308/13623/25
01 жовтня 2025 року м. Ужгород
Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Іванов А.П., розглянувши матеріали справи, які надійшли з ВП №1 Ужгородського районного управління поліції ГУНП в Закарпатській області про притягнення до адміністративної відповідальності громадянки України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканки АДРЕСА_1 за ч. 1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
встановив:
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №767651 від 07.09.2025 з'ясовано, що 07.09.2025 близько 14 год. 00 хв. ОСОБА_1 залишила без нагляду дорослого свого неповнолітнього сина - ОСОБА_2 , 2012 р.н., який пішов до закинутої будівлі, де залишив без нагляду свій електросамокат, і забув про нього. Вказані дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 1 ст. 184 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_1 повідомила, що її син залишив в траві біля закинутої будівлі електросамокат, а коли повернувся - його там не було, тому зателефонував на 102, повідомивши про крадіжку.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення особи, яка притягається до відповідальності, суд приходить до наступних висновків.
Диспозиція ч. 1 ст. 184 КУпАП визначає склад адміністративного правопорушення, яке полягає в ухиленні батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Однак матеріали, які надійшли до суду не містять жодного доказу, в розумінні ст. 251 КУпАП, які б підтверджували винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, а саме невиконання нею обов'язків по забезпеченню необхідних умов життя, освіти та виховання малолітнього сина.
Частиною 1 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 №789 встановлено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (ч.2 ст.27 Конвенції ООН).
Обов'язок батьків щодо виховання та розвитку дитини закріплений уст.150 Сімейного кодексу України. До кола обов'язків батьків входить турбота про здоров'я, фізичний, психічний і моральний розвиток дитини.
У розумінні положень ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.
Відповідно до ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Згідно з ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних, історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Таким чином, ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, передбачає бездіяльність, внаслідок якої обов'язки по вихованню виконуються неякісно та не в повному обсязі. Таке ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов'язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання, навчання неповнолітніх дітей: залишення впродовж тривалого строку дитини без будь-якого нагляду, ухилення від виховання дітей (у тому числі незабезпечення відвідування ними школи, контролю за дозвіллям), незабезпечення безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці, невжиття заходів щодо їх лікування, безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності, штучне створення незадовільних побутових умов, тощо.
Статтею 150 Сімейного кодексу України визначено обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини: Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Неналежне виконання обов'язків щодо виховання дітей означає бездіяльність, в результаті якої обов'язки по вихованню виконуються неякісно, не в повному обсязі. Таке ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов'язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання та навчання неповнолітніх дітей.
Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності.
Разом з тим, у протоколі про адміністративне правопорушення, складеного щодо ОСОБА_1 не зазначено, які конкретно обов'язки щодо виховання дитини вона порушила, не зазначено жодних фактичних даних, які б свідчили про наявність в діянні такої і в якому саме, об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Так, доданий до розглядуваного протоколу рапорт працівника поліції, в якому зазначено, що ОСОБА_1 неналежним чином виконувала батьківські обов'язки, не може бути належним доказом факту вчинення адміністративного правопорушення, оскільки він не підтверджуються іншими доказами.
Рапорт є внутрішнім документом та не може слугувати доказом по справі, оскільки механізм складання рапорту не врегульований законодавцем, складається у вільній формі, тому не відображає всіх необхідних відомостей для судового провадження, та в ньому відсутні джерела отримання інформації, у зв'язку із чим, не може бути доказом у розумінні ст. 251 КУпАП.
Отже, суть порушення, викладена у протоколі щодо ОСОБА_1 не відповідає диспозиції ч. 1 ст. 184 КУпАП, та не містить всіх ознак об'єктивної сторони даного правопорушення, які характеризують зовнішню сторону даного правопорушення. Зокрема, не зазначено, в чому саме полягало ухилення останньої від виконання обов'язків щодо виховання дитини, враховуючи вищезазначені пояснення свідків, не конкретизовані норми законодавства, якими ці обов'язки передбачені та вимоги якого порушено.
За приписами ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
При цьому всі викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути належним чином перевірені та доводитися сукупністю належних і допустимих доказів.
Підсумовуючи наведене, враховуючи невідповідність протоколу про адміністративне правопорушення вимогам чинного законодавства, суд вважає, що обставини, викладені в ньому не можуть беззаперечно свідчити про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, при цьому суд наголошує, що він не має права самостійно відшукувати докази на користь обвинувачення, адже діючи таким чином, він неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.
Отже, враховуючи зазначені обставини справи, суд вважає за необхідне провадження по справі закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Керуючись ст. 184, 247 КУпАП, суд
постановив:
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова суду про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення. Постанова у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду А.П. Іванов