Справа № 442/7559/25
Провадження № 2/442/2273/2025
"03" жовтня 2025 р. м. Дрогобич
Суддя Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області Курус Р.І., перевіривши додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 ЦПК України при пред'явленні позовної заяви ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник - адвокат Сащук Мар'ян Михайлович, до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
02.10.2025 до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області надійшла ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник - адвоката Сащук Мар'ян Михайлович, до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Зазначена позовна заява повинна бути залишена без руху, оскільки не відповідає вимогам, викладеним у ст. ст. 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ст. 28 ч. 2 та ч. 9 чинного ЦПК України, позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
Позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).
Відповідно до норми ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Зі змісту ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибірмісця проживання в Україні» вбачається, що місце перебування це житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги. Місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Проте, позивачем належним чином не зазначено місця проживання відповідача.
З позовної заяви вбачається, що відповідач є громадянином Греції (про що свідчить свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 ), однак позивач стверджує, що останнє його відоме місце проживання в Україні є АДРЕСА_1 , хоча жодних даних на підтвердження такої обставини суду не надає (на виконання вимог ч. 1 ст. 27 ЦПК України), тому неможливо встановити, чи дана справа справді підсудна Дрогобицькому міськрайонному суду Львівської області.
Пунктом 58-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання» від 25 квітня 2018 року № 322 передбачено, що іноземець або особа без громадянства, які отримали посвідку вперше чи мають посвідку, зобов'язані здійснити декларування/реєстрацію свого місця проживання в порядку, встановленому Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
За змістом статті 3 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 05 листопада 2021 року, декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється, серед іншого, з метою ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою.
Відповідно до частин 1, 5, 6 ст. 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні.
Іноземець, особа без громадянства зобов'язані задекларувати або зареєструвати своє місце проживання та місце проживання дітей віком до 14 років (у тому числі новонароджених дітей), батьками або іншими законними представниками яких вони є, протягом 30 календарних днів з дня отримання посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, або після зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання.
Реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за заявою такої особи, поданою в паперовій формі до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг, за адресою житла будь-якої форми власності.
Позивачем не надано документів на підтвердження зареєстрованого місця проживання відповідача, як громадянина іншої держави. Відомості щодо спільного проживання подружжя на території України в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до отриманої судом відповіді №1851296 від 03.10.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру відомості про особу відповідача в реєстрі не знайдено.
Разом з цим, суд звертає увагу позивача, що порядок розірвання шлюбу, укладеного між громадянином України та іноземцем, має ряд особливостей. Основним у цьому питанні є визначення закону, відповідно до якого буде проводитися розірвання шлюбу.
Згідно зі ст. 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє в даний час щодо правових наслідків шлюбу.
Відповідно до ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а при його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання (за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання в цій державі). При відсутності спільного місця проживання - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 ВСУ, позов про розірвання шлюбу з особою, яка не має в Україні місця проживання або місце проживання якої невідоме, може пред'являтися за місцем знаходження майна відповідача, або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а у випадку, коли з позивачем проживають його малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача - за місцем проживання позивача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за місцем проживання будь-кого з них. У разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами.
Приписами ст. 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч.1 ст.76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у ст.77 цього Закону (виключна підсудність, яка на спори про розірвання шлюбу не розповсюджується).
Будь-яких доказів спільного проживання сторін на території України, наявності або відсутності угоди, згідно якої сторони передбачили підсудність справи про розірвання шлюбу судам України або іноземним судам, наявності у відповідача майна на території України, належне зазначення останнього місця проживання відповідача (з відповідним підтвердженням), позивачем не надано.
За таких обставин, відсутність вказаних вище даних унеможливлює зробити висновок про підсудність позовної заяви Дрогобицькому міськрайонному суду Львівської області.
Таким чином, необхідне звернути увагу позивача на необхідність зазначення в позовній заяві підстав звернення саме до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з позовом про розірвання шлюбу з іноземним елементом, та за наявності підстав, передбачених ст. ст. 27, 28 ЦПК України, надати докази на їх підтвердження.
Також зі змісту позову не можливо визначити чи володіє відповідач мовою, на якій буде здійснювати судочинство у даній справі.
Відповідно до п. 2.3 розділу ІІ Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України 27 червня 2008 року № 1092/5/54і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.07.2008року за № 573/15264, доручення та документи, що до нього додаються, складаються мовою, передбаченою відповідним міжнародним договором України. Якщо доручення чи документи, що до нього додаються, складено українською мовою, слід додавати завірений переклад на мову запитуваної держави або на іншу мову, передбачену міжнародним договором України. Документи, що підлягають врученню згідно з дорученням суду України, складаються мовою запитуваної держави чи іншою мовою, передбаченою міжнародним договором України, або супроводжуються завіреним перекладом на таку мову.
Переклад здійснюється фахівцем, запрошеним до відповідного суду України згідно зі ст.75 ЦПК України або засвідчується уповноваженим перекладачем, або нотаріально.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Враховуючи вищевикладене, приходжу до висновку, що позовну заяву слід залишити без руху, встановивши позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання до суду копії позовної заяви для відповідача, а також інших документів, які нею будуть використовуватися в якості доказів із завіреним перекладом на офіційну мову запитуваної сторони (в двох примірниках).
Відповідно до ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
При цьому враховую правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2019 (провадження № 11-490сап19), згідно з яким відкриття провадження у справі за заявою, яка не відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства, є свідченням надання заявнику привілеїв, не передбачених законом.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 177, 185, 258-261, 353 ЦПК України,
Позовну заяву ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник - адвокат Сащук Мар'ян Михайлович, до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без руху.
Запропонувати позивачеві в десятиденний строк з дня отримання копії ухвали усунути вказані недолікиу визначений в ухвалі спосіб.
Роз'яснити позивачу, що у разі невиконання вимог даної ухвали у вказаний строк, позовна заява вважатиметься неподаною і буде повернута.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Суддя Курус Р.І.