24 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/15064/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І. С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,
за участю представників:
Товариства з обмеженою
відповідальністю «Морський порт Дунай-Кілія» - Клачок Б. О.,
Товариства з обмеженою
відповідальністю «Еліксир Україна» - Ходаковської О. Ю.,
Одеської обласної
(військової) державної адміністрації - Кравцова Р. В.,
Державного підприємства
«Адміністрація морських портів України» - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський порт Дунай-Кілія»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2025 (у складі колегії суддів: Гончаров С. А. (головуючий), Сибіга О. М., Тищенко О. В.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 (суддя Зеленіна Н. І.)
у справі № 910/15064/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський порт Дунай-Кілія»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліксир Україна», Одеської обласної (військової) державної адміністрації,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»,
про визнання незаконним і скасування пункту розпорядження та визнання недійсним договору оренди,
У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Морський порт Дунай-Кілія» (далі - ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліксир Україна» (далі - ТОВ «Еліксир Україна»), Одеської обласної (військової) державної адміністрації, у якому просило суд:
- визнати незаконним та скасувати пункт 2 розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 31.07.2024 № 724/А-2024 «Про передачу ТОВ «Еліксир Україна» земельної ділянки в оренду», яким надано ТОВ «Еліксир Україна» в оренду на 49 років земельну ділянку (кадастровий номер 5122310100:02:001:0041) площею 4,3660 га із земель державної власності (категорія - землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення), з цільовим призначенням 12.02- для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту, яка розташована за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, Кілійська міська рада;
- визнати недійсним договір оренди землі від 02.09.2024, укладений між Одеською обласною державною адміністрацією та ТОВ «Еліксир Україна», щодо передачі в оренду земельної ділянки кадастровий номер 5122310100:02:001:0041, яка розташована за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, Кілійська міська рада.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорювані розпорядження та договір порушують права та законні інтереси ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія» як співвласника нерухомого майна: комплексу будівель та споруд, які розташовані на спірній земельній ділянці. При цьому, позивач посилається на відсутність у Одеської обласної державної адміністрації повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне підприємство «Адміністрація морських портів України».
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, у серпні 2025 року ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.08.2025 відкрито касаційне провадження у справі № 910/15064/24 за касаційною скаргою ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України; призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 24.09.2025.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Еліксир Україна» посилається на законність та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, просить закрити касаційне провадження на підставі пунктів 4, 5 частини 1 статті 296 ГПК України.
Одеська обласна (військова) державна адміністрація у відзиві на касаційну скаргу зазначає про необґрунтованість доводів, наведених у касаційній скарзі, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» у судове засідання свого представника не направило.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.
Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеному учаснику справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, та те, що зазначений учасник справи не звертався до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком учасника справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника Державного підприємства «Адміністрація морських портів України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія», Одеської обласної (військової) державної адміністрації, ТОВ «Еліксир Україна», дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Як установлено судами попередніх інстанцій, рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 15.03.2007 у справі № 2-818/2007 визнано прилюдні торги від 16.02.2007 по реалізації будівлі павільйону Морвокзалу за літ. «Х», інвентаризаційний номер 860 та будівлі санпропускника з котельнею літ. «Б-Б1», інвентаризаційний номер 841 такими, що відбулися; акти державного виконавця про проведені прилюдні торги, затверджені начальником ДВС у Кілійському районі Одеської області 01.03.2007, законними; визнано за ОСОБА_1 право власності на: будівлю павільйону Морвокзалу, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (літ. «Х», інвентаризаційний номер 860) - 1-поверхову будівлю загальною площею приміщень - 177,1 кв. м; будівлю санпропускника з котельнею, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (літ. Б-Б1», інвентаризаційний номер 841) - 1- поверхову будівлю загальною площею приміщень - 163,5 кв. м, що складають 6/100 долей від всього комплексу будівель та споруд.
29.11.2007 між ОСОБА_1 (продавець) та Фірмою «Давос» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (покупець) укладено договір купівлі-продажу частини комплексу будівель та споруд, посвідчений приватним нотаріусом Кілійського районного нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 8368, за умовами якого продавець передав покупцю, а покупець прийняв у власність 6/100 частин комплексу будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та складається в цілому з будівель та споруд, зазначених в схематичному плані під літерами: «А» - цегляна адмінбудівля загальною площею 478,5 кв. м; «Б-Б1» - цегляний санпропуск з котельнею загальною площею 163,5 кв. м; «В» - цегляна теплиця загальною площею 121,0 кв. м; «Г» - цегляний склад загальною площею 925,6 кв. м; «Е» - цегляний магазин загальною площею 65,4 кв. м; «Ж-Ж1-Ж2» цегляний гараж загальною площею 570,5 кв. м; «З» - цегляний спортзал загальною площею 58,6 кв. м; «И» - цегляні теслярські майстерні загальною площею 99,9 кв. м»; «К» - цегляний склад РСГ загальною площею 190,7 кв. м; «Л-Л1» - цегляна радіостанція загальною площею 239,5 кв. м; «М» - цегляний матеріальний склад загальною площею 91,6 кв. м; «Н» - цегляний матеріальний склад загальною площею 575,0 кв. м; «О-О1-О2» - цегляні мехмайстерні загальною площею 201,1 кв. м; «П» - цегляні мехмайстерні загальною площею 220,7 кв. м; «Р» - цегляна такелажна загальною площею 165,2 кв. м; «С» - цегляна вагова загальною площею 7,1 кв. м; «Т» - цегляна прохідна загальною площею 20,8 кв. м; «У» - цегляний склад загальною площею 354,9 кв. м; «Ф» - цегляна насосна загальною площею 29,3 кв. м; «Х» - цегляний павільйон морвокзалу загальною площею 177,1 кв. м; «Ц» - цегляний зернопереробний комплекс загальною площею 4,8 кв. м; «Ч» - бетонно-металевий ангар загальною площею 522,8 кв. м; «Ш» - цегляний з бетонних блоків цементний склад загальною площею 48,2 кв. м; «Щ» - кам'яна будівля загальною площею 13,3 кв. м; «Є» - цегляний матеріальний склад загальною площею 139,5 кв. м; «Ю»- цегляна заправочна; «Я» - навіс з бензоколонкою; « 1А» - металевий склад; « 1Б» - навіс; « 1В» - вбиральня; « 1Г» - цегляна вбиральня; « 1Д» - металевий склад; « 1Е» - дерев'яно-металевий такелажний склад; « 1Ж» - металевий склад; « 1З» - металевий склад; « 1И» - навіс; « 1К» - цегляна вагова; « 1Л» - навіс; « 1М» - цегляна насосна; « 1Н» - цегляна трансформаторна; « 1О» - металевий склад; « 1П» - металевий склад; « 1Р» - дерев'яне БСУ; « 1С» - металевий тир; « 1Т» - цегляна вбиральня; « 1У» - навіс; « 1Ф» - бетонно-цегляний склад пального; « 1Х» - металевий склад; 1-48; I-III - надвірні споруди; всього загальною площею 5 489,6 кв. м, розташованого на земельній ділянці 43 415 кв. м та сплачує за нього певну грошову суму.
За інформацією з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05.12.2007 № 16921134 право власності на 6/100 частин комплексу будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано за Фірмою «Давос» у формі товариства з обмеженою відповідальністю 05.12.2007, про що здійснено запис в книзі № 24.
Згідно з свідоцтвом від 05.07.2019, виданим державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса, зареєстрованим в реєстрі за № 1-673, Товариству з обмеженою відповідальністю «Ларнс» належить на праві власності майно, що складається з 6/100 часток комплексу будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, та складається з санпропуска з котельною літ. «Б-Б1» площею 163,5 кв. м, павільйону морвокзалу літ. «Х» площею 177,1 кв. м, загальною площею 340,6 кв. м, вартістю - 1 812 388 грн; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 107418151223, загальна площа об'єкта 5 489,60 кв. м, що складається в цілому з літ. «А» - адмінбудівлі; «Б-Б1» -санпропуску з котельнею; «В» - теплиці; «Г» - складу; «Е» - магазину; «Ж-Ж1-Ж2» - гаражу; «З» -спортзалу; «И» -теслярської майстерні; «К» - складу РСГ; «Л-Л1» -радіостанцїя; «М» -матеріального складу; «Н» -матеріального складу; «О-О1-О2» -мехмайстерень; «П» - мехмайстерні; «Р» - такелажної; «С» - вагової; «Т» - прохідної; «У» - складу; «Ф» - насосної; «Х» - павільйону морвокзалу; «Ц» - зернопереробного комплексу; «Ч» - ангару; «Ш» - цементного складу; «Щ» -будівлі; «Є» - матеріальні складу; «Ю» - заправочної; «Я» - навісу з бензоколонкою; « 1А» - складу; « 1Б» - навісу; « 1В» - вбиральні; « 1Г» - вбиральні; « 1Д» - складу; « 1Е» - такелажного складу; « 1Ж» - складу; « 1З» - складу; « 1И» - навісу; « 1К» - вагової; « 1Л» - навісу; « 1М» - насосної; « 1Н» - трансформаторної; « 1О» - складу; « 1П» - складу; « 1Р» - БСУ; « 1С» - тиру; « 1Т» - вбиральні; « 1У» - навісу; « 1Ф» - складу пального; « 1Х» - складу; 1-48; I-III - надвірних споруд, придбане Товариством з обмеженою відповідальністю «Ларнс» за 1 848 635,76 грн, що раніше належало Фірмі «Давос» у формі товариства з обмеженою відповідальністю.
Відповідно до акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія» від 19.10.2022, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № № 3746, 3747, ТОВ «Ларнс» передало, а ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія» прийняло у власність в якості вкладу до статутного капіталу ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія» наступне нерухоме майно: 6/100 часток комплексу будівель та споруд, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, який складається з санпропуска з котельною літ. «Б-Б1» площею 163,5 кв. м, павільйону морвокзалу літ. «Х» площею 177,1 кв. м, загальною площею 340,6 кв. м., загальна площа об'єкта 5 489,60 кв. м, що складається в цілому з літ. «А» - адмінбудівлі; «Б-Б1» -санпропуску з котельнею; «В» - теплиці; «Г» - складу; «Е» - магазину; «Ж-Ж1-Ж2» - гаражу; «З» -спортзалу; «И» -теслярської майстерні; «К» - складу РСГ; «Л-Л1» -радіостанцїя; «М» -матеріального складу; «Н» -матеріального складу; «О-О1-О2» -мехмайстерень; «П» - мехмайстерні; «Р» - такелажної; «С» - вагової; «Т» - прохідної; «У» - складу; «Ф» - насосної; «Х» - павільйону морвокзалу; «Ц» - зернопереробного комплексу; «Ч» - ангару; «Ш» - цементного складу; «Щ» -будівлі; «Є» - матеріальні складу; «Ю» - заправочної; «Я» - навісу з бензоколонкою; « 1А» - складу; « 1Б» - навісу; « 1В» - вбиральні; « 1Г» - вбиральні; « 1Д» - складу; « 1Е» - такелажного складу; « 1Ж» - складу; « 1З» - складу; « 1И» - навісу; « 1К» - вагової; « 1Л» - навісу; «1М» - насосної; « 1Н» - трансформаторної; «1О» - складу; « 1П» - складу; « 1Р» - БСУ; «1С» - тиру; « 1Т» - вбиральні; « 1У» - навісу; « 1Ф» - складу пального; « 1Х» - складу; 1-48; I-III - надвірних споруд, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 107418151223, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31.10.2022 № 313776987.
Наказом Фонду державного майна України від 20.01.2020 № 80 «Про прийняття до сфери управління Фонду державного майна України єдиного майнового комплексу Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» прийнято із сфери управління Міністерства інфраструктури України (наразі Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України) до сфери управління Фонду державного майна України єдиний майновий комплекс Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», крім майна, що не підлягає приватизації.
Відповідні зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області Соломикіною І. С. внесено 15.12.2022.
14.04.2023 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (продавець) та ТОВ «Еліксир Україна» (покупець) укладено договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» за результатами електронного аукціону з умовами, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А., зареєстрований в реєстрі за №1376, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність (продати) покупцю об'єкт малої приватизації - єдиний майновий комплекс Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», розташований у тому числі за адресою: АДРЕСА_1.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.05.2024 № 376986608 державним реєстратором - приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А.( рішення від 31.08.2023 № 69100706) на підставі договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» за результатами електронного аукціону з умовами від 14.04.2023 за ТОВ «Еліксир Україна» зареєстровано право власності на частку у розмірі 93/100 - в об'єкті нерухомості: комплекс будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 107418151223, частка у розмірі 1/100 у вищезазначеному майні залишилась у власності Держави Україна.
Відповідно до зазначеної інформації частка у розмірі 1/100 комплексу будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1, є власністю Держави Україна та перебуває на праві господарського віддання у користуванні Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», яке є правокористувачем прохідної літ. «Т», трансформаторної літ. « 1Н», надвірних споруд № 23; надвірних споруд № 7, надвірних споруд № 16,15, надвірних споруд № 48; надвірних споруд І, які входять до складу комплексу будівель і споруд, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 107418151223.
Отже, судами попередніх інстанцій установлено, що співвласниками об'єктів нерухомості за реєстраційним номером: 107418151223, а саме комплексу будівель та споруд, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, є ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія» з часткою у розмірі 6/100; ТОВ «Еліксир Україна» з часткою у розмірі 93/100; Держава Україна з часткою у розмірі 1/100.
Комплекс будівель і споруд, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, розташовано на земельній ділянці з кадастровим номером: №5122310100:02:001:0041, площею 4 366 га, яка на підставі державного акту на право постійного користування землею серія від 05.02.2004 ІІ-ОД № 000016, виданого Кілійською міською Радою народних депутатів Кілійського району Одеської області України, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 59, перебувала у постійному користуванні Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», що підтверджується інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 05.01.2022 та відповідним державним актом.
Наказом Фонду державного майна України від 01.12.2023 № 2161 «Про припинення юридичної особи - Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» шляхом реорганізації» розпочато процедуру припинення Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» шляхом реорганізації - приєднання до покупця єдиного майнового комплексу ТОВ «Еліксир Україна».
01.06.2024 до о Одеської обласної державної адміністрації через Центр надання адміністративних послуг Одеської міської ради звернулось ТОВ «Еліксир Україна» з заявою про передачу у власність, надання у постійне користування та оренду земельних ділянок, що перебувають у державній власності з переліком документів.
31.07.2024 розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації № 724/А-2024 «Про передачу ТОВ «Еліксир Україна» земельної ділянки в оренду»:
- припинено право постійного користування земельною ділянкою Державному підприємству «Морський торговельний порт «Усть-Дунайськ» загальною площею 4,3660 га з кадастровим номером 5122310100:02:001:0041, цільове призначення 12.02 - для розміщення та експлуатації будівель та споруд морського транспорту, яка розташована за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, Кілійська міська рада (державний акт на право постійного користування землею серія-ІІ-ОД №000016 від 05.02.2004);
- надано ТОВ «Eліксир Україна» в оренду на 49 років земельну ділянку (кадастровий номер 5122310100:02:001:0041) площею 4,3660 га із земель державної власності (категорія - землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення) з цільовим призначенням 12.02-для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту, яка розташована за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, Кілійська міська рада;
- доручено начальнику відділу правового представництва та захисту юридичного управління апарату Одеської обласної державної адміністрації від імені Одеської обласної державної (військової) адміністрації укласти договір оренди земельної ділянки з ТОВ «Eліксир Україна», встановивши річну орендну плату за земельну ділянку у розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
02.09.2024 між Одеською обласною державною адміністрацією (орендодавець) та ТОВ «Еліксир Україна» (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно умов якого орендодавець на підставі розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 31.07.2024 №724/-2024 «Про передачу ТОВ «Еліксир Україна» земельної ділянки в оренду» надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 5122310100:02:001:0041 із земель державної власності (категорія - землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення) з цільовим призначенням 12.02 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту, яка розташована за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, Кілійська міська рада (пункт 1.1).
Цей договір укладено строком на 49 років (пункт 3.1 договору ).
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 23.10.2024 № 400464813 за ТОВ «Еліксир Україна» 04.09.2024 зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5122310100:02:001:0041.
Звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання незаконним та скасування пункт 2 розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 31.07.2024 № 724/А-2024 «Про передачу ТОВ «Еліксир Україна» земельної ділянки в оренду» та визнання недійсним договору оренди землі від 02.09.2024, ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія» на їх обґрунтування послалось на те, що оспорювані розпорядження (у відповідній частині) та договір порушують права та законні інтереси ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія» як співвласника комплексу будівель та споруд, розташованих на спірній земельній ділянці.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про обрання позивачем неефективного способу захисту порушених, на його думку, прав та інтересів, оскільки оспорюване розпорядження (у відповідній частині) вже реалізоване і вичерпало свою дію виконанням - укладенням договору оренди, а задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного договору оренди землі недійсним не призведе до відновлення порушених, на думку позивача, прав та інтересів.
У поданій касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія» послалось на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» без урахування висновків щодо застосування цієї норми, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 та у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17.
Також ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія» у поданій касаційній скарзі послалось на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування абзацу 1 частини 13 статті 120, частини 5 статті 122, 124, 134 Земельного кодексу України, статей 317, 328, 329, частини 1 статті 358 та статті 377 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, що є підставою для подання касаційної скарги відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія» у межах її доводів та вимог, виходить із такого.
У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1, 2 статті 5 ГПК України).
За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 02 .02.2021 у справі № 925/642/19).
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 .01.2021 у справі № 916/1415/19, від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15).
У справі, що розглядається, предметом розгляду є позовні вимоги ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія» про визнання незаконним та скасування пункту 2 розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 31.07.2024 № 724/А-2024 «Про передачу ТОВ «Еліксир Україна» земельної ділянки в оренду» та про визнання недійсним договору оренди землі від 02.09.2024, обґрунтовані тим, що оспорювані розпорядження (у відповідній частині) та договір порушують права та законні інтереси ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія» як співвласника комплексу будівель та споруд, розташованих на спірній земельній ділянці.
За своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 року № 2-зп).
У рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 зазначено, що органи місцевого самоврядування приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють дію норм права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (постанови від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 22.01.2025 у справі № 446/478/19).
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, якщо рішення органу державної влади, місцевого самоврядування виконане, вимога про визнання такого рішення недійсним не відповідає належному способу захисту, бо її задоволення не призводить до відновлення прав позивача. При цьому, якщо таке рішення не відповідає закону, воно не створює тих наслідків, на які спрямоване. Тому відсутня необхідність оскаржувати таке рішення - позивач може обґрунтовувати свої вимоги, зокрема, незаконністю такого рішення (постанова Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 910/9933/20).
На час звернення ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія» з позовом до суду пункт 2 розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 31.07.2024 № 724/А-2024 «Про передачу ТОВ «Еліксир Україна» земельної ділянки в оренду» вже був реалізований та вичерпав свою дію виконанням, а саме шляхом укладення 02.09.2024 договору оренди землі між Одеською обласною державною адміністрацією та ТОВ «Еліксир Україна».
За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що заявлені ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія» вимоги про визнання недійсним оспорюваного розпорядження Одеської обласної державної адміністрації (у відповідній частині) є неефективними, оскільки їх задоволення не приведе до відновлення права та інтересу, які позивач вважає порушеними.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі, суд касаційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частини 13 статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, єдиний майновий комплекс), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні, особами, які не можуть набувати земельну ділянку на такому праві, вони набувають таку земельну ділянку із земель державної або комунальної власності у власність або оренду. Набувач права власності на такий об'єкт зобов'язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об'єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або оренду земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.
Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування зобов'язаний не пізніше 30 днів з дня отримання поданого у встановленому порядку клопотання припинити право постійного користування земельною ділянкою, на якій розміщений відповідний об'єкт, та передати її у власність або оренду набувачу права власності на такий об'єкт.
Пропущення строку подання клопотання, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу права власності на відповідний об'єкт у передачі йому у власність або оренду земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ «Еліксир Україна» на підставі договору купівлі-продажу від 14.04.2023, укладеного з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській, набуло право власності на єдиний майновий комплекс Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ».
На підставі зазначеного договору купівлі-продажу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Еліксир Україна» було зареєстровано право власності на цей єдиний майновий комплекс.
Відповідно до частини 2 статті 191 Цивільного кодексу України до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судами попередніх інстанцій установлено, що спірна земельна ділянка, на якій розташовано єдиний майновий комплекс, на підставі державного акту на право постійного користування землею серія від 05.02.2004 ІІ-ОД № 000016, перебувала у постійному користуванні Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ».
ТОВ «Еліксир Україна» відповідно до положень частини 13 статті 120 Земельного кодексу України звернулось до органу місцевого самоврядування з відповідною заяву, за наслідками розгляду якої останнім було надано спірну земельну ділянку ТОВ «Еліксир Україна» в оренду.
Позивач, як встановлено судами попередніх інстанцій, 19.10.2022 набув у власність 6/100 частин комплексу будівель та споруд, розташованих на спірній земельній ділянці.
Частиною 14 статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі набуття частки у праві спільної власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні, набувач має право використовувати таку земельну ділянку для доступу та обслуговування такого об'єкта. Порядок користування земельною ділянкою набувачем визначається договором між ним та землекористувачем.
Судами попередніх інстанцій установлено відсутність у матеріалах справи доказів вчинення позивачем дій з моменту набуття останнім права власності на 6/100 частин комплексу будівель та споруд, спрямованих на вирішення питання щодо використання земельної ділянки, на якій такі будівлі і споруди розташовані.
Ураховуючи наведене вище, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виснували, що задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі не призведе до відновлення прав чи інтересів, які позивач вважає порушеними.
Отже, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у зв'язку з обрання позивачем неефективного способу захисту.
При цьому, суд касаційної інстанції також враховую позицію, викладену у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, відповідно до якої у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна.
У зв'язку з викладеним суд касаційної інстанції відхиляє як передчасні зазначені на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, доводи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 та у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 щодо застосування пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту, що має місце у справі, що розглядається, є самостійною підставою для відмови у позові.
Також, підставою касаційного оскарження судових рішень у справі № 910/15064/24, що розглядається, ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія» зазначає пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
У поданій касаційній скарзі ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія» зазначає про необхідність формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування абзацу 1 частини 13 статті 120, частини 5 статті 122, 124, 134 Земельного кодексу України, статей 317, 328, 329, частини 1 статті 358 та статті 377 Цивільного кодексу України у спірних правовідносинах.
Разом з тим, оскільки обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20), що в свою чергу виключає як необхідність надання Верховним Судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржниці, так і необхідність подальшого дослідження підстав позову, а тому відсутні підстави для формування зазначеного скаржником висновку Верховного Суду з наведеного ним у касаційній скарзі питання.
Зважаючи на викладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський порт Дунай-Кілія» залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 у справі № 910/15064/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. С. Берднік
Судді: В. А. Зуєв
І. С. Міщенко