03.10.2025 Справа № 908/2904/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Лєскіної Ірини Євгенівни, розглянувши матеріали заяви вих. № 15/2-1456-25 від 01.10.2025 (вх. №19860/08-08/25 від 01.10.2025) заступника керівника Запорізької обласної прокуратури про забезпечення позову у справі №908/2904/25
за позовом заступника керівника Запорізької обласної прокуратури (вул. Дмитра Апухтіна, 29 а, м. Запоріжжя, 69005, ідентифікаційний код юридичної особи 02909973) в інтересах держави, в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах:
позивач-1: Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України (вул. Фізкультури, 9, м. Київ, 03150; ідентифікаційний код юридичної особи 37641918)
позивач-2: Східний офіс Держаудитслужби (вул. Володимира Антоновича, 22, корп. 2, м.Дніпро, 49101; ідентифікаційний код юридичної особи 40477689) в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області (вул. Перемоги, 129, м. Запоріжжя, 69005; ідентифікаційний код ВП 41127371)
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Міське будівництво» (вул.Мирного Панаса, 11, оф. 1/12 м. Київ, 01011, ідентифікаційний код юридичної особи 23979469)
до відповідача-2: Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Запорізькій області (вул. Українська, 50, м. Запоріжжя, 69095; ідентифікаційний код юридичної особи 25891336)
про визнання договору недійсним в частині та стягнення 963 367,44 грн,
До Господарського суду Запорізької області 18.09.2025 надійшла позовна заява заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах: позивача-1 - Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України (скорочене найменування - АГЕНТСТВО ВІДНОВЛЕННЯ), позивача-2: Східного офісу Держаудитслужби, до відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Міське будівництво» (скорочене найменування - ТОВ «Міське будівництво»), відповідача-2 - Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Запорізькій області (скорочене найменування - Служба відновлення у Запорізькій області), про визнання недійсним пункту 3.1 Договору від 31.10.2023 №208-23Б в частині включення в ціну договору податку на додану вартість та стягнення в дохід держави 963 367,44 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.09.2025 справу №908/2904/25 передано на розгляд судді Педоричу С.І.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 23.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2904/25, присвоєно справі номер провадження 3/175/25, ухвалено здійснювати розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 16.10.2025 об 11:00 год.
Через систему «Електронний суд» 01.10.2025 надійшла заява заступника керівника Запорізької обласної прокуратури про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, а саме просить суд: вжити заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Міське будівництво» (вул. Мирного Панаса, 11, оф. 1/12, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 23979469), що знаходяться на всіх його рахунках в банківських або інших фінансово-кредитних установах, в межах суми позову 963 367,44 грн.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2025, ураховуючи перебування судді Педорича С.І. на навчанні, яке триває з 29.10.2025 до 03.10.2025, заяву про забезпечення позову передано на розгляд судді ЛєскінійІ.Є.
Відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Статтею 136 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Згідно з ч. ч. 5, 6 ст. 140 ГПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Отже, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду.
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Предметом розгляду суду у цій справі є визнання недійсним пункту 3.1 Договору від 31.10.2023 №208-23Б в частині включення в ціну договору податку на додану вартість та стягнення в дохід держави 963 367,44 грн, які були сплачені на користь ТОВ «Міське будівництво» з Державного бюджету України (кошти фонду ліквідації наслідків збройної агресії).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Із наведених у заяві про забезпечення позову обставин та наданих доказів убачається, що за результатами проведення відкритих торгів з особливостями (ідентифікатор закупівлі UA-2023-09-22-006309-a) між Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Запорізькій області (далі - Служба) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Міське будівництво» (далі - ТОВ «Міське будівництво», Відповідач 1) укладено договір від 31.10.2023 № 208-23Б про закупівлю робіт по об'єкту «Капітальний ремонт житлового будинку по вул. Запорізька, 2-А з відновленням несучих конструкцій після потрапляння боєприпасів в м. Запоріжжя» (далі - Договір № 208-23Б).
Пунктом 3.1 вказаного договору сторонами передбачено, що його ціна визначається на підставі Договірної ціни (Додаток № 1 до Договору) і становить 111 517 430,92 грн, у тому числі ПДВ 20 % - 18 586 238,49 грн.
Відповідно до п. п. 3.4, 3.5 Договору № 208-23Б договірна ціна включає податки, збори та інші обов'язкові платежі до бюджетів, передбачені чинним законодавством України. У разі зміни нормативно-правових актів, що стосуються ціноутворення у будівництві, Договір приводиться у відповідність до таких нормативно-правових актів шляхом укладення додаткової угоди.
На виконання умов Договору № 208-23Б за рахунок коштів фонду ліквідації наслідків збройної агресії Службою 13.12.2023 згідно з платіжною інструкцією № 6 ТОВ «Міське будівництво» надано аванс на суму 20 073 137,57 грн.
Відповідачем 1 частково відпрацьовано наданий йому аванс шляхом виконання робіт за актами приймання виконаних будівельних робіт (форми № КБ-2в) № № 1-12 та довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форми № КБ-3) на загальну суму 13 941 388,70 грн, у тому числі ПДВ - 2 326 991,98 грн.
Водночас оскільки предметом Договору № 208-23Б є капітальний ремонт житлового будинку, фінансування якого передбачено за рахунок коштів Державного бюджету України, то операції за вказаним договором звільняються від оподаткування податком на додану вартість на підставі пункту 197.15 статті 197 ПК України.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» визначено, що вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
Згідно з пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розд. V цього Кодексу.
Відповідно до пп. «а» п. 185.1 ст. 185 та п. 188.1 ст. 188 ПК України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. База оподаткування операцій з постачання товарів визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.
Таким чином, за своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).
Одночасно статтею 197 ПК України визначений перелік операцій, звільнених від оподаткування.
Зокрема, відповідно до пункту 197.15 ст. 197 цього Кодексу звільняються від оподаткування операції з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти.
Будівництво - це нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт об'єкта будівництва (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Згідно з Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово комунального господарства від 17.05.2005 № 76, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 за № 927/11207, капітальний ремонт будинку - комплекс ремонтно-будівельних робіт, пов'язаних з відновленням або поліпшенням експлуатаційних показників будинку, із заміною або відновленням несучих або огороджувальних конструкцій, інженерного обладнання та обладнання протипожежного захисту без зміни будівельних габаритів об'єкта та його техніко економічних показників.
Загальні положення про підряд (у тому числі будівельний підряд) визначено главою 61 ЦК України.
Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Статтею 875 ЦК України визначено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проєктно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проєктно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.
Натомість п. 3.1 Договору № 208-23Б містить положення щодо включення ПДВ до загальної суми договору та ціни робіт у розмірі, еквівалентному 20 % таких цін. Тому вказане положення договору у частині включення ПДВ до ціни робіт суперечить п. 197.15 ст. 197 ПК України.
З огляду на те, що предметом Договору № 208-23Б було виконання робіт з капітального ремонту житлового будинку за державні кошти, які підлягали звільненню від оподаткування податком на додану вартість згідно з положеннями п. 197.15 ст. 197 ПК України, наявні підстави для визнання недійсним пункту 3.1 Договору № 208-23Б в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, адже таке включення здійснено без дотримання вимог податкового законодавства.
У ході перевірки Управлінням Східного офісу Держаудитслужби у Запорізькій області закупівлі UA-2023-09-22-006309-a встановлено, що за платіжною інструкцією від 08.12.2023 № 6 Службою перераховано на користь ТОВ «Міське будівництво» кошти у сумі 20 073 137,57 грн у якості авансу за цим Договором № 208-23Б.
Відповідно до складеного у ході перевірки реєстру актів форми № КБ-2в №№ 1-12 Відповідачем 1 виконано робіт на загальну суму 13 961 951,90 грн.
Одночасно до акта форми № КБ-2в за серпень 2024 року № 10 включено зворотні суми, а саме вартість матеріальних ресурсів від розбирання (пісок природний, рядовий) у загальній сумі 20 563,20 грн (у т.ч. ПДВ 3 427,20 грн).
Враховуючи наявність в акті форми № КБ-2в зворотних сум, в бухгалтерському обліку Служби по кредиту рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» відображено обороти за Договором № 208-23Б у загальній сумі 13 941 388,70 грн. Одночасно дебіторська заборгованість - 6 131 748,87 грн за виданий аванс на підставі платіжної інструкції від 08.12.2023 № 6.
У ході вищевказаної перевірки під час з'ясування правильності визначення вартості ремонтно-будівельних робіт Управлінням Східного офісу Держаудитслужби у Запорізькій області встановлено, що до актів №№ 1-12 форми № КБ-2в за Договором № 208-23Б про закупівлю робіт по об'єкту: «Капітальний ремонт житлового будинку по вул. Запорізька, 2-А з відновленням несучих конструкцій після потрапляння боєприпасів в м. Запоріжжя» включено ПДВ у загальній сумі 2 326 991,98 грн.
Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо окремих питань застосування режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, встановленого пунктом 197.15 статті 197 ПК України, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 09.08.2024 № 397 (далі - Узагальнююча податкова консультація), операції генерального підрядника (платника податку на додану вартість) з постачання Замовнику будівельно-монтажних робіт з нового будівництва житла, реконструкції житла, реставрації житла та капітального ремонту житла, якщо оплата таких робіт відбувається за рахунок державних коштів, звільняються від оподаткування податком на додану вартість.
Водночас, згідно з цією ж Узагальнюючою податковою консультацією замовник будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти, зобов'язаний компенсувати генеральному підряднику витрати на сплату податку на додану вартість за товарами/послугами, необоротними активами (у тому числі, що надані субпідрядними організаціями), які призначені для використання або починають використовуватися повною мірою в операціях, звільнених від оподаткування податком на додану вартість згідно з пунктом 197.15 статті 197 розділу V ПК України.
З огляду на вищевказані положення Узагальнюючої податкової консультації у ході перевірки Управлінням Східного офісу Держаудитслужби у Запорізькій області закупівлі UA-2023-09-22-006309-a, з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку Служби, проведено зустрічну звірку у Відповідача 1.
Зустрічною звіркою встановлено, що матеріали, вироби і конструкції, послуги машин та механізмів, вартість яких включено до актів форми № КБ-2В за Договором № 208- 23Б, ТОВ «Міське будівництво» придбано у інших суб'єктів господарювання з урахуванням ПДВ.
Під час співставлення вартості робіт та витрат, включених до актів форми № КБ-2В за Договором № 208-23Б, з вартістю робіт та витрат визначеною з урахуванням вимог п. 197.15 ст. 197 ПК України (враховуючи компенсацію генеральному підряднику витрат на сплату податку на додану вартість за товарами/послугами включеними до актів форми № КБ-2В) встановлено, що вартість робіт згідно з актами форми № КБ-2В завищена на 963 367,44 грн (розрахунок - довідка долучена до позову).
Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином. Оскільки оспорюване положення Договору № 208-23Б по включенню до ціни робіт ПДВ не відповідає приписам п. 197.15 ст. 197 ПК України та підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, з урахуванням приписів Узагальнюючої податкової консультації щодо компенсації генеральному підряднику витрат на сплату податку на додану вартість за товарами/послугами включеними до актів форми № КБ-2В, то підстава для сплати 963 367,44 грн - суми ПДВ безпосередньо за будівельно-монтажні роботи відпала, а тому ці грошові кошти, на підставі норм ст. ст. 216, 1212 ЦК України, Відповідач 1 має повернути.
Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та Верховного Суду - у постанові від 06.02.2025 у справі № 916/747/24. Фінансування робіт за Договором № 208-23Б здійснювалось за бюджетною програмою 3111360 «Будівництво та відновлення об'єктів інфраструктури, житлового та громадського призначення, громадських будинків та споруд» відповідно до Переліку проектів (об'єктів, заходів), які фінансуються за рахунок коштів фонду ліквідації наслідків збройної агресії, та обсяги бюджетних коштів для їх фінансового забезпечення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2023 № 770 «Про виділення коштів з фонду ліквідації наслідків збройної агресії».
Отже, ТОВ «Міське будівництво» як одна із сторін зобов'язання, набуло 963 367,44 грн за рахунок коштів державного бюджету на підставі, яка відпала у зв'язку з недійсністю п. 3.1 Договором № 208-23Б, та які перераховано на рахунок Відповідача 1 понад вартість робіт, які було виконано.
Відповідні кошти підлягають зарахуванню безпосередньо до Державного бюджету України кошти за судовим рішенням про стягнення надмірно сплачених сум податку на додану вартість, отриманих за договором про закупівлю робіт, враховуючи, що джерелом фінансування закупівлі визначено кошти Державного бюджету України.
Вказане знайшло своє підтвердження у листі Міністерства фінансів України від 05.09.2025 № 11310-08-10/25295. Так, за результатами опрацювання викладених у листі Запорізької обласної прокуратури від 07.08.2025 № 15/2-4454вих-25 вищевказаних правовідносин щодо включення всупереч п. 197.15 ст. 197 ПК України до ціни договору сум ПДВ зазначений центральний орган виконавчої влади вказав про їх повернення до загального фонду державного бюджету за кодом класифікації доходів бюджету 24060300 «Інші надходження».
Також вказане узгоджується із роз'ясненнями Міністерства фінансів України, наданих листом від 06.03.2003 № 021-03/6, та Державної казначейської служби України від 09.03.2006 № 3.4-22/498 та від 12.02.2008 № 7.1-10/744, відповідно до яких якщо спочатку нового бюджетного періоду здійснюється повернення зайво виплачених в минулих бюджетних періодах коштів, то зазначені кошти не можуть бути відображені як відновлення касових видатків, а повинні бути перераховані виключно до бюджету.
Відтак, наявні правові підстави для стягнення з Відповідача 1 в дохід Державного бюджету України в особі головного розпорядника відповідних коштів - Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України 963 367,44 грн як таких, що набуті ТОВ «Міське будівництво» на підставі, яка відпала у зв'язку з визнанням недійсним п. 3.1 Договору № 208-23Б.
Так само, розглядаючи вимоги про визнання недійсним правочину, укладеного між суб'єктом господарювання та комунальною установою (підприємством), Верховний Суд у постановах від 12.03.2025 у справі № 924/524/24 та від 13.08.2025 у справі 916/3438/24 погодився з доводами прокурора про стягнення надмірно сплачених у зв'язку з цим коштів безпосередньо до бюджету на користь розпорядника бюджетних коштів.
Обґрунтовуючи порушення інтересів держави, прокурор зазначив, що фінансування робіт за Договором № 208-23Б здійснювалось за рахунок фонду ліквідації наслідків збройної агресії, який створений у 2023 році у складі спеціального фонду Державного бюджету України. Метою вказаного фонду є ліквідація наслідків (у тому числі гуманітарних, соціальних, економічних), спричинених збройною агресією російської федерації проти України (ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік»).
Правомірне використання вказаних коштів становить беззаперечний публічний інтерес. Від їх ефективності та цільової спрямованості залежить повнота усунення наслідків, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, що, в свою чергу, надає державі можливість виконувати гарантовані Конституцією України зобов'язання перед її народом.
У таких умовах пріоритетними є питання захисту інтересів держави у бюджетній сфері, зокрема, щодо використання бюджетних коштів в умовах воєнного стану, дотримання умов договорів, укладених за результатами публічних закупівель, виконання зобов'язань за ними стосовно строків, належної якості та комплектації товарів, робіт і послуг.
При цьому вищенаведені порушення вимог законодавства мають характер не формального недотримання приписів законодавства, а навпаки, призвели до фактичних втрат бюджетних коштів на суму 963 367,44 грн, що засвідчує їх нераціональне та неефективне використання та становить безумовне порушення інтересів держави у бюджетній сфері, на захист яких звертається прокурор з цим позовом.
Запроваджена п. 197.15 ст. 197 ПК України податкова пільга у сфері будівництва житла за бюджетні кошти має метою забезпечення максимально ефективного цільового використання державних ресурсів з одночасним підвищенням доступності житла для відповідних категорій. Нарахування ПДВ на таке будівництво фактично спотворює закладений законодавцем механізм стимулювання, нівелюючи інструменту податкових пільг.
Сплата у ціні робіт ПДВ за державні ж кошти знижує ефективність використання бюджетних ресурсів. Це штучно завищує вартість будівництва та зменшує кількість чи якість житла, яке може бути надано громадянам. Відповідно, інтереси держави щодо максимальної віддачі від бюджетних асигнувань порушуються, адже кошти, призначені на будівництво, фактично не спрямовуються повністю на заплановану ціль - будівництво, відновлення житла за державні кошти.
Окрім того Україна, рухаючись у бік гармонізації з європейськими стандартами у сфері публічного управління, управління фінансами та боротьби з корупцією, зобов'язана застосовувати принципи ефективності, економічності та результативності використання публічних коштів. Безпідставне вилучення частини державних коштів у формі ПДВ знижує можливості держави забезпечувати стратегічно важливі потреби у галузі національної безпеки. Така практика не відповідає найкращим європейським стандартам і рекомендаціям міжнародних організацій щодо використання публічних фінансів.
В умовах підвищеної уваги суспільства до питань державної безпеки, кожний факт неефективного чи сумнівного використання бюджетних коштів може негативно вплинути на рівень довіри громадян до державних інституцій. Зайве оподаткування коштів, призначених для відновлення зруйнованого наслідок збройної агресії житла може бути сприйнятий як неспроможність держави ефективно управляти публічними фінансами. Це, своєю чергою, підриває суспільну довіру до органів влади.
Тому пред'явлення позову прокурором у цьому випадку зумовлено очевидним порушенням інтересів держави в бюджетній сфері, оскільки укладення оспорюваного у частині пункту договору разом із безпідставною сплатою коштів у вказаній сумі не спрямовані на забезпечення обороноздатності України (а тим паче на її зміцнення) з максимальною економією та ефективністю, із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів для цього.
Разом з цим, обласною прокуратурою встановлено, що з боку органів, уповноважених державою на захист її інтересів, допущено нездійснення відповідного захисту. Внаслідок нездійснення уповноваженими суб'єктами владних повноважень належних заходів інтереси держави залишаються незахищеними.
Зазначені обставини стали підставою для звернення прокурора до суду із даним позовом.
В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову прокурор зазначив таке.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 129 Конституції України обов'язковість судового рішення віднесено до основних засад судочинства.
Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (ст. 129-1 Конституції України).
Згідно із ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
У відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Із змісту рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 вбачається, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. В той же час, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» в рішенні від 17.07.2008 Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнято, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18- рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11- рп/2012).
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. Забезпечення позову є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.
Забезпечення позову - це реальна гарантія виконання судового рішення, виходячи з розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і забезпечення збалансованості інтересів сторін у справі.
Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Як вже зазначалось, предметом позову у цій справі, зокрема, є матеріально-правова вимога про стягнення з ТОВ «Міське будівництво» 963 367,44 грн, які були сплачені на його користь за рахунок коштів Державного бюджету України (кошти фонду ліквідації наслідків збройної агресії).
Верховний Суд у п. 3.34 постанови від 07.01.2025 у справі № 910/1/21 зазначив, що стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, значна сума стягнення, відсутність інформації з Реєстрів про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення в достатньому розмірі, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо), однак визначає, що такі обґрунтування не обов'язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Верховний Суд у п. 3.26 постанови від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, зазначив, що стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, наведення обставин неспівмірно малого розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю відповідача порівняно зі стягуваною сумою вимог), однак визначає, що такі обґрунтування не обов'язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Очевидним є той факт, що за позовною вимогою прокурора у цій справі вирішується питання про стягнення з Відповідача 1 значної суми коштів - 963 367,44 грн.
Відтак виконання судового рішення в цій справі (у разі задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матиме Відповідач 1 необхідну суму грошових коштів.
У свою чергу можливість Відповідача 1 в будь-який момент розпорядитися коштами на своїх рахунках створює ризик утруднення виконання рішення суду (у разі задоволення позовних вимог).
Обираючи вид забезпечення позову, прокурором враховано, що відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно у ТОВ «Міське будівництво» на праві приватної власності взагалі відсутнє будь-яке нерухоме майно.
Тобто у разі задоволення позову прокурора у цій справі фактично буде відсутня можливість застосувати процедуру звернення стягнення на майно боржника з огляду на відсутність у останнього такого майна.
Також із відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що існує велика кількість судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником (справи №№ 911/2880/24, 910/14376/24, 910/3364/24, 910/5658/24, 910/13195/24, 910/14465/24, 910/11607/24, 910/11124/24, 908/2189/24, 910/3717/24, 910/9129/24, 910/9124/24).
Загальна сума вимог, заявлених до Відповідача 1 за вищенаведеними справами, становить понад 21 млн грн.
Також, обираючи вид забезпечення позову, прокурором з урахуванням висновків Верховного Суду, що викладені у п. 3.26 постанови від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, враховано, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань розмір статутного капіталу Відповідача 1 становить лише 273 200 грн, тобто у понад 3,5 рази є меншим, ніж сума позовних вимог у цій справі (963 367,44 грн).
Відтак очевидним є факт неспівмірно малого розміру статутного капіталу Відповідача 1 порівняно зі стягуваною сумою вимог.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).
У постанові Верховного Суду складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 звернуто увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 917/805/23, від 11.10.2023 у справі № 916/409/21, від 15.09.2023 у справі № 916/2359/23, від 08.08.2023 у справі № 922/1344/23, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 22.04.2024 у справі № 922/3929/23, від 18.12.2024 № 916/2631/24, від 07.01.2025 № 910/1/21, що свідчить про усталеність судової практики з цього питання.
Верховний Суд у постановах від 14.10.2024 у справі № 915/534/24, від 07.11.2024 у справі № 915/538/24, оцінюючи підстави для вжиття заходів для забезпечення позову у цих справах, та, відповідно, обґрунтованість зазначеного прокурором припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову, а також подані на їх обґрунтування відповідні докази, підтвердив обґрунтованість висновку апеляційного суду, що з огляду на відповідні законодавчі приписи, актуальну практику Верховного Суду відносно вказаного питання та з урахуванням встановлених обставин справи, зважаючи на значну суму позову, встановивши безпосередній зв'язок між конкретними заходами забезпечення позову та предметом позову, наявні підстави для задоволення заяви прокурора про накладення арешту, зокрема на грошові кошти, які належать відповідачу, що знаходяться на всіх рахунках відповідача в банківських або інших фінансово-кредитних установах, в межах суми позову.
Верховний Суд у п. 35 постанови від 25.06.2025 у справі № 916/722/25 зазначив, що застосований судом апеляційної інстанції захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти Відповідача в межах предмета позову є адекватним та таким, що забезпечує збалансованість інтересів учасників справи, в повному обсязі співвідноситься із заявленими Прокурором вимогами майнового характеру та гарантує досягнення реального і ефективного захисту порушених прав у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову в частині стягнення коштів (аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у п. 5.6 постанови від 18.12.2024 у справі № 916/2631/24).
Таким чином, наявність спору між сторонами, наявність ризиків незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивачів, а також співмірність обраного прокурором виду забезпечення позову (накладення арешту на грошові кошти, які належать Відповідачу 1 та знаходяться на всіх його рахунках в банківських або інших фінансово-кредитних установах в межах суми позову) з пред'явленими позовними вимогами та дійсної мети звернення до суду з заявою про забезпечення позову, у своїй сукупності свідчать про те, що обраний захід забезпечення є обґрунтованим, пропорційним, логічно пов'язаним із предметом спору та спрямованим на запобігання ризику утруднення або неможливості виконання рішення суду.
При цьому не має підстав вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав Відповідача 1 чи третіх осіб, оскільки грошові кошти залишаються у володінні Відповідача 1, а можливість ними розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21).
Ураховуючи викладене, накладення арешту на грошові кошти в межах заявленої до стягнення суми, буде співмірним заходом забезпечення позову про стягнення з відповідача грошових коштів.
Зважаючи на викладене, дослідивши викладені прокурором доводи та надані на підтвердження цих доводів докази, врахувавши наявність зв'язку між заявленими прокурором заходами забезпечення позову і предметом спору, суд дійшов висновку про наявність підстав для забезпечення позову відповідно до заяви прокурора.
У зв'язку з цим суд ухвалив задовольнити заяву прокурора.
Згідно з ч. 8 ст. 140 ГПК України ухвала про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4 ст. 144 ГПК України ухвала господарського суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів. Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.
Згідно з ч. ч. 7-10 ст. 145 ГПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження - вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
Питання щодо стягнення судового збору за даною заявою буде розглянуто за результатами вирішення спору.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 144, 145, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Заяву вих. № 15/2-1456-25 від 01.10.2025 (вх. № 19860/08-08/25 від 01.10.2025) заступника керівника Запорізької обласної прокуратури про забезпечення позову у справі №908/2904/25 задовольнити.
Накласти арешт на грошові кошти, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Міське будівництво» (вул. Мирного Панаса, 11, оф. 1/12, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 23979469), що знаходяться на всіх його рахунках в банківських або інших фінансово-кредитних установах, в межах суми позову 963 367,44 грн.
Стягувач: Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України (вул. Фізкультури, 9, м. Київ, 03150; ідентифікаційний код юридичної особи 37641918).
Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю «Міське будівництво» (вул. Мирного Панаса, 11, оф. 1/12, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 23979469).
Оригінал даної ухвали з підписом судді та гербовою печаткою суду надіслати стягувачу.
Ухвала є виконавчим документом та підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження (ч. 1 ст.144 ГПК України).
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи (ч. 8 ст. 140 ГПК України).
Строк пред'явлення ухвали до виконання (відповідно до ч. ч. 1, 2. ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження») - три роки з наступного дня після її прийняття.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена протягом десяти днів з моменту її підписання до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалу підписано 03.10.2025.
Суддя Ірина Євгенівна Лєскіна