вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"03" жовтня 2025 р. Cправа № 902/1013/25
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А., розглянувши без виклику сторін за наявними матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостиська Драй Порт" (вул. Колійова, буд. 15, село Мостиська Другі, Мостиський район, Львівська область, 81300)
до: Фізичної особи-підприємця Маліщука Валерія Сергійовича ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 49305 грн,
На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостиська Драй Порт" про стягнення з Фізичної особи-підприємця Маліщука Валерія Сергійовича 49305 грн.
В обґрунтування заявленого позову позивач вказує на невиконання відповідачем зобов'язання щодо поставки Товару за фактом його попередньої оплати, внаслідок чого Товариством з обмеженою відповідальністю "Мостиська Драй Порт" заявлено до стягнення з Фізичної особи-підприємця Маліщука Валерія Сергійовича 49305 грн - основного боргу (попередньої оплати).
Ухвалою суду від 28.07.2025 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/1013/25 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Зазначеною ухвалою встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій, зокрема на подання відповідачем відзиву на позовну заяву.
Зазначену ухвалу, направлену відповідачу за адресою місцезнаходження згідно відомостей з ЄДРЮОФОП, повернуто на адресу суду із відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".
Згідно із п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (абзац третій підпункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", яка стосується попередньої редакції ГПК України та на даний час є чинною).
Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "За закінченням терміну зберігання", "Адресат вибув", "Адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи, можуть вважатися належними доказами виконання судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (позиція сформована в ухвалі Верховного Суду від 24.03.2021 в адміністративному провадженні №К/9901/35851/20 та підтримана у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 215/7312/20 від 23.11.2023).
Поряд з цим обізнаність відповідача про судове провадження у справі № 902/1013/25 підтверджується за фактом подання відзиву на позовну заяву (вх. №01-34/7972/25 від 29.07.2025).
За змістом поданого відзиву Фізична особа-підприємець Маліщук Валерій Сергійович підтверджує отримання від позивача оплати за товар 01.07.2022. Водночас відповідач заявляє, що товар був відправлений у повному обсязі того ж року, що підтверджується наявною товарно-транспортною накладною (ТТН 20450566231933 20450565363828). При цьому вказує, що жодних претензій від Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостиська Драй Порт" за даним фактом упродовж останніх трьох років позивачу не надходило.
За таких обставин, Фізична особа-підприємець Маліщук Валерій Сергійович просить застосувати положення ст. 267 ЦК України про сплив строку позовної давності, вважаючи, що позовна давність сплинула ще 02.07.2025, а позов подано за спливом відповідного строку.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Мостиська Драй Порт" здійснило оплату на користь Фізичної особи-підприємця Маліщука Валерія Сергійовича в загальному розмірі 49305 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №721 від 01.07.2021 на суму 44365 грн (призначення платежу "передплата за шафи для одягу, рах.№111077 від 29.06.20222") та №801 від 11.07.2022 на суму 4670 грн (призначення платежу "оплата за шафи для одягу, рах. №161641 від 05.07.2022").
Як стверджує позивач, відповідач не здійснив поставки оплаченого товару, внаслідок чого Товариством з обмеженою відповідальністю "Мостиська Драй Порт" заявлено до стягнення з Фізичної особи-підприємця Маліщука Валерія Сергійовича 49305 грн попередньої оплати.
До подання позову позивач звертався до відповідача із претензією вих. №111 від 28.04.2025, у якій викладено вимогу про поставку товару або повернення сплаченої суми 49305 грн в строк до 15.05.2025. Реагування Фізичної особи-підприємця Маліщука Валерія Сергійовича на таку претензію матеріали справи не містять.
Поряд з цим відповідач не заперечує факт отримання оплати від відповідача, стверджуючи про поставку товару на підставі товарно-транспортної накладної (ТТН 20450566231933 20450565363828). При цьому вказаної ТТН до матеріалів справи не надано.
З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.
Згідно із ч. 1 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 181 ГК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Разом з тим згідно із статтею 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частини 1, 2 статті 639 ЦК України).
За змістом частини 1 статті 640 та частини 2 статті 642 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З огляду на вищевказані законодавчі приписи та встановлені обставини справи сторонами укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб.
Так, відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності із ст. ст. 662, 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, та у встановлений договором строк.
Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми (ч. 1 ст. 670 ЦК України).
Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Оскільки договір укладений між сторонами у спрощений спосіб, застосуванню підлягають приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідно до яких боржник повинен виконати обов'язок з передачі товару у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, тобто претензії вих. №111 від 28.04.2025.
Разом з тим доказів передачі товару відповідачем матеріали справи не містять. Твердження відповідача про поставку товару на підставі товарно-транспортної накладної (ТТН 20450566231933 20450565363828) не підтверджено доказами.
Визначаючись із правовою природою здійснених позивачем платежів за платіжними дорученнями №721 від 01.07.2022 на суму 44365 грн та №801 від 11.07.2022 на суму 4670 грн, суд враховує таке.
Згідно із ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
За приписами ч.1 ст. 571 ЦК України якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.
Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов'язання.
На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку не виконання зобов'язання.
Такі ж висновки підтримав Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.10.2020 по справі № 361/8331/18.
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17 та підтриманий у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
Враховуючи викладене, здійснені позивачем платежі за платіжними дорученнями №721 від 01.07.2022 на суму 44365 грн та №801 від 11.07.2022 на суму 4670 грн слід вважати саме авансом, а не завдатком, позаяк такі платежі не є способом виконання зобов'язання, а лише є способом платежу.
Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. При цьому суд враховує позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 08.02.2019 у справі №909/524/18, що ст. 693 ЦК України наділяє особу саме правом самостійно визначити спосіб захисту свого порушеного права.
Зважаючи на укладення договору у спрощений спосіб, зобов'язання відповідача щодо повернення суми попередньої оплати виникло за спливом семиденного строку від дня пред'явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України (претензії вих. №111 від 28.04.2025).
У зв'язку з цим суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 49305 грн.
Щодо заявлення відповідачем про застосування наслідків спливу позовної давності, суд враховує таке.
Приписами ч.ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску (постанова Касаційного господарського суду Верховним Судом від 26.03.2018 у справі № 922/273/17).
Аналогічний висновок, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем у спорі до того відповідача, який заявляє про застосування позовної давності викладено у п. 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 909/337/19 та п. 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 у справі №755/13805/16-ц.
Так, згідно із положенням ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до положень п. 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Суд зауважує, що карантин Кабінет Міністрів України установив на підставі постанови № 211 від 11.03.2020 з 12.03.2020, який відмінено постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 з 24 год. 00 хв. 30.06.2023.
Також згідно із п. 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України (у діючій редакції на момент звернення із позовом до суду) у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 2102-ІХ від 24.02.2022, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
З 04.09.2025 набрав чинності закон "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" від 14.05.2025 №4434-IX. Закон скасував зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану, шляхом виключення п.19 з розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу.
Враховуючи наведене, строк позовної давності, визначений ст. 257 ЦК України, в силу приписів п. 12 Прикінцевих положень ЦК України продовжено на строк дії карантину (з 12.03.2020 по 01.07.2023), а в силу приписів п. 19 Прикінцевих положень ЦК України перебіг позовної давності було зупинено на строк дії воєнного стану до виключення вказаного п.19 з розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу (з 24.02.2022 до 04.09.2025).
Отже, станом на час звернення із позовом до суду трирічний строк позовної давності (який розпочався з 01.07.2022 (дати першої проплати), тобто в період зупинення строків позовної давності, який тривав до 04.05.2025) не сплинув.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно із ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, надавши оцінку наявним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності, а також із дослідження кожного із них окремо та у сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об'єктивного з'ясування обставин справи, приходить до висновку про задоволення позову повністю.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, враховуючи, що позов задоволено повністю, витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача в сумі 3028 грн.
Керуючись статтями 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Маліщука Валерія Сергійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостиська Драй Порт" (вул. Колійова, буд. 15, село Мостиська Другі, Мостиський район, Львівська область, 81300, код ЄДРПОУ 43487506) 49305 грн - основного боргу (попередньої оплати) та 3028 грн - витрат на сплату судового збору.
3. Згідно із приписами ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
4. Відповідно до положень ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
5. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи до Електронних кабінетів ЄСІТС.
Повне рішення складено 03 жовтня 2025 р.
Суддя А.А. Тварковський
віддрук. прим.:
1 - до справи.