16 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 911/2702/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Вронська Г.О. - головуюча, Губенко Н.М., Кондратова І.Д.,
за участю секретаря судового засідання Дуб С.І.,
представників учасників справи:
від позивача: Старцев Ю.К.,
від відповідача: Шпакович О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Макпау Проперті Менеджмент"
на рішення Господарського суду Київської області (Черногуз А.Ф.)
від 18.02.2025
та постанову Північного апеляційного господарського суду (Руденко М.А., Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю.)
від 20.05.2025 (повний текст складений 05.06.2025)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Макпау Проперті Менеджмент"
до Циблівської сільської ради
про визнання інформації недостовірною та зобов'язання її спростувати, стягнення заподіяної діловій репутації шкоди,
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Макпау Проперті Менеджмент" (далі - Позивач, Скаржник) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Циблівської сільської ради (далі - Відповідач) про визнання інформації недостовірною та зобов'язання її спростувати, стягнення заподіяної діловій репутації шкоди, в якому просило (з урахуванням заяви про залишення без розгляду частини позовних вимог:
1) визнати такою, що є недостовірною та завдає шкоди діловій репутації Позивача інформацію, поширену у мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_3 головою Відповідача - ОСОБА_1 , за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині:
"… на березі де стоїть басейн… де люди наші ходять, там фекалії викидають…у мене відео є, як знімав наш поліцейський, як воно бурлить, викидає фекалії ці…";
"… до того вже дійшло, що приїжджають їхні представники, які там не малі люди, вліяніє мають, тут сидять тупо розказують, що ми розуміємо, що тут усе незаконно, але там два бики, один з яких єсть ОСОБА_2, оцього ОСОБА_1 дядько… ну шулер якийсь, і оце він усе творить…";
"… усі люди, що у них працюють є ФОПами, там вони податків не платять… я вам ще можу показати, де вони фекалії викидають…";
"вони не хочуть чути нас…приїжджав їхній представник з Макпау, ОСОБА_1, ну цей, що штатний там директор…, але він просто далекий від цього всього, тут на місцях все вирішується, все робиться і все. Покривають їх багато, я знаю багато імен, але озвучувати не буду на камеру. Хто покривав, хто там доносить інформацію, що так должно буть, але там все, я вам скажу, там на 90% все незаконно";
2) зобов'язати Відповідача за його рахунок не пізніше наступного дня після набрання законної сили рішенням суду спростувати недостовірну інформацію як таку, що завдає шкоди діловій репутації Позивача, шляхом опублікування на головній сторінці сайту https://tsg.gov.ua у розділі "Новини" https://tsg.gov.ua/news/ повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію повного тексту такого рішення;
3) стягнути з Відповідача 1 000 000,00 грн шкоди, заподіяної діловій репутації Позивача.
Вимогу про розміщення спростування на вебсайті StopCor ухвалою Господарського суду Київської області від 20.01.2025 залишено без розгляду. У зв'язку з цим вона не стала предметом перегляду в апеляційній та касаційній інстанціях і не впливає на висновки судів у межах решти позовних вимог.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що поширення Відповідачем недостовірної інформації про діяльність Позивача та його керівництва завдає шкоди діловій репутації товариства, оскільки формує у свідомості необмеженого кола осіб негативне ставлення до Позивача, підриває довіру інвесторів і контрагентів та створює уявлення про незаконність його діяльності, що, на переконання Позивача, суттєво впливає на професійну оцінку та сприйняття товариства як суб'єкта господарювання.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду Київської області від 18.02.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 у справі №911/2702/24, у задоволенні позову відмовлено.
4. Суд першої інстанції встановив, що спірні висловлювання, зафіксовані у відеозаписі, мають характер оціночних суджень і не стосуються безпосередньо Позивача як юридичної особи. Позивач не довів поширення цієї інформації саме Відповідачем та не надав належних доказів заподіяння шкоди його діловій репутації. Суд звернув увагу, що відеофайл подано у змонтованому вигляді, що унеможливлює достовірне встановлення контексту висловлювань голови сільської ради. Доказів поширення цього відео саме Відповідачем матеріали справи не містять. Суд дійшов висновку про недоведеність поширення спірного відеоматеріалу саме Відповідачем та про переважно оціночний характер висловлювань, що унеможливлює їх спростування у розумінні статті 277 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.
5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 апеляційну скаргу Позивача залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Київської області від 18.02.2025 у справі №911/2702/24 залишено без змін. Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покладено на Позивача.
6. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та зазначив, що спірні висловлювання мають характер оціночних суджень і не можуть бути предметом спростування у розумінні статті 277 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції також вказав, що Скаржник не навів переконливих доказів наявності шкоди діловій репутації та причинного зв'язку з поширенням спірної інформації; водночас це питання не мало самостійного значення з огляду на невстановлення Відповідача як поширювача.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що обраний Позивачем спосіб захисту - зобов'язання опублікувати спростування на офіційному сайті ради - не може бути застосований у зв'язку з невстановленням Відповідача як поширювача інформації: за змістом статті 277 ЦК України спростування здійснює особа, яка поширила інформацію, тоді як Позивач не довів, що такою особою є Відповідач.
7. Отже, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про недоведеність поширення інформації саме Відповідачем та про переважно оціночний характер спірних висловлювань, що унеможливлює задоволення позову.
Як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції виходили з недоведеності поширення інформації саме Відповідачем і з оціночного характеру більшості висловлювань.
Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та стислий виклад позиції інших учасників справи
8. 26 червня 2025 року Позивач (Скаржник) за допомогою підсистеми "Електронний суд" подав касаційну скаргу на рішення Господарського суду Київської області від 18.02.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 у справі №911/2702/24, в якій просив:
- скасувати їх повністю, а справу №911/2702/24 передати на новий розгляд до суду першої інстанції;
- стягнути з Відповідача на користь Позивача усі судові витрати, понесені у суді касаційної інстанції;
- розгляд касаційної скарги проводити за участі представника Позивача.
9. У тексті касаційної скарги підставами касаційного оскарження Скаржник визначив пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України, а саме:
- щодо пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України - суд апеляційної інстанції порушив частину четверту статті 236 ГПК України та не врахував правових висновків, викладених у:
1) постанові Верховного Суду від 13.09.2019 у справі №439/1469/15-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №750/2052/16-ц (щодо визначення відповідача у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації);
2) постановах Верховного Суду від 03.11.2023 у справі №693/1278/21, від 01.11.2023 у справі №357/1235/22 (щодо визначення характеру інформації та з'ясування, вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням), від 01.10.2019 у справі №910/13556/18, від 21.11.2019 у справі №927/791/18, від 18.03.2021 у справі №927/791/18, від 22.11.2021 у справі №761/32924/19-ц (щодо розмежування фактичного твердження та оціночного судження);
3) постанові Верховного Суду від 20.04.2022 у справі №748/2794/20 (щодо способу спростування недостовірної інформації);
- стосовно пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, Скаржник зазначає, що відсутній правовий висновок Верховного суду щодо:
1) застосування частини восьмої, частини дев'ятої статті 165 ГПК України (щодо процесуальних наслідків у разі подання відповідачем відзиву з пропущенням встановленого судом строку без поважних причин та без подання відповідного клопотання про поновлення такого строку, а також щодо обов'язку суду в такому випадку вирішувати справу за наявними матеріалами без урахування відзиву);
2) застосування частини першої, частини третьої, частини четвертої статті 56 ГПК України (щодо допустимості представництва інтересів органу місцевого самоврядування адвокатом, який уклав договір не безпосередньо з відповідачем, а з його виконавчим комітетом);
3) застосування частини першої статті 183, частини першої статті 194, частини першої статті 210, частини першої, частини третьої статті 211 ГПК України (щодо недопустимості допиту свідків на стадії підготовчого провадження з метою встановлення обставин, які підлягають встановленню під час ухвалення рішення по суті).
10. Обґрунтовуючи вказані підстави касаційного оскарження, Скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального права, а саме:
- частин першої та четвертої статті 269 та частини четвертої статті 277 ГПК України, оскільки колегія суддів вийшла за межі доводів апеляційної скарги, змінила мотивувальну частину рішення суду першої інстанції та фактично відмовила у задоволенні позову з інших підстав, ніж ті, що були предметом дослідження місцевого суду;
- допущено істотні порушення процесуальних норм, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема у частині дослідження доказів та оцінки доводів сторін, що відповідає підставам, передбаченим у пункті 1 частини третьої статті 310 ГПК України.
11. Крім того, Скаржник у тексті касаційної скарги повідомив, що у зв'язку із розглядом справи №911/2702/24 у Верховному Суді, очікує понести судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 100 000,00 грн, докази понесення яких будуть надані ним протягом п'яти днів з моменту ухвалення постанови у справі.
12. 07 серпня 2025 року Відповідач у межах встановленого Верховним Судом строку із використанням підсистеми "Електронний суд" подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить суд залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
13. Доводи відзиву переважно відтворюють мотиви, яких дійшов суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
14. ІНФОРМАЦІЯ_3 було опубліковано відеозапис, на якому голова Відповідача ОСОБА_1 поширив інформацію про Скаржника на веб-сайті: ІНФОРМАЦІЯ_1, відео-файл (публікація, стаття) за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою: "ІНФОРМАЦІЯ_4" (далі - відеозапис), що, на думку Скаржника, порочить його ділову репутацію. У зазначеному відеозаписі містяться такі висловлювання:
- "….на березі, де стоїть басейн… де люди наші ходять, там фекалії викидають…у мене відео є, як знімав наш поліцейський, як воно бурлить, викидає фекалії ці…";
- з 2 хвилини 30 секунд по 2 хвилину 51 секунду: "… до того вже дійшло, що приїжджають їхні представники, які там не малі люди, вліяніє мають, тут сидять тупо розказують, що ми розуміємо, що тут усе незаконно, але там два бики, один з яких єсть ОСОБА_2 , оцього ОСОБА_1 дядько…ну шулер якийсь, і оце він усе творить…";
- з 3 хвилини 24 секунди по 3 хвилину 51 секунду: "… усі люди, що у них працюють є ФОПами, там вони податків не платять…я вам ще можу показати, де вони фекалії викидають…";
- з 5 хвилини 28 секунди по 5 хвилину 54 секунду: "Вони не хочуть чути нас … приїжджав їхній представник з Макпау, ОСОБА_1, ну цей, що штатний там директор…, але він просто далекий від цього всього, тут на місцях все вирішується, все робиться і все. Покривають їх багато, я знаю багато імен, але озвучувати не буду на камеру. Хто покрива, хто там доносить інформацію, що так должно буть, але там все, я вам скажу, там на 90 процентів все незаконно".
15. Зазначені висловлювання у відеозаписі виголошував голова Циблівської сільської ради, у зв'язку з чим Відповідачем у справі визначено Циблівську сільську раду.
16. Позивач не довів факту поширення цього відеозапису в мережі Інтернет саме Відповідачем, доказів розміщення спірного матеріалу на веб-ресурсі від імені Циблівської сільської ради не подано.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
17. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, з урахуванням викладеного у відзиві, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов таких висновків.
18. Стаття 34 Конституції України гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
19. За змістом частини першої статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
20. Вказаному праву, однак, відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну й таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію, інформацію (стаття 68 Конституції України).
21. Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі №905/902/20).
22. Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
23. Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (частина перша статті 91 ЦК України).
24. Відповідно до вимог частини першої статті 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
25. Згідно із статтею 200 ЦК України інформацією є будь-які відомості та / або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом.
26. За приписами статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших медіа, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж медіа в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
27. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні відомості містяться у відеозаписі, оприлюдненому ІНФОРМАЦІЯ_3 на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_1 (з відсиланням на YouTube-канал "СтопКорупції" за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2, канал - Стоп Корупції, назва - ОСОБА_1 "хакнув" набережну Дніпра заради комфорту? Як ІТ-шники відпочивають | СтопКор). У вказаній публікації / відеозаписі ОСОБА_1 повідомляє спірну інформацію, під назвою: "ІНФОРМАЦІЯ_4" Для цілей спору виокремлено чотири релевантні фрагменти відео: 00:15- 00:54, 02:30- 02:51, 03:24- 03:51, 05:28- 05:54. Доказів того, що первинне розміщення цього матеріалу в мережі Інтернет здійснила саме Циблівська сільська рада, матеріали справи не містять.
28. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням або оціночним судженням (постанови Верховного Суду від 03.11.2023 у справі №693/1278/21, від 01.11.2023 у справі №357/1235/22 та інші).
29. У пункті 46 рішення ЄСПЛ у справі "Lingens v. Austria" від 08.07.1986 (заява №9815/82) зауважується, що суду необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання - ні. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.
30. ЄСПЛ вказав: "Свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10 є однією з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" або тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе" (пункт 41 рішення).
31. За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об'єктивно є або істинною, або хибною, але при цьому неодмінно однією з двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування (постанова Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №910/2441/22).
32. Частиною другою статті 30 Закону України "Про інформацію" визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
33. Водночас фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи, що факт є категорією об'єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом (постанови Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №910/13556/18. від 21.11.2019 у справі №927/791/18, від 18.03.2021 у справі №927/791/18).
34. Відповідно до частини першої статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
35. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №904/4494/18 викладено правовий висновок про те, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
36. За загальним правилом інформація, що порочить особу, має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на зібранні громадян, зборах трудового колективу, відкликання документа тощо), а в разі неможливості - у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14.07.2022 у справі №904/6902/20).
37. Крім того, у цій категорії справ необхідно враховувати, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про інформацію" та Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 27.03.2014 №1170-VII частину третю статті 277 ЦК України було виключено. З 19 квітня 2014 року законодавство не містить презумпції добропорядності, а тому відсутні підстави для застосування такої конструкції при вирішенні спорів про спростування недостовірної інформації.
38. Отже, доказування Позивачем обґрунтованості свого позову, зокрема й недостовірності, неточності поширеної Відповідачем інформації, має відбуватися у загальному порядку. Наведений правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 17.07.2019 у справі №757/49189 16-ц, від 01.10.2019 у справі №910/13556/18 та від 06.11.2019 у справі №165/2559/15-ц.
39. Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив із такого.
40. Щодо фрагмента 02:30-02:51 ("…два бики… шулер…"): суди попередніх інстанцій установили, що наведені слова мають характер оціночних суджень, емоційних та образних висловлювань, а не перевірюваних фактичних даних про Позивача.
41. Щодо фрагмента 03:24-03:51 ("…усі - ФОПи, податків не платять…"): суди попередніх інстанцій установили, що ці репліки стосуються невизначеного кола осіб та не індивідуалізують позивача як юридичну особу; при цьому Скаржник не довів, що відповідні твердження були поширені саме Відповідачем.
42. Щодо фрагмента 05:28-05:54 ("…покривають їх багато… на 90% все незаконно…"): суди попередніх інстанцій установили, що висловлювання мають ознаки суб'єктивної оцінки (гіперболи та загальні оціночні формули) і не містять конкретизованих фактичних даних щодо позивача; доказів поширення цього контенту саме відповідачем не надано.
43. По-друге, суди попередніх інстанцій зауважили, що надане відео змонтоване, тому достовірно встановити контекст окремих реплік голови ради неможливо; із матеріалу вбачається, що "прив'язку" цих реплік до Позивача робить саме особа, яка монтувала відео.
44. По-третє, Скаржник не довів сукупність елементів складу правопорушення (поширення інформації саме Відповідачем; належність інформації до Позивача; недостовірність як фактичних тверджень; порушення немайнових прав), що стало самостійною підставою для відмови в позові відповідно до статті 74 ГПК України, статті 277 ЦК України та статті 30 Закону України "Про інформацію".
45. У касаційній скарзі Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13.09.2019 у справі №439/1469/15-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №750/2052/16-ц (щодо визначення відповідача у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації).
46. У справі № 439/1469/15-ц у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 зазначено, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем.
47. В цьому контексті в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції взяв до уваги також висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 761/29315/16-ц про те, що тлумачення ч.4 ст. 277 ЦК України свідчить, що у разі поширення недостовірної інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з'ясувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов'язків, то належним відповідачем є саме вона.
48. У постанові від 03.04.2019 справі № 750/2052/16-ц (провадження № 14-641цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що з урахуванням положень статті 15 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій та статей 1, 12 ГПК, з огляду на те, що характер спірних правовідносин є цивільно-правовим (незалежно від суб'єктного складу), то всі справи зазначеної категорії підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, за винятком справ про захист ділової репутації між юридичними особами та іншими суб'єктами підприємницької діяльності у сфері господарювання та іншої підприємницької діяльності, що розглядаються в порядку господарського судочинства. Відповідачем у випадку поширення інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, зокрема під час прес-конференції щодо діяльності окремої виробничої установи (її результатів) в якій вона працює, є саме ця юридична особа. Ураховуючи, що розгляд справи може вплинути на права та обов'язки цієї фізичної особи, остання може бути залучена до участі у справі як третя особа. У разі поширення такої інформації посадовою чи службовою особою, для визначення належного відповідача судам необхідно з'ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов'язків, то належним відповідачем є саме вона.
49. Мотивуючи судове рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 , озвучуючи спірну інформацію, перебував у приміщенні Циблівської сільської ради, та є головою сільської ради, у зв'язку з чим ця інформація озвучена ним, як посадовою особою, керівником відповідача, а не як приватною особою, тож належним відповідачем у цій справі є Циблівська сільська рада, а не ОСОБА_1 як фізична особа. Разом з цим, Позивачем не доведено того, що відеозапис був поширений Відповідачем, а спірна інформація у ньому є фактичними твердженнями поширеними відповідачем відносно позивача.
50. В свою чергу у відзиві на апеляційну скаргу Відповідач зазначив, що не розповсюджував інформацію в мережі інтернет, не викладав відеозапису, не є власником веб-сайту, на якому була написана стаття кореспондентом Стопкору та яким викладено відповідний відеозапис.
51. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові вказав, що необхідно встановити, чи ОСОБА_1 діяв в якості голови відповідача, чи в якості фізичної особи, та дійти висновку про належного відповідача у справі.
52. При цьому суд апеляційної інстанції врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27.06.2023 у справі №910/333/21, 13.03.2019 у справі № 757/39920/15-ц, від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17, від 13.04.2021 у справі № 925/440/18, від 29.08.2023 у справі № 912/1550/22 про те, що:
- визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи;
- разом з тим, визначення сторін у справі, між якими спір відсутній, і не визначення належного складу сторін є порушенням вимог процесуального закону (статті 41, 45 ГПК України);
- пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача можлива в порядку, визначеному ГПК України, однак за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача;
- суд під час розгляду справи повинен вирішувати спір, виходячи зі складу сторін, які визначені позивачем, і не вправі зі своєї ініціативи без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.
53. В результаті перегляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Циблівська сільська рада не є належним відповідачем, а пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові. З огляду на це суд апеляційної інстанції у постанові вказав, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, однак з викладених у постанові суду апеляційної інстанції мотивів.
54. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Скаржник зазначає, що апеляційний суд при ухваленні постанови порушив норми процесуального права, а саме частину першу та четверту статті 269 і частину четверту статті 277 ГПК України, оскільки, на його думку, колегія суддів вийшла за межі доводів апеляційної скарги, змінила мотивувальну частину рішення місцевого суду та фактично відмовила у задоволенні позову з інших підстав, ніж ті, які були предметом дослідження у суді першої інстанції.
55. Крім того, Скаржник стверджує, що апеляційний суд не врахував правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема, викладені у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №439/1469/15-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №750/2052/16-ц. Також, на думку Скаржника, були проігноровані висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 03.11.2023 у справі №693/1278/21, від 01.11.2023 у справі №357/1235/22, від 01.10.2019 у справі №910/13556/18, від 21.11.2019 і 18.03.2021 у справі №927/791/18, від 22.11.2021 у справі №761/32924/19-ц. Окремо Скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 20.04.2022 у справі №748/2794/20, яка, на його переконання, підтверджує неналежність обраного судами способу захисту шляхом зобов'язання Відповідача опублікувати спростування на офіційному сайті
56. Додатково Скаржник зазначає, що рішення місцевого господарського суду від 18.02.2025 ухвалено з порушенням частини четвертої статті 238 ГПК України, оскільки у мотивувальній частині відсутні належні мотиви відхилення доводів Позивача, а також не враховано правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03.11.2023 у справі №693/1278/21, від 01.11.2023 у справі №357/1235/22, від 01.10.2019 у справі №910/13556/18, від 21.11.2019 у справі №927/791/18, від 18.03.2021 у справі №927/791/18 та від 22.11.2021 у справі №761/32924/19-ц.
57. Також Скаржник вказує на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах норм процесуального права, передбачених частинами восьмою та дев'ятою статті 165, частинами першою, третьою та четвертою статті 56, частиною першою статті 183, частиною першою статті 194, частиною першою статті 210, частинами першою та третьою статті 211 ГПК України, що, на його думку, відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України є самостійною підставою для касаційного перегляду.
58. Крім того, Скаржник наголошує, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій було допущено істотні порушення процесуальних норм, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема у частині дослідження доказів та оцінки доводів сторін, що відповідає підставам, передбаченим пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України.
59. Верховний Суд звертає увагу, що підставою касаційного оскарження згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права. Натомість довільне цитування окремих положень постанов Верховного Суду без формулювання конкретного питання права та без доведення їх релевантності до спірних правовідносин не може свідчити про порушення зазначеної норми. Такий підхід відповідає приписам частини другої статті 300 ГПК України, яка обмежує повноваження суду касаційної інстанції межами перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права.
60. Твердження Скаржника про вихід апеляційного суду за межі апеляційних доводів Суд відхиляє, оскіл апеляційний перегляд охопив саме ті аспекти, які були предметом апеляційної скарги (характер спірних висловлювань та доведеність їх поширення), без встановлення нових фактичних обставин, і здійснений у межах статті 269 ГПК України.
61. Крім того, доводи Скаржника фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів та спонукають Суд до їх переоцінки, що не охоплюється його компетенцією (частина друга статті 300 ГПК України).
62. Алгоритм і порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичні обставини у справі, що формуються, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права.
63. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
64. Доводи касаційної скарги про відмову з мотивів "неналежного відповідача" ґрунтуються на довільній інтерпретації. Висновки судів стосувалися насамперед недоведеності поширення оспорюваного відеоматеріалу саме Відповідачем (стаття 277 ЦК України).
65. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких Скаржник у цій справі аргументовано не довів.
66. Ключовий елемент юридичного складу - "поширення інформації Відповідачем" - Позивачем не доведено (стаття 74 ГПК України). За таких умов позов за статтею 277 ЦК України не може бути задоволений, незалежно від оцінки інших елементів. Доводи касаційної скарги щодо переоцінки доказів виходять поза межі повноважень суду касаційної інстанції (ст. 300 ГПК України).
67. Отже, підстава касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України не підтвердилася, а наведені доводи зводяться до незгоди з установленими обставинами та оцінкою доказів, тоді як істотних процесуальних порушень, які б унеможливили встановлення фактичних обставин, не встановлено.
68. Посилання Скаржника на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, а саме на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування окремих процесуальних норм також відхиляється. Спір вирішено насамперед через недоведеність поширення інформації Відповідачем і оціночний характер значної частини висловлювань, що відповідає усталеній практиці застосування статті 277 ЦК України та статті 30 Закону України "Про інформацію".
69. Суд звертає увагу, що за змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
70. Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
71. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким має керуватися суд при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
72. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
73. 17 жовтня 2019 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 №132-ІХ, яким, зокрема, було: 1) змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів"; 2) викладено статтю 79 ГПК України у новій редакції. На підставі цього в господарський процес запроваджено стандарт доказування "вірогідності доказів".
74. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
75. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
76. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
77. Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 08.11.2023 у справі №16/1376/836/226 (910/12422/20)).
Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
78. Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Бендерський проти України" від 15.11.2007 (заява №22750/02), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звернувся до балансу вірогідностей.
79. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
80. До того ж формування правового висновку не може ставитися у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів, здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
81. Доводи Скаржника щодо порушення апеляційним судом принципів змагальності, рівності сторін та пропорційності Суд оцінює критично. Апеляційний розгляд відбувався за його скаргою, представники сторін брали участь, а висновки апеляційного суду ґрунтуються на належній оцінці доказів і правильному застосуванні норм права, зокрема статей 16, 277 ЦК України та статті 30 Закону України "Про інформацію", що кореспондується з висновком про недоведеність поширення інформації саме Відповідачем і оціночний характер переважної частини висловлювань.
82. Інші доводи Скаржника про невідповідність висновків судів обставинам справи переважно зводяться до переоцінки доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
83. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
84. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
85. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає. При цьому висновок щодо непридатності обраного способу спростування є похідним наслідком недоведеності поширення інформації саме Відповідачем і не становить самостійної підстави для скасування судових рішень.
Судові витрати
86. Понесені Скаржником у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на нього, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Макпау Проперті Менеджмент" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 18.02.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 у справі №911/2702/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуюча Г. Вронська
Судді Н. Губенко
І. Кондратова