Справа № 463/6005/25
Провадження № 2/463/1861/25
02 жовтня 2025 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:
головуючого-судді - Грицка Р.Р.,
з участю секретаря судового засідання - Романської І.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання цивільну справу за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води,
позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за послуги з постачання гарячої води, витрат на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання у розмірі 14022,14 гривень за період з 01.08.2023 року по 01.06.2025 року, а також 780,26 гривень інфляційних втрат, 164,45 гривень 3% річних та 451,27 гривень пені, нарахованих на суму заборгованості.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що між сторонами з 01.07.2014 року існували фактичні договірні правовідносини, передбачені ст.11 ЦК України з приводу надання послуг у сфері централізованого постачання гарячої води, шляхом відкриття особового рахунку за № НОМЕР_1 для проведення розрахунків. З 01.12.2021 року між сторонами укладено типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання гарячої води. Позивач надає послуги з постачання гарячої води у багатоквартирний житловий будинок з інженерним обладнанням та приладами централізованого обладнання, за адресою: АДРЕСА_1 , в якому знаходиться квартира АДРЕСА_2 . Нарахування кількості та вартості наданих послуг з постачання гарячої води за даною адресою проводилися згідно показів загальнобудинкового приладу обліку гарячої води, Правил надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1182 - в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1023, та відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315. У відповідності до п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у встановлені договором або законом строки. Згідно з п.32 договору розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установленому договором строки. Однак, передбачених нормами обов'язків відповідач не виконує, внаслідок чого заборгувала позивачу за надані послуги з постачання гарячої води за період з 01.08.2023 року по 01.06.2025 року суму у розмірі 14022,14 гривень. Вказує, що через неправомірні дії відповідача, а саме несвоєчасну оплату за надані послуги, ЛМКП «Львівтеплоенерго» не може забезпечити своєчасну сплату податків, внесків до пенсійного фонду, виплату заробітної плати працівникам, а також має заборгованість перед іншими підприємствами. Враховуючи наведене, просить позовні вимоги задовольнити.
01 жовтня 2025 року представником відповідача - адвокатом Жукровським Я.І. подано відзив на позовну заяву та клопотання про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Водночас, вказані відзив та клопотання суд не приймає до уваги, оскільки такі подані з порушенням вимог ч.7 ст.178, ч.7 ст.279 ЦПК Україні, тобто поза строком встановленим судом. Крім того, представником відповідача не заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку для подання відзиву.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.1 ст.49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.
Одним із таких прав відповідача є право подати відзив на позов у строки, встановлені цим Кодексом.
Згідно вимог ч.7 ст.178 ЦПК Україні відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч.ч.5, 7 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
В ухвалі про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 02.07.2025 року, суд встановив для відповідача п'ятнадцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та роз'яснив право у цей же строк подати клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не отримала копії ухвали про відкриття провадження у справі та позовної заяви з додатками, поштове відправлення повернуто з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Разом з тим, у зв'язку із вступом у справу представника відповідача - адвоката Жукровського Я.І., останній 09.09.2025 року на підставі відповідного клопотання був ознайомлений з матеріалами справи в приміщенні суду, що підтверджується відповідною розпискою. Отже, саме з цього часу відповідачу почав рахуватись строк для подання відзиву та відповідного клопотання, який сплив 24.09.2025 року. Разом з тим, представник відповідача подав такі 01.10.2025 року, тобто поза межами строку встановленого судом. Клопотання про поновлення процесуального строку не заявляв.
Отже, на переконання суду, семиденний пропуск строку на подання доказів, відзиву та клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін) є співмірним з таким наслідком, як розгляд позовної заяви без урахування позиції відповідача. Тому суд відмовляє у прийняття відзиву на позовну заяву.
Інших заяв по суті справи, виключно в яких в силу вимог ч.1 ст.174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору не надходило.
Позовна заява поступила до суду 01.07.2025 року.
Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 02.07.2025 року, прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено таку до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання за наявними у ній матеріалами. Визначено сторонам строк та черговість подання заяв по суті справи.
Разом з ухвалою про відкриття провадження суд надіслав сторонам інформаційне повідомлення про права та обов'язки.
Ухвалами суду від 22.07.2025 року та 09.09.2025 року, розгляд справи було відкладено у зв'язку із поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про неможливість вручення відповідачу ОСОБА_1 поштового відправлення та за клопотанням представника відповідача.
Суд у відповідності до вимог ч.5 ст.12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Разом з тим, у відповідності до вимог ч.7 ст.81 ЦПК України суд розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов'язків.
Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів, якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч.3 ст.367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст.264 ЦПК України, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що між ЛМКП «Львівтеплоенерго» та ОСОБА_1 існують фактичні договірні правовідносини, передбачені ст.11 ЦК України з приводу надання послуг у сфері теплопостачання, шляхом відкриття особового рахунку № НОМЕР_1 для проведення розрахунків (а.с.9).
Позивачем ЛМКП «Львівтеплоенерго» укладено та оприлюднено типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання гарячої води від 01.12.2021 року. Отже, ЛМКП «Львівтеплоенерго» будучи наділеним повноваженнями виконавця послуг за договором приєднання про надання послуг, надавало послуги з централізованого постачання гарячої води (а.с.6-8).
Квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , належить на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 4030006256 від 08.11.2024 року (а.с.9).
Таким чином, судом встановлено, що відповідач користується послугами, які надаються ЛМКП «Львівтеплоенерго».
Відповідно до розрахунку заборгованості, заборгованість відповідача за надані послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01.08.2023 року по 01.06.2025 року становить 14022,14 гривень (а.с.9-10).
Згідно розрахунку штрафних санкцій нарахованих на суму заборгованості від 24.06.2025 року, розмір інфляційних втрат становить 780,26 гривень, 3% річних - 164,45 гривень, пеня - 451,27 гривень (а.с.11).
Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 17.02.2025 року, скасовано судовий наказ, виданий за заявою ЛМКП «Львівтеплоенерго» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги (а.с.12).
Згідно з ч.1 ст.4, ч.1 ст.5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За положеннями частини першої ст.13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до Закону України «Про теплопостачання» Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» є теплопостачальною організацією - суб'єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Згідно зі ст.19 Закону України «Про теплопостачання» споживач або суб'єкт теплопостачання має право вибирати (змінювати) теплопостачальну організацію, якщо це технічно можливо. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Згідно з ч.6 ст.25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
Питання надання житлово-комунальних послуг регулюються спеціальним законодавством, чинним на час виникнення спірних правовідносин, а саме: Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (Закон України № 1875-ІV), Закону України «Про теплопостачання» та постановою Кабінету Міністрів України № 830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії» від 21.08.2019 року (далі - Правила).
Відповідно до статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належить: 1) житлові послуги - послуги з управління багатоквартирним будинком, що включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Хоч у частині першій статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні» обов'язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Наведеними положеннями закону передбачено, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець комунальної послуги зобов'язаний готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.
Відповідно до п.п.35, 36, 37 постанови Кабінету Міністрів України № 830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії» від 21.08.2019 року розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць. Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиту послугу), якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів. Споживач здійснює оплату спожитої послуги щомісяця в порядку та строки, визначені договором. Споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення відповідного договору. Споживач не звільняється від оплати послуги за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (на іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб.
Частиною 6 ст.10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» передбачено, що обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється відповідно до правил, встановлених цією статтею, також на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання.
Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року № 315 затверджено Методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг (далі Методика).
Пунктами 5, 7-8 розділу V Методики передбачено, що у разі відсутності у виконавця розподілу комунальних послуг даних щодо трубопроводів внутрішньобудинкової системи ГВП, обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи ГВП (Qгвпф.с), за наявності циркуляції, може бути визначений спрощено - як частка від обсягу теплової енергії, витраченої на приготування гарячої води (Qгвпприг), спожитої будівлею/будинком Qгвпф.с = 20%.
За рішенням співвласників будівлі/будинку для визначення обсягу споживання теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи ГВП застосовуються результати енергетичного аудиту. Про таке рішення співвласники будівлі/будинку письмово повідомляють виконавця розподілу комунальної послуги.
Обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи ГВП (Qгвпф.с), розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень у будівлі/будинку (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) незалежно від обсягу спожитої гарячої води у кожному розрахунковому періоді в опалювальний та міжопалювальний період пропорційно до загальних/опалюваних площ/об'ємів їх житлових/нежитлових приміщень.
Статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладення договору з теплопостачання організацією на постачання теплової енергії.
Абзацом 1 пунктом 5 Індустріального Договору «Про надання послуг з постачання гарячої води Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» від 01 грудня 2021 року передбачено, що виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу та відшкодовувати витрати теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Згідно зі ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Обов'язок власника квартири укласти договір на надання житлово-комунальних послуг та оплачувати надані послуги передбачено також пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року № 572.
А відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Відповідна правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц (провадження № 61-11107св18).
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживач зобов'язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
В цілому об'єктом теплопостачання є багатоквартирний будинок, в який надходить гаряча вода для забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання усіх приміщень будинку: і житлових, і нежитлових. Гаряча вода поширюється всередині будинку від усіх елементів системи гарячого водопостачання, від кожної її ділянки, і поширюється по всіх приміщеннях, незалежно від наявності або відсутності в конкретному приміщенні окремих елементів системи гарячого постачання води. Теплоносій на вказаний будинок подається у повному обсязі для забезпечення функціонування системи як в житлових, так і в нежитлових приміщеннях будинку. Відсутність окремих елементів системи гарячого водопостачання в приміщенні не свідчить про те, що гаряча вода не споживається. Вказане приміщення не підпадає під термін неопалюване приміщення.
Проте, як і в попередньому випадку відповідачем не надано доказів відсутності у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання.
Втрати теплової енергії на ділянці мережі від межі розподілу до місця установки опалювальних приладів відноситься до втрат абонента (споживача). Тому, співвласники квартир повинні брати участь у витратах на утримання будинку пропорційно займаній площі житла, а відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання не є підставою для звільнення мешканців від такої участі.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі № 311/3489/18.
Власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками усіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку та прибудинкових територій відповідно до своєї частки у майні будинку. Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення і гарячого водопостачання належать до інженерного обладнання житлового будинку і є його невід'ємною частиною. Таким чином, співвласники багатоквартирного будинку зобов'язанні брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку пропорційно своїй частці спільного майна у будинку.
Тобто, усі співвласники багатоквартирного будинку зобов'язані проводити оплату за загально будинкові потреби на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання пропорційно своїй частці спільного майна у будинку.
Власність, відповідно до частини четвертої статті 319 ЦК України, зобов'язує; зокрема, за статтею 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим, відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, встановлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом.
За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Отже, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого у національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Таким чином, за відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг, боржник несе відповідальність, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України.
Розрахунком позивача підтверджена заборгованість по оплаті послуг, яка становить 14022,14 гривень за період з 01.08.2023 року по 01.06.2025 року, а також 780,26 гривень інфляційних втрат, 164,45 гривень 3% річних та 451,27 гривень пені, нарахованих на суму заборгованості (а.с.9-11).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач отримувала надані послуги з постачання гарячої води для забезпечення функціонування внутрішьнобудинкової системи гарячого водопостачання, проте своїх обов'язків щодо повної та своєчасної оплати отриманих послуг не виконувала та не сплачувала їх рахунки.
Відповідно до частин першої та другої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Аналіз положень статті 614 ЦК України дає підстави для висновку про те, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, ЦК України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року по справі № 717/1323/16-ц (провадження №61-22244св18).
Проте, відповідач не довела належними та допустимими доказами відсутності своєї вини у порушенні зобов'язання з оплати вартості послуг з постачання гарячої води, наданих позивачем за адресою: АДРЕСА_3 .
Разом з тим, заперечень чи спростувань (у формі відповідних розрахунків) розрахунку заборгованості відповідач не подала, іншого розрахунку суду не представлено, як і не доведено те, що невиконання зобов'язань по сплаті вартості отриманих послуг сталося не з її вини.
Натомість оцінюючи подані позивачем розрахунки заборгованості з точки зору допустимості та належності, суд враховує, що такі було належним чином обґрунтовано та мотивовано. У свою чергу, в процесі розгляду справи не здобуто жодних доказів, які ставлять під сумнів математичні розрахунки наведені позивачем.
Суд звертає увагу на ту обставину, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 4030006256 від 08.11.2024 року, відповідач ОСОБА_1 набула у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , 29.09.2023 року. Проте, заборгованість згідно вимог позову становить за період з 01.08.2023 року по 01.06.2025 року, тобто можна прийти до висновку, що борг за період з 01.08.2023 року по 28.09.2023 року, відповідачу фактично не належав, проте перевірити ці обставини суд позбавлений можливості.
Новий власник майна не зобов'язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд встановить, що він не брав на себе обов'язку з їх сплати. Договори про надання послуг не обтяжують майно, тому за відсутності відповідної умови в договорі про відчуження нерухомого майна вимоги до нового власника про стягнення заборгованості за отриманими комунальними послугами попереднього власника є безпідставними.
Подібні за змістом правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 200/14925/15-ц (провадження № 61-13874св18), від 26 січня 2022 року у справі № 201/11406/20 (провадження № 61-18079св21), від 12 жовтня 2022 року у справі № 312/44/20 (провадження № 61-13033св20), від 15 березня 2023 року у справі № 176/552/22 (провадження № 61-12657 св22).
При цьому, у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19 (провадження № 61-3604св20) зроблено висновок про те, що діючим законодавством не передбачено обов'язку покупця квартири сплачувати борги попередніх власників (наймачів) квартири за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо не оговорено в договорі купівлі-продажу.
У зв'язку із тим, що договір-купівлі продажу сторонами не надано, суд позбавлений можливості його дослідити на предмет наявності чи відсутності в ньому відповідної вимоги.
Оскільки позивач, як виконавець послуг, забезпечив надання споживачу відповідних послуг, а саме надавав послугу з постачання гарячої води для забезпечення функціонування внутрішьнобудинкової системи гарячого водопостачання за адресою: АДРЕСА_3 , відповідач її споживала, від отримання не відмовлялася, тобто, між сторонами встановлені фактичні договірні відносини на тих умовах, за яких надаються ці послуги, та те, що відповідач не надала належних доказів неправильності проведених позивачем розрахунків існуючої заборгованості за надані послуги, слід дійти висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача.
Станом на 02.10.2025 року у суду відсутні відомості про погашення відповідачем заборгованості перед позивачем.
Згідно зі ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до приписів ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відповідач, отримавши за спірний період послуги з централізованого постачання гарячої води належної якості, зобов'язана була оплатити їх вартість у повному розмірі, розрахованому на підставі діючих тарифів. А тому, позовні вимоги є підставними та підлягають до задоволення шляхом стягнення з відповідача заборгованості у вказаному розмірі.
У відповідності до вимог статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 3028,0 гривень.
Керуючись ст.ст.76, 81, 82, 83, 89, 95, 141, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,-
позов Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» заборгованість за послуги з постачання гарячої води за період з 01.08.2023 року по 01.06.2025 року у розмірі 14022,14 гривень (чотирнадцять тисяч двадцять дві гривні 14 копійок), а також 780,26 гривень інфляційних втрат, 164,45 гривень 3% річних та 451,27 гривень пені, нарахованих на суму заборгованості.
Стягнути з ОСОБА_1 користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» судовий збір у розмірі 3028,0 гривень.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплонерго», місцезнаходження: 79040, м.Львів, вул.Данила Апостола,1, код ЄДРПОУ 0556460.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Суддя Грицко Р.Р.