пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
30 вересня 2025 року Справа № 903/757/25
Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Пріоріті Інтернешенл»
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Нововолинський м'ясокомбінат»
про стягнення 142653,52 грн,
за участі представників-учасників справи:
від позивача: н/з;
від відповідача: н/з
У зв'язку з неявкою сторін, запис розгляду судової справи не здійснювався, відповідно до ч.3 ст. 222 ГПК України.
Суть спору: 28.07.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю “Пріоріті Інтернешенл» звернулися до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Нововолинський м'ясокомбінат» про стягнення 142653,52 грн, з них 102000,00 грн основного боргу, 25417,86 грн пені, 2668,30 грн 3% річних, 12567,36 грн інфляційних втрат.
При обґрунтуванні позовних вимог посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 07062024-1 від 07.06.2024 в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару.
Ухвалою суду від 04.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 03.09.2025; запропоновано відповідачу надати відзив на позов, заперечення на відповідь на відзив; позивачу - відповідь на відзив.
22.08.2025 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, оскільки не може забезпечити явку повноважного представника у судове засідання 03.09.2025, вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Дане клопотання з додатками долучено до матеріалів справи.
03.09.2025 відповідач через систему «Електронний суд» подав заяву в якій просить поновити термін на подання заперечення, причини пропуску визнати поважними, повернути позивачу позовну заяву сформовану 28.07.2025 року в електронному суді, закрити провадження у справі №903/757/25 у зв'язку із відсутністю предмета спору між сторонами.
У судовому засіданні 03.09.2025 представник відповідача відкликав клопотання про поновлення терміну на подання заперечення, визнання причини пропуску поважними, повернення позивачу позовної заяви сформованої 28.07.2025 року в електронному суді, у зв'язку з чим суд постановив на місці повернути дані клопотання відповідачу без розгляду.
Ухвалою суду від 03.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 16.09.2025.
16.09.2025 представник відповідача через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву про надання власного розрахунку у якій просить суд зменшити розмір нарахування пені на 10 150, 92 грн, яку судом постановлено на місці залишити без розгляду, з огляду на таке.
У відповідності до п.3 ч. 1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб
Згідно з п.6 ч.2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Частиною 1 статті 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Таким чином пропущений процесуальний строк може бути поновлений лише за заявою учасника справи у разі, якщо суд визнає наведені причини пропуску цього строку поважними.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина друга статті 161 ГПК України).
Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (частина п'ята статті 161 ГПК України).
Згідно ч.ч. 8,9 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч.1, 2 ст. 118 ГПК України).
Згідно ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 04.08.2025 встановлено, зокрема, що відповідач має право подати відзив на позов не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали. Дану ухвалу вручено відповідачу 04.08.2025 о 17.42 год, відповідно строк на подання відзиву закінчився 20.08.2025.
Суд зазначає, що строк на подання відзиву на позовну заяву закінчився, встановлювався судом та відповідно до вимог процесуального закону не був продовжений за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, тому додаткові пояснення(фактично візив на позов) відповідача, в силу положень ч. 2 ст. 118 ГПК України, залишено судом без розгляду.
Крім того, у суду пояснень щодо окремих питань при розгляді справи не виникало, тому суд дозволу учаснику справи подати додаткові пояснення не надавав та не визнавав їх подання необхідними у відповідності до частини п'ятої статті 161 ГПК України.
Ухвалою суду від 16.09.2025 повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відкладено на 30.09.2025.
Позивач у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.
Відповідач у судове засідання не з'явився, через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву від 30.09.2025 у якій просить справу розглядати за відсутності відповідача та представника.
Відповідно до ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
З огляду на викладене, суд розглядає справу за відсутності відзиву відповідача за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989р.).
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
установив:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю “ПРІОРІТІ ІНТЕРНЕШЕНЛ» (постачальник») та Товариством з обмеженою відповідальністю “НОВОВОЛИНСЬКИЙ М'ЯСОКОМБІНАТ» (покупець) було укладено договір поставки № 07062024-1 І від 07.06.2024 (далі - договір)(а.с. 18-21).
Згідно п. 1.1 зазначеного Договору Постачальник зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах, визначених Договором.
Предметом поставки - Товаром - за даним Договором є харчові інгредієнти та допоміжні матеріали, надалі - “Товар», (п.1.2. Договору).
Згідно з умовами Договору Покупець зобов'язаний своєчасно оплачувати Товар за встановленими цінами та на умовах даного Договору (п. 3.2.2 Договору).
Приймання - передача Товару здійснюється на складі Покупця згідно накладної, яка підписується уповноваженими представниками обох Сторін. Приймання Товару за кількістю здійснюється Сторонами в момент передачі Товару. (п. 6.1., 6.3. Договору).
Покупець зобов'язаний здійснити розрахунки за даним Договором у безготівковому порядку згідно виставлених рахунків-фактур Постачальника шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Термін оплати Товару - 30 (тридцять) календарних днів з дати підписання покупцем Видаткової накладної (п. 8.1, 8.2 Договору).
Відповідно до умов Договору у випадку порушення своїх зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним законодавством України (п. 9.1. Договору).
У випадку прострочення строків оплати товару, Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення (п.9.5 Договору).
В випадку виникнення спірних питань по даному Договору Сторони приймають всі міри для їх вирішення мирним шляхом (п.11.1 Договору).
Усі спори між Сторонами, які виникли при виконанні умов даного Договору і за якими Сторони не досягни згоди, вирішуються у Господарському суді. (11.2 Договору).
За змістом п. 13.1 договору, даний договір набуває чинності з дати його підписання і діє до « 31» грудня 2024 року.
Договір підписаний повноважними представниками сторін без будь-яких зауважень.
Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договору, постачальник передав, а покупець прийняв товар, що підтверджується наступними видатковими накладними (а.с. 22, 24):
- видаткова накладна №326 від 25.07.2024 на товар «Композиція харчова Стабікол Інжект 150» у кількості 200 кг на загальну суму 75000,00 грн. тому числі ПДВ 12500,00 грн.
- видаткова накладна №432 від 26.09.2024 на товар «Композиція харчова Стабікол Інжект 150» у кількості 100 кг на загальну суму 37500,00 грн. у тому числі ПДВ 6250,00 грн.
Відповідно до підписаного сторонами Акту звірки взаємних розрахунків за договором № 07062024-1 від 07.06.2024, станом на 22.10.2024 всього постачальником поставлено товару покупцю на загальну суму 271 875,00 грн. оплата, яка надійшла від покупця становить 133 875 грн. (а.с. 26).
При цьому, станом на 10.07.2025 заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю “Нововолинський м'ясокомбінат» становить 102 000 грн., що підтверджується копією оборотно-сальдової відомості по рахунку №361 у період з 01.06.2024 по 10.07.2025 (а.с. 27)
Відповідач, кошти у розмірі 102 000 грн. за поставку товару не оплатив, у зв'язку з чим позивач надіслав відповідачу претензію про сплату заборгованості однак остання за доводами позивача залишена без належного реагування.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частиною 1, 2 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
З урахуванням встановленого у договорі строку оплати, відповідач повинен був сплатити позивачу кошти у розмірі 75 000 грн. згідно видаткової накладної №326 від 25.07.2024 у строк до 26.08.2025, та у розмірі 37 500 грн. згідно видаткової накладної №432 від 26.09.2024 у строк до 28.10.2024.
Проте відповідач 28.03.2025 частково розрахувався за отриманий товар на суму 10500 грн.
Відтак заборгованість відповідача з оплати товару перед позивачем на момент відкриття провадження у справі становила 102 000 грн.
Разом з тим, суд встановив, що після відкриття провадження у даній справі відповідач виконав зобов'язання з оплати поставленого товару, сплативши позивачу кошти у розмірі 102 000 грн., що підтверджується копією платіжної інструкції №4236 від 15.08.2025 на суму 37 500 грн. та копією платіжної інструкції №4235 від 15.08.2025 на суму 64 500 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Отже, враховуючи те, що відповідач після звернення позивача до суду з даним позовом та після відкриття судом провадження у даній справі оплатив заборгованість, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу у розмірі 102 000 грн, на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Щодо стягнення нарахованих інфляційних втрат у розмірі 12 567, 36 грн та 3% річних у розмірі 2668, 30 грн, суд зазначає таке.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування на суму боргу трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Щодо нарахованих позивачем 3% річних згідно видаткової накладної №326 від 25.07.2024 за період з 25.08.2024 по 10.07.2025 в сумі 1879, 81 грн. та видаткової накладної №432 від 26.09.2024 за період 27.10.2024 по 10.07.2025 в сумі 788, 49 грн, суд зазначає таке.
У відповідності до п. 8.1, 8.2 Договору, покупець зобов'язаний здійснити розрахунки за даним Договором у безготівковому порядку згідно виставлених рахунків-фактур Постачальника шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Термін оплати товару - 30 (тридцять) календарних днів з дати підписання покупцем видаткової накладної.
Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно ч. 5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Як вже встановлено судом, датою підписання відповідачем видаткової накладної №326 від 25.07.2024 на суму 75 000 грн. є 25.07.2024, датою підписання видаткової накладної №432 від 26.09.2024 є 26.09.2024.
Проте позивачем у відповідності до п. 8.1, 8.2 договору, ст.ст. 254 ЦК України невірно визначено початок прострочення з 25.08.2024 згідно видаткової накладної №326 від 25.07.2024 на суму 75 000 грн. та з 27.10.2024 згідно видаткової накладної №432 від 26.09.2024 у розмірі 37 500 грн., а саме, що днем закінчення 30-ти денного строку на оплату товару з моменту підписання сторонами видаткових накладних є неділя(25.08.2024 та відповідно 27.10.2024).
Отже, останнім днем закінчення строку згідно видаткової накладної №326 від 25.07.2024 є наступний день 26.08.2024, відповідно прострочення настало з 27.08.2024 та останнім днем закінчення строку згідно видаткової накладної №432 від 26.09.2024 є наступний день 28.10.2024, відповідно прострочення настало з 29.10.2024.
З огляду на вищенаведене, здійснивши самостійний розрахунок 3% річних згідно видаткової накладної №326 за період з 27.08.2024 по 27.03.2025 на суму на суму 75 000 грн = 1310,88 грн та за період з 28.03.2025 по 10.07.2025 на суму 64500 грн. = 556,64 грн; згідно видаткової накладної №432 від 26.09.2024 за період з 29.10.2024 по 10.07.2025 на суму 37 500 грн. = 785, 42 грн, суд дійшов висновку, що 3% річних підставні в загальній сумі 2652, 94 грн., в решті частини стягнення 3% річних в сумі 15, 36 грн слід відмовити через безпідставність.
Щодо нарахованих позивачем інфляційних втрат згідно видаткової накладної №326 від 25.07.2024 за період з 27.08.2024 по 10.07.2025 в сумі 8814, 89 грн. та видаткової накладної №432 від 26.09.2024 за період 29.10.2024 по 10.07.2025 в сумі 3752, 47 грн. суд дійшов висновку, що не може виходити за межі заявлених вимог, відтак останні підставні та підлягають до задоволення.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 25 417, 86 грн. пені суд зазначає таке.
Згідно п. 3 ч.1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
За змістом п. 9.5. договору у випадку прострочення строків оплати товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.
Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Слід врахувати, що 28.02.2025 набрав чинності, а з 28.08.2025 введений в дію Закон України № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб», який визначає правові та організаційні засади діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб. Одним із наслідків цього є те, що згідно зі ст. 17 зазначеного Закону з 28 серпня 2025 року втратив чинність Господарський кодекс України.
Разом з тим, суд звертає увагу, що норма матеріального права застосовується на час виникнення правовідносин або порушення грошового зобов'язання, а не на час розгляду справи, щоб забезпечити стабільність правового регулювання та захист прав осіб, які діяли відповідно до закону, що існував на момент події. Це означає, що якщо норма матеріального права була змінена або скасована, а особа скоїла порушення грошового зобов'язання за старою нормою, застосовуватимуться саме ті норми, які діяли на момент порушення грошового зобов'язання.
Ключовий принцип полягає в тому, що для визначення прав та обов'язків суб'єктів застосовується закон, який був чинним на момент, коли виникли відповідні суспільні (матеріальні) відносини або було порушення грошового зобов'язання.
Отже, у даному випадку, суд вважає за необхідне застосувати приписи ч.6 ст. 232 ГК України, як норми, яка обмежує нарахування штрафних санкцій (у даному випадку пені) за прострочення виконання зобов'язання через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано та яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Позивачем при поданні позову до суду заявлено до стягнення 25 417, 86 грн. пені, а саме:
- згідно видаткової накладної №326 від 25.07.2024 за період з 25.08.2024 по 10.07.2025 у розмірі 17 779, 66 грн.
- згідно видаткової накладної №432 від 26.09.2024 за період 27.10.2024 по 10.07.2025 у розмірі 7 645, 49 грн.
Разом з тим, вказану санкцію у певній її частині позивачем нараховано із порушенням умов укладеного між сторонами договору щодо порядку та строків здійснення обов'язкових платежів, встановлених періодів для оплати поставлених товарів та дати виникнення суми боргу по тій чи іншій видатковій накладній. Також загальні періоди нарахування пені суперечать положенням статті 232 Господарського кодексу України, частиною 6 котрої визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
На практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулює частина шоста статті 232 ГК України. Формулювання, яке містить частина третя статті 549 ЦК України та кореспондуючі їй норми інших нормативних актів, в тому числі умови договору (у випадку відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №911/952/22.
Так, із врахуванням перебігу строку 30 днів з моменту підписання видаткових накладних та встановлених судом при вирішенні спору вище початку прострочення (згідно видаткової накладної №326 від 25.07.2024 - з 27.08.2024 та видаткової накладної №432 від 26.09.2024 - з 29.10.2024), а також із застосуванням положень ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, суд вважає, що позивач наділений правом здійснювати нарахування відповідачу сум пені за наступні періоди прострочки платежів:
- згідно видаткової накладної №326 від 25.07.2024 ( на суму 75 000 грн.) за період з 27.08.2024 по 27.02.2025 у розмірі 10 166, 97 грн.
- згідно видаткової накладної №432 від 26.09.2024 (на суму 37 500 грн.) за період 29.10.2024 по 29.04.2025 у розмірі 5333, 63 грн.
Враховуючи зазначене, суд провів власний перерахунок пені, за заявлений період, а також перевірив методику та правильність інших періодів наведених в розрахунку позивача та вважає, що остання підставна в загальній сумі 15 500, 60 грн., а в решті частини стягнення пені в сумі 9917, 26 грн. суд відмовляє через безпідставність.
В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача слід стягнути 15 500, 60 грн пені, 12 567, 36 грн інфляційних втрат, 2652, 94 грн. 3% річних. В частині стягнення 9917, 26 грн пені та 15, 36 грн 3% річних слід відмовити через безпідставність
Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені ст.129 ГПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути 2288, 19 грн. судового збору, в іншій частині 739, 81 грн. судового збору залишити за позивачем.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 77, 86, 231, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Закрити провадження у справі №903/757/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пріоріті Інтернешенл» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нововолинський м'ясокомбінат» в частині стягнення 102 000 грн. основного боргу через відсутність предмету спору.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нововолинський м'ясокомбінат» (45400, Нововолинськ, вулиця Луцька, будинок 3, код ЄДРПОУ 41429133) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пріоріті Інтернешенл» (03151, місто Київ, проспект Повітряних сил, будинок 66, код ЄДРПОУ 40389446) 30720, 90 грн. (тридцять тисяч сімсот двадцять гривень 90 коп.), з них 15500, 60 грн пені, 12567, 36 грн інфляційних втрат, 2652, 94 грн 3% річних та 2288, 19 грн. судового збору.
4. У позові про стягнення 9932, 62 грн з них 9917, 26 грн пені та 15, 36 грн 3% річних - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено 03.10.2025
Суддя А. С. Вороняк