пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
30 вересня 2025 року Справа № 903/749/25
Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі
за позовом Приватного малого підприємства “Євро-В»
до відповідача: ОСОБА_1
про стягнення 316595,84 грн,
за участю представників-учасників справи:
від позивача: н/з;
від відповідача: н/з.
У зв'язку з неявкою сторін, запис розгляду судової справи не здійснювався, відповідно до ч.3 ст. 222 ГПК України.
Суть спору: 24.07.2025 до Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Приватного малого підприємства “Євро-В» до ОСОБА_1 про стягнення 316595,84 грн, з них 239057,17 грн інфляційних втрат, 77538,67 грн 3% річних (з урахуванням прийнятої заяви позивача від 04.08.2025).
При обґрунтуванні позовних вимог вказує, що позивачем сплачено відповідачу 1017094,00 грн у період з травня 2022 року по лютий 2023 року. У подальшому постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.09.2024 та додатковою постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 у справі № 903/989/23 стягнуто з фізичної особи-підприємця Логвинюка Вадима Володимировича на користь позивача 1017094,00 грн безпідставно набутих коштів, 15256,41 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, 22884,62 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 106019,20 грн витрат за проведення експертизи у справі. Враховуючи тривале неповернення відповідачем вказаних коштів, позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Ухвалою суду від 29.07.2025 дану позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків, а саме подати суду письмову заяву з обґрунтованим розрахунком 262049,26 грн інфляційних втрат та 80921,68 грн 3% річних, із зазначенням їх арифметичного розрахунку, а саме підстави виникнення, періоду прострочення (початок і закінчення), суми боргу (кожної окремо або наростаючим підсумком).
04.08.2025 позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви. При цьому зменшують розмір позовних вимог та просять стягнути з Логвинюка Вадима Володимировича на користь Приватного малого підприємства “Євро-В» 316595,84 грн, з них 239057,17 грн інфляційних втрат та 77538,67 грн 3% річних.
Ухвалою суду від 06.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 08.09.2025; запропоновано відповідачу надати відзив на позов, заперечення на відповідь на відзив; позивачу - відповідь на відзив.
Ухвалу суду від 06.08.2025 надіслано судом на адресу місця реєстрації відповідача, яка відповідає відомостям із ЄДДР: АДРЕСА_1 .
20.08.2025 поштовий конверт за ідентифікатором № 0610272813399 повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв'язку ф.20 “за закінченням терміну зберігання».
Ухвалою суду від 08.09.2025 постановлено повідомити сторони про те, що підготовче засідання відбудеться 17.09.2025; здійснити офіційне оприлюднення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про повідомлення відповідача Логвинюка Вадима Володимировича про дату та час судового засідання.
У судовому засіданні 17.09.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав, вказав, що не заперечує проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.
Ухвалою суду від 17.09.2025 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті: повідомити сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 30.09.2025; здійснено офіційне оприлюднення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про повідомлення відповідача Логвинюка Вадима Володимировича про дату та час судового засідання.
Ухвалу суду від 17.09.2025 надіслано судом на адресу місця реєстрації відповідача, яка відповідає відомостям із ЄДДР: АДРЕСА_1 .
24.09.2025 поштовий конверт за ідентифікатором № 0610280792945 повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв'язку ф.20 “адресат відсутній за вказаною адресою».
30.09.2025 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву про проведення судового засідання без участі його представника, вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Дана заява долучена до матеріалів справи.
Відповідач в судове засідання 30.09.2025 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) у разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складення в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, встановленому законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
За визначенням п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
З огляду на викладене суд розглядає справу за відсутності відзиву відповідача за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989р.).
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.09.2024 у справі №903/989/23 позов ПМП «Євро-В» задоволено, стягнуто з ФОП Логвинюка В. В. 1017094,00 грн безпідставно набутих коштів, 15256,41 грн судового збору за подання позову, 22884,62 грн судового збору за подання апеляційної скарги. Додатковою постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 у справі №903/989/23 з ФОП Логвинюка В. В. було стягнуто на користь ПМП «Євро-В» 106019,20 грн витрат за проведення експертизи у справі (а.с.21-32).
Відповідно до ч.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, не підлягають доказуванню обставини, що ФОП Логвинюк В. В. безпідставно зберіг у себе кошти в сумі 1017094,00 грн, оскільки дані обставини встановлені постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.09.2024 у справі №903/989/23.
У подальшому на виконання даних судових рішень 11.11.2024 Господарським судом Волинської області було видано три накази про їх примусове виконання (а.с.34-36).
20.11.2024 приватним виконавцем Пирогою С. С., відкрито виконавчі провадження і об'єднано їх в одне зведене провадження (а.с.38-45).
01.04.2025 приватним виконавцем Пирогою С. С. листом № 12765 повідомлено позивача, що останнім вжито ряд заходів, спрямованих на виявлення майна боржника, на яке відповідно до закону можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу, якими встановлено, що у Логвинюка В. В. таке майно відсутнє (а.с.47-48).
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Логвинюк В. В. припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця 23.02.2023, підстава - власне рішення.
Правовідносини, які склалися між сторонами у справі, носять характер господарських. Позовну заяву подано до суду 24.07.2025, коли підприємець Логвинюк В. В. втратив статус суб'єкта підприємницької діяльності.
Частиною 9 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Згідно з висновком щодо застосування норм права, викладеним у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 73), з 15.122017 господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду на підставі п.1 ч.1 ст.20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Враховуючи приписи ст. 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), припинення фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності Логвинюком В. В. підприємницької діяльності, не припиняє його зобов'язань, які пов'язані з підприємницькою діяльністю і які залишаються за ним як за фізичною особою.
Враховуючи викладене, оскільки відповідач тривалий час не виконує вищезазначені рішення, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення, на підставі ст. 625 ЦК України, інфляційних втрат та трьох проценти річних за період починаючи з 17.02.2023 по 24.07.2025 (дату підписання позовної заяви).
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.
З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.
Отже, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.
Тому в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно збережених грошей, нараховуються три проценти річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки боржником порушено позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.
Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14, а також у постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 910/6053/19.
У постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (пункт 6.20).
Таким чином, у справі № 910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання, врегульованої частиною другою статті 625 ЦК України.
Відтак у даному випадку, розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами встановлено законом, а саме ч. 2 ст. 625 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Також у цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зобов'язання повернути безпідставно набуте або збережене майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України, тобто з моменту безпідставного набуття майна або з моменту безпідставного його збереження. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих або збережених коштів, який він не виконує.
Як вбачається зі змісту позовної заяви позивачем нараховано 239057,17 грн інфляційних втрат та 77538,67 грн 3% річних. Дані нарахування позивачем проведено на основну суму боргу (1017094,00 грн) та судові витрати стягнуті згідно рішень суду апеляційної інстанції (15256,41 грн+22884,62 грн+106019,20 грн). Оскільки правовідносини сторін, щодо стягнення судових витрат трансформувалися у зобов'язальні, пов'язані із стягненням грошових коштів на підставі рішення суду, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України позивачем правомірно включено до суми нарахування судові витрати.
Наведена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31.07.2024 у справі № 161/11703/22.
Відповідач контррозрахунку здійснених нарахувань суду не надав.
У відповідності до ч.1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку, що позивачем не враховано дефляції за липень 2025 та невірно визначено період нарахування на суму боргу за 18.09.2024-29.10.2024 та 30.10.2024-24.07.2025, а саме його початок (18.09.2024, 30.10.2024), оскільки постанови апеляційної інстанції про стягнення судових витрат були прийняті 18.09.2024 та 30.10.2024, набрали законної сили, отже прострочення платежу починається з наступного длня, а саме 19.09.2024 та 31.10.2024 відповідно, а тому здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних в межах заявленого позивачем періоду, підставними для стягнення з відповідача є 236502,25 грн інфляційних втрат та 76356,98 грн, в решті частини стягнення інфляційних втрат в сумі 2554,92 грн та 3 % річних в сумі 1181,69 грн слід відмовити через безпідставність.
В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідачів слід стягнути 236502,25 грн інфляційних втрат, 76356,98 грн 3% річних, в решті позову про стягнення 3736,61 грн, з них інфляційних втрат в сумі 2554,92 грн та 3 % річних в сумі 1181,69 грн відмовити через безпідставність.
Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, сплачений позивачем судовий збір в силу ст.129 ГПК України, в розмірі 4692,89 грн слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в іншій частині залишити за позивачем.
Керуючись ст. 73-79, 86, 129, 232, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Логвинюка Вадима Володимировича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Приватного малого підприємства “Євро-В» (вул.Запорізька,37, м.Луцьк, Волинська область, 43008, код ЄДРПОУ 31102036) 312859,23 грн (триста дванадцять тисяч вісімсот п'ятдесят дев'ять гривень 23 коп.), з них 236502,25 грн інфляційних втрат та 76356,98 грн 3% річних, а також 4692,89 грн (чотири тисячі шістсот дев'яносто дві гривні 89 коп.) витрат по сплаті судового збору.
3. У позові про стягнення 3736,61 грн, з них 2554,92 грн інфляційних втрат та 1181,69 грн 3% річних відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Дата складення повного
судового рішення
03.10.2025.
Суддя А. С. Вороняк