465/8686/24
2/465/52/25
Іменем України
(заочне)
30.09.2025 року м.Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Величка О.В.,
з участю секретаря судового засідання Венгринюк О.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Позивач звернувся до суду із позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за договором № 500823933 від 14.11.2019 року в розмірі 62 633 грн. 20 коп.
В обґрунтування своєї позиції зазначає, що 14.11.2019 року між АТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_1 укладено Договір у формі анкети - заяви № 500823933.
Відповідно до умов Договору кредитодавець зобов'язався надати позичальнику кредит у сумі 31 277,27 грн., а позичальник зобов'язався повернути використану суму в строк до 15.11.2026 р. та сплатити проценти за користування кредитними коштами в розмірі 23%.
Кредитодавець належним чином виконав свої зобов'язання за Договором, надавши позичальнику кредитні кошти в порядку, передбаченому умовами Договору, що підтверджується відповідними доказами, які додані до позовної заяви. Згідно з умовами Договору позичальник зобов'язаний у встановлений договором строк повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та пені (у разі наявності) та інші платежі, передбачені Договором. Незважаючи на це, відповідач не виконав свого обов'язку та припинив повертати наданий йому кредит в строки, передбачені Договором.
17.05.2021 року було укладено договір №2, відповідно до якого АТ "Альфа-Банк" відступило на користь ТОВ "Фінансова Компанія "Флексіс" права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №500823933.
18.05.2021 року було укладено договір №18-05/2021, відповідно до якого ТОВ "Фінансова Компанія "Флексіс" відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №500823933.
10.01.2023 року укладено договір №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №500823933.
Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» наділено правом вимоги до відповідача за договором №500823933.
Станом на день звернення до суду заборгованість за договором відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв'язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість.
Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №500823933 від 14.11.2019 року, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 62633,20 грн, з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 30648,85 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 19778,56 грн.; заборгованість за нарахованими процентами згідно Кредитного Договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 12205,79 грн.
Зважаючи на викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, а також витрати по сплаті судового збору та витрати, понесені на правову допомогу в розмірі 16 000 грн.
Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 10.02.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі.
У судове засідання представник позивача не з'явилася, у поданій позовній заяві просила справу розглядати у її відсутності, щодо винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, про час і місце їх проведень повідомлялася неодноразово належним чином. Причини неявки суду не повідомила, відзиву, заяв або клопотань від неї не надходило.
Позивачем подано позовну заяву до відповідача як такої, що проживає у АДРЕСА_1 . Водночас, як вбачається із відповіді ДМС України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 06.09.2023 року значиться знятою з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч.10 ст.187 ЦПК України, якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Також згідно з положеннями ч.9 ст.28 ЦПК України позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред'являтися, в тому числі за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.
Враховуючи, що останнім відомим зареєстрованим місцем проживання відповідача є адреса: АДРЕСА_1 , виклики відповідача в судові засідання здійснювалися за вказаною адресою. Окрім того, відповідач повідомлялася про час та місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Згідно з п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. З урахуванням наведеного вище та беручи до уваги положення п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України відповідач вважається належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи.
За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому, відповідно до частини четвертої названої статті Кодексу у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
З огляду на це та враховуючи одночасне існування умов, перелічених у частині першій статті 280 ЦПК України, визнавши достатніми наявні в справі матеріали для встановлення прав і взаємовідносин сторін, суд за згодою представника позивача, вважає за можливе розглянути справу за відсутності належно повідомленого про судове засідання відповідача з дотриманням встановлених законом вимог і постановити заочне рішення.
З'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
При цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 14.11.2019 року між АТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_1 укладено Договір у формі анкети - заяви № 500823933.
Відповідно до умов Договору кредитодавець зобов'язався надати позичальнику кредит у сумі 31 277.27 грн., а позичальник зобов'язався повернути використану суму в строк до 15.11.2026 р. та сплатити проценти за користування кредитними коштами в розмірі 23%, строк кредиту - 84 місяці.
Позичальник ОСОБА_1 власноруч підписала анкету-заяву, оферту та паспорт споживчого кредиту, в яких міститься інформація про розмір кредиту, строки користування кредитом, строк дії Договору, відсоткові ставки за користування кредитом, загальна вартість кредиту та всі інші платежі, пов'язані з виконанням цього Договору.
Кредитодавець належним чином виконав свої зобов'язання за Договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами Договору.
Відповідач свої зобов'язання за договором не виконала, заборгованість за договором не погашає, проценти за користування кредитними коштами не сплачує, у зв'язку з чим у відповідача утворилася заборгованість.
Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №500823933 від 14.11.2019 року, що підлягає стягненню з позичальника відповідно до розрахунку заборгованості, становить 62633,20 грн., з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 30648,85 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 19778,56 грн.; заборгованість за нарахованими процентами згідно Кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 12205,79 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 525 ЦК України).
Нормою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
Згідно частини першої статті 1048 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 1 ст. 1046 ЦК України).
В силу приписів статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом статей 525, 611, 612, 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 512 ЦК кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).
Згідно частини першої статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).
17.05.2021 року було укладено договір №2, відповідно до якого АТ "Альфа-Банк" відступило на користь ТОВ "Фінансова Компанія "Флексіс" права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №500823933.
18.05.2021 року було укладено договір №18-05/2021, відповідно до якого ТОВ "Фінансова Компанія "Флексіс" відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №500823933.
10.01.2023 року укладено договір №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №500823933.
Згідно статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, а якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, зокрема, у цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ч. 2 ст. 516 ЦК України). При цьому, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 525 ЦК України).
Тобто, за змістом цього положення несприятливі умови для нового кредитора пов'язуються із виконанням боржником обов'язку первісному кредитору, а не у звільненні останнього від такого обов'язку в цілому. Однак, відповідач не надав до суду доказів належного виконання ним свого обов'язку первісному кредитору чи наступним кредиторам у вказаному зобов'язанні відповідача.
В судовому засіданні було встановлено, що між сторонами виникли кредитні правовідносини на підставі кредитного договору № 500823933 від 14.11.2019 року.
Зазначеним договором визначені предмет, розмір кредиту, строки та умови повернення кредиту, розміри плати за користування кредитними коштами та інші умови правовідношення.
Відповідачем ОСОБА_1 були порушені зобов'язання стосовно своєчасного повернення сум отриманих кредитів, сплати нарахованих за користування кредитними коштами процентів, внаслідок чого відповідач має заборгованість за вказаними вище кредитними договорами у загальному розмірі 62 633 грн. 20 коп.
Беручи до уваги, що ТОВ «Коллект Центр», як новий кредитор, набуло права вимоги до відповідача ОСОБА_1 замість первісного кредитора за кредитним договором № 500823933 від 14.11.2019 року, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором підлягають задоволенню в повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за подання до суду позовної заяви сплачено 2422,40 грн. судового збору.
У зв'язку із задоволенням позову суд відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України присуджує з відповідача на користь позивача вказані судові витрати.
Щодо вимоги позивача про стягнення суми витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).
Вирішуючи питання про стягнення з позивача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Так, згідно ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.09 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
За змістом положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Так, на підтвердження аргументів про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу позивачем надано суду: договір про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01.07.2024 року, укладений між ТОВ «Коллект Центр» та АО «Лігал Ассістанс»; заявку про надання юридичної допомоги № 547 від 14.08.2024 року; витяг з акту № 3 про надання юридичної допомоги від 02.10.2024 року, відповідно до якого позивачу надана послуги із надання усної консультації, складання позовної заяви на загальну суму 16 000 грн.
З приводу наведеного приймається до уваги те, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
З огляду на наведене та приймаючи до уваги характер спірних правовідносин, складність справи, задоволення позовних вимог, співмірність понесених витрат із ціною позову, значення справи для позивача, вимоги розумності і справедливості, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача про стягнення судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, в розмірі 5000 грн. Зазначений розмір витрат на правову допомогу суд вважає належним та співмірним із характером правовідносин та складністю справи.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 509, 512, 514, 525, 526, 546, 549, 626, 628, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за Договором № 500823933 від 14.11.2019 року в розмірі 62 633 (шістдесят дві тисячі шістсот тридцять три) грн. 20 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» витрати зі сплати судового збору в сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» витрати на правову допомогу в розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», м. Київ, вул. Мечнікова, 3, офіс 306, код ЄДРПОУ - 44276926.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя Величко О.В.