ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.04.2025Справа № 910/7922/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Старовойтову Є.А., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Акціонерного товариства "Оксі Банк" вул. Газова, 17, м. Львів, Львівська обл., Львівський р-н,79019
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "СПАР ІНТЕРНЕШНЛ" вул. Брановицького Ігоря, 3, м. Київ,01042
2. ОСОБА_1 АДРЕСА_1
про стягнення 946 730,99 грн.
представники учасників справи:
від позивача: Коваленко О.Д.(в режимі відеоконференції).
від відповідача 1: не з'явився.
від відповідача 2: не з'явився.
Акціонерне товариство "Оксі Банк" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПАР ІНТЕРНЕШНЛ" та ОСОБА_1 про солідарне стягнення 1 602 483,30 грн., а саме 247 058,76 грн. строкової заборгованості, 952 941,24 грн. простроченої суми кредиту, 402 483,30 грн. прострочених відсотків.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем як позичальником умов укладеного з позивачем Кредитного договору з відкриттям відновлювальної кредитної лінії № 10/21-ВКЛ/2601 від 09.12.2021 року в частині своєчасного повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаних сумах, за наявності якої позивачем нараховані пеня, штраф, проценти річних та втрати від інфляції. Оскільки виконання відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю "СПАР ІНТЕРНЕШНЛ" кредитного договору забезпечене Договором поруки № 01/10/21-2021-П від 09.12.2021 року, відповідно укладеним позивачем з ОСОБА_1 як поручителем, позивач просить стягнути заборгованість з відповідачів солідарно.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через канцелярію суду від позивача на виконання вимог ухвали суду від 15.07.2024 року надійшла заява № 8110-0647 від 22.07.2024 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши які суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7922/24, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч. 3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 05.12.2024 року.
Судом встановлено, що до початку судового засідання через канцелярію суд представником позивача подано 26.11.2024 року заяву № 8110-1200 від 21.11.2024 року про розгляд справи без участі представника позивача, в якій останній просить суд провести підготовче засідання 05.12.2024 року без участі представника АТ «ОКСІ БАНК», а також підтримує позовні вимоги та просить суд задовольнити позов. Заява судом долучена до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2024 року у зв'язку з неявкою у підготовче засідання представників сторін та ненаданням відповідачами відзивів на позовну заяву, судом оголошено перерву до 16.01.2025 року.
До початку судового засідання через систему "Електронний суд" 09.01.2025 року від представником позивача - Акціонерного товариства "Оксі Банк" подано клопотання б/н від 09.01.2025 року про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2025 року задоволено заяву представника позивача та постановлено проводити підготовче засідання 16.01.2025 року та всі наступні судові засідання у справі № 910/7922/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за участі представника позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 року враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, а також зібрані відповідні докази і вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/7922/24 та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.02.2025 року.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 13.02.2025 року у зв'язку з нез'явленням в судове засідання представника відповідача 1, відповідача 2 особисто та/або його уповноваженого представника, судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 05.03.2025 року.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 05.03.2025 року за усним клопотанням представника позивача, з метою надання позивачем письмових пояснень щодо тіла кредиту та заборгованості за відсотками, судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 03.04.2025 року.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання через систему "Електронний суд" 20.03.2025 року від представника позивача - Акціонерного товариства "Оксі Банк" надійшли додаткові пояснення б/н від 20.03.2025 року, з доказами надсилання на адреси відповідачів, за змістом яких позивач зазанчає, що враховуючи рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2023 року у справі № 910/5784/23, станом на 11.06.2024 року борг за спірним кредитним договором № 10/21-ВКЛ/2601 від 09.12.2021 року складає 946 730,99 грн., в тому числі 741 176,44 грн. заборгованість за тілом кредиту (247 058,76 грн. строкова та 494 117,68 грн. прострочена), заборгованість за відсотками 205 554,55 грн. Вказані пояснення судом долучені до матеріалів справи.
Розглянувши в судовому засіданні 03.04.2025 року подані позивачем додаткові пояснення у справі б/н від 20.03.2025 року суд зазначає, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 та ч. 2 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін і учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно приписів пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України.
Суд звертає увагу, що під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно зі статтею 163 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.
Так, дослідивши позовну заяву та зміст додаткових пояснень позивача б/н від 20.03.2025 року, суд розцінює останні як заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині строкової заборгованості за кредитом до 247 058,76 грн., простроченої заборгованості за кредитом до 494 117,68 грн. та простроченої заборгованості за відсотками 205 554,55 грн., всього до 946 730,99 грн.
З огляду на те, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 46 ГПК України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зокрема, процесуальні права відповідачів, передбачені статтею 46 Господарського процесуального кодексу України, заява позивача про зменшення розміру позовних вимог відповідає вимогам, встановленим ст.ст. 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, відповідна заява прийнята судом до розгляду, у зв'язку з чим має місце нова ціна позову, з урахуванням якої здійснюється подальший розгляд спору.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від позивача станом на 03.04.2025 року до суду не надходило.
У судові засідання з розгляду справи по суті 13.02.2025 року, 05.03.2025 року та 03.04.2025 року уповноважені представники відповідача 1, а також відповідач 2 особисто та/або його уповноважений представник не з'явилися.
Представник позивача в судових засіданнях з розгляду справи по суті 13.02.2025 року, 05.03.2025 року та 03.04.2025 року брав участь в режимі відеоконференції.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей ГПК України.
Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи (це, зокрема, фізичні особи, у тому числі фізичні особи-підприємці) реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов'язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.
Тобто, юридичні особи, а також адвокат в разі представлення інтересів цього товариства, згідно з наведеними приписами цього Кодексу зобов'язані зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) в обов'язковому порядку.
При цьому судом згідно бази даних "Діловодство спеціалізованого суду" встановлено відсутність у відповідачів 1, 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "СПАР ІНЕРНЕШНЛ" та гр. ОСОБА_1 як на час відкриття провадження у справі № 910/7922/24, так і на час розгляду справи по суті зареєстрованих електронних кабінетів, у зв'язку з чим з метою повідомлення останніх про відкриття провадження у справі № 910/7922/24, закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті, а також оголошення перерви в розгляді справі № 910/7922/24 по суті, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвали господарського суду від 11.11.2024 року, від 16.01.2025 року та 05.03.2025 року були направлені судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача 1: вул. Брановицького Ігоря, 3, м. Київ, 01042, що відповідає місцезнаходженню відповідача 1 за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Так, згідно рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення № 0610218518810 та № 0610231427964 ухвали суду від 11.11.2024 року та 16.01.2025 року були вручені уповноваженому представнику відповідача 1 27.11.2024 року та 05.03.2025 року відповідно.
При цьому станом на час проведення судового засідання 03.04.2025 року докази вручення відповідачу 1 ухвали суду від 05.03.2025 року до суду не повернуті.
Судом здійснено запит з офіційного сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення №0610240947644 відповідачу 1, в якому зазначено, що станом на 02.04.2025 року поштове відправлення та перебуває у поштовому відділенні за адресою отримувача.
Також судом встановлено згідно відповіді № 692005 від 15.07.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру, що відповідач 2 - гр. ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 .
Разом з тим, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 24.02.2022 року доставка поштової кореспонденції в м. Генічеськ Херсонської області не здійснюється, у зв'язку з чим відповідач 2 про відкриття провадження у справі 910/7922/24, а також дату, час і місце проведення судового засідання повідомлявся шляхом розміщення відповідної інформації по справі №910/7922/24 на сторінці Господарського суду міста Києва на офіційному веб-порталі "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет в розділі "Повідомлення для учасників судового процесу, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях України".
Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцепроживання відповідача 2, а також інформацію про наявність офіційних електронної адреси останнього матеріали справи не містять та суду невідомі.
При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
За змістом частин 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене господарський суд зазначає, що відповідач 2 не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами у справі у справі №910/7922/24, зокрема і з ухвалою від 05.03.2025 року, як у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua), так і з публікацією відповідного оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Отже, судом вчинені необхідні дії для належного повідомлення учасників судового процесу як про відкриття провадження у справі, так і призначення засідання з розгляду справи по суті.
Про поважні причини неявки в судові засідання з розгляду справи по суті 13.02.2025 року, 05.03.2025 року та 03.04.2025 року уповноваженого представника відповідача 1, відповідача 2 особисто та/або його уповноваженого представника суд не повідомлено.
Будь - яких заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від відповідачів 1,2 на час проведення судового засідання 03.04.2025 року до суду не надходило.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 178 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі від 11.11.2024 року, а також, які визначені в ухвалі суду від 05.12.2024 року, відповідачі 1, 2 мали подати відзиви на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідачі 1, 2 не скористалися наданим їм процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від відповідачів 1, 2 на час проведення судового засідання 03.04.2025 року до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "СПАР ІНТЕРНЕШНЛ" та гр. ОСОБА_1 не скористались наданими їм процесуальними правами, зокрема, відповідачами 1,2 не надано відзивів на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, а також представник відповідача 1, відповідач 2 особисто та/або його представник не прибули в судові засідання з розгляду справи по суті 13.02.2025 року, 05.03.2025 року та 03.04.2025 року, суд на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про можливість розгляду даної справи по суті виключно за наявними матеріалами, за відсутності уповноваженого представника відповідача 1, відповідача 2 особисто та/або його представника.
У судових засіданнях з розгляду справи по суті 13.02.2025 року, 05.03.2025 року та 03.04.2025 року представник позивача підтримав позовні вимоги, в тому числі 03.04.2025 року з урахуванням зменшення розміру позовних вимог, та просив їх задовольнити.
Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 03.04.2025 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено за матеріалами справи, що 09.12.2021 року між Акціонерним Товариством "Оксі Банк" (кредитодавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СПАР ІНТЕРНЕШНЛ" (позичальник за договором, відповідач 1 у справі) було укладено Кредитний договір з відкриттям відновлювальної кредитної лінії № 10/21-ВКЛ/2601 (далі - Кредитний договір), за умовами пункту 1.1 якого Кредитодавець надає грошові кошти (відкриває відновлювальну кредитну лінію) (далі - кредит) позичальнику в розмірі 1 200 000,00 (один мільйон двісті тисяч) гривень в строк з 09 грудня 2021 року до 06 грудня 2024 року, на поповнення обігових коштів, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити 16,0% річних, а також комісії на умовах, передбачених Договором.
Розділами 1-10 Кредитного договору сторони погодили предмет договору, умови та порядок надання кредиту, порядок нарахування і сплати процентів та комісіонної винагороди за кредитом, права та обов'язки сторін, форс-мажорні обставини, відповідальність сторін, особливі умови, порядок вирішення спорів, строк дії договору, порядок внесення змін до договору тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Відповідно до пункту 9.1 Кредитного договору Договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.
Як свідчать матеріали справи, вказаний Кредитний договір підписаний представниками кредитора і позичальника та скріплений печатками юридичних осіб.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є кредитним договором, який регулюється приписами глави 72 Цивільного кодексу України та § 1 глави 35 Господарського кодексу України.
Згідно вимог статті 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 глави 71 ЦК України і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно статті 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
За умовами пункту 2.1. Кредитного договору надання кредиту здійснюється шляхом перерахування суми кредиту з позичкового рахунку № НОМЕР_1 (надалі - позичковий рахунок) на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_2 в АТ «ОКСІ БАНК» без урахування комісійної винагороди, яка перераховується кредитодавцю в момент надання кредиту на рахунок неамортизованого дисконту у розмірі та в порядку передбаченому п.5.4. Договору.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "СПАР ІНТЕРНЕШНЛ" було подано позивачу Заяви на отримання траншів:
- від 09.12.2021 року, відповідно до якої останній просив надати йому транш в межах укладеного кредитного договору з відкриттям відновлювальної кредитної лінії № 10/21-ВКЛ/2601 від 09.12.2021 року в сумі 400,000,00 грн. на поповнення обігових коштів (із сплатою 16% річних за користування кредитними коштами, одноразова комісія - 1% від суми наданого траншу) на поточний рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в АТ «ОКСІ БАНК»;
- від 14.12.2021 року, відповідно до якої останній просив надати йому транш в межах укладеного кредитного договору з відкриттям відновлювальної кредитної лінії № 10/21-ВКЛ/2601 від 09.12.2021 року в сумі 200,000,00 грн. на поповнення обігових коштів (із сплатою 16% річних за користування кредитними коштами, одноразова комісія - 1% від суми наданого траншу) на поточний рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в АТ «ОКСІ БАНК»;
- від 15.12.2021 року, відповідно до якої останній просив надати йому транш в межах укладеного кредитного договору з відкриттям відновлювальної кредитної лінії № 10/21-ВКЛ/2601 від 09.12.2021 року в сумі 250,000,00 грн. на поповнення обігових коштів (із сплатою 16% річних за користування кредитними коштами, одноразова комісія - 1% від суми наданого траншу) на поточний рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в АТ «ОКСІ БАНК»;
- від 22.12.2021 року, відповідно до якої останній просив надати йому транш в межах укладеного кредитного договору з відкриттям відновлювальної кредитної лінії № 10/21-ВКЛ/2601 від 09.12.2021 року в сумі 200,000,00 грн. на поповнення обігових коштів (із сплатою 16% річних за користування кредитними коштами, одноразова комісія - 1% від суми наданого траншу) на поточний рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в АТ «ОКСІ БАНК»;
- від 29.12.2021 року, відповідно до якої останній просив надати йому транш в межах укладеного кредитного договору з відкриттям відновлювальної кредитної лінії № 10/21-ВКЛ/2601 від 09.12.2021 року в сумі 100,000,00 грн. на поповнення обігових коштів (із сплатою 16% річних за користування кредитними коштами, одноразова комісія - 1% від суми наданого траншу) на поточний рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в АТ «ОКСІ БАНК»;
- від 10.01.2022 року, відповідно до якої останній просив надати йому транш в межах укладеного кредитного договору з відкриттям відновлювальної кредитної лінії № 10/21-ВКЛ/2601 від 09.12.2021 року в сумі 50,000,00 грн. на поповнення обігових коштів (із сплатою 16% річних за користування кредитними коштами, одноразова комісія - 1% від суми наданого траншу) на поточний рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в АТ «ОКСІ БАНК».
Як зазначено у вказаних заявках відповідача 1 на отримання кредитних коштів, умови кредитування: ліміт кредитної лінії: 1 200 000,00 грн.; термін кредитування : 36 місяців; відсоткова ставка: 16%; одноразова комісія: 1% від суми наданого траншу; мета кредиту: поповнення обігових коштів.
Днем надання кредиту вважається день оплати розрахункових документів позичальника з позичкового рахунку або перерахування суми кредиту на поточний рахунок позичальника (пункт 2.2 Кредитного договору).
Судом встановлено, що свої зобов'язання за Кредитним договором позивач виконав належним чином, надавши відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "СПАР ІНТЕРНЕШНЛ" кредитні кошти у загальному розмірі 1 200 000,00 грн., що підтверджується відповідними меморіальними ордерами : № 20009201 від 09.12.2021 року на суму 388 000,00 грн., № 20009202 від 09.12.2021 року на суму 12 000,00 грн., № 20114301 від 14.12.2021 року на суму 200 000,00 грн., № 20139649 від 15.12.2021 року на суму 250 000,00 грн., № 20304979 від 22.12.2021 року на суму 200 000,00 грн., № 20477716 від 29.12.2021 року на суму 100 000,00 грн., № 152688 від 10.01.2022 року на суму 50 000,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.
Факт отримання та розмір наданих позивачем кредитних коштів відповідачем 1 - Товариством з обмеженою відповідальністю "СПАР ІНТЕРНЕШНЛ" не заперечувався.
Доказів пред'явлення відповідачем 1 претензій щодо якості, обсягів, а також термінів надання кредитних послуг до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем положень Кредитного договору в частині надання кредиту відповідачем 1 також не надано.
За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Кредитного договору зобов'язання з надання кредитних коштів в сумі 1 200 000, 00 грн. Товариству з обмеженою відповідальністю "СПАР ІНТЕРНЕШНЛ", а відповідачем 1, у свою чергу, прийняті ці кредитні кошти без будь яких зауважень.
Згідно положень ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1056-1 Цивільного кодексу України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно з пунктом 1.1 Кредитного договору за користування Кредитом встановлюється фіксована процентна ставка в розмірі 16% річних.
Відповідно до пункту 5.1 Кредитного договору нарахування за користування кредитом здійснюється кредитодавцем з 1-го по останній календарний день звітного місяця, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці, процентної ставки, передбаченої п. 1.1 договору. При цьому день видачі та день повернення кредиту вважаються одним днем, тобто враховується день надання кредиту і не враховується день його погашення (метод визначення днів для нарахування процентів «факт/факт».
У пункті 5.2 Кредитного договору встановлено, що сплата позичальників процентів за користування кредитом здійснюється щомісячно, не пізніше п'ятого календарного дня місяця, наступного за звітнім, а також в день повернення кредиту, на рахунок Кредитодавця № НОМЕР_3 .
За пунктом 5.3 Кредитного договору за користування кредитом понад строк, указаний в пункті 1.1 договору, процентна ставка збільшується на 10 процентних пунктів по відношенню до процентної ставки, вказаної у п. 1.1 договору.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно з пунктом 2.4 Кредитного договору повернення кредиту здійснюється згідно з графіком зменшення ліміту кредитної лінії, зазначеним у додатку 1, який є невід'ємною частиною договору.
Зокрема, сторонами Кредитного договору було погоджено та підписано Графік зменшення ліміту кредитної лінії (Додаток № 1), копія якого наявна в матеріалах справи та який позичальник зобов'язався дотримуватись відповідно до п.2.4. Кредитного договору.
При цьому, на підтвердження факту надання кредитних коштів банком та здійснення позичальником оплат за Кредитним договором позивачем надано виписки по рахунку НОМЕР_4 за період 10.12.2021 року - 29.04.2022 року, через який здійснювались надання кредиту та погашення тіла кредиту та процентів за користування кредитом за спірним Кредитним договором.
Згідно матеріалів справи, а саме відповідних виписок банку, товариством як позичальником за період 10.12.2021 року - 29.04.2022 року здійснено повернення кредитних коштів в сумі 487 818,53 грн., а також частково погашено відсотки: 05.01.2022 року - 8482,19 грн., 01.02.2022 року - 16 109,58 грн., 01.02.2022 року - 0,01 грн., 19.04.2022 року 9800,00 грн.
Факт погашення вказаних сум, їх розмір та порядок зарахування банком відповідачем 1 не заперечувався.
Також позивачем зазначено в позовній заяві (з урахуванням додаткових пояснень від 20.03.2025 року) та встановлено судом за матеріалами справи, що у зв'язку з порушенням відповідачем 1 умов Кредитного договору, виконання якого забезпечене шляхом укладення банком договору поруки № 02/10/21-2201-П від 09.12.2021 року з гр. ОСОБА_2 , Акціонерне товариство "Оксі Банк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спар Інтернешнл" та ОСОБА_2 про солідарне стягнення за Кредитним договором з відкриттям відновлювальної кредитної лінії від 09.12.2021 № 10/21-ВКЛ/2601 заборгованості за простроченою сумою кредиту в розмірі 458823,56 грн. та заборгованості за простроченими відсотками в сумі 196928,75 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.08.2023 року у справі № 910/5784/23, яке набрало законної сили, позовні вимоги Акціонерного товариства "Оксі Банк" задоволено повністю, стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "СПАР ІНТЕРНЕШНЛ" та гр. ОСОБА_2 заборгованість за простроченою сумою кредиту в розмірі 458 823,56 грн., заборгованість за простроченими відсотками в сумі 196 928,75 грн. Окрім цього стягнуто з ТОВ «СПАР ІНТЕРНЕШНЛ» та гр. ОСОБА_2 по 4918,14 грн. судового збору.
Зокрема, задовольняючи позовні вимоги АТ «Оксі Банк» господарський суд у справі № 910/5784/231 встановив факт неналежного виконання позичальником умов Кредитного договору щодо повного та своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів, а також наявність підстав для солідарного стягнення вказаної заборгованості з відповідачів ТОВ "СПАР ІНТЕРНЕШНЛ" та гр. ОСОБА_2 .
Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").
Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95 від 28 жовтня 1999 року, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11 від 29 листопада 2016 року, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92 від 22 листопада 1995 року, § 36).
Даний принцип тісно пов'язаний з приписами частини 4 статті 75 ГПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 922/2391/16.
Таким чином, факти, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 31.08.2023 року у справі № 910/5784/23, яке набрало законної сили, не підлягають доказуванню та можуть бути спростовані не інакше як шляхом скасування відповідного судового рішення, та в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення для даної справи.
Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За умовами п.6.8. Кредитного договору у разі недостатності суми отриманого платежу для виконання позичальником його зобов'язань за Договором у повному обсязі отриману суму кредитодавець направляє на погашення заборгованості позичальника у такій черговості: 1) заборгованість за простроченими процентами та несплаченими в строк комісійними винагородами; 2) прострочена заборгованість за основним боргом; 3) строкова заборгованість за процентами та комісійними винагородами; 4) строкова заборгованість за основним боргом; 5) витрати кредитодавця, пов'язані з одержання виконання; 6) неустойка за порушення строків повернення кредиту та сплати процентів; 7) інша неустойка за умови Договору. Зазначений порядок може бути змінено Кредитодавцем в односторонньому порядку.
Таким чином, як зазначено позивачем та встановлено судом, з урахуванням змісту рішення Господарського суду м. Києва від 31.08.2023 року у справі № 910/5784/23, станом на 11.06.2024 року заборгованість позичальника за Кредитним договором складає 956730,99 грн., а саме: 247 058,76 грн. строкової заборгованості за кредитом, 494 117,68 грн. простроченої заборгованості за кредитом, 205 554,55 грн. простроченої заборгованості за відсотками.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частинами 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
В той же час, як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем в позовній заяві, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також положенням Кредитного договору відповідач 1 свої зобов'язання щодо повернення кредиту, а також сплати процентів за користування кредитом своєчасно та в повному обсязі не виконав, у зв'язку з чим станом на 11.06.2024 року за відповідачем 1 рахується заборгованість 946 730, 99 грн., яка складається з основного боргу в розмірі 741 176,44 грн., заборгованість за відсотками 205 554,55 грн.
Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. Виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором (стаття 548 Цивільного кодексу України).
Згідно умов п. 3.1 Кредитного договору виконання позичальником зобов'язань за Договором забезпечується договором застави майна (обладнання) та договором поруки.
Судом встановлено за матеріалами справи, що в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором № 10/21-ВКЛ/2601 від 09.12.2021 року між Акціонерним товариством «ОКСІ БАНК» (банк за договором, позивач у справі) та гр. ОСОБА_1 (поручитель за договором, відповідач 2 у справі) було укладено Договір поруки № 01/10/21-2201-П від 09.12.2021 року (далі - Договір поруки), відповідно до п.1.1. якого поручитель солідарно відповідає перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "СПАР ІНТЕРНЕШНЛ" кредитних зобов'язань у повному обсязі за кредитним договором п№ 10/21-ВКЛ/2601 від 09.12.2021 року, який було укладено між Кредитором і Боржником, додаткових угод (договорів) до нього та додаткових угод (договорів) до нього, які можуть бути укладені в майбутньому , згідно з яким боржнику надано кредит у сумі 1 200 000,00 грн. зі сплатою процентів зі ставкою 16 % річних, строком повернення кредитних коштів до 06 грудня 2024 року.
Пунктом 2.1. Договору поруки сторони погодили, що поручитель зобов'язаний в разі невиконання та/або порушення боржником своїх зобов'язань перед кредитором, погасити протягом 5 днів з моменту отримання повідомлення кредитора про невиконання боржником своїх зобов'язань, заборгованість по кредитному договору, а саме: погасити основну суму кредиту;погасити суму процентів, згідно з кредитним договором; погасити суми неустойки, комісій збитків, витрат по зверненню стягнення на предмет застави, та суми інших платежів, згідно з кредитним договором.
Як зазначено в п.1.4 Договору поруки, поручитель ознайомлений зі змістом кредитного договору та всіх договорів вказаних у п.1.1. цього Договору, і заперечень щодо нього (них) не має.
Відповідно до пункту 4.6. Договору поруки Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та продовжує діяти протягом трьох років з дня закінчення визначеного у Кредитному договорі строку користування наданими кредитними коштами.
Вказаний Договір поруки підписаний представником кредитора та поручителем та засвідчений печаткою банку.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поруки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 49 Цивільного кодексу України.
В статті 553 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Окрім того, виходячи зі змісту положень вказаної статті Цивільного кодексу України суд зазначає, що метою укладення договору поруки є отримання кредитором додаткових гарантій виконання зобов'язання за основним договором, оскільки у випадку невиконання основного зобов'язання боржником вказане зобов'язання підлягає виконанню поручителем.
Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.
Таким чином, обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами Договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель, а саме Кредитного договору № 10/21-ВКЛ/2601 від 09.12.2021 року.
Відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Аналогічне положення міститься в пункті 4.1 Договору поруки, згідно якого сторони домовились, що у випадку невиконання зобов'язань по кредитному договору та даному договору боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники.
Відповідно до статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
Так, за умовами пункту 2.1. Договору поруки поручитель зобов'язаний в разі невиконання та/або порушення боржником своїх зобов'язань перед кредитором, погасити протягом 5 днів з моменту отримання повідомлення кредитора про невиконання боржником своїх зобов'язань, заборгованість по кредитному договору, а саме: погасити основну суму кредиту;погасити суму процентів, згідно з кредитним договором; погасити суми неустойки, комісій збитків, витрат по зверненню стягнення на предмет застави, та суми інших платежів, згідно з кредитним договором.
Оскільки всупереч досягнутим між сторонами домовленостям своїх зобов'язань щодо своєчасного та повного повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом за Кредитним договором, виконання яких було забезпечено Договором поруки, відповідач 1 не виконав, позивач звернувся до відповідачів 1, 2 із вимогами № 8110-0405 від 26.03.2024 року та № 8110-0408 від 27.03.2024 року щодо усунення порушень умов Кредитного договору протягом 10 днів з моменту отримання вимоги, копії яких наявні в матеріалах справи.
Факт надсилання вказаних вимог підтверджується наявними в матеріалах справи копіями описів вкладення в цінні листи та накладних від 02.07.2024 року.
Проте, як свідчать матеріали справи, відповідачами 1, 2 зазначені вимоги кредитора залишені без відповіді та задоволення.
Таким чином, оскільки, як стверджує позивач та підтверджується матеріалами справи, свої зобов'язання з повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом у встановлені строки, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Кредитного договору та Договору поруки відповідачами 1 та 2 не виконані, внаслідок чого утворилась прострочена заборгованість за Кредитним договором по кредиту в сумі 741 176,44 грн.( 247058,76 грн. - строковий борг, 494117,68 грн. - прострочений борг) та заборгованість за відсотками в сумі 205 554,55 грн., з позовними вимогами про солідарне стягнення яких з відповідача 1 як позичальника та відповідача 2 як поручителя позивач звернувся в судовому порядку.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачами 1 та 2 не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсними чи розірвання Кредитного договору № 10/21-ВКЛ/2601 від 09.12.2021 року та Договору поруки № 01/10/21-2201-П від 09.12.2021 року та/або їх окремих положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірних Кредитного договору та Договору поруки на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідачів 1 та 2 щодо визначення розміру заборгованості за договорами на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості на підставі наданих позивачем доказів.
Частинами 1 і 2 статті 598 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Згідно з частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов'язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов'язання не пред'явить позову до поручителя.
Пунктом 4.2. Договору поруки передбачено, що порука припиняється на підставах та у порядку, що передбачений чинним законодавством та цим договором.
Згідно п.4.6. Договору поруки договір поруки продовжує діяти протягом трьох років з дня закінчення визначеного у Кредитному договорі строку користування наданими кредитними коштами.
Відтак, враховуючи визначений умовами п. 4.6 строк дії Договору поруки, на час звернення позивача до суду порука не є припиненою.
Також суд наголошує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яка набрала чинності з 15.12.2017, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Тобто, з 15.12.2017 року господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Така юрисдикція визначається, враховуючи суб'єктний склад основного зобов'язання.
Отже, з 15 грудня 2017 року у випадку об'єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами про виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов'язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов'язання.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі № 545/1014/15-ц (провадження № 14-54цс18).
Як встановлено судом, позивачем здійснено нарахування процентів за користування кредитом згідно Кредитного договору за період 09.12.2021 року - 25.03.2024 року та зазначено про наявність заборгованості за відсотками станом на 11.06.2024 року в сумі 402 483,30 грн., отже заявлена до стягнення заборгованість відповідачів 1, 2 визначена в розмірі 205 554,55 грн. з урахуванням суми відсотків 196 928,75 грн., яка стягнута рішенням суду у справі № 910/5784/23.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає відповідні суми заборгованості, не виходячи при цьому за межі визначених позивачем позовних вимог.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Кредитним договором, зокрема, в частині заборгованості за кредитом та відсотків за користування кредитом, суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачами 1, 2 не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів за користування кредитом, судом встановлено, що розмір вказаних нарахувань відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Кредитного договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів простроченої заборгованості за відсотками 205 554,55 грн. за користування кредитом підлягають задоволенню в повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем 1 зобов'язань за Кредитним договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в повному обсязі відповідачі 1, 2 суду не представили, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідача 1 та відповідача 2 - 247 058,76 грн. строкової заборгованості за кредитом, 494 117,68 грн. простроченої заборгованості за кредитом, 205 554,55 грн. простроченої заборгованості за відсотками підлягають задоволенню.
При цьому, враховуючи наявність рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2023 року у справі № 910/5784/23 суд зазначає, що враховуючи той факт, що договори поруки укладалися з кожним із поручителів окремо (з гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 ), кожен із поручителів є солідарним боржником виключно разом із позичальником, проте такі поручителі не є солідарними боржниками між собою.
Зокрема, аналіз норми статті 554 ЦК України дає підстави стверджувати, що в разі укладення кількох договорів поруки, які забезпечують виконання одного зобов'язання, виникає кілька самостійних зобов'язань, сторони яких (поручителі) перебувають у правовідносинах з одним боржником, проте не пов'язані правовідносинами між собою. У такому разі кожен поручитель відповідає перед кредитором боржника в обсязі та відповідно до умов договору поруки, стороною якого він є. Порука кількох осіб може визначатися як спільна в разі укладення договору поруки кількома поручителями та встановлення умовами договору волевиявлення цих осіб щодо спільного забезпечення зобов'язання. Лише в такому випадку поручителі відповідають перед кредитором солідарно з боржником та солідарно між собою (спільна порука).
Норми закону, якими врегульовано поруку, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого. У разі укладення між поручителями кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов'язання у них не виникає солідарної відповідальності між собою.
Враховуючи, що у даній справі предметом спору є різні самостійні договори поруки, за якими кожен з поручителів поручився відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарні боржники за порушення умов одного й того ж Кредитного договору та умовами договорів поруки не передбачено солідарної відповідальності поручителів між собою, за таких обставин кредитор, керуючись статтею 543 Цивільного кодексу України, має право на свій розсуд пред'явити вимогу до боржника й кожного з поручителів разом чи окремо, в повному обсязі або частково, але поручитель, що виконав зобов'язання, не має права пред'явити вимогу до іншого поручителя щодо розподілу відповідальності перед кредитором.
З огляду на викладене, а також на те, що нормами закону (як і умовами договорів поруки) не допускається солідарної відповідальності поручителів, підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами частини 3 статті 554 Цивільного кодексу України відсутні.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.01.2018 року у справі № 907/425/16 та від 26.06.2018 року у справі № 905/2475/15.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачами 1, 2 не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог в рівних частинах.
При цьому судом враховано, що згідно з абзацом 3 пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року № 7 у разі коли позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва,
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спар Інтернешнл" (01042, м. Київ, вул. Ігоря Брановицького, 3; код ЄДРПОУ 44041334) та гр. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Акціонерного товариства "Оксі Банк" (79019, м. Львів, вул. Газова, 17; код ЄДРПОУ 09306278) 247 058,76 грн. строкової заборгованості за кредитом, 494 117,68 грн. простроченої заборгованості за кредитом, 205 554,55 грн. простроченої заборгованості за відсотками.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спар Інтернешнл" (01042, м. Київ, вул. Ігоря Брановицького, 3; код ЄДРПОУ 44041334) на користь Акціонерного товариства "Оксі Банк" (79019, м. Львів, вул. Газова, 17; код ЄДРПОУ 09306278) 7100,48 грн. витрат зі сплати судового збору.
4. Стягнути з гр. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Акціонерного товариства "Оксі Банк" (79019, м. Львів, вул. Газова, 17; код ЄДРПОУ 09306278) 7100,48 грн. витрат зі сплати судового збору.
5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 02 жовтня 2025 року.
Суддя А.М.Селівон