Постанова від 17.09.2025 по справі 905/1197/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2025 року

м. Київ

cправа № 905/1197/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Акціонерного товариства «Сенс Банк» - не з'явився,

Фермерського господарства «Агро-Борова» - не з'явився,

ОСОБА_1 - не з'явився,

Приватного підприємства Приватна агрофірма «Злагода» - не з'явився,

Фермерського господарства «Борова-Агро» - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк»

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.07.2025 (з урахуванням ухвали Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 про виправлення описки) (у складі колегії суддів: Плахов О.В. (головуючий), Гребенюк Н.В., Тихий П.В.)

та рішення Господарського суду Донецької області від 15.04.2025 (суддя Фурсова С.М.) в частині відмови у задоволенні позовних вимог та розстрочення виконання рішення

у справі № 905/1197/24

за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк»

до Фермерського господарства «Агро-Борова», ОСОБА_1 , Приватного підприємства Приватна агрофірма «Злагода», Фермерського господарства «Борова-Агро»

про стягнення 11 485 219,37 грн,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк») звернулося до суду з позовом до Фермерського господарства «Агро-Борова» (далі - ФГ «Агро-Борова»), ОСОБА_1 , Приватного підприємства Приватна агрофірма «Злагода» (далі - ПП ПА «Злагода»), Фермерського господарства «Борова-Агро» (далі - ФГ «Борова-Агро») про солідарне стягнення 11 485 219,37 грн, з яких: 10 000 000,00 грн заборгованості за кредитом, 1 485 219,37 грн заборгованості за відсотками.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням ФГ «Агро-Борова» зобов'язань у частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 06.10.2021 № CLMB2021100 та додаткових угод до цього договору, виконання яких забезпечено договорами поруки від 06.10.2021 № CLMB2021100/1, від 06.10.2021 №CLMB2021100/2, від 06.10.2021№CLMB2021100/3, укладеними між Банком і відповідачами.

20.09.2024 АТ «Сенс Банк» подало заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту на кошти, що належать ФГ «Агро-Борова», які знаходяться на всіх рахунках ФГ «Агро-Борова» в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить ФГ «Агро-Борова», у межах ціни позову 11 485 219,37 грн;

- накладення арешту на кошти, що належать ОСОБА_1 , які знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить ОСОБА_1 , у межах ціни позову 11 485 219,37 грн;

- накладення арешту на кошти, що належать ПП ПА «Злагода», які знаходяться на всіх рахунках підприємства в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить ПП ПА «Злагода», у межах ціни позову 11 485 219,37 грн;

- накладення арешту на кошти, що належать ФГ «Борова-Агро», які знаходяться на всіх рахунках ФГ «Борова-Агро» в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить ФГ «Борова-Агро», у межах ціни позову 11 485 219,37 грн.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 23.09.2024, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.11.2024, у задоволенні заяви АТ «Сенс Банк» про забезпечення позову у справі № 905/1197/24 відмовлено.

10.04.2025 ФГ «Агро-Борова» подало заяву до суду першої інстанції, в якій відповідач визнав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд розстрочити виконання рішення на 12 місяців з моменту набрання рішенням законної сили згідно з наведеним у заяві графіком.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 15.04.2025, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.07.2025 (з урахуванням ухвали Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 про виправлення описки), позов задоволено частково. Стягнуто з ФГ «Агро-Борова» та солідарних з ним ОСОБА_1 , ПП ПА «Злагода», ФГ «Борова-Агро» на користь АТ «Сенс Банк» 9 704 126,13 грн заборгованості за кредитом, а також судовий збір в розмірі 116 449,51 грн. У частині стягнення 295 873,87 грн заборгованості за кредитом, 1 485 219,37 грн заборгованості за відсотками відмовлено. Розстрочено виконання рішення та затверджено наступний графік розстрочення виконання рішення: 100 000,00 гривень до 30.09.2025; 100 000,00 гривень до 31.10.2025; 100 000,00 гривень до 30.11.2025; 100 000,00 гривень до 31.12.2025; 9 420 575,64 гривень до 14.04.2026.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови в задоволенні позовних вимог та розстрочення виконання рішення, у серпні 2025 року АТ «Сенс Банк» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.07.2025 та рішення Господарського суду Донецької області від 15.04.2025 у справі № 905/1197/24 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення з відповідачів 295 873,87 грн заборгованості за кредитом, 1 485 219,37 грн заборгованості за відсотками та розстрочення виконання рішення. Змінити рішення, повністю задовольнивши позовні вимоги АТ «Сенс Банк» про солідарне стягнення з відповідачів боргу за кредитом та відсотками в сумі 11 485 219,37 грн та відмовивши в задоволенні заяви ФГ «Агро-Борова» про розстрочення виконання рішення суду.

Також АТ «Сенс Банк» до касаційної скарги включило заперечення проти ухвали Господарського суду Донецької області від 23.09.2024 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 щодо відмови в забезпечення позову, а також просило скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким заяву АТ «Сенс Банк» про забезпечення позову задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду від 27.08.2025 відкрито касаційне провадження у справі № 905/1197/24 за касаційною скаргою АТ «Сенс Банк» з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17.09.2025.

Сторони в судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Явка в судове засідання представника сторони - це право, а не обов'язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без її участі, якщо нез'явлення цього представника не перешкоджає розгляду справи по суті.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення сторонам ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв сторін щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка сторін не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників сторін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні спору судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 06.10.2021 між Акціонерним товариством «Альфа-Банк» (банк) та Фермерським господарством «Кириченко М» (позичальник) укладено договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії № CLМВ2021100 (кредитний договір), за умовами якого банк відкриває позичальнику відновлювану кредитну лінію у національній валюті, що надалі іменується «кредитна лінія», та на підставі відповідних додаткових угод до цього договору (надалі - «додаткова угода») на видачу кредитних коштів окремими частинами - траншами надає позичальнику кредит у порядку і на умовах, визначених цим договором. Позичальник, у свою чергу, зобов'язується своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, виконати інші умови цього договору та повернути банку кредит у терміни, встановлені цим договором (пункт 1.1 кредитного договору).

У цьому договорі: терміном «відновлювана кредитна лінія» позначається кредитна лінія, протягом строку дії якої після повернення наданого позичальнику кредиту або його частини банк здійснює подальше кредитування позичальника у межах її ліміту; терміном «кредит» позначається загальна сума усіх траншів, що фактично надані позичальнику згідно з цим договором і не повернені банку; терміном «транш» позначається частина кредиту, що надана позичальнику згідно з відповідною додатковою угодою на видачу кредитних коштів про його надання і не повернута банку.

Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору ліміт кредитної лінії: а) в період з дати набуття чинності цим договором по 30.09.2022 (включно) - 10 000 000,00 грн; б) в період з 01.10.2022 по 31.10.2022 (включно) - 5 000 000,00 грн; в) в період з 01.11.2022- 0,00 грн.

Банк здійснює перегляд (підтвердження) ліміту кредитної лінії з періодичністю раз на рік при зміні ліміту кредитної лінії за результатами його перегляду сторони зобов'язані підписати відповідну додаткову угоду до цього договору. Такі додаткові угоди до цього договору мають бути підписані сторонами не пізніше 5 (п'яти) робочих днів від дати направлення банком відповідного повідомлення позичальнику. В разі нездійснення банком перегляду (підтвердження) ліміту кредитної лінії по причині ненадання позичальником необхідних документів або у разі непідписання відповідної додаткової угоди до цього договору у зазначений строк нові транші позичальнику не надаються.

Розмір процентів за користування кредитом складає 25 % річних (пункт 1.3 кредитного договору).

Тип процентної ставки (процентів) за користування кредитом - фіксована. Розмір процентів за користування окремими траншами встановлюється відповідними додатковими угодами про надання траншу до цього договору, але не більше, ніж зазначена в пункті 1.3 цього договору (пункт 1.3.1 кредитного договору).

Пунктом 1.4 кредитного договору визначено, що строк дії кредитної лінії закінчується 05.10.2024.

Згідно з пунктом 1.5 кредитного договору кредит надається для поповнення оборотних коштів позичальника і може бути використаний ним на будь-які цілі, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до пункту 2.1 кредитного договору належне виконання позичальником (ФГ «Агро-Борова») забезпечується: а) неустойкою, пенею, штрафними санкціями, що передбачені цим договором; б) порукою ОСОБА_1 на всю суму зобов'язань позичальника за цим договором та на строк дії цього договору; в) порукою ПП ПАФ «Злагода» на всю суму зобов'язань позичальника за цим договором та на строк дії цього договору; г) порукою ФГ «ЮГ» (ФГ «Борова-Агро») на всю суму зобов'язань позичальника за цим договором та на строк дії цього договору; ґ) заставою рухомого майна/товарів в обороті, що належать позичальнику на праві власності. Засоби забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов'язань, передбачені цим пунктом договору, крім зазначеного у підпункті «а», оформлюються окремими документами, що укладаються (складаються) одночасно з цим договором або після його укладення та іменуються надалі «документи забезпечення».

Згідно з пунктом 4.2 кредитного договору банк надає позичальнику кредит лише у межах строку дії кредитної лінії окремими частинами (траншами) шляхом надання одного траншу, що дорівнює ліміту кредитної лінії, або декількох траншів, але так, щоб у будь-який момент розмір кредиту не перевищував ліміт кредитної лінії. Максимальний строк дії траншу 6 (шість) місяців.

Відповідно до пункту 4.3 кредитного договору протягом строку дії кредитної лінії та у межах вільного залишку ліміту кредитної лінії позичальник має право необмежену кількість разів отримувати кредит у порядку та на умовах, передбачених цим договором. У кредитному договорі терміном «вільний залишок ліміту кредитної лінії2 позначається різниця між лімітом кредитної лінії та розміром кредиту, у тому числі якщо така різниця виникла внаслідок дострокового повернення кредиту або його частини, з урахуванням вимог пункту 4.5 цього договору.

Надання банком траншу позичальнику або зміна сторонами умов раніше наданого траншу може бути здійснено на підставі додаткової угоди до цього договору, укладеної між сторонами у письмовій формі за взаємною згодою сторін. Кожний транш, що надається на підставі окремої додаткової угоди до цього договору, укладеної між позичальником і банком, надається банком позичальнику у строк не пізніше 2 (двох) робочих днів з дня укладення відповідної додаткової угоди. Додаткові угоди про надання окремих траншів можуть бути укладені лише за взаємною згодою сторін і є невід'ємною частиною цього договору. У кожній такій додатковій угоді сторони повинні визначити розмір траншу, строки траншу, процентну ставку за користування траншем, реквізити для його надання, якщо вони відрізняються від зазначених у пункті 4.2 цього договору (літера б) підпункту 4.4.1 пункту 4.4 кредитного договору).

За умовами пункту 6.1 кредитного договору проценти нараховуються щомісячно, при цьому таке нарахування здійснюється не рідше одного разу на місяць на суму кредиту протягом усього строку користування ним, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та у році (метод факт/факт). Для цілей визначення періоду для нарахування процентів на суму кожного з траншів день його надання враховується, а день повернення - не враховується.

Пунктом 6.2 кредитного договору визначено, що проценти, нараховані за місяць, позичальник зобов'язаний сплачувати щомісяця у строк з 1-го числа по 5-те число (включно) місяця, наступного за тим, за який вони нараховані (крім процентів, строки сплати яких визначені у наступних абзацах цього пункту). У разі повного повернення кредиту, в тому числі, але не виключно, дострокового, проценти, нараховані за користування кредитом, повинні бути сплачені одночасно з погашенням заборгованості.

У разі повного повернення кредиту, в тому числі, але не виключно, дострокового, проценти, нараховані за користування кредитом, повинні бути сплачені одночасно з поверненням заборгованості. При цьому, якщо коштів, що направляються на повне повернення кредиту, не достатньо для повної сплати процентів за його користування, то вважається, що строк сплати таких процентів наступив, і кошти в першу чергу направляються на повернення цих процентів, з урахуванням черговості, передбаченої пунктом 9.4 цього договору. Якщо день закінчення зазначених вище строків припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до чинного законодавства України, то днем погашення суми заборгованості по сплаті процентів є перший банківський день, що слідує за таким днем.

У пункті 8.1 кредитного договору визначено, що позичальник зобов'язаний повернути банку кредит шляхом повернення кожного траншу у терміни, що визначені у відповідній додатковій угоді, на підставі яких цей транш наданий, але не пізніше ніж у день закінчення строку дії кредитної лінії. Повернення кредиту або його частини до настання зазначеного терміну вважається достроковим.

Відповідно до пункту 8.3 кредитного договору при зменшенні ліміту кредитної лінії відповідно до пункту 1.2 цього договору позичальник, незалежно від того, чи настав термін повернення траншів, визначений згідно з пунктом 8.1 цього договору, зобов'язаний здійснювати часткове повернення кредиту таким чином, щоб він не перевищував: станом на 01.10.2022 - 5 000 000,00 грн; станом на 01.11.2022 - 0,00 грн.

При цьому в першу чергу погашаються транші з терміном повернення, який настає раніше, а якщо таких траншів декілька, то з них в першу чергу погашаються транші, які були надані раніше. Якщо день закінчення зазначених вище строків припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону, то днем погашення суми фактичної заборгованості за кредитом є перший банківський день, що слідує за таким днем.

Всі платежі за цим договором здійснюються у гривнях (пункт 9.1 кредитного договору).

За пунктом 9.2 кредитного договору надання кредиту здійснюється шляхом переказу суми траншу з позичкового рахунку, зазначеного у пункті 12.3 цього договору, на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 . Для цілей цього договору днем надання траншу вважається день списання його суми з позичкового рахунку по реквізитах, визначених згідно із абзацом першим цього пункту.

Згідно з пунктом 9.3 кредитного договору всі платежі позичальника за цим договором (повернення кредиту, сплата процентів тощо) здійснюються у порядку договірного списання меморіальними ордерами коштів з поточного рахунка позичальника на відповідний рахунок, зазначений у пункті 12.3 цього договору або письмово повідомлений банком.

Для цілей цього договору днем здійснення позичальником будь-якого платежу за цим договором вважається день зарахування коштів на відповідний рахунок, зазначений у пункті 12.3 цього договору, або письмово повідомлений банком у повному обсязі, без зарахування зустрічних вимог та без відрахування будь-яких комісій банків-кореспондентів або інших витрат, пов'язаних із переказом коштів.

Згідно з пунктом 9.4, якщо коштів, що направляються для погашення заборгованості позичальника за цим договором, недостатньо для її повного погашення, погашення повинно здійснюватися у такій черговості: -прострочена комісія за управління кредитом (за її наявності); -прострочені проценти за користування кредитом (за їх наявності); -прострочені проценти, передбачені в пункті 10.5 цього договору (за їх наявності); -проценти, визначені в абзаці другому пункту 10.7 цього договору (за їх наявності); -прострочена сума траншу (за її наявності); -пеня за прострочення сплати процентів за користування траншем (за її наявності); -пеня за прострочення повернення траншу (за її наявності); -передбачені цим договором штрафні санкції (за їх наявності); -строкова комісія за управління кредитом (за її наявності); -строкові проценти за користування траншем (за їх наявності); -проценти, передбачені в пункту 10.5 цього договору (за їх наявності); -строкове повернення траншу.

Позичальник надає банку право самостійно приймати рішення щодо зміни черговості погашення заборгованості позичальника за цим договором. Банк інформує позичальника у письмовій формі на його запит про застосовану черговість погашення заборгованості. Погашення позичальником заборгованості кожної наступної черги повинне відбуватися виключно після повного погашення заборгованості кожної попередньої черги.

Пунктом 10.5 кредитного договору сторони погодили, що у випадку невиконання позичальником зобов'язань з: -повного повернення кредиту після закінчення строку дії кредитної лінії, вказаного у пункті 1.4 цього договору, або після закінчення строку виконання зобов'язання з повернення кредиту (його частини) у зв'язку з пред'явленням банком позичальнику вимоги про дострокове повернення кредиту, сплати процентів за користування ним, і виконання усіх інших зобов'язань позичальника за цим договором відповідно до пункту 10.3 цього договору та/або -повного повернення будь-якого траншу (його частини) після закінчення терміну його повернення, встановленого у відповідній заяві про надання траншу, позичальник зобов'язаний сплачувати проценти від суми простроченого кредиту та/або простроченого траншу (його частини) до повного фактичного повернення кредиту та/або траншу (його частини) в розмірі та відповідно до умов, що передбачені пунктом 1.3 цього договору;

Проценти, передбачені в пункті 10.5 цього договору, нараховуються щомісячно, при цьому таке нарахування здійснюється не рідше одного разу на місяць, на суму кожного простроченого траншу (його частини)/на суму кредиту (його частину) до повного фактичного повернення кредиту та/або траншу (його частини), виходячи з фактичної кількості днів у місяці та у році (метод факт/ факт) (пункт 10.6 кредитного договору).

Згідно пункту 10.7 кредитного договору проценти, нараховані згідно з пунктом 10.7 цього договору, позичальник зобов'язаний сплачувати щомісяця у строк з 1-го числа по 5-те число (включно) місяця, наступного за тим, за який вони нараховані. У разі повного повернення простроченого траншу, проценти, нараховані на суму простроченого траншу, повинні бути сплачені до моменту такого повернення. При цьому, якщо коштів, що направляються на повне повернення простроченого траншу, не достатньо для повної сплати процентів, нарахованих відповідно до пункту 10.5 цього договору, то вважається, що строк сплати таких процентів наступив, і кошти в першу чергу направляються на повернення цих процентів з урахуванням черговості, передбаченої пунктом 9.4 цього договору.

Відповідно до пункту 11.3 кредитного договору цей договір вважається укладеним з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань позичальника за цим договором.

Також судами попередніх інстанцій установлено, що згідно з рішенням позачергових загальних зборів акціонерів, оформленим протоколом від 12.08.2022 № 2/2022, змінено найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», а 30.11.2022 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснено державну реєстрацію зміни найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».

23.11.2023 рішенням засновника № 23/11-1 прийнято рішення про перейменування ФГ «Кириченко М» на ФГ «Агро-Борова», а 24.11.2023 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснено державну реєстрацію зміни найменування ФГ «Кириченко М» на ФГ «Агро-Борова».

Також установлено, що до умов кредитного договору неодноразово вносилися зміни.

Так, 28.06.2023 між банком та позичальником було укладено договір про внесення змін № 1 до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № CLМВ2021100 від 06.10.2021, яким його сторони, серед іншого у преамбулі, тексті, реквізитах сторін кредитного договору, в тому числі в усіх додатках до нього, замінили найменування банку на АТ «Сенс Банк».

Виклали пункт 1.2 кредитного договору в новій редакції, згідно з якою ліміт кредитної лінії: а) в період з дати набуття чинності цим договором по 30.09.2023 (включно) - 10 000 000,00 грн; б) в період з 01.10.2023 по 31.10.2023 (включно) - 7 500 000,00 грн; в) в період з 01.11.2023 по 30.11.2023 (включно) - 5 000 000,00 грн; г) в період з 01.12.2023 по 25.12.2023 (включно) - 2 500 000,00 грн; ґ) з 26.12.2023 - 0,00 грн.

Банк здійснює перегляд (підтвердження) ліміту кредитної лінії з періодичністю раз на рік. При зміні ліміту кредитної лінії за результатами його перегляду сторони зобов'язані підписати відповідну додаткову угоду до цього договору. Такі додаткові угоди до цього договору мають бути підписані сторонами не пізніше 5 (п'яти) робочих днів від дати направлення банком відповідного повідомлення позичальнику. В разі нездійснення банком перегляду (підтвердження) ліміту кредитної лінії по причині ненадання позичальником необхідних документів або у разі непідписання відповідної додаткової угоди до цього договору у зазначений строк нові транші позичальнику не надаються (пункт 2 договору про внесення змін № 1 до кредитного договору);

Виключили абзац «максимальний строк дії траншу - 6 (шість) місяців» пункту 4.2 кредитного договору (пункт 3 договору про внесення змін № 1 до кредитного договору);

Виклали пункт 8.3 кредитного договору в новій редакції, згідно з якою при зменшенні ліміту кредитної лінії відповідно до пункту 1.2 цього договору позичальник незалежно від того, чи настав термін повернення траншів, визначений згідно з пунктом 8.1 цього договору, зобов'язаний здійснювати часткове повернення кредиту таким чином, щоб він не перевищував: станом на 01.10.2023 - 7 500 000,00 грн; станом на 01.11.2023 - 5 000 000,00грн; станом на 01.12.2023 - 2 500 000,00 грн; станом на 26.12.2023 - 0,00 грн.

Сума заборгованості за кредитом, що не повернена у будь-який зі строків, зазначених в пункті 8.1 та/або пункті 8.3 цього договору, на наступний банківський день за днем закінчення відповідного строку вважається простроченою. Якщо день закінчення зазначених вище строків припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до чинного законодавства України, то днем погашення суми фактичної заборгованості за кредитом є перший банківський день, що слідує за таким днем (пункт 4 договору про внесення змін № 1 до кредитного договору).

Виклали пункт 9.3 кредитного договору в новій редакції, згідно з якою всі платежі позичальника за цим договором (повернення кредиту, сплата процентів тощо) шляхом переказу коштів з поточного рахунка позичальника на відповідний рахунок, зазначений у пункті 12.3 цього договору, або письмово повідомлений банком. Для цілей цього договору днем здійснення позичальником будь-якого платежу за цим договором вважається день зарахування коштів на відповідний рахунок, зазначений у пункті 12.3 цього договору, або письмово повідомлений банком, у повному обсязі, без зарахування зустрічних вимог та без відрахування будь-яких комісій банків - кореспондентів або інших витрат, пов'язаних із переказом коштів (пункт 5 договору про внесення змін № 1 до кредитного договору).

Згідно з пунктами 10, 16 договору про внесення змін № 1 до кредитного договору його сторони відповідно до статті 631 ЦК домовились, що умови пунктів 2, 4 цього договору про внесення змін застосовуються до відносин між сторонами, які виникли до його укладення, а саме з 30.09.2022. Поширення умов пунктів 2, 4 цього договору про внесення змін на правовідносини сторін, які виникли до його укладення, є свідченням того, що права та обов'язки сторін, передбачені пунктами 2, 4 цього договору про внесення змін, за період, що передував його укладенню, є юридично значимими і викликають як юридичні, так і податкові наслідки, передбаченні чинним законодавством України. Ініціатором змін, що внесені до кредитного договору цим договором про внесення змін, є позичальник.

06.10.2021 між банком та позичальником укладено додаткову угоду про надання траншу № 1 до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № CLМВ2021100 від 06.10.2021, згідно з пунктом 1 якої банк надає позичальнику транш в сумі 808 3000,00 грн.

На часткову зміну основного договору встановлено, що: - за користування траншем позичальник зобов'язаний сплачувати банку проценти у розмірі 14,8 % річних; - від простроченої суми траншу (його частини) позичальник зобов'язаний сплачувати банку проценти у розмірі 14,8% річних (пункт 2 додаткової угоди про надання траншу №1).

Згідно з пунктом 3 додаткової угоди про надання траншу № 1 транш надається відповідно до цільового призначення кредиту, визначеного в пункті 1.5 основного договору, шляхом переказу коштів з позичкового рахунку, зазначеного у пункті 12.3 основного договору, по реквізитах, передбачених в пункті 9.2 основного договору.

Після надання траншу розмір кредиту, наданого на підставі основного договору, складе 8 083 000,00 грн (пункт 4 додаткової угоди про надання траншу № 1).

Відповідно до пункту 5 додаткової угоди про надання траншу № 1 позичальник зобов'язаний повернути транш 05.04.2022. Повернення траншу або його частини до настання зазначеного терміну вважається достроковим.

28.06.2023 між банком та позичальником укладено договір про внесення змін № 1 до додаткової угоди про надання траншу № 1 від 06.10.2021 до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 06.10.2021 № CLМВ2021100, яким сторони, серед іншого виклали пункт 5 додаткової угоди про надання траншу № 1 в новій редакції, згідно з якою позичальник зобов'язаний повернути транш частинами у наступні терміни: а) 583 000,00 грн - 30.09.2023; б) 2 500 000,00 грн - 31.10.2023; в) 2 500 000,00грн - 30.11.2023; г) 2 500 000,00 грн - 25.12.2023. Повернення траншу або його частини до настання відповідного терміну, встановленого у цьому пункті, вважається достроковим (пункт 1 договору про внесення змін №1 до додаткової угоди про надання траншу №1).

Відповідно до пункту 2 договору про внесення змін № 1 до додаткової угоди про надання траншу № 1, відповідно до статті 631 ЦК сторони домовились, що умови цього договору про внесення змін застосовуються до відносин між сторонами, які виникли до його укладення, а саме з 05.04.2022. Поширення умов цього договору про внесення змін на правовідносини сторін, які виникли до його укладення, є свідченням того, що права та обов'язки сторін, передбачені цим договором про внесення змін за період, що передував його укладенню, є юридично значимими і викликають як юридичні, так і податкові наслідки, передбаченні чинним законодавством України.

Згідно з пунктом 9 договору про внесення змін № 1 до додаткової угоди про надання траншу № 1 сторони підтвердили, що ініціатором змін, що внесені до додаткової угоди цим договором про внесення змін, є позичальник.

Також сторони дійшли згоди, що незалежно від того, що даний договір про внесення змін укладений за межами території України, до договору про внесення змін застосовується матеріальне та процесуальне право України.

28.06.2023 між банком та позичальником укладено договір про внесення змін № 2 до додаткової угоди про надання траншу № 1 від 06.10.2021 до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 06.10.2021 № CLМВ2021100, яким сторони виклали пункт 2 додаткової угоди про надання траншу № 1 в новій редакції, згідно з якою розмір процентів за користування траншем визначений у пункті 1.3 основного договору. Розмір процентів від простроченої суми траншу (його частини) визначений у пункті 10.5 основного договору (пункт 1 договору про внесення змін №2 до додаткової угоди про надання траншу № 1).

Пунктом 8 договору про внесення змін № 2 до додаткової угоди про надання траншу № 1 сторони підтвердили, що ініціатором змін, що внесені до додаткової угоди цим договором про внесення змін, є позичальник

Сторони дійшли згоди, що незалежно від того, що даний договір про внесення змін укладений за межами території України, до договору про внесення змін застосовується матеріальне та процесуальне право України (пункт 9 договору про внесення змін № 2 до додаткової угоди про надання траншу №1).

21.10.2021 між банком та позичальником укладено додаткову угоду про надання траншу № 2 до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 06.10.2021 № CLМВ2021100, згідно з пунктом 1 якої банк надає позичальнику транш у сумі 1 917 000,00 грн.

На часткову зміну основного договору встановлено, що: -за користування траншем позичальник зобов'язаний сплачувати банку проценти у розмірі 14,8 % річних; -від простроченої суми траншу (його частини) позичальник зобов'язаний сплачувати банку проценти у розмірі 14,8 % річних (пункт 2 додаткової угоди про надання траншу № 2).

Згідно з пунктом 3 додаткової угоди про надання траншу №2 транш надається у відповідності з цільовим призначенням кредиту, визначеним у пункті 1.5 основного договору, шляхом переказу коштів з позичкового рахунку, зазначеного у пункті 12.3 основного договору, по реквізитах, передбачених у пункті 9.2 основного договору.

Після надання траншу розмір кредиту, наданого на підставі основного договору, складе 10 000 000,00 грн (пункт 4 додаткової угоди про надання траншу № 2).

Відповідно до пункту 5 додаткової угоди про надання траншу № 2 позичальник зобов'язаний повернути транш 18.04.2022. Повернення траншу або його частини до настання зазначеного терміну вважається достроковим.

28.06.2023 між банком та позичальником укладено договір про внесення змін № 1 до додаткової угоди про надання траншу № 2 від 21.10.2021 до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №CLМВ2021100 від 06.10.2021, яким сторони виклали пункт 5 додаткової угоди про надання траншу № 2 в новій редакції, згідно з якою позичальник зобов'язаний повернути транш 30.09.2023. Повернення траншу або його частини до настання зазначеного терміну вважається достроковим (пункт 1 договору про внесення змін №1 до додаткової угоди про надання траншу №2).

Пунктом 2 договору про внесення змін № 1 до додаткової угоди про надання траншу № 2 визначено, що відповідно до статті 631 ЦК сторони домовились, що умови цього договору про внесення змін застосовуються до відносин між сторонами, які виникли до його укладення, а саме з 18.04.2022. Поширення умов цього договору про внесення змін на правовідносини сторін, які виникли до його укладення, є свідченням того, що права та обов'язки сторін, передбачені цим договором про внесення змін за період, що передував його укладенню, є юридично значимими і викликають як юридичні, так і податкові наслідки, передбаченні чинним законодавством України.

Підтвердили, що ініціатором змін, що внесені до додаткової угоди цим договором про внесення змін, є позичальник (пункт 9 договору про внесення змін №1 до додаткової угоди про надання траншу № 2).

Згідно з пунктом 10 договору про внесення змін № 1 до додаткової угоди про надання траншу № 2 сторони дійшли згоди, що незалежно від того, що даний договір про внесення змін укладений за межами території України, до договору про внесення змін застосовується матеріальне та процесуальне право України.

28.06.2023 між банком та позичальником укладено договір про внесення змін № 2 до додаткової угоди про надання траншу № 2 від 21.10.2021 до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № CLМВ2021100 від 06.10.2021, яким сторони, виклали пункт 2 додаткової угоди про надання траншу № 2 в новій редакції, згідно з якою розмір процентів за користування траншем визначений у пункті 1.3 основного договору. Розмір процентів від простроченої суми траншу (його частини) визначений у пункті 10.5 основного договору (пункт 1 договору про внесення змін № 2 до додаткової угоди про надання траншу № 2). Підтвердили, що ініціатором змін, що внесені до додаткової угоди цим договором про внесення змін, є позичальник (пунктом 8 договору про внесення змін № 2 до додаткової угоди про надання траншу №2). Згідно з пунктом 9 договору про внесення змін № 2 до додаткової угоди про надання траншу № 2 сторони дійшли згоди, що незалежно від того, що даний договір про внесення змін укладений за межами території України, до договору про внесення змін застосовується матеріальне та процесуальне право України.

У забезпечення виконання умов кредитного договору, 06.10.2021 Банк уклав ряд договорів поруки, а саме: - з ОСОБА_1 (надалі - поручитель) укладено договір поруки №CLМВ2021100/1 (з урахуванням змін внесених додатковою угодою №1 до договору поруки; - з ПП ПА «Злагода» укладено договір поруки №CLМВ2021100/2 (з урахуванням змін внесених додатковою угодою №1 до договору поруки; - з ФГ «Борова-Агро» укладено договір поруки № CLМВ2021100/3 (з урахуванням змін внесених додатковою угодою №1 до договору поруки.

Згідно з умовами пункту 1.1 договорів поруки, кожен з поручителів поручається за виконання боржником зобов'язання, що виникло на підставі основного договору, з урахуванням всіх додаткових угод до нього, що укладені на дату набуття чинності договорами поруки або будуть укладені у майбутньому, відповідно до якого боржник повинен виконати наступні обов'язки: -обов'язок повернути банку наданий на підставі основного договору кредит таким чином, щоб кредит не перевищував: станом на дату укладення цього договору - 10 000 000,00 грн; станом на 01.10.2023 - 7 500 000,00 грн; станом на 01.11.2023 - 5 000 000,00 грн; станом на 01.12.2023 - 2 500 000,00 грн; станом на 26.12.2023 - 0,00 грн; -обов'язок повернути банку наданий на підставі основного договору кредит у загальній сумі, що у будь-який момент часу не перевищуватиме ліміт кредитної лінії. Кожен з траншів, шляхом надання яких наданий кредит, повинен бути повернутий у строк, визначений у додатковій угоді, на підставі якої цей транш надано, але не пізніше, ніж у день закінчення строку дії кредитної лінії; -обов'язок повернути банку наданий на підставі основного договору кредит у загальній сумі, що у будь-який момент часу не перевищуватиме ліміт кредитної лінії. Кожен з траншів, шляхом надання яких наданий кредит, повинен бути повернутий частинами та у строки, визначені у додатковій угоді, на підставі якої цей транш надано, але не пізніше, ніж у день закінчення строку дії кредитної лінії; -обов'язок щомісяця сплачувати банку проценти за користування кредитом, наданим за кредитною лінією, у розмірі 25% річних або у будь-якому іншому (більшому або меншому) розмірі, якщо такий буде встановлений шляхом зміни основного договору, у строк визначений в основному договорі; -обов'язок сплачувати банку комісію у строки і розмірі, визначені в основному договорі; -обов'язок у випадках, передбачених основним договором або законодавством України, достроково (до настання термінів або строків повернення / сплати, зазначених вище у цьому пункті), повернути банку кредит, сплатити проценти за користування ним і виконати інші обов'язки, що виникають із основного договору; -обов'язок сплатити банку неустойку, пеню, штрафні санкції та понад суму неустойки, пені, штрафних санкцій відшкодувати збитки, заподіяні банку невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за основним договором; -обов'язок сплачувати банку проценти від простроченої суми кредиту (його частини), наданого за кредитною лінією, у розмірі 25% річних або у будь-якому іншому (більшому або меншому) розмірі, якщо такий буде встановлений шляхом зміни основного договору, у строки визначені в основному договорі.

Пунктом 3.1 договорів поруки визначено, що боржник та кожен з поручителів відповідають перед банком за порушення обов'язків, передбачених пунктом 1.1 договорів поруки, як солідарні боржники. Кожен з поручителів відповідає перед банком у тому ж обсязі, що і боржник. Передбачена пунктом 3.1. договорів поруки відповідальність кожного поручителя наступає у випадку, якщо боржник допустить повне або часткове невиконання обов'язків у встановлені основним договором та/або чинним законодавством України строки, зазначені у пункті 1.1 договорів поруки (пункт 3.2. договорів поруки). Кожен поручитель підтверджує, що він повністю ознайомлений з умовами основного договору та обов'язками боржника за ним (пункт 5.1 договорів поруки).

Згідно з пунктом 5.2 договорів поруки, вказані договори набувають чинності з моменту їх підписання сторонами і діють до повного виконання зобов'язань боржника за основним договором. Поруки за договорами поруки припиняються через 3 (три) роки з дня настання строку (терміну) повного виконання зобов'язань боржника за основним договором.

Пунктом 5.3 договорів поруки сторони погодили, що укладанням договорів поруки кожен поручитель надає свою згоду на будь-які майбутні зміни суті, строку, розміру зобов'язань, які забезпечуються договорами поруки, внаслідок яких збільшуються або зменшуються: будь-які строки та/або терміни, та/або розмір(и) будь-яких процентів/відсотків/комісій/ платежів, та/або суми будь-яких грошових зобов'язань, та/або будь-які встановлені ліміти/граничні суми, що передбачені основним договором, та/або розмір неустойки (пені, штрафних санкцій), та/або розмір будь-яких платежів, які боржник згідно з основним договором повинен сплачувати на користь банка та/або сплата яких, випливає з зобов'язань, які забезпечуються договорами поруки, і погоджується з тим, що такі зміни не є підставою для припинення встановленої договорами поруки, і встановлені поруки залишаються чинними протягом строку дії договорів поруки.

Сторони домовились, що банк в будь-який день, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості за основним договором, має право стягнути заборгованість за основним договором будь-яким способом, без попередження поручителів та/або боржника та без надання для них будь-якого строку на добровільну сплату простроченої заборгованості за основним договором. Стягнення заборгованості за основним договором позасудовим способом не позбавляє банк права звернутися до суду (пункт 5.10 договорів поруки).

ФГ «Агро-Борова» неналежно виконувало зобов'язання у частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 06.10.2021 № CLMB2021100 та додаткових угод до цього договору, виконання яких забезпечено договорами поруки від 06.10.2021 № CLMB2021100/1, від 06.10.2021 №CLMB2021100/2, від 06.10.2021№CLMB2021100/3, укладеними між Банком і відповідачами, у зв'язку із чим АТ «Сенс Банк» звернулося до суду з відповідним позовом.

Банк зазначав, що відповідно до умов укладеного кредитного договору та додаткових угод про надання траншу № 1, № 2 до нього, позичальнику було видано кредит у вигляді окремих траншів в загальній сумі 10 000 000,00 грн, в тому числі: -06.10.2021 - 8 083 000,00 грн (за додатковою угодою про надання траншу № 1), -21.10.2021 - 1 917 000,00грн (за додатковою угодою про надання траншу № 2), що підтверджується меморіальними ордерами № 604165815 від 06.10.2021, № 640024586 від 21.10.2021, а також випискою по рахунку № НОМЕР_2 .

Проте позичальник зобов'язання з повернення кредиту не виконав взагалі, а в частині сплати процентів за користування кредитом виконав лише частково.

Так, всупереч зазначеним вище умовам щодо строків та сум повернення, позичальник не повернув кредит в загальній сумі 10 000 000,00 грн, у тому числі: за додатковою угодою про надання траншу № 1 в сумі 8 083 000,00 грн, з яких: 583 000,00 грн по строку оплати 30.09.2023, у зв'язку з чим ця сума є простроченою з 03.10.2023 (з урахуванням того, що 30.09.2023 - субота, вихідний день); 2 500 000,00 грн по строку оплати 31.10.2023, у зв'язку з чим ця сума є простроченою з 01.11.2023; 2 500 000,00 грн по строку оплати 30.11.2023, у зв'язку з чим ця сума є простроченою з 01.12.2023; 2 500 000,00 грн по строку оплати 25.12.2023, у зв'язку з чим ця сума є простроченою з 26.12.2023; за додатковою угодою про надання траншу № 2 в сумі 1 917 000,00 грн по строку оплати 30.09.2023, у зв'язку з чим дана сума є простроченою з 03.10.2023 (з урахуванням того, що 30.09.2023 - субота, вихідний день).

Щодо сплати процентів за користування кредитом банк зазначав, що з загальної суми 5 278 600,88 грн процентів за користування кредитом, які нараховані за період з 06.10.2021 до 31.07.2024 і строк оплати яких настав, позичальником сплачено лише проценти на загальну суму 3 793 381,51 грн, в результаті чого, несплаченими залишились проценти в загальній сумі 1 485 219,37 грн, у тому числі: - за додатковою угодою про надання траншу № 1 в сумі 1 176 010,25 грн, з яких: проценти за січень 2024 в сумі 171 156,42 грн по строку оплати до 05.02.2024, у зв'язку з чим ця сума є простроченою з 06.02.2024; проценти за лютий 2024 року в сумі 160 114,07 грн по строку оплати до 05.03.2024, у зв'язку з чим ця сума є простроченою з 06.03.2024; проценти за березень 2024 року в сумі 171 156,42 грн по строку оплати до 05.04.2024, у зв'язку з чим ця сума є простроченою з 06.04.2024; проценти за квітень 2024 року в сумі 165 635,25 грн по строку оплати до 05.05.2024, у зв'язку з чим ця сума є простроченою з 07.05.2024 (з урахуванням того, що 05.05.2024 - неділя, вихідний день); проценти за травень 2024 року в сумі 171 156,42 грн по строку оплати до 05.06.2024, у зв'язку з чим ця сума є простроченою з 06.06.2024; проценти за червень 2024 року в сумі 165 635,25 грн по строку оплати до 05.07.2024, у зв'язку з чим ця сума є простроченою з 06.07.2024; проценти за липень 2024 року в сумі 171 156,42 грн по строку оплати до 05.08.2024, у зв'язку з чим ця сума є простроченою з 06.08.2024; -за додатковою угодою про надання траншу №2 в сумі 309209,12грн., з яких: проценти за грудень 2023 року в сумі 30 301,34 грн по строку оплати 05.01.2024, у зв'язку з чим ця сума є простроченою з 06.01.2024 (залишок непогашеної суми нарахованих та винесених на прострочку процентів за грудень 2023 року в загальній сумі 40 703,42 грн); проценти за січень 2024 року в сумі 40 592,21 грн по строку оплати до 05.02.2024, у зв'язку з чим ця сума є простроченою з 06.02.2024; проценти за лютий 2024 року в сумі 37 973,36 грн по строку оплати до 05.03.2024, у зв'язку з чим ця сума є простроченою з 06.03.2024; проценти за березень 2024 року в сумі 40 592,21 грн по строку оплати до 05.04.2024, у зв'язку з чим ця сума є простроченою з 06.04.2024; проценти за квітень 2024 року в сумі 39 282,7 9грн по строку оплати до 05.05.2024, у зв'язку з чим ця сума є простроченою з 07.05.2024 (з урахуванням того, що 05.05.2024 - неділя, вихідний день); проценти за травень 2024 року в сумі 40 592,21 грн по строку оплати до 05.06.2024, у зв'язку з чим ця сума є простроченою з 06.06.2024; проценти за червень 2024 року в сумі 39 282,79 грн по строку оплати до 05.07.2024, у зв'язку з чим ця сума є простроченою з 06.07.2024; проценти за липень 2024 року в сумі 40 592,21 грн по строку оплати до 05.08.2024, у зв'язку з чим ця сума є простроченою з 06.08.2024.

За твердженням позивача, станом на 22.08.2024 загальна сума заборгованості позичальника за кредитним договором становить 11 485 219,37 грн, з яких: 10 000 000,00 грн заборгованість за кредитом, 1 485 219,37 грн заборгованість за відсотками.

ФГ «Агро-Борова» позов визнало та просило суд розстрочити виконання рішення на 12 місяців з моменту набрання рішенням суду законної сили згідно з графіком, наведеним у поданій суду заяві.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, позов задовольнив частково і мотивував таке рішення тим, що проценти за кредитом нараховуються в межах строку, визначеного у договорі, тобто за правомірне користування цими коштами, а надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту буде порушенням балансу інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК. Якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов'язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов'язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК. При цьому судом було враховано правові висновки щодо застосування відповідних норм права при вирішенні спору у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16.

Суд першої інстанції встановив, що позичальник сплатив усі відсотки відповідно до умов договору та статті 1048 ЦК до 30.09.2023, після цієї дати (з 03.10.2023 для траншу № 2 та з 03.10.2023, 01.11.2023, 01.12.2023, 26.12.2023 для траншу № 1) нараховані відсотки є відповідальністю за прострочення виконання грошового зобов'язання в порядку частини 2 статті 625 ЦК. Крім того, за встановлених судом обставин, позичальник здійснив переплати відсотків за період з 01.10.2023 по 25.12.2023: 205 377,96 грн за транш № 1 та 90 495,91 грн за транш № 2, що загалом становить 295 873,87 грн, у зв'язку із чим суми переплат мають бути зараховані для зменшення основного боргу до 9 704 126,13 грн.

Суд першої інстанції, перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем розрахунку процентів, встановив, що відповідне нарахування суперечить вимогам пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК та погодженим умовам договору, а тому розрахунок є неправильним, тому відмовив в задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків у розмірі 1 485 219,37 грн, оскільки ці відсотки є відповідальністю за прострочення виконання грошового зобов'язання в порядку частини 2 статті 625 ЦК.

При цьому суд першої інстанції не прийняв визнання позову в повному обсязі з боку представника ФГ «Агро-Борова», оскільки такі дії щодо визнання заборгованості в більшому розмірі суперечать інтересам ФГ «Агро-Борова», а також й інтересам інших відповідачів як солідарних з відповідачем боржників.

Суд першої інстанції частково задовольнив заяву ФГ «Агро-Борова» про розстрочення виконання рішення суду у цій справі та послався на те, що розстрочення в межах 12 місяців для боржника з урахуванням приписів частини 5 статті 331 ГПК, не призведе до надмірної тривалості виконання судового рішення та порушення балансу інтересів сторін.

З такими висновками суду першої інстанції погодився і суд апеляційної інстанції, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу позивача на це рішення суду.

У поданій касаційній скарзі АТ «Сенс Банк» в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень в частині відмови в задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення з відповідачів 295 873,87 грн заборгованості за кредитом, 1 485 219,37 грн заборгованості за відсотками та розстрочення виконання рішення суду, послалося на те, зокрема, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору:

- неправильно застосували положення статей 625, 1048 ЦК та не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16;

- неправильно застосували положення пункту 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК у взаємозв'язку зі статтею 625 ЦК та частиною 9 статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду;

- не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 910/8153/17, від 13.11.2018 у справі № 910/2376/18, від 27.02.2019 у справі № 796/43/2018, від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, щодо розстрочення виконання рішення суду;

- не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 15.09.2023 у справі №916/2359/23, від 11.10.2023 у справі №916/409/21, від 06.12.2023 у справі №917/805/23, від 16.09.2024 у справі №927/997/23, від 06.10.2022 у справі №905/446/22, від 15.09.2023 у справі №916/2359/23, від 11.10.2023 у справі №916/409/21, від 06.10.2022 у справі №905/446/22, від 03.03.2023 у справі №905/448/22, щодо забезпечення позову;

- суд апеляційної інстанції не перевірив доводи апеляційної скарги банку щодо допущених судом першої інстанції порушень при розрахунку суми позову;

- суди не врахували, що заява ФГ «Агро-Борова» про розстрочення виконання рішення суду є необґрунтованою, а також подана відповідачем з порушенням процесуальних норм на стадії розгляду справи по суті, а не під час підготовчого засідання;

- суди неправомірно відмовили банку у вжитті заходів до забезпечення позову, дійшли безпідставного та неправомірного висновку, що позивачем не наведено обставин та не надано доказів, які б свідчили про вчинення відповідачами дій з метою унеможливлення в майбутньому виконання судового рішення у даній справі, та не врахували висновки Верховного Суду з відповідного питання, викладені у постановах від 03.03.2023 у справі №905/448/22 (п. 23), від 27.04.2023 у справі №916/3686/22 (п. 4.9), від 15.09.2023 у справі №916/2359/23 (п. 4.19), від 11.10.2023 у справі №916/409/21 (п. 32), від 06.12.2023 у справі №917/805/23 (п. 5.18), від 16.09.2024 у справі №927/997/23 (п. 43) від 06.10.2022 у справі №905/446/22 (п. 30), від 15.09.2023 у справі № 916/2359/23 (п. 4.20), від 11.10.2023 у справі №916/409/21 (п. 38), від 08.07.2024 у справі № 916/143/24;

- з огляду на те, що заперечення на заяву про забезпечення позову були подані ФГ «Агро-Борова» не у спосіб, передбачений ГПК, та без зазначення в них відомостей про наявність або відсутність у електронного кабінету, суд першої інстанції мав повернути їх заявнику без розгляду на підставі частини 4 статті 170 ГПК.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, доводів і вимог касаційної скарги виходить із такого.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 ЦК).

За загальними умовами виконання зобов'язання, що містяться у статті 526 ЦК, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1).

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК).

АТ «Сенс Банк» на обґрунтування своїх вимог доводить, що у кредитному договорі (з урахуванням додаткових угод), укладеному між ним та ФГ «Агро-Борова», було встановлено, що позичальник зобов'язується сплатити проценти за користування кредитом до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина 2 статті 1054 ЦК).

У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

У частині 1 статті 1048 ЦК визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За частиною 1 статті 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 статті 1050 ЦК передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 ЦК (частина 2 статті 1050 ЦК).

Водночас за змістом частини 2 статті 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною 2 статті 625 ЦК є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК і охоронна норма частини 2 статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 ЦК як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання (такі висновки наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 наведено висновки, за якими припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК.

Надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов'язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов'язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК.

У частині третій статті 6 ЦК зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У статті 627 ЦК зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК.

Твердження сторони про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння стороною правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов'язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК.

Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною 2 статті 625 ЦК. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що з аналізу умов кредитного договору, а також додаткових угод про надання траншу № 1, № 2 та договорів про внесення змін, вбачається, що визначений пунктом 1.4 кредитного договору строк дії кредитної лінії (до 05.10.2024), це строк, протягом якого у межах розміру ліміту кредитної лінії може видавати позичальнику кредитні кошти (кредит).

Розмір ліміту кредитної лінії має пріоритетне значення для повернення кредиту ніж строк дії кредитної лінії, оскільки згідно пункту 8.3 кредитного договору в редакції договору про внесення змін, при зменшенні розміру ліміту кредитної лінії позичальник, незалежно від того, чи настав термін повернення траншів, визначений згідно з пунктом 8.1 цього договору, зобов'язаний здійснювати часткове повернення кредиту таким чином, щоб він не перевищував відповідні розміри лімітів.

Сума заборгованості за кредитом, що не повернена у будь-який зі строків, зазначених в пункті 8.3 цього договору, на наступний банківський день за днем закінчення відповідного строку вважається простроченою.

Пунктами 10.5, 10.6 кредитного договору сторони визначили, що у випадку невиконання позичальником зобов'язань з повного повернення будь-якого траншу (його частини), позичальник зобов'язаний сплачувати проценти від суми простроченого траншу (його частини) щомісячно, при цьому таке нарахування здійснюється не рідше одного разу на місяць, на суму кожного простроченого траншу (його частини).

За висновками судів попередніх інстанцій, після невиконання позичальником зобов'язання щодо повернення кожної частини траншу, яка кореспондується з умовою пункту 8.3 кредитного договору щодо зменшення розміру ліміту кредитної лінії, така частина траншу вважається простроченою і на цю прострочену частину заборгованості можуть бути нараховані проценти відповідно до статті 625 ЦК у розмірі, встановленому договором, як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Суди установили, що за додатковою угодою про надання траншу № 1 за прострочення повернення частини траншу в сумі 583 000,00 грн після 30.09.2023; в сумі 2 500 000,00 грн після 31.10.2023; в сумі 2 500 000,00 грн після 30.11.2023; в сумі 2 500 000,00 грн після 25.12.2023, а за додатковою угодою про надання траншу № 2 за прострочення повернення траншу в сумі 1 917 000,00 грн після 30.09.2023 підлягають нарахуванню проценти відповідно до статті 625 ЦК у розмірі, встановленому договором.

Зазначені висновки судів попередніх інстанцій щодо порядку застосування частини 2 статті 625 ЦК та частини 1 статті 1048 ЦК у разі нарахування процентів за користування банківським кредитом не суперечать правовим висновкам, наведеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, тому доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, наведених у цих постановах, є безпідставними. При цьому доводи касаційної скарги загалом зводяться до незгоди з позицією Великої Палати Верховного Суду у наведених скаржником справах.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, здійснив розрахунок заявлених до стягнення сум заборгованості за кредитом і процентами, який наведено у судовому рішенні, та дійшов висновку, що стягненню з відповідачів в солідарному порядку на користь позивача підлягає заборгованості за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 06.10.2021 № CLМВ2021100 в сумі 9 704 126,13 грн.

Доводи касаційної скарги щодо помилковості проведеного судом розрахунку не приймаються до уваги, оскільки Верховний Суд відповідно до меж розгляду справи в суді касаційної інстанції, передбачених статтею 300 ГПК, перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм права та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом касаційної скарги АТ «Сенс Банк» підставою оскарження судових рішень у справі, що розглядається, є також приписи пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Проте Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК.

Як свідчить зміст зазначеної норми, вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

На обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду з питань застосування положення пункту 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК у взаємозв'язку зі статтею 625 ЦК та частиною 9 статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 № 2120-IX доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК пунктом 18, за змістом якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Так, у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем розрахунку процентів, дійшли висновку про те, що відповідне нарахування суперечить вимогам пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК та погодженим умовам договору, тому здійснили власний розрахунок сум заборгованості за кредитом і процентами, який наведено у судових рішеннях.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги АТ «Сенс Банк» щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що касаційна скарга загалом не містить відповідних доводів щодо необхідності формування висновку щодо застосування наведених скаржником норм права у подібних правовідносинах, не містить обґрунтування того, як ці норми мають бути застосовані при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, а лише зводиться до незгоди з прийнятими судовими рішеннями та до намагання надання іншої оцінки доказам, на підставі яких суди попередніх інстанцій установили фактичні обставини справи, що стали підставою для часткового задоволенні позову, переоцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК.

Отже, зважаючи на викладене, підстав для формування правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норми права у контексті спірних правовідносин немає.

За таких обставин підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Щодо доводів касаційної скарги про розстрочення виконання рішення суду.

Положення частини 1 статті 331 ГПК визначають, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (частина 4 статті 331 ГПК).

Частина 5 статті 331 ГПК передбачає, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Отже, відстрочення виконання рішення судового рішення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав. При вирішенні відповідного питання враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 навела висновки про те, що розстрочення - це виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення. Водночас розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідним договором є незмінною.

Верховний Суд зауважує, що підставою для відстрочення або розстрочення виконання рішення суду згідно зі статтею 331 ГПК є виняткові обставини, які ускладнюють або виключають виконання рішення, утруднюють чи унеможливлюють виконання, і питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що в обґрунтування заяви про розстрочення виконання рішення суду ФГ «Агро-Борова» послалося на існування об'єктивних обставин, які позбавляють його вчасно виконати судове рішення та сплатити позивачу борг. Основним видом його діяльності є сільськогосподарське виробництво, а адміністративні приміщення, де зберігаються первинні документи відповідача, були розташовані на території Борівської ОТГ Ізюмського району Харківської області, яка межує з Луганською та Донецькою областями і з початку війни стала зоною активних бойових дій. З квітня 2022 року по жовтень 2022 року Борівська територіальна громада перебувала під повною окупацією ворога, що підтверджується Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за №1668/39004.

ФГ «Агро-Борова» посилалося, зокрема, на обставини, які утруднюють проведення нормальної господарської діяльності, у тому числі через те, що внаслідок окупації та замінування території не мало можливості своєчасно провести посіви, а подальші затримки зі збиранням врожаю через погодні умови призвели до значних втрат. Зібрана продукція виявилася непридатною для продажу через низьку якість, що спричинило суттєві фінансові збитки. Крім того, збройна агресія призвела до значного подорожчання палива, добрив та електроенергії, що різко підвищило собівартість продукції та зробило її неконкурентоспроможною. Через воєнний стан і блокаду портів відповідачем втрачено доступ до зовнішніх ринків збуту. Внутрішній ринок перенасичений, а ціни на продукцію значно знизилися, що унеможливлює отримання достатнього доходу. Отже, відновлення платоспроможності потрібує часу, не менший за один сільськогосподарський цикл, щоб повернутись до нормальної діяльності після розмінування земель і стабілізації умов.

На підтвердження викладених в заяві обставин відповідачем додано до матеріалів справи:: фінансову звітність малого підприємства за 2023 рік, фінансову звітність малого підприємства за 2024 рік, лист Торгово-промислової палати України №2024/02.2-7.1 від 28.02.2022, розпорядження Борівської СВА «Про встановлення пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів ФГ «Агро-Борова» на 2025 рік, розпорядження Борівської СВА «Про встановлення пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів ФГ «Кириченко М» на 2023 рік, довідку Борівської ОТГ по ФГ «Кириченко М» щодо орендованої землі на 2023, довідку Держгеокадастру, ФГ «Кириченко М» - довідку ДПС на підтвердження статусу платника 4 групи на 2023 рік.

Судами обох інстанцій на підставі матеріалів справи, наданих відповідачем і позивачем пояснень та поданих суду доказів встановлено, що ФГ «Агро-Борова» не оспорює суму заборгованості; спірні правовідносини виникли в період військової агресії на території України, зокрема, Харківської області, що є загальновідомими обставинами. Разом із тим, суд звернув увагу, що військова агресія російської федерації проти України та введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 стали для суб'єктів господарської діяльності винятковими, невідворотними та об'єктивними обставинами, які безумовно утруднили умови господарювання, зокрема, для сторін у справі.

Суди попередніх інстанцій взяли до уваги подані відповідачем документи на підтвердження своїх вимог як належні докази фінансового стану боржника, який впливає як на виникнення заборгованості, так і на виконання рішення суду. Судом наданий докладний аналіз фінансових показників господарської діяльності відповідача і встановлено, що його витрати значно перевищили доходи від господарської діяльності, що вплинуло на виникнення заборгованості. При цьому враховано, що такі негативні фінансові показники стали наслідком об'єктивних причин.

З огляду на імперативні приписи статті 300 ГПК Верховний Суд не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходив суд при вирішенні питання про наявність підстав для розстрочення виконання рішення, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги.

Відтак суди обох інстанцій, встановивши обставини, про які зазначено вище, дійшли обґрунтованого висновку, що розстрочення виконання судового рішення буде сприяти можливості стабільного (щомісячного) надходження для позивача коштів згідно з графіком, наведеним у рішенні суду, не призвівши при цьому до негативних наслідків у вигляді повної неможливості відповідачем виконувати свої зобов'язання перед позивачем, і у цьому випадку розстрочення виконання рішення суду - це не спосіб уникнути відповідачем відповідальності, а навпаки створення умов для подальшого виконання рішення суду.

При цьому твердження скаржника, що при наданні розстрочення виконання рішення судом не враховані співмірність та пропорційність з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника правомірно відхилено судом апеляційної інстанції, оскільки позивач не спростовував надані відповідачем докази і пояснення, не надав доказів на підтвердження порушення балансу інтересів зі свого боку.

З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій навели відповідні та достатні підстави в обґрунтування свого висновку про розстрочення виконання рішення у межах 12 місяців у цій справі, і у суду касаційної інстанції відсутні підстави вважати, що задовольняючи відповідну заяву відповідача суди допустили порушення норм матеріального чи процесуального права або «справедливого балансу» інтересів сторін, що могло б бути підставою для скасування оскаржених судових рішень.

Посилання скаржника в касаційній скарзі на неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 910/8153/17, від 13.11.2018 у справі № 910/2376/18, від 27.02.2019 у справі № 796/43/2018, від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, щодо розстрочення виконання рішення суду, не приймаються до уваги, оскільки висновки, наведені у цих постановах, не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Доводи скаржника щодо подання заяви про розстрочення виконання рішення суду з порушенням процесуальних норм на стадії розгляду справи по суті, а не під час підготовчого засідання, не обґрунтовано підставами касаційного оскарження судових рішень, при цьому необхідно зазначити, що положеннями процесуального закону таке право відповідача на подання відповідної заяви не обмежене стадією підготовчого засідання.

Що стосується доводів касаційної скарги про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, то Суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 137 ГПК позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1); забороною відповідачу вчиняти певні дії (пункт 2); забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання (пункт 4).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (такі висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20, від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22).

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 ГПК).

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (такі висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 наведено висновки про те, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, відмовив позивачу у задоволенні заяви про забезпечення позову, з огляду на такі встановлені обставини:

- група компаній ФГ «Агро-Борова», ПП Приватна агрофірма «Злагода», ФГ «Борова-Агро», - є аграрними підприємствами, характер доходу яких сезонний, а отже мінливий, отримується восени після збору врожаю. Компенсація оборотних коштів, яких не вистачає навесні, здійснюється за рахунок товарного кредиту, який надають постачальники засобів захисту рослин, паливно-мастильних матеріалів, посівного матеріалу тощо. При цьому постачання зазначених товарно-матеріальних цінностей на умовах товарного кредиту здійснюється під певні гарантії (заставу майна, фінансові та аграрні розписки тощо);

- позовна вимога АТ «Сенс Банк» стосується стягнення заборгованості за кредитним договором №CLMB2021100 від 06.10.2021, де пунктом 2.1 сторони закріпили механізм забезпечення належного виконання позичальником (ФГ «Агро-Борова») договору, зокрема: а) неустойкою, пенею, штрафними санкціями, що передбачені цим договором; б) порукою ОСОБА_1 на всю суму зобов'язань позичальника за цим договором та на строк дії цього договору; в) порукою ПП ПАФ «Злагода» на всю суму зобов'язань позичальника за цим договором та на строк дії цього договору; г) порукою ФГ «ЮГ» (ФГ «Борова-Агро») на всю суму зобов'язань позичальника за цим договором та на строк дії цього договору; ґ) заставою рухомого майна/товарів в обороті, що належать позичальнику на праві власності. Засоби забезпечення належного виконання Позичальником своїх зобов'язань, передбачені цим пунктом Договору, крім зазначеного у підпункті «а», оформлюються окремими документами, що укладаються (складаються) одночасно з цим Договором або після його укладення та іменуються надалі «Документи забезпечення»;

- пункт 4.5 кредитного договору містить умову, за якою будь-який Транш може бути наданий банком позичальнику лише після виконання усіх наступних умов: - Банку сплачені комісії, в тому числі згідно з пунктами 5.1-5.2 цього Договору; - укладені у належній формі і набули чинності усі договори забезпечення; - застава рухомого майна та/або майнових прав, зазначених у пункті 2.1 цього Договору, зареєстрована у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, і Банк має відповідний витяг зі згаданого реєстру; - Банку відшкодовані витрати, сплачені останнім за внесення до Державного реєстру обтяжень рухомого майна запису про реєстрацію застави згідно з Документами забезпечення; - майно, зазначене у підпункті «ґ» пункту 2.1. цього Договору, застраховане на користь Банку, договір страхування зазначеного майна набув чинності та Банку надані документи, що підтверджують набуття ним чинності; цей Договір після його укладення затверджений рішенням уповноваженого органу управління Позичальника, і Банку наданий оригінал такого рішення;

- загальний розмір заборгованості за цим договором та за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії №РБМВ000128 від 09.02.2021, додатковим договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії №СLМВ000206 від 26.01.2020 до договору на комплексне банківське обслуговування №35604785 від 08.11.2018, додатковим договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії №СLМВ000405 від 20.10.2020 до договору на комплексне банківське обслуговування № 35604785 від 08.11.2018 з урахуванням суми траншу, що запитується до видачі, не може перевищувати 20.000.000,00 грн;

- сума заборгованості по кредиту з урахуваннями суми траншу, що запитується до видачі, забезпечена заставою майна, зазначеного в підпункті «г» пункту 2.1. цього договору, загальною вартістю, що становить більше ніж 120% від суми заборгованості по кредиту;

- вимоги позивача щодо повернення кредитних коштів вже є забезпеченими не тільки договорами поруки, а й іншими майновими цінностями.

- позивач не підтвердив намір боржників приховування активів від звернення на них; жодними доказами не довів, що відповідачі (поручителі) ухиляються від виконання взятих на себе зобов'язань за договорами поруки №CLMB2021100/1 від 06.10.2021, №CLMB2021100/2 від 06.10.2021, №CLMB2021100/3 від 06.10.2021;

- зменшення зареєстрованих прав оренди (користування) земельними ділянками: 428 та 610 записів, 281 та 524 по ПП ПАФ «Злагода» та ФГ «Борова-Агро» обґрунтовується місцем розташування таких земельних ділянок по відношенню до території проведення активних бойових дій;

- наявність судових справ про стягнення з відповідача та/або поручителів значних сум грошових коштів не є свідченням реального існування заборгованості в такому розмірі, адже обґрунтованість вимог позивачів та дійсний розмір заборгованості буде встановлюватись судом в кожному конкретному випадку;

- посилання позивача на розміри статутних капіталів відповідачів є безпідставним, оскільки ці обставини ніяким чином не підтверджують і не спростовують загрози невиконання судового рішення;

- в заяві про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти та на майно позичальника та поручителів, заявник просить накласти арешти на грошові кошти та на майно, що належать кожному з відповідачів окремо на загальну суму 45 940 877,48 грн, що значно перевищує ціну позову 11 485 219,37 грн. При цьому, з огляду на специфіку роботи аграрних підприємств, фактично паралізує їх господарську діяльність.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивачем у заяві про забезпечення позову не наведено належних обґрунтувань та не доведено належними доказами того факту, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а наведені позивачем обставини щодо необхідності застосування заходів до забезпечення позову ґрунтуються виключно на припущеннях, які не підтверджені відповідними доказами.

Жодної неузгодженості із загальними висновками Верховного Суду щодо питання застосування норм процесуального права, які скаржник цитує у поданій касаційній скарзі з посиланням на постанови суду касаційної інстанції у наведених ним справах, в цьому випадку також немає, оскільки суди попередніх інстанцій врахували, у тому числі вимоги розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, недоведеність обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду у разі невжиття таких заходів, що у касаційній скарзі не спростовано.

Посилання у касаційній скарзі на подання заперечення ФГ «Агро-Борова» на заяву про забезпечення позову не у спосіб, передбачений ГПК, спростовуються матеріалами справи та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами.

Разом із тим посилання скаржника в касаційній скарзі на загальні правові висновки Верховного Суду у наведених скаржником справах, за відсутності посилання на обставини, які є подібними до обставин справи, що розглядається, також не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, а зміст зазначених скаржником постанов не свідчить про застосування судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.

З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, що розглядається, зазначені скаржником доводи про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права з огляду на підстави оскарження є необґрунтованими, отже, підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті судових рішень в оскаржуваній частині не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.07.2025 (з урахуванням ухвали Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 про виправлення описки) та рішення Господарського суду Донецької області від 15.04.2025 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та розстрочення виконання рішення, постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 та ухвалу Господарського суду Донецької області від 23.09.2024 про відмову в застосуванні заходів забезпечення позову у справі № 905/1197/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко