про відмову в забезпеченні позову
03.10.2025м. СумиСправа № 920/1251/25
Господарський суд Сумської області у складі судді Вдовенко Д.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 (вх. № 5262 від 02.10.2025) про забезпечення позову у справі № 920/1251/25
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до відповідачів: 1) Фермерського господарства “Калюх О.М.» (вул. Кардашівська, буд. 13, с. Кардашівка, Охтирський район, Сумська область, 42760),
2) Фермерського господарства “Сугак В.В.» (вул. Гутянська, буд. 152В, с. Губарівка, Богодухівський район, Харківська область, 62132)
про визнання договору недійсним,
ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою про визнання недійсним договору поставки зерна майбутнього урожаю № 08/01-1 від 08.01.2024, укладеного між ФГ “Калюх О.М.» та ФГ “Сугак В.В.». ОСОБА_2 зазначає, що є засновником та членом Фермерського господарства “Калюх О.М.». Спірний договір поставки укладений на умовах постачання товару за ціною, яка є нижчою рівня ринкових цін на аналогічний товар та є меншою за собівартість товару; договір підписаний головою Фермерського господарства “Калюх О.М.» за рамками його повноважень згідно із трудовим договором. Оскільки ОСОБА_2 є засновником та членом Фермерського господарства “Калюх О.М.», то вона має пряму зацікавленість в отриманні суб'єктом господарювання прибутку (доходу), оскільки такий дохід є основним джерелом приросту активів суб'єкта господарювання та єдиним джерелом нарахування і виплати дивідендів його засновниками. Реалізація фермерським господарством товару власного виробництва за ціною, яка є нижчою собівартості, приводить до завдання збитків, а не до отримання прибутку. Реалізація фермерським господарством товару власного виробництва за ціною, яка є нижчою собівартості, порушує право позивачки, як засновника та члена фермерського господарства, на отримання дивідендів.
Ухвалою від 05.09.2025 господарський суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 920/1251/25; призначив підготовче засідання з повідомленням сторін на 02.10.2025, 11:50; встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
22.09.2025 другий відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. № 4521 від 22.09.2025), в якому просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Відповідач зазначає, що спірний договір укладений між відповідачами, всі умови договору погоджені. Посилання позивача на те, що договірна ціна є нижчою від собівартості товару є безпідставним, оскільки саме перший відповідач, як суб'єкт господарської діяльності підконтрольний позивачу, мав можливість та обов'язок самостійно здійснити розрахунок собівартості своєї продукції. Більше того, чинне законодавство України не передбачає, що укладення договору за ціною, яка є нижчою від собівартості продукції, є підставою для визнання його недійсним. На момент укладення договору поставки повноваження ОСОБА_3 як Голови ФГ «Калюх О.М.» були належними та достатніми для його підписання. Договір не був належним чином виконаний саме першим відповідачем (засновником та членом якого є позивач), який не поставив другому відповідачу товар ні у строк встановлений договором, ні після звернення другого відповідача із претензією, ні після звернення другого відповідача з позовом до суду (справа № 920/1214/24). Підтвердженням визнання позивачем договору є лист ФГ “Калюх О.М.» від 09.07.2025 та протокол № 5 від 09.07.2024. Вказаний лист зі сторони ФГ “Калюх О.М.» підписав голова фермерського господарства; до листа додав оригінал протоколу, яким засновники господарства уповноважили голову на виконання юридично значимих дій та підписання всіх необхідних документів по врегулюванню та виконанню договірних відносин з ФГ “Сугак В.В.» за договором поставки зерна майбутнього урожаю № 08/01-1 від 08.01.2024. Фактично позивач намагається шляхом судового оспорювання чинності договору нівелювати власні боргові зобов'язання підконтрольної юридичної особи перед другим відповідачем. Такі дії фактично свідчать про недобросовісність позивача (як засновника та бенефеціарного власника першого відповідача).
У судовому засіданні 02.10.2025, за участю представників позивача та другого відповідача, суд постановив протокольні ухвали про: часткове задоволення клопотання (вх. № 5232 від 01.10.2025); зобов'язання Фермерського господарства "Калюх О.М." надати суду для огляду у судовому засіданні оригінал трудового договору від 28.04.2021 р., укладений між Фермерським господарством "Калюх О.М." та громадянином України ОСОБА_3 відповідно до ст. 91 ГПК України (оригінал трудового договору подати для огляду до наступного судового засідання); відмову у задоволенні клопотання в частині зобов'язання Фермерського господарства "Калюх О.М." надати належним чином завірену копію Статуту Фермерського господарства "Калюх О.М." відповідно до ст. 81 ГПК України; відкладення підготовчого засідання у справі на 23.10.2025 о 14 год. 30 хв.; забезпечення участі представникам позивача та другого відповідача у судовому засіданні 23.10.2025 о 14 год. 30 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
02.10.2025, після судового засідання, від позивача надійшла заява про забезпечення позову (вх. № 5262 від 02.10.2025). Позивач просить суд заборонити першому відповідачу вчиняти певні дії, а саме здійснювати поставку пшениці 3-го класу за договором поставки зерна майбутнього урожаю від 08.01.2024 №08/01-1, укладеним із ФГ «Сугак В.В.» до набрання судовим рішенням законної сили; заборонити другому відповідачу - Фермерському господарству «Сугак В.В.» вчиняти певні дії, а саме здійснювати платежі за договором поставки зерна майбутнього урожаю від 08.01.2024 №08/01-1, укладеним із ФГ «Калюх О.М.» до набрання судовим рішенням законної сили.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що предметом спору у даній справі є вимоги про визнання недійсним договору, зобов'язання за яким до теперішнього часу в повному обсязі сторонами не виконані. За змістом статті 216 ЦК України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину. Відтак, у разі задоволення позову, суд зобов'язаний буде в силу вимог, встановлених ст. 216 ЦК України, застосувати двосторонню реституцію. У спорі про визнання договору недійсним, наслідком чого в силу закону є двостороння реституція, з одночасним (паралельним) виконанням сторонами договору своїх зобов'язань в процесі судового спору, фактично нівелює інститут двосторонньої реституції, не відповідає принципу процесуальної економії, оскільки орієнтує сторони договору спочатку виконувати договір, а потім повертати один одному все одержане за договором. Зазначене може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Позивач зазначає, що заходи забезпечення позову, які він просить застосувати, фактично направлені на збереження існуючої ситуації, існуючого положення речей та існуючого стану (status quo) до ухвалення остаточного судового рішення; ці заходи забезпечення позову не є тотожними позовним вимогам. Дане клопотання про забезпечення позовних вимог заявлене в межах позовних вимог, а заходи забезпечення позову є адекватними та співмірними з позовними вимогами, оскільки не порушують права відповідачів та є гарантією захисту прав позивача у процесі, які покликані забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого у справі.
Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом
Заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (ст. 140 ГПК України).
Відповідно до частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується, в тому числі забороною відповідачу вчиняти певні дії.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Оскільки позивач звернувся до суду з позовною вимогою немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в цьому випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Наведену правову позицію викладено, зокрема, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18.
Звертаючись із заявою про забезпечення позову позивач просить суд заборонити відповідачам вчиняти дії, пов'язані з виконанням договору поставки зерна майбутнього урожаю від 08.01.2024 №08/01-1, визнання недійсним якого є предметом спору у справі.
Розглянувши заяву ОСОБА_1 (вх. № 5262 від 02.10.2025) про забезпечення позову, суд відмовляє у її задоволенні, оскільки забезпечення позову шляхом заборони відповідачам здійснювати дії на виконання договору щодо поставки товару та його оплати має ознаки вирішення спору по суті, що є недопустимим у розумінні положень статті 137 ГПК України. Застосування такого заходу забезпечення позову, за умови недоведеності наявності порушення прав позивача у зв'язку з укладенням спірного правочину, свідчить про його (заходу забезпечення позову) неспівмірність. Забезпечення позову про визнання недійсним договору у такий спосіб судом фактично ставить під сумнів правомірність укладення оспорюваного правочину та спонукає сторони до невиконання договору, який на дату розгляду судом заяви про забезпечення позову недійсним не визнаний.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду у постанові від 27.12.2022 у справі № 916/1324/22, згідно з якою, вжиті заходи забезпечення позову у виді заборони відповідачам вчиняти дії з виконання укладеного між ними договору, визнання якого недійсним є предметом позову, мають ознаки часткового вирішення спору по суті, оскільки фактично зводяться до застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину ще до ухвалення та набрання законної сили рішенням суду про визнання правочину недійсним та повністю припиняють виконання сторонами договору своїх зобов'язань за цим договором ще до ухвалення судом рішення по суті спору, ставлячи при цьому під сумнів правомірність вчинення оспорюваного правочину та спонукаючи сторони до невиконання умов договору, що свідчить про недотримання положень частини 11 статті 137 ГПК України.
Суд також враховую правову позицію Верховного Суду у постанові від 14.02.2025 № 906/593/24, відповідно до якої, у спорі про визнання недійсним договору, вжиття такого заходу забезпечення позову, як заборона сторонам оспорюваного договору виконувати договірні зобов'язання: 1) не відповідає вимогам розумності, обґрунтованості та адекватності заходу забезпечення позову із заявленими позовними вимогами; 2) порушує збалансованість інтересів сторін такого договору; 3) є неспівмірним із негативними наслідками, що можуть настати в результаті вжиття судом такого заходу забезпечення позову; 4) спрямоване на втручання в господарську діяльність сторін оспорюваного договору; 5) фактично підмінює собою судове рішення у справі, яке має ухвалюватися за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 136-140, 234, 235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 (вх. № 5262 від 02.10.2025) про забезпечення позову у справі № 920/1251/25 - відмовити.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 255-257 Господарського процесуального кодексу України. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня складання повного судового рішення до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвала підписана суддею 03.10.2025
Суддя Д.В. Вдовенко