30 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 911/2420/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Мачульський Г. М., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши касаційні скарги Фізичної особи-підприємця Тарасенка Олега Володимировича та Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2025 (Гончаров С. А. - головуючий, судді Сибіга О. М., Тищенко О. В.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гостромогильне»
до Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фізична особа-підприємець Тарасенко Олег Володимирович,
про скасування державної реєстрації права власності,
(у судове засідання представники сторін не з'явилися)
З огляду на перебування судді Могила С. К. у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справа між суддями та протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 29.09.2025 для розгляду скарг визначено колегію суддів: Волковицька Н. О., Мачульський Г. М., Случ О. В.
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Гостромогильне» (далі - ТОВ «Гостромогильне) звернулося з позовом до Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області про скасування державної реєстрації речового права на земельну ділянку площею 73,3162 га, кадастровий номер 3224284400:01:007:0704, номер запису про право власності 50505791 від 31.05.2023.
Позивач у позові стверджує про незаконність реєстрації відповідачем за собою спірної земельної ділянки, яка належить позивачу на підставі Державного акта на право колективної власності на землю серії КВ 006 від 10.08.1995, виданого КСП «Росія», який є на даний час чинним. Земельна ділянка площею 73,3162 га, кадастровий номер 3224284400:01:007:0704 входить до нерозпайованих земель колективної власності колективного сільськогосподарського підприємства «Росія» (далі - КСП «Росія») за цим актом та, відповідно, належить ТОВ «Гостромогильне», як повному юридичному правонаступнику КСП «Росія» та право власності на яку не припинено у встановленому земельним законодавством порядку.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на статтю 10 Закону України «Про колективні сільськогосподарські підприємства», згідно з якою визначено, що земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди (ч.1).
Реорганізація шляхом перетворення КСП «Росія» y ТОВ «Гостромогильне» не може бути підставою та не є юридичним фактом припинення права колективної власності КСП та його правонаступника ТОВ «Гостромогильне» на землю, оскільки перетворення КСП не входить до виключного кола підстав припинення права власності на землю, передбачених як статтями 27, 28 Земельного кодексу України , що був чинний на момент здійснення реорганізації КСП «Росія» у TOB «Гостромогильне», так і статтею 140 Земельного кодексу України, чинного з 01.01.2002.
Позивач стверджує, що є повним правонаступником КСП «Росія» за Державним актом на право колективної власності на землю серії КВ 006 від 10.08.1995 внаслідок реорганізації шляхом перетворення останнього у ТОВ «Гостромогильне» на підставі Рішення загальних зборів КСП «Росія» с. Гостра Могила Ставищенського району Київської області, оформленого Протоколом № 5 від 29.02.2000. КСП «Росія» не припинялося, а було реорганізоване в квітні 2000 року у ТОВ «Гостромогильне», тобто шляхом перетворення змінило тільки організаційно-правову форму з КСП на ТОВ та назву з «Росія» на «Гостромогильне», зберегло код ЄДРПОУ, існує на даний час у формі ТОВ'Гостромогильне», яке є повним юридичним правонаступником усіх права та обов'язків КСП «Росія».
1.2. Відповідач заперечуючи проти позовних вимог зазначав, що відбулась зміна організаційно-правової форми підприємства, що свідчить про його реорганізацію, відповідно і припинення колективної форми власності. Позивачем не надано передавальний баланс та документи, які свідчили б про роботу комісії з реорганізації КСП «Росія», що унеможливлює визначення обсягу прав та обов'язків, які перейшли до новоствореної юридичної особи.
Посилання позивача на Статут ТОВ «Гостромогильне», який визначає правонаступництво Колективного сільськогосподарського підприємства «Росія», не може прийматись в якості доказу правонаступництва, оскільки є одностороннім актом цієї юридичної особи.
Ідентифікаційний код юридичної особи має бути унікальним, а присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником новоствореної юридичної особи, не допускається. Водночас помилкове присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником цієї новоствореної юридичної особи, свідчить про порушення законодавства, але така помилка не є підставою правонаступництва.
Створення Товариства лише двома членами КСП суперечить принципу колективної власності. Про відсутність факту правонаступництва свідчать також обставини, встановлені у справі № 911/1292/18, в якій досліджувались докази реорганізації КСП «Росія» у ТОВ «Гостромогильне».
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, рішенням загальних зборів КСП «Росія» с. Гостра Могила Ставищенського району Київської області (Протокол № 5) від 29.02.2000 про наступне:
Слухали: Про реорганізацію КСП «Росія», зареєстроване рішенням голови державної адміністрації Ставищенського району Київської області від 15.07.1994 №158 код 03753349 в товариство з обмеженою відповідальністю «Гостромогильне», яке виступить його правонаступником.
Вирішили: Надати право бути засновниками від КСП «Росія» в даному Товаристві з обмеженою відповідальністю.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 18.10.1996 року Ставищенським РВ ТУ МВС України в Київській області, який проживає в АДРЕСА_1 , який є членом КСП «Росія»;
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 29.06.1996 року Ставищенським РВ ТУ МВС України в Київській області, яка проживає в селі Гостра Могила Ставищенського району Київській області, яка є членом КСП «Росія».
Вирішили: Реорганізувати КСП «Росія» в Товариство «Гостромогильне», яке виступить правонаступником».
Зазначене волевиявлення учасників на правонаступництво затверджене в Розпорядженні Ставищенської районної державної адміністрації Київської області № 210 від 25.04.2000 «Про державну перереєстрацію колективного сільськогосподарського підприємства «Росія» с. Гостра Могила Ставищенського району Київської області».
Вказаним розпорядженням перереєстровано колективне сільськогосподарське підприємство «Росія» зареєстроване розпорядженням Ставищенської райдержадміністрації від 15.07.94 №158, ідентифікаційний код 03753349 в Товариство з обмеженою відповідальністю «Гостромогильне», яке створене в процесі реформування даного КСП шляхом реорганізації та є повним юридичним правонаступником останнього.
В свою чергу, згідно з п. 1.2. статуту ТОВ «Гостромогильне» створене шляхом реорганізації КСП «Росія» і є його правонаступником.
Відповідно до Указу Президента України від 03 грудня 1999 року № 1529/99 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки», згідно рішення загальних зборів КСП «Росія» № 5 від 29.02.2000 та розпорядження Ставищенської районної державної адміністрації № 210 від 25.04.2000 Колективне сільськогосподарське підприємство «Росія» було реорганізоване в Товариство з обмеженою відповідальністю «Гостромогильне».
12.07.2023 ТОВ «Гостромогильне», через представника Залітка Павла Миколайовича звернулось до приватного нотаріуса Гринько Ангеліни Павлівни про реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 73.3162 га, кадастровий номер 3224284400:001:007:0704, згідно з Державним актом на право колективної власності на землю серії КВ 006 від 10.08.1995 року.
12.07.2023 приватним нотаріусом Гринько Ангеліною Павлівною було надано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна номер 338928082.
Згідно з цією інформаційною довідкою позивачу стало відомо про те, що на земельну ділянку площею 73,3162 га, кадастровий номер 3224284400:001:007:0704 зареєстровано право власності за Ставищенською селищною радою Білоцерківського району Київської області (відповідач), реєстраційний - номер земельної ділянки 1623576532000, номер запису про право власності 50505791 від 31.05.2023 року.
Підставою для реєстрація права власності на земельну ділянку площею 73,3162 га, кадастровий номер 3224284400:001:007:0704 за відповідачем зазначено Земельний кодекс України № 2768-111 від 25.10.2001.
Позивач у позові стверджує про незаконність реєстрації відповідачем за собою спірної земельної ділянки, яка належить позивачу на підставі Державного акта на право колективної власності на землю серії КВ 006 від 10.08.1995 року, виданого КСП «Росія», який є на даний час чинним. Земельна ділянка площею 73,3162 га, кадастровий номер 3224284400:01:007:0704 входить до нерозпайованих земель колективної власності КСП «Росія» за цим актом та, відповідно, належить ТОВ «Гостромогильне», як повному юридичному правонаступнику КСП «Росія» та право власності на яку не припинено у встановленому земельним законодавством порядку.
3. Короткий зміст судових рішень у справі
3.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 22.11.2023 у справі № 911/2420/23 (суддя Карпечкін Т. П.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Рішення аргументоване тим, що реорганізація юридичної особи шляхом перетворення (зміни її організаційно-правової форми) свідчить про припинення юридичної особи та створення нової юридичної особи на відміну від ліквідації, яка передбачає остаточне припинення юридичної особи без правонаступників. Такий порядок припинення юридичної особи відображає наслідки зміни організаційно-правової форми юридичної особи і свідчить, що попередня організаційно-правова форма юридичної особи припинилась і створено юридичну особу з новою організаційно-правовою формою.
У цьому випадку внаслідок реорганізації КСП «Росія», яке діяло у формі колективного сільськогосподарського підприємства, відбулось перетворення у ТОВ «Гостромогильне», яке змінило організаційно-правову форму у Товариство з обмеженою відповідальністю, яка за складом, структурою та правовим статусом істотно відрізняється від попередньої організаційно-правової форми.
Відповідачем правомірно здійснено державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку, сформовану за рахунок земель, які в силу Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні (з 01.01.2019 року) переходять до комунальної власності.
Позивач у такій організаційно-правовій формі як товариство з обмеженою відповідальністю, не міг мати земельну ділянку на праві колективної власності, а право приватної власності до 01.01.2019 ним не було оформлено.
3.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2025 у справі № 911/2420/23 рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2023 у справі № 911/2420/23 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю. Скасовано державну реєстрацію речового права на земельну ділянку площею 73,3162 га, кадастровий номер 3224284400:01:007:0704, номер запису про право власності 50505791 від 31.05.2023.
Постанова аргументована тим, що реорганізація шляхом перетворення КСП «Росія» у TOB «Гостромогильне» не може бути підставою та не є юридичним фактом припинення права колективної власності КСП та його правонаступника ТОВ «Гостромогильне» на землю, оскільки перетворення КСП не входить до виключного кола підстав припинення права власності на землю, передбачених як статтями 27, 28 Земельного кодексу України II, що був чинний на момент здійснення реорганізації КСП «Росія» в ТОВ «Гостромогильне», так і статтею 140 Земельного кодексу України, чинного з 01.01.2002.
За висновком суду першої інстанції виданий КСП «Росія» Державний акт на право колективної власності на землю серії КВ 006 від 10.08.1995 на даний час є чинним. Земельна ділянка площею 73,3162 га, кадастровий номер 3224284400:01:007:0704 входить до не розпайованих земель колективної власності КСП «Росія» за цим актом та, відповідно, належить TOB «Гостромогильне», як повному юридичному правонаступнику КСП «Росія» та право власності на яку не припинено, у встановленому земельним законодавством порядку.
Судом першої інстанції не надано оцінки наявності у позивача правовстановлюючого документа на дану земельну ділянку.
Повним правонаступником КСП «Росія» є TOB «Гостромогильне», до якого перейшли всі права та обов'язки КСП «Росія», зокрема, і право власності колективного сільськогосподарського підприємства на землю, що залишилась не розпайованою та право власності на яку не припинено, у порядку встановленому земельним законодавством.
Постановою Вищого господарського суду України від 16.04.2010 у справі № 6/147-09 встановлено, що спірна земельна ділянка розташована на землях колективної власності КСП «Росія» (загальною площею 2 846,6 га), право власності на які посвідчується Державним актом на право колективної власності на землю серії КВ реєстраційний №006 від 10.08.1995.
Наведене також підтверджується рішенням 4 сесії 22 скликання Гостромогильської сільської ради від 08.06.1995, експлікацією земель КСП «Росія», довідкою Управління земельних ресурсів у Ставищенському районі № 636 від 23.03.2009, які знаходяться в матеріалах справи.
Позивач звертався із заявою № 003-Л від 23.03.2009 до Гостромогильської сільської ради, в якій просив оформити право власності на спірну земельну ділянку під нежитловими будівлями. Листом № 308 від 26.03.2009 Гостромогильська сільська рада повідомила, що оформити право власності на спірну земельну ділянку не представляється можливим, так як належні позивачу будівлі розташовані на землях колективної власності КСП «Росія» і розпорядження цими землями не належить до її компетенції, оскільки землі не є комунальними.
Згідно з розпорядженням Ставищенської районної державної адміністрації № 210 від 25.04.2000 КСП «Росія» було реорганізовано в ТОВ «Гостромогильне», яке є повним юридичним правонаступником прав та обов'язків КСП, що підтверджується Статутом ТОВ «Гостромогильне».
На час перетворення в КСП «Росія» було 2 учасники, вони відповідно до закону були власниками всього майна КСП, яке на час перетворення складало пайовий фонд КСП, який належав 2-м учасникам, які і стали засновниками ТОВ і внесли його в статутний капітал.
Сам факт повного розпаювання майна КСП «Росія», тобто отримання власного паю всіма членами КСП, свідчить про вихід ними саме з КСП до його перетворення.
Цільовим призначення земель Гостромогильської сільської ради на час проведення паювання земель КСП «Росія» було визначене проектом формування та встановлення меж Гостромогильської сільської ради, затвердженим рішенням 17 сесії Ставищенської районної ради 21 скликання 11.11.1993, згідно діючого на той час законодавства.
Відповідно до рішення загальних зборів КСП «Росія» паюванню між членами КСП підлягали земельні ділянки з цільовим призначенням - рілля.
Відповідно до цього проєкта сформована земельна ділянка площею 73,3162 га, кадастровий номер 3224284400:01:007:0704, на час паювання земель відносилася до земель із цільовим призначенням - пасовища та сіножаті.
Зважаючи на вищенаведене, дана земельна ділянка не підлягала паюванню між членами КСП «Росія».
4. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
4.1. ФОП Тарасенко О. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, від 26.07.2023 у справі № 906/986/21, від 19.07.2023 у справі № 906/987/21, від 13.09.2022 у справі № 925/461/21, від 20.12.2022 у справі № 924/250/19, від 02.07.2024 у справі № 906/283/22 щодо розпорядження землями колективної власності та правового режиму їх використання.
Скаржник стверджує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 21 розділу X «Перехідних положень» Земельного кодексу України, статті 37 ЦК УРСР, пункту 5 статті 104 ЦК України, статті 34 Закону України «Про підприємства в Україні», частин першої, третьої статті 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» в контексті припинення колективного сільськогосподарського підприємства, а саме коли слід вважати колективне сільськогосподарське підприємство припиненим.
Відповідно до п. 21 Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що з дня набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України що до вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» (що набрав чинність з 01.01.2019) землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного закону переходять до комунальної власності.
На підставі зазначеного Відповідач зареєстрував за собою право власності на спірну земельну ділянку. Таким чином, КСП «Росія» було припинено, а земельні ділянки, що не розпайовані між членами зазначеного підприємства, в силу п.21 Перехідних положень Земельного кодексу України стали комунальною власністю територіальної громади, на території якої вони розташовані.
4.2. Ставищенська селищна рада Білоцерківського району Київської області звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження є пункти 1 частини другої статті 287 ГПК України.
У постанові Верховного Суду від 13.09.2022 у справі № 925/461/21 зроблено висновок про те, що автоматичного переходу об'єктів права власності у приватну власність у зв'язку зі змінами законодавства, якими визначено інші форми власності, ніж ті, що існували раніше, відповідне законодавство не передбачало; у контексті зазначеного необхідно враховувати правовий режим права колективної власності та права приватної власності, які є різними, з огляду, зокрема на те, що майно у колективному підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам і право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства (ст. 7, 8 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»), натомість право приватної власності у цьому випадку юридичної особи здійснюється такою особою за своєю волею, незалежно від волі інших осіб та на власний розсуд ( подібні висновки містяться і в постанові Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 924/250/19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 виснувала, що навіть у випадку прийняття рішення про реорганізацію КСП шляхом перетворення в іншу юридичну особу колишні члени КСП автоматично повинні були б стати учасниками цієї юридичної особи, позаяк перетворенням юридичної особи є саме зміна її організаційно-правової форми, а не складу її учасників, що не було враховано судом апеляційної інстанції.
Верховний Суд у постанові від 19.07.2023 у справі № 906/987/21 дійшов висновку, що відповідно до статті 37 ЦК УРСР, статті 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» розподіл між підприємствами- правонаступниками реорганізованого підприємства його майнових прав та зобов'язань оформлюється передавальним актом (балансом) - при злитті, приєднанні чи перетворенні підприємства. Правонаступник реорганізованого підприємства отримує за передавальним балансом його зобов'язання та майно під їх забезпечення.
Скаржник зазначає, що у протоколі зборів міститься згадка про передавальний баланс, який, відповідно до чинного, станом на 14.03.2000, законодавства, мав бути затверджений загальними зборами КСП «Росія» на підставі поданих комісією з реорганізації даних. Передавальний баланс Позивачем на підтвердження передавання майна не надано. Не міститься в матеріалах справи також документів, які свідчили б про роботу комісії з реорганізації КСП «Росія». В статуті ТОВ «Гостромогильне» не міститься даних про землю, яка належала на праві колективної власності членам КСП «Росія».
У випадку прийняття рішення про реорганізацію шляхом перетворення в іншу юридичну особу колишні члени КСП автоматично повинні були б стати учасниками Товариства, позаяк перетворенням юридичної особи є саме зміна її організаційно-правової форми, а не складу її учасників, що не взято до уваги при розгляді апеляційної скарги.
4.3. У відзивах на касаційні скарги позивач вказує на безпідставність доводів скаржників та просить залишити без змін оскаржену постанову. Вважає, що суд апеляційної інстанції правильно встановив факт переходу всіх прав та обов'язків до ТОВ «Гостромогильне».
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з огляду на таке.
5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. Згідно зі статтею статті 3 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.
Статтею 4 Земельного кодексу України встановлено, що у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб'єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.
Положеннями статті 5 вказаного Кодексу визначено, що земля може належати громадянам на праві колективної власності. Суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників. У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих товариств - за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств. До прийняття такого рішення провадиться передача земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, до відання сільської, селищної, міської Ради народних депутатів.
Відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) колективне сільськогосподарське підприємство є добровільним об'єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування. Підприємство є юридичною особою, має поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку та може мати печатки.
Положеннями статті 7 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) унормовано, що об'єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб'єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.
Приписи частин другої та третьої статті 8 цього Закону встановлюють, що право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном. Право власності підприємства охороняється законом. Належне йому майно може бути передано державним, кооперативним та іншим підприємствам, організаціям і громадянам за рішенням загальних зборів членів підприємства або зборів уповноважених.
Статтею 10 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» визначено, що земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, а право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Право підприємства на земельну ділянку або її частину може бути припинено в порядку і на підставах, встановлених Земельним кодексом України.
Верховний Суд у постанові від 19.07.2023 у справі № 906/987/21 (на яку посилаються скаржники) сформулював висновок, що хоча колективне сільськогосподарське підприємство і визначалось як суб'єкт права власності у підприємстві, за яким може бути зареєстровано майно, у тому числі шляхом отримання державного акта на землю, однак власниками, яким належить це майно, є його члени, а розпорядження таким майном здійснюють загальні збори членів підприємства.
Згідно зі статтею 37 Цивільного кодексу Української РСР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання); при злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов'язки) переходять до новостворених юридичних осіб; при приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов'язки) переходить до останньої; майно переходить в день підписання передавального балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.
За змістом статті 34 Закону України «Про підприємства в Україні» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) колективне підприємство визначено як вид підприємств в Україні, ліквідація та реорганізація яких (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) здійснюється за рішенням власника з дотриманням вимог антимонопольного законодавства, а у випадках, передбачених цим Законом, за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражного суду; підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з Державного реєстру України; при перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке виникло, переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства.
Статтею 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» встановлено, що реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) та ліквідація підприємства провадяться за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) його членів або за рішенням суду чи арбітражного суду, а при перетворенні одного підприємства в інше до новоствореного підприємства переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства.
Верховний Суд у постанові від 19.07.2023 у справі № 906/987/21 дійшов висновку, що відповідно до статті 37 Цивільного кодексу Української РСР, статті 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» розподіл між підприємствами-правонаступниками реорганізованого підприємства його майнових прав та зобов'язань оформлюється передавальним актом (балансом) - при злитті, приєднанні чи перетворенні підприємства. Правонаступник реорганізованого підприємства отримує за передавальним балансом його зобов'язання та майно під їх забезпечення.
У постанові Верховного Суду від 13.09.2022 у справі № 925/461/21 (на яку посилаються скаржники) міститься висновок про те, що автоматичного переходу об'єктів права колективної власності у приватну власність у зв'язку зі змінами законодавства, якими визначено інші форми власності, ніж ті, що існували раніше, відповідне законодавство не передбачало; у контексті зазначеного необхідно враховувати правовий режим права колективної власності та права приватної власності, які є різними з огляду, зокрема на те, що майно у колективному підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам і право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства (статті 7, 8 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»), натомість право приватної власності, в цьому випадку юридичної особи здійснюється такою особою за своєю волею, незалежно від волі інших осіб та на власний розсуд (статті 316-319 Цивільного кодексу України (подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 924/250/19, на яку посилаються скаржники).
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 (на яку посилаються скаржники), навіть у випадку прийняття рішення про реорганізацію колективного сільськогосподарського підприємства шляхом перетворення в іншу юридичну особу колишні члени колективного сільськогосподарського підприємства автоматично повинні були б стати учасниками цієї юридичної особи, позаяк перетворенням юридичної особи є саме зміна її організаційно-правової форми, а не складу її учасників.
Верховний Суд у постанові від 16.01.2024 у справі № 906/662/21 визначив, що, встановлення тотожності складу учасників відповідного колективного сільськогосподарського підприємства та осіб, перелік яких наведено в статуті новоствореної юридичної особи як засновників останнього має вирішальне значення для констатації факту правонаступництва з огляду на визначений чинним на момент створення такої особи законодавством правовий режим колективної власності на землю, що узгоджується також із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 13.09.2022 у справі № 912/929/21.
У постанові Верховного Суду від 15.01.2025 у справі № 911/2506/23 зауважено, що склад учасників реорганізованої та перетвореної юридичної особи може бути не однаковим за наявності певних обставин, за яких, наприклад, частина учасників погодилась із реорганізацією колективного сільськогосподарського підприємства, але не забажала переходити до новоствореної юридичної особи і не увійшла до складу засновників правонаступника колективного сільськогосподарського підприємства з тих чи інших мотивів, зокрема, у разі виходу члена з підприємства та отримання ним свого вкладу, або у разі смерті члена колективного сільськогосподарського підприємства та відмови прийняття до членів новоствореного підприємства спадкоємця тощо.
Отже, для належного підтвердження обставин правонаступництва юридичної особи мають враховуватися не лише такі ознаки, як реєстрація юридичної особи із зазначенням її статусу як правонаступника колективного сільськогосподарського підприємства, відповідні положення статуту, збереження ідентичного коду Єдиного державного реєстру підприємств, організацій та громадських формувань, чи наявність передавального акта (балансу), але й змістовні обставини, що підтверджують членство колишніх учасників колективного сільськогосподарського підприємства.
До таких обставин, зокрема, належить співвідношення кількісного складу засновників такої юридичної особи та учасників колективного сільськогосподарського підприємства до реорганізації. У разі виявлення невідповідності у складі учасників, заявник має надати обґрунтоване пояснення причин такої невідповідності, що може полягати, зокрема, у добровільній відмові окремих членів колективного сільськогосподарського підприємства від участі у юридичній особі правонаступника, або в об'єктивних обставинах, таких як смерть учасника чи його вихід із підприємства з попереднім врегулюванням майнових питань.
5.4. Єдиний державний реєстр є компонентом інфраструктури державної статистики. На його основі органи статистики забезпечують ведення державного обліку та ідентифікацію суб'єктів господарської дальності, однак повноваженнями на проведення реєстраційних дій щодо підприємства не наділені.
Функція органів статистики щодо ведення Єдиного державного реєстру визначена Положенням про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 118 (у новій редакції постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2005 № 499, далі - Положення про ЄДР).
Відповідно до пункту 6 Положення про ЄДР (в чинній редакції) ідентифікаційний код зберігається за суб'єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним; у разі перетворення юридичної особи, крім центральних органів виконавчої влади, за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код; у разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом; в інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб'єктам забороняється. Відповідно до пункту 15 Положення про ЄДР (в редакції станом на день створення ФГ «Колос») ідентифікаційний код є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за суб'єктом протягом усього періоду його існування; у разі перереєстрації (створення) суб'єкта господарської діяльності, що є правонаступником прав і майнових зобов'язань свого попередника, за ним зберігається ідентифікаційний код попередника.
Питання правового значення ідентичності ідентифікаційного коду юридичної особи під час встановлення правонаступництва було предметом аналізу Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, а також розглядалося Верховним Судом у низці інших рішень, зокрема у постановах від 21.12.2021 у справі № 917/258/19, від 21.09.2021 у справі № 925/1176/20, та від 22.10.2024 у справі № 906/844/23.
Велика Палата Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, наголосила, що відповідно до наведених норм ідентифікаційний код юридичної особи має бути унікальним, а присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником новоствореної юридичної особи, не допускається.
Отже, присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду юридичної особи, яка не є її правопопередником, не може розцінюватися як достатня та беззаперечна підстава для визнання такої особи правонаступником.
Така обставина має оцінюватися у сукупності з іншими фактичними й правовими даними, що підтверджують або спростовують наявність реального переходу прав та обов'язків від попередньої організації до новоствореної.
5.5. Відповідно до статті 8 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (у відповідній редакції) підприємство самостійно володіє, користується і розпоряджається належними йому об'єктами власності. Право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном. Право власності підприємства охороняється законом. Належне йому майно може бути передано державним, кооперативним та іншим підприємствам, організаціям і громадянам за рішенням загальних зборів членів підприємства або зборів уповноважених.
Прийняття учасниками колективного сільськогосподарського підприємства рішення про зміну організаційно-правової форми не означає автоматичного рішення щодо розпорядження майном такого підприємства в розумінні статті 8 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство».
Передання майна у власність іншої юридичної особи потребує ухвалення окремого, спеціально спрямованого рішення загальними зборами членів колективного сільськогосподарського підприємства, що прямо випливає зі змісту статті 8 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство».
Для визнання за новоствореною юридичною особою права власності на земельні ділянки, які на момент реорганізації перебували у власності колективного сільськогосподарського підприємства, необхідним є подання належних та допустимих доказів того, що загальні збори членів колективного сільськогосподарського підприємства прийняли рішення про передання відповідного майна, відповідному підприємству. Таке рішення має бути прийняте у межах компетенції загальних зборів та відповідати вимогам Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», оскільки саме воно є юридичним фактом, що зумовлює перехід майнових прав до нової юридичної особи. На необхідності дослідження обставини прийняття зборами уповноважених членів колективного сільськогосподарського підприємства рішення щодо передачі майна колективного сільськогосподарського підприємства новоствореній особі, при дослідженні питання правомірності набуття нею права власності на земельні ділянки колективного сільськогосподарського підприємства, наголошено у постанові Верховного Суду від 15.01.2025 у справі № 911/2506/2.
Вказаний висновок наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2025 у справі № 906/243/24, яку колегія суддів враховує з урахуванням подібності правовідносин щодо необхідності встановлення порушеного права позивача.
5.6. Як установив суд першої інстанції, створення ТОВ «Гостромогильне» шляхом реорганізації КСП «Росія» лише двома членами КСП суперечить принципу колективної власності. Крім того, позивачем не надано передавальний баланс та документи, які свідчили б про роботу комісії з реорганізації КСП «Росія», що унеможливлює визначення обсягу прав та обов'язків, які перейшли до новоствореної юридичної особи. Посилання позивача на Статут ТОВ «Гостромогильне», який визначає правонаступництво КСП «Росія», не може прийматись в якості доказу правонаступництва, оскільки є одностороннім актом цієї юридичної особи.
Колегія суддів зауважує, з огляду на встановлені судами обставини, не вбачається підстав вважати, що членами КСП «Росія» приймалось рішення про передання саме спірного майна ТОВ «Гостромогильне», що виключає правомірність набуття ним у власність в порядку статті 8 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство». Як зазначено вище, позивачем не надано передавальний баланс чи інші документи щодо підтвердження передачі майна ТОВ «Гостромогильне». Зі змісту , рішення загальних зборів КСП «Росія» с. Гостра Могила Ставищенського району Київської області (Протокол № 5) від 29.02.2000 не вбачається визначення обсягу і переліку майна, яке має бути передано до ТОВ «Госромогильне».
Реєстрація юридичної особи із зазначенням її статусу як правонаступника колективного сільськогосподарського підприємства, відповідні положення статуту, збереження ідентичного коду Єдиного державного реєстру підприємств, організацій та громадських формувань не є тими безспірними фактами, які підтверджують обставини набуття права власності на спірне майно, а тому доводи позивача в цій частині відхиляються.
Водночас, зі встановлених судом першої інстанції обставин слідує, що лише двома членами КСП було створено ТОВ «Гостромогильне». Водночас, у постанові Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2023 у справі № 911/1292/18, на яку посилався як відповідач, так і суд першої інстанції, серед іншого було зауважено на тому, що склад засновників (учасників) КСП "Росія" та ТОВ "Гостромогильне" не співпадає. Попри зазначене, суд апеляційної інстанції узагальнено послався на те, що на час перетворення в КСП «Росія» було 2 учасники, без посилання на жодні докази, які б підтверджували наведене.
Отже, Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції вірно встановив, що на підставі поданих доказів позивачем не доведено обставин переходу до нього права на спірне майно. Водночас апеляційний господарський суд задовольняючи позовні вимоги, не спростував ключові аргументи суду першої інстанції і не врахував наведені вище висновки Верховного Суду.
Колегія суддів вважає, що наведена скаржниками підстава оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підтвердилася. Крім того, попри те, що висновки щодо застосування норм права, на які посилається ФОП Тарасенко О. В. наявні і визнані Верховним Судом застосовними до спірних правовідносин, однак фактично не враховано судом апеляційної інстанції, а тому підстава оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України також підтвердилася.
5.7. Згідно з частинами першою, другою статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У пунктах 64- 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20 зазначено, що суб'єктивне цивільне право є мірою можливої поведінки у правовідносинах, в яких існує уповноважена і зобов'язана сторона. Суб'єктивні права встановлюються правовими нормами, їх особливістю є здатність вимагати від зобов'язаної сторони певної міри поведінки, у тому числі, з використанням примусу держави.
Поняття охоронюваного законом інтересу в логічно-смисловому зв'язку з поняттям суб'єктивного права визначено в Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Безпосереднє згадування в нормах права інтересів особи як об'єкта правового захисту в певній мірі прирівнює їх до суб'єктивних прав. Тобто законні інтереси, які не опосередковані правовими нормами, можна розглядати як доправову категорію, у якій інтерес передує правам та обов'язкам, тобто виступає як "суб'єктивне право, що може виникнути у майбутньому".
Розмежовуючи поняття прав та інтересів, Конституційний Суд України в Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначив, що і суб'єктивне право, і пов'язаний з ним інтерес є дозволами. Але перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом". Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб'єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов'язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення в межах сфери правового регулювання до користування якимсь конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб'єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.
Велика Палата Верховного Суду зазначала, що кожна особа, чиї права чи інтереси було порушено, має право звернення до суду для їх захисту. Кожна особа має право в порядку, встановленому процесуальним законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити.
Отже, підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови в позові.
Оскільки колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції стосовно того, що позивач не довів наявність у нього порушеного права, постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2025 у справі № 911/2420/23 слід скасувати, рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2023 залишити без змін.
У свою чергу, доводи відзивів на касаційні скарги не спростовують зазначених обставин, фактично узгоджуються із ключовими мотивами апеляційного господарського суду, які Верховний Суд вважає помилковими з мотивів, наведених вище.
5.8. У зв'язку із викладеним, оскільки доводи скаржників підтвердилися, Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у позові.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
6.1. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
6.2. За змістом статті 312 ГПК України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
6.3. Ураховуючи, що наведені скаржниками підстави касаційного оскарження знайшли своє підтвердження, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції скасуванню, а рішення місцевого господарського суду залишенню в силі.
7. Розподіл судових витрат
7.2. Оскільки касаційні скарги ФОП Тарасенка О. В. та Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області підлягають задоволенню, з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гостромогильне" підлягають стягненню витрати за подання скарг в розмірі 10736 грн.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
Касаційні скарги Фізичної особи-підприємця Тарасенка Олега Володимировича та Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області задовольнити.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2025 у справі № 911/2420/23 скасувати, рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2023 залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гостромогильне" (09410, Україна, Київська область, Ставищенський район, с. Гостра Могила, вул. Центральна, 21; код 37024624) на користь Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області (09401, Україна, Київська область, Білоцерківський район, смт. Ставище, вул. Цимбала, 35/1; код 04360913) витрати за подання касаційної скарги в розмірі 5368 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гостромогильне" (09410, Україна, Київська область, Білоцерківський район, с. Гостра Могила, вул. Центральна, 21; ідентифікаційний код 37024624) на користь Фізичної особи-підприємця Тарасенка Олега Володимировича ( АДРЕСА_2 ; код НОМЕР_3 ) витрати за подання касаційної скарги в розмірі 5368 грн.
Доручити Господарському суду Київської області видати відповідні накази.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді Г. М. Мачульський
О. В. Случ