Справа № 463/6793/25
Провадження № 2/463/2030/25
02 жовтня 2025 року місто Львів
Личаківський районний суд м. Львова в складі:
головуючої судді Ціпивко І.І.
з участю секретаря Метеллі Б.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
встановив:
Стислий виклад позицій сторін.
Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Оліярник Г.І. просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму матеріального збитку, що складає 18354,26 грн та судові витрати, що складаються з 968,96 грн судового збору та 4500,00 грн - витрат за виконання звіту про оцінку вартості відновлювального пошкодженого колісного транспортного засобу.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача покликався на те, що 01 травня 2025 року о 17 год. 05 хв. у м. Львові на вул. Медової Печери, 7 відповідач керуючи автомобілем марки «CHEVROLET AVEO» р.н. НОМЕР_1 , під час руху заднім ходом, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не переконався у безпечності маневру, внаслідок чого здійсним зіткнення з припаркованим автомобілем марки «PEUGЕOT 308» р.н. НОМЕР_2 та залишив місце пригоди та не повідомив органи поліції. В результаті ДТП транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень з матеріальними збитками, чим порушив вимоги п. 2.10а, 10.9 Правил дорожнього руху України. Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 09 травня 2025 року у справі №463/4244/25, що набрала законної сили, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень передбачених ст. ст. 122-4, 124 КУпАП та застосовано до нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400,00 грн в дохід держави.
В результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки «PEUGЕOT 308» р.н. НОМЕР_3 отримав механічні пошкодження.
Діями ОСОБА_2 було завдано майновий збиток власнику автомобіля марки «PEUGЕOT 308» р.н. НОМЕР_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ОСОБА_1 , внаслідок його пошкодження у ДТП 01.05.2025 року, з врахуванням його обстеження 07.07.2025 року, в цінах на дату обстеження, з врахуванням ПДВ на складові (запчастини) та матеріали у розмірі 18354,26 грн. (вісімнадцять тисяч триста п?ятдесят чотири грн. 26 коп.). Також позивач поніс витрати за виконання звіту про оцінку вартості відновлювального ремонту пошкодженого колісного транспортного засобу від 10.07.2025 року №ФД-00532 автомобіля марки «PEUGЕOT 308» р.н. НОМЕР_2 у розмірі 4500,00 грн. Таким чином загальна вартість майнової шкоди склала 18354,26 грн. (вісімнадцять тисяч триста п'ятдесят чотири грн. 26 коп.). Згідно з полісом обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №223070811 від 27.08.2024 року, транспортний засіб «PEUGEOT 308», державний номер НОМЕР_2 , був застрахований у СК «Оберіг». Отримання страхового відшкодування у СК «Оберіг» відповідно до зазначеного полісу є неможливим, оскільки відповідач не повідомив свою страхову компанію про настання страхового випадку (ДТП).
До сьогоднішнього дня ОСОБА_1 не отримав ніякого відшкодування зі сторони відповідача, оскільки останній уникає досудового врегулювання спору, а тому позивач був змушений звернутись до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Відповідач не скористався правом на подання відзиву.
Інших заяв по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст. 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.
Процесуальні рішення, постановлені по справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 липня 2025 року головуючим суддею у справі визначено суддю Ціпивко І.І. /а.с. 11/.
На запит суду щодо доступу до персональних даних відповідача отримано відповідь про зареєстроване місце проживання відповідача /а.с. 12/.
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 28.07.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження. Справу призначено до розгляду по суті на 14.08.2025 о 10:30 год. Роз'яснено сторонам їх процесуальні права щодо подачі відзиву та доказів у справі /а.с. 13/.
Розгляд справи по суті відбувся 02.10.2025 без участі сторін.
Заяви та клопотання сторін, узагальнення їх доводів та інші процесуальні дії у справі.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності. Також навів пояснення щодо обставин звернення, які відповідають обгрунтуванню поданого позову..
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, не заперечує проти проведення судом заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_2 подав клопотання про розгляд справи за його відсутності. В поданій заяві не заперечив обставин позову. Не оспорював розміру страхового відшкодування, проте заперечив проти стягнення витрат на проведення оцінки.
Відповідно до ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
У зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу в порядку ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд відповідно до вимог ч. 7 ст. 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов'язків.
Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
В будь-якому випадку право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів, якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх в апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.
Відтак суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю з наступних підстав.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 01 травня 2025 року о 17 год. 05 хв. у м. Львові на вул. Медової Печери, 7 відповідач керуючи автомобілем марки «CHEVROLET AVEO» р.н. НОМЕР_1 , під час руху заднім ходом, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не переконався у безпечності маневру, внаслідок чого здійсним зіткнення з припаркованим автомобілем марки «PEUGЕOT 308» р.н. НОМЕР_2 та залишив місце пригоди та не повідомив органи поліції. В результаті ДТП транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень з матеріальними збитками, чим порушив вимоги п. 2.10а, 10.9 Правил дорожнього руху України.
Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 09 травня 2025 року у справі №463/4244/25, що залишена без змін постановою Львівського апеляційного суду та набрала законної сили, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень передбачених ст. ст. 122-4, 124 КУпАП та застосовано до нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400,00 грн в дохід держави.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року в справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто - Холдинг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року в справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає, серед іншого, і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Так як обставини події встановлені і викладені у постанові Личаківського районного суду м. Львова від 09.09.2022 про визнання ОСОБА_3 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4, ст. 124 КУпАП, то така є обов'язковою та враховується судом при розгляді справи про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вказану постанову суду, однак лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, вина відповідача ОСОБА_2 у вчиненні ДТП встановлена та в порядку ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.
Також судом встановлено, що в результаті даної ДТП, що сталася з вини водія ОСОБА_2 , був пошкоджений автомобіль марки «PEUGЕOT 308» р.н. НОМЕР_2 та, що належить ОСОБА_1 .
Судом встановлено, що діями ОСОБА_2 було завдано майновий збиток власнику автомобіля марки «PEUGЕOT 308» р.н. НОМЕР_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ОСОБА_1 , внаслідок його пошкодження у ДТП 01.05.2025 року, з врахуванням його обстеження 07.07.2025 року, в цінах на дату обстеження, з врахуванням ПДВ на складові (запчастини) та матеріали у розмірі 18354,26 грн. (вісімнадцять тисяч триста п?ятдесят чотири грн. 26 коп.).
Згідно з полісом обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №223070811 від 27.08.2024 року, транспортний засіб «PEUGEOT 308», державний номер НОМЕР_2 , був застрахований у СК «Оберіг».
Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність транспортного засобу ««CHEVROLET AVEO» р.н. НОМЕР_1 , на момент ДТП не була забезпечена договором ОСЦПВВНТЗ (згідно відкритих відомостей МТСБУ).
Оскільки на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована, позивач вважає, що у відповідача виникло зобов'язання перед позивачем відшкодувати завданні збитки в межах вартості відновлювального ремонту потерпілому. У зв'язку із цим саме відповідач повинен нести відповідальність за завдану шкоду.
Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з відшкодуванням позивачем шкоди, завданої відповідачем.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Правовідносини, які виникли в даному випадку між сторонами регулюються нормами ЦК України, та спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
З огляду на зазначені положення статті 509 та з урахуванням приписів статей 11, 22, 23, 599, 1166-1168 ЦК України факт завдання фізичній особі шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті1187 ЦК України).
Разом із тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 01липня 2004 року №1961-IV«Про обов'язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон № 1961-IV).
Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до статті 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті14 ЦК України).
Відповідно до статті 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Згідно з частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.
З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.
Відтак відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2021 року (справа № 147/66/17) відійшла від правових позицій попередніх висновків Верховного Суду в зазначеній категорії справ, враховуючи рекомендації Консультативної ради Європейських суддів, прописаних у Висновку № 11(2008) про якість судових рішень (пункт 49), зазначено, що судді повинні послідовно застосовувати закон.
Водночас, під час розгляду справи про адміністративні правопорушення відносно Відповідача, також було встановлено, що у нього як на момент ДТП так і на момент складання матеріалів про адміністративне правопорушення, відсутній поліс обов'язкового страхування власників наземних транспортних засобів.
Згідно з полісом обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №223070811 від 27.08.2024 року, транспортний засіб «PEUGEOT 308», державний номер НОМЕР_2 , був застрахований у СК «Оберіг».
Судом встановлено, що діями ОСОБА_2 було завдано майновий збиток власнику автомобіля марки «PEUGЕOT 308» р.н. НОМЕР_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ОСОБА_1 , внаслідок його пошкодження у ДТП 01.05.2025 року, з врахуванням його обстеження 07.07.2025 року, в цінах на дату обстеження, з врахуванням ПДВ на складові (запчастини) та матеріали у розмірі 18354,26 грн. (вісімнадцять тисяч триста п?ятдесят чотири грн. 26 коп.)., які і мають бути відшкодовані.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2ст. 1166 ЦК Українимайнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
При цьому, пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз'яснено судам, що обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Це означає, що у справах, що стосуються відшкодування шкоди, завданої внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (внаслідок ДТП), обов'язок відшкодування шкоди виникає за наявності наступних умов: 1) дії завдавача шкоди були неправомірними; 2) між діями завдавача шкоди та шкодою є безпосередній причинний зв'язок.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2ст. 1187 ЦК України).
Частиною 1статті 1187 ЦК Українивизначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5ст. 1187 ЦК України).
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей1166,1187 ЦКшкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина другастатті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у і тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ятастатті 1187 ЦК, пункт 1: частини другоїстатті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що і відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 6 зазначеної постанови Пленуму, особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Зобов'язання із заподіяння шкоди (деліктні зобов'язання) це зобов'язання, які виникають внаслідок порушення майнових чи особистих немайнових прав абсолютного характеру і мета яких забезпечити поновлення прав потерпілого за рахунок заподіювача шкоди або особи, відповідальної за шкоду.
Законодавство в деліктних правовідносинах передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Враховуючи, що постановою Личаківського районного суду м. Львова від 09 травня 2025 року у справі №463/4244/25, що залишена без змін постановою Львівського апеляційного суду та набрала законної сили, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень передбачених ст. ст. 122-4, 124 КУпАП та застосовано до нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400,00 грн в дохід держави суд приходить до висновку, що відповідач має відповідати за шкоду, спричинену внаслідок ДТП.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.
В п. 27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов'язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов'язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.
Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними і такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.
Щодо судових витрат.
Крім того, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Так, понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, а саме: сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн та витрати на проведення звіту про оцінку вартості відновлювального ремонту пошкодженого колісного транспортного засобу від 10.07.2025 року №ФД-00532 в сумі 4500,00 гривень підлягає стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. 10, 12, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) суму матеріального збитку, що складає 18354,26 грн. (вісімнадцять тисяч триста п'ятдесят чотири грн. 26 коп.); 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім грн 96 коп.) судового збору та 4500,00 грн (чотири тисячі п'ятсот грн 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 02 жовтня 2025 року.
Суддя І.І. Ціпивко