперечить вимогам чинного процесуального законодавства, а тому заява про збільшення позовних вимог не підлягає прийняттю.
Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення визначені нормами ст. 183 ЦПК України.
Частина 4 ст. 183 ЦПК України встановлює, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Враховуючи, що подана представником позивача заява про збільшення позовних вимог суперечить вимогам п. 2 ч. 2 та ч. 3 ст. 49 ЦПК України, тому суд вважає її необґрунтованою процесуально та застосовує до заяви наслідки передбачені ч. 4 ст. 183 ЦПК України у вигляді повернення її заявнику без розгляду.
Частина 2 ст. 258 ЦПК України встановлює, що процедурні питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.
Керуючись ст. ст. 49, 183, 258, 259, 260, 261 ЦПК України, суддя, -
постановив:
Заяву представника позивача від 12 вересня 2025 року про збільшення позовних вимог - повернути заявнику без розгляду.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду в 15-денний строк з моменту її проголошення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Суддя: М. С. Булкат