Справа № 449/231/25
03.10.2025 м.Перемишляни
Перемишлянський районний суд Львівської області в складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
секретаря: ОСОБА_2 ,
з участю: прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого: ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого: адвоката ОСОБА_5 ,
потерпілого: ОСОБА_6 ,
адвоката потерпілого: ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Перемишляни обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному в ЄРДР за №12024141450000311 від 15.12.2024 р. щодо:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя с. Боршів Львівського району Львівської області, українця, гром. України, із середньо-спеціальною освітою, раніше не судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК України,
15 грудня 2024 року, близько 10 години 37 хвилин, ОСОБА_4 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись біля адміністративної будівлі приймального відділення Перемишлянської ЦРЛ, що за адресою м. Перемишляни, вул. Галицька, 12, Львівського району, Львівської області, діючи з прямим умислом, усвідомлючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи негативні наслідки і бажаючи їх настання, а також усвідомлюючи те, що перед ним знаходяться працівники правоохоронного органу, які одягнуті у поліцейську форму одягу, умисно наніс один удар кулаком правої руки в область обличчя інспектору СРПП відділення поліції № 2 Львівського РУП № 2 ГУНП у Львівській області лейтенанту поліції ОСОБА_6 , який ніс службу у складі наряду СРПП (позивний - «Аксіома-102») відділення поліції №2 Львівського РУП№2 ГУНП у Львівській області спільно з поліцейським СРПП відділення поліції №2 Львівського РУП№2 ГУНП у Львівській області сержантом поліції ОСОБА_8 , та діяли згідно ст.ст.18, 20 Закону України «Про Національну поліцію», у зв'язку з виконанням ним своїх службових обов'язків, чим умисно заподіяв тілесні ушкодження ОСОБА_6 .
Потерпілим ОСОБА_6 , заявлено цивільний позов, згідно якого просить стягнути з ОСОБА_4 на його користь завдану неправомірними діями обвинуваченого моральну шкоду у розмірі 50 000 грн., матеріальну шкоду, яка складається з понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, а також упущену (втрачену) вигоду (грошове забезпечення) на суму 4600 грн. Свої вимоги аргументує тим, що йому було завдано фізичного болю та страждання, яких він зазнав у зв'язку ушкодженням здоров'я та у душевних стражданнях, яких він, як правоохоронець зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою обвинуваченого, який сам, у минулому був правоохоронцем. В результаті протиправних дій обвинуваченого ОСОБА_4 він, як особа молодого віку отримав тілесні ушкодження наслідками яких було порушення нормальних життєвих зв'язків. Внаслідок отримання тілесних ушкоджень, він, як поліцейський досі відчуває почуття образи, досади, обурення поведінкою винуватця, як під час, так і після скоєння ОСОБА_4 злочину, не вжиття заходів надання ним першої медичної допомог та не принесення обвинуваченим жодного вибачення. Наслідки події, що сталася, потягли за собою нераціональне витрачання ним життєвого часу (на звернення за медичною допомогою), лікування до 3 тижнів, проведення службових розслідувань та інших правових заходів. Також було приниження його честі та гідності оскільки, він став об'єктом особливої непотрібної уваги серед знайомих громадян та колег по службі, що складає йому відповідні незручності в спілкуванні з оточуючими. Добровільно відшкодувати завдану ОСОБА_4 відмовляється. Крім цього вважає, що підлягає стягненню в якості відшкодування, витрати пов'язані з оплатним наданням правничої допомоги у сумі 10 000 грн. та втрачену (упущену) позивачем вигоду в сумі 4600 грн. (недоотримана сума грошової допомоги, щомісячна премія), яка виплачується працівникові поліції виключно за відпрацьовані дні. Він перебував до 21 дня на лікарняному, відповідно додаткових гарантованих сум виплат не отримував.
Свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.2 ст.345 КК України обвинувачений ОСОБА_4 визнав повністю, підтвердивши факт спричинення працівнику поліції ОСОБА_6 тілесних ушкоджень, вибачився у судовому засіданні перед ОСОБА_6 , у вчиненому розкаявся просив суд суворо його не карати. Цивільний позов визнав частково, згідний відшкодувати моральну шкоду у сумі 10 000 грн., проти задоволення матерільної шкоди заперечив, вважав її безпідставною, крім цього зазначив, що у матеріально шкоду не може бути включено витрати на правову допомогу.
Потерпілий ОСОБА_6 у судовому засіданні, пояснив, що 15 грудня 2024 року, близько 10 години він здійснював патрулювання, перебуваючи у м. Перемишляни у парку ім. Ковча, він помітив ОСОБА_4 , у якого була розстібнута куртка а надворі був мороз, він подумав, що ОСОБА_4 необхідна допомога, відповідно підійшов до нього, проте ОСОБА_4 наніс йому удар в обличчя, після цього він застосував силу до останнього, надів на нього кайданки і доставив до віділлення поліції. Цивільний позов просить задоволити, з мотивів наведених у позовній заяві.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 6 ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
В силу ч.1 ст.23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Відповідно до ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Крім повного визнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_4 , його вина у вчиненні інкримінованого злочину повністю та об'єктивно стверджується іншими зібраними по справі доказами, проте суд визнає недоцільним дослідження цих доказів стосовно фактичних обставин справи, оскільки цього не заперечують учасники судового розгляду і такі ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясував у обвинуваченого, а також інших учасників процесу, чи правильно вони розуміють зміст фактичних обставин справи, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позицій, а також роз'яснив обвинуваченому та іншим учасникам процесу, що вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи у апеляційному порядку.
Таким чином, оцінюючи в сукупності зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 у умисному заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, доведена повністю і його дії вірно кваліфіковано за ч.2 ст.345 КК України.
Відповідно до ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Відповідно до ч.2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003, за №7 «Про судову практику призначення судами кримінального покарання» суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Згідно копії паспорта, вимоги УІАП при ГУНП України у Львівській області, характеристики Перемишлянської міської ради Львівської області, відповіді Перемишлянської ЦРЛ, висновку судово-психіатричного експерта №181, встановлено, що ОСОБА_4 раніше не судимий, за місцем проживання скарг та зауважень з боку старостинського округу немає, страждає, виявляє психічні та поведінкові розлади, внаслідок вживання алкоголю, в період інкримінованих дій тяжким психічним розладом хронічного чи тимчасового характеру не страждав, за своїм психічним станом міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, за наркологічною та психіатричною допомогою не звертався.
Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, суд приймає до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії нетяжких злочинів. Пом'якшуючих його вину обставин суд враховує щире каяття, як обтяжуючу вину обставину суд враховує вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння. Тому суд вважає за необхідне призначити покарання у виді 2 років позбавлення волі із звільненням його від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік.
Згідно з ч.2 ст.127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно-небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Частиною першою статті 128 КПК України передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно-небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно із п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" № 6 від 27.03.92р., із подальшими змінами, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Пунктом 3 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Під способом захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у статті 16 Цивільного кодексу України.
За статті 16 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є відшкодування шкоди.
Відповідно до статті 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення (ст.1166 ЦК України), необхідними елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина.
Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, а саме в частині стягнення моральної шкоди то суд приходить до висновку, що сума у 10 000,00 грн., буде співрозмірною із завданою шкодою ОСОБА_6 обвинуваченим ОСОБА_4 .
Щодо матеріальної шкоди в частині упущеної (втраченої) вигоди (грошового забезпечення) на суму 4600 гривень, то така не підлягає до задоволення.
Згідно п.1 ч.1 ст.3 Наказу Міністерства Внутрішніх Справ “ Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських» - поліцейським, звільненим від виконання службових обов'язків на підставі документа, що засвідчує тимчасову непрацездатність, зберігається виплата грошового забезпечення, яке вони отримували на день, що передував звільненню від виконання службових обов'язків, з розрахунку посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії, але не більше ніж за чотири місяці, крім випадків, коли законодавством України передбачені більш тривалі строки перебування на лікуванні.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілий та його представник заявляли вимогу про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 10 000 грн.
За висновком, викладеним у п. 21 додаткової постанови ВП від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правову допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значення справи для сторони (постанова КЦС від 23.06.2022 у справі № 607/4341/20).
Обов'язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені у постановах ВС у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18, № 199/3939/18-ц, № 466/9758/16-ц, ВП у справі № 826/1216/16).
Чинне кримінальне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу, однак зобов'язує надати докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, у тому числі на правову допомогу, що входить до предмета доказування у кримінальному провадженні (ст. 91 КПК).
Оскільки потерпілим ОСОБА_6 до позовної заяви не надано жодних доказів на підтвердження понесення ним витрат на правову допомогу (договору про надання правової допомоги, розрахунок наданих послуг з їх детальним описом, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, а саме квитанції до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо), при матеріалах справи наявні лише ордер про надання правничої допомоги та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, відповідно дана вимога не підлягає до задоволенння.
Керуючись ст.ст. 368, 370, 373, 374 КПК України, суд -
Визнати винним ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.345 КК України і призначити йому покарання у виді 2 років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України - звільнити ОСОБА_4 від відбуття призначеного покарання з іспитовим строком на 1 рік.
На підставі ст.76 КК України зобов'язати ОСОБА_4 протягом іспитового строку періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Цивільний позов задоволити частково. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним. З інших підстав вирок може бути оскаржений до Львівського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя ОСОБА_1