02 жовтня 2025 року м. Харків Справа № 917/585/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Лакіза В.В.
розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Саламандра» (вх.№1604 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 24.06.2025 (прийняте у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею Мацко О.С., повне рішення складено 24.06.2025) у справі №917/585/25
за позовною заявою Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Уніка», м.Київ,
до Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Саламандра», м. Полтава,
про стягнення 144 211,44 грн,
В березні 2025 року Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “Уніка» звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Саламандра» 144 211,44 грн страхового відшкодування.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що Приватним акціонерним товариством “Страхова компанія “Уніка» за заявою страхувальника за договором добровільного страхування наземного транспорту “КАСКО», посвідченого сертифікатом №030117/4605/0000291 від 10.04.2024 було виплачено особі, що здійснила відновлювальний ремонт пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 19.08.2024 транспортного засобу Nissan X-Trail, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , страхове відшкодування за договором майнового страхування, а отже, відповідач як страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особи, яка відповідальна за завдані під час дорожньо-транспортної пригоди збитки, зобов'язаний сплатити позивачу розмір страхового відшкодування в сумі 144 211,44 грн.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 24.06.2025 у справі №917/585/25 позов задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Саламандра» на користь Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Уніка» 144 211,44 грн страхового відшкодування, 2 422,40 грн судового збору, 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Рішення суду обґрунтовано тим, що із наданого позивачем звіту № 36831 від 21.05.2024 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, виконаного суб'єктом оціночної діяльності Мотричем Степаном Юрійовичем (ТОВ “СЗУ Україна Консалтинг»), вбачається, що вартість (розмір) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу Nissan X-Trail, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складових КТЗ, становить 147 411,44 грн. Відповідачем жодних доказів у спростування вказаного розміру збитків до суду не надано. Відповідно до полісу EP 220481310, Приватним акціонерним товариством “Страхова компанія “Саламандра» була застрахована цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу (чи особи, яка його правомірно експлуатує) Volkswagen Transporter, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , встановлено ліміт за шкоду майну в розмірі 160 000 грн, а франшизу - в розмірі 3 200,00 грн. Отже, сума страхового відшкодування, що підлягає стягненню з відповідача, складає 144 211,44 грн.
Судом, з посиланням на рішення Конституційного суду України № 1-2/2002 від 2 липня 2002 року, яким встановлено, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами; встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист, а також на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 465/4287/15, в якій роз'яснено, що у Законі України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору; не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування, зроблено висновок про те, що у Законі не передбачено обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, тому особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду. У будь-якому разі строк звернення щодо стягнення майнової шкоди обмежується річним строком. Інших обмежень щодо порядку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування норми Закону не містять.
Як зазначено в рішенні, позивач звернувся до відповідача в межах річного строку з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. При цьому відповідач не був позбавлений права надати під час розгляду справи власний звіт для розрахунку вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту зносу чи інші докази в спростування вимог, викладених у позовній заяві Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Уніка». Натомість відповідач таких доказів та контррозрахунку розміру страхового відшкодування не надав, в зв'язку з чим суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Уніка» у даній справі в повному обсязі.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд зазначив, що витрати позивача на професійну правничу допомогу пов'язані з розглядом цієї справи; їх розмір є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін. Хоча опрацювання матеріалів справи №917/1848/24 та формування правової позиції у зазначеній справі не становили виключної проблеми для кваліфікованого юриста, однак саме заявлений позивачем розмір витрат на послуги адвоката не є надмірним та є таким, що відповідає критеріям реальності та обґрунтованості судових витрат, тому відсутні підстави для зменшення вказаних судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “Саламандра» звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 24.06.2025 у справі №917/585/25; прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вимоги позивача.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на наступне:
- заява про виплату страхового відшкодування, яка передбачена пунктом 35.1 статті 35 Закону про ОСЦПВ, є єдиним законним способом реалізації права на отримання страхових виплат. Без такої заяви зобов'язання страховика не виникає, порушення прав бенефіціара страхового полісу неможливе;
- суд першої інстанції помилково ототожнив заяву про страхове відшкодування з досудовим порядком врегулювання спору, що є категорично неправильним;
- суд першої інстанції неправомірно визнав подану позовну заяву рівнозначною заяві про виплату страхового відшкодування, фактично вважаючи, що позовна заява може замінити заяву передбачену ст.35 Закону про ОСЦПВ. Такий підхід суперечить правовій природі страхового зобов'язання, яке виникає лише після подання заяви й супровідних документів;
- суд першої інстанції неправильно оцінив обставини справи та помилково визнав витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн як обґрунтовані, пропорційні предмету спору та пов'язані з розглядом справи, всупереч вимогам законодавства. Реалізація права на страхове відшкодування без подання заяви суперечить суті страхової процедури. Відсутність такої заяви свідчить про відсутність спору на момент подання позову, що позбавляє суд підстав для визнання понесених витрат на адвоката як необхідних і спричинених порушенням відповідачем права позивача.
Відповідно до ч.3 ст.12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Згідно з ч.5 ст.12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому, частиною 7 вказаної статті визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Колегією суддів враховано, що ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024.
У ч.5 ст.252 ГПК України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За приписами ч.13 ст.8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Саламандра» (вх.№1604 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 24.06.2025 у справі №917/585/25 та постановлено здійснити її розгляд у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи. Встановлено позивачу строк до 19.08.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання апелянту. Встановлено учасникам справи строк до 19.08.2025 для подання заяв, клопотань, тощо.
Відповідно до довідки Східного апеляційного господарського суду про доставку електронного листа, документ в електронному вигляді "ЄДРСР ст. 262 Про відкриття апеляційного провадження" від 04.08.2025 по справі №917/585/25 було надіслано, зокрема, одержувачу Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Уніка" в його електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету: 04.08.2025 о 17:27 год.
У встановлений ухвалою суду строк відзив на апеляційну скаргу від позивача до суду не надходив.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 10.04.2024 між Приватним акціонерним товариством “Страхова компанія “Уніка», страховик, та ОСОБА_1 , страхувальник, був укладений сертифікат добровільного страхування наземного транспорту “КАСКО» №030117/4605/0000291, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом та прикріпленим до нього зовні та всередині додатковим обладнанням (п.4 сертифікату).
Відповідно до п.6 сертифікату застрахованим транспортним засобом є автомобіль Nissan X-Trail, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
За умовами п.6.5 сертифікату страхова сума транспортного засобу складає 700 000,00 грн.
Згідно з п.13 сертифікату строк дії договору з 25.04.2024 до 24.04.2025.
02.05.2024 о 14:05 год по вул. Богатирська в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Volkswagen Transporter, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , та транспортного засобу Nissan X-Trail, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , що підтверджується відповіддю від НПУ.
Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 27.05.2024 у справі №756/6123/24 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850,00 грн.
03.05.2024 ОСОБА_1 звернулася до ПрАТ “СК “Уніка» із заявою №18719693805 про подію з ознаками страхового випадку згідно договору КАСКО № 005066/4605/0000089.
Згідно рахунку ТОВ "Ніко Автоальянс" №0000004188 від 09.05.2024 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Nissan X-Trail державний реєстраційний номер НОМЕР_1 склала 186 785,89 грн (у т.ч. ПДВ - 31 130,98 грн).
13.05.2024 позивачем складено страховий акт №18719693805, відповідно до якого сума страхового відшкодування становить 183 160,89 грн.
17.05.2024 ПрАТ “Страхова компанія “Уніка» на підставі страхового акту № 18719693805 від 13.05.2024 та рахунку № 0000004188 від 09.05.2024 здійснила виплату визначеній страхувальником за договором добровільного страхування наземного транспорту № 030117/4605/0000291 від 10.04.2024 особі, що здійснила відновлювальний ремонт пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 02.05.2024 транспортного засобу Nissan X-Trail, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (ТОВ “Ніко Автоальянс»), страхового відшкодування в розмірі 183 160,89 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 163235 від 17.05.2024.
Таким чином, як зазначає позивач, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" виконало свої зобов'язання перед страхувальником згідно умов договору.
Цивільно-правова відповідальність за шкоду перед третіми особами, завдану внаслідок експлуатації транспортного засобу Volkswagen Transporter державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , на момент ДТП, була застрахована Приватним акціонерним товариством “Страхова компанія “Саламандра» за полісом № 220481310 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхова сума за шкоду майну становить 160 000,00 грн, франшиза складає 3 200,00 грн).
Згідно звіту №36831 від 21.05.2024 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Nissan X-Trail д.н.з. НОМЕР_1 склала 220 615,18 грн з ПДВ, а вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Nissan X Trail д.н.з. НОМЕР_1 , склала 147 411,44 грн з ПДВ.
Позивач зазначає, що ПрАТ “Страхова компанія “Саламандра», як страхова компанія, в якій застрахована цивільно-правова відповідальність водія Volkswagen Transporter д.н.з. НОМЕР_3 , має відшкодувати витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу. З огляду на це, сума страхового відшкодування, належного до сплати відповідачем позивачу, становить 144 211,44 грн (із розрахунку: 147 411,44 грн - 3 200,00 грн франшиза.)
Також, як зазначено в позові, в порядку п.6 ч.3 ст.162 ГПК України заходи досудового врегулювання спору не проводилися, позивач одразу звернувся до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування, враховуючи сталу правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо визначення порядку отримання потерпілим страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також судового тлумачення норм Закону, зокрема щодо відсутності обов'язку звернення потерпілого з відповідною заявою до страховика та наявності альтернативного способу захисту порушених прав шляхом звернення до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування (висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 11.12.2019 у справі №465/4287/15 та від 19.06.2019 у справі №465/4621/16-к (щодо альтернативного порядку отримання потерпілим страхового відшкодування шляхом звернення з відповідною вимогою до суду)).
Наведені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.
Відповідно до ст.979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно зі ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
У п.1 ч.1 ст.1188 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Отже, факт виплати страховиком страхового відшкодування обумовив перехід до нього від страхувальника відповідних прав у порядку суброгації до особи, відповідальної за завдані збитки, в межах понесених ним витрат на виплату страхового відшкодування.
Основною характерною ознакою суброгації є збереження того зобов'язання, яке існувало на момент заподіяння шкоди і у зв'язку з яким було виплачене страхове відшкодування, та зміна в ньому кредитора.
Під час суброгації нового зобов'язання не виникає, первісні правовідносини залишаються незмінними. Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Страховик виступає замість потерпілого.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Відповідно до ст. 12 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (тут і далі в редакції чинній станом на момент виникнення події) страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
У п.22.1 ст.22 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже, у разі якщо цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП перед третіми особами застрахована у певного страховика, то останній стає відповідальною особою, адже, внаслідок укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховик в межах страхової суми несе відповідальність за шкоду, завдану застрахованою ним особою.
Згідно зі ст.29 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
У пункті 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003, вказано, що вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Згідно з п.35.1 ст.35 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
У п.36.1 ст.36 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Згідно з п.36.2 ст.36 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний, зокрема, у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.
За змістом п.37.1.4 ст.37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Тобто, зазначений у п.37.1.4 ст.37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк є присічним і поновленню не підлягає.
Отже, підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування, передбачені у ст.37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є вичерпними і розширювальному тлумаченню не підлягають.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що заява про виплату страхового відшкодування, яка передбачена пунктом 35.1 статті 35 Закону про ОСЦПВ, є єдиним законним способом реалізації права на отримання страхових виплат. Без такої заяви зобов'язання страховика не виникає, порушення прав бенефіціара страхового полісу неможливе.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №465/4621/16-к зазначено, що законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому.
Перша з них передбачена ст.35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а саме, шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до страховика (МТСБУ) за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування. Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до страховика (МТСБУ) про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення.
Так, згідно з п.36.1 ст.36 вказаного Закону рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
У вказаній постанові судом також зазначено, що у системному зв'язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 цього Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків (впродовж одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди), як підстави для відмови у відшкодуванні, стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду.
Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору, не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Підставою вказаних правових висновків Великої Палати Верховного Суду є твердження, що виникнення права на отримання страхового відшкодування пов'язується не з поданням потерпілим (іншою особою, що має відповідне право) заяви про таке відшкодування, а саме, з настанням страхового випадку, що має наслідком виникнення у страховика обов'язку з регламентної виплати в силу закону та на підставі відповідного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності його страхувальника, а за відсутності такого договору та у визначених законом випадках - виникнення цього обов'язку у МТСБУ.
Такий підхід (виникнення права на страхове відшкодування з моменту страхового випадку, а не з моменту звернення до страховика з відповідною заявою) і передбачає за можливе захист права щодо отримання регламентної виплати (страхового відшкодування) шляхом звернення потерпілого (іншої особи, що має відповідне право) до суду.
Крім того, переглянувши справу №465/4287/15 в касаційному порядку, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 підтримала власний правовий висновок (викладений у постанові від 19.06.2019 у справі №465/4621/16-к) щодо порядку отримання потерпілим страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, визначивши, що "попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування не є обов'язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування в межах річного строку".
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у Законі прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Вказане свідчить про сталу правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо визначення порядку отримання потерпілим страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також судового тлумачення норм Закону, зокрема щодо відсутності обов'язку звернення потерпілого з відповідною заявою до страховика та наявності альтернативного способу захисту порушених прав шляхом звернення до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Таким чином, подання позивачем (впродовж річного строку) позовної заяви безпосередньо до суду, свідчить про волевиявлення відносно способу захисту свого порушеного права позивачем без попереднього звернення до страховика винної у дорожньо-транспортній пригоді особи.
Крім того, враховуючи висновок суду касаційної інстанції у вказаній вище постанові, яка також підтримана постановою Верховного Суду від 12.02.2021 у справі №910/6013/20, у разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що повідомити страхову компанію про дорожньо-транспортну пригоду мав власник транспортного засобу, якого визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, присутність представника страхової компанії власника транспортного засобу, з вини якого сталася ДТП, при огляді пошкодженого транспортного засобу відповідно до діючого законодавства можлива, але не обов'язкова (п.5.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів).
З матеріалів справи вбачається, що 02.05.2024 о 14:05 год по вул. Богатирська в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Volkswagen Transporter, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , та транспортного засобу Nissan X-Trail, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , що підтверджується відповіддю від НПУ.
Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 27.05.2024 у справі №756/6123/24 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850,00 грн.
03.05.2024 ОСОБА_1 звернулася до ПрАТ “СК “Уніка» із заявою №18719693805 про подію з ознаками страхового випадку згідно договору КАСКО № 005066/4605/0000089.
Згідно рахунку ТОВ "Ніко Автоальянс" №0000004188 від 09.05.2024 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Nissan X-Trail державний реєстраційний номер НОМЕР_1 склала 186 785,89 грн (у т.ч. ПДВ - 31 130,98 грн).
13.05.2024 позивачем складено страховий акт №18719693805, відповідно до якого сума страхового відшкодування становить 183 160,89 грн.
17.05.2024 ПрАТ “Страхова компанія “Уніка» на підставі страхового акту № 18719693805 від 13.05.2024 та рахунку № 0000004188 від 09.05.2024 здійснила виплату визначеній страхувальником за договором добровільного страхування наземного транспорту № 030117/4605/0000291 від 10.04.2024 особі, що здійснила відновлювальний ремонт пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 02.05.2024 транспортного засобу Nissan X-Trail, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (ТОВ “Ніко Автоальянс»), страхового відшкодування в розмірі 183 160,89 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 163235 від 17.05.2024.
Згідно звіту №36831 від 21.05.2024 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Nissan X-Trail д.н.з. НОМЕР_1 склала 220 615,18 грн з ПДВ, а вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Nissan X Trail д.н.з. НОМЕР_1 , склала 147 411,44 грн з ПДВ.
За таких обставин, як правильно встановлено судом першої інстанції, ПрАТ “Страхова компанія “Саламандра», як страхова компанія, в якій застрахована цивільно-правова відповідальність водія Volkswagen Transporter д.н.з. НОМЕР_3 , має відшкодувати витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу у розмірі 144 211,44 грн (із розрахунку: 147 411,44 грн - 3 200,00 грн франшиза.)
Колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на те, що суд першої інстанції помилково ототожнив заяву про страхове відшкодування з досудовим порядком врегулювання спору, та неправомірно визнав подану позовну заяву рівнозначною заяві про виплату страхового відшкодування, з підстав наведених вище.
Крім того, у разі незгоди з визначеною позивачем сумою відповідач не був позбавлений права надати під час розгляду справи власний звіт для розрахунку вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту зносу чи інші докази в спростування вимог, викладених у позовній заяві Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Уніка». Однак, відповідач таких доказів та контррозрахунку розміру страхового відшкодування до суду не надав.
Також у разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту не був позбавлений можливості діяти відповідно до ст.36 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прийняти вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати), та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування. В той же час, відповідач проти позову заперечував та наполягав на відмові в його задоволенні.
Стосовно твердження апелянта про те, що суд першої інстанції неправильно оцінив обставини справи та помилково визнав витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн як обґрунтовані, пропорційні предмету спору та пов'язані з розглядом справи, колегія суддів зазначає наступне.
У частині 1 ст.123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У пункті 1 ч.3 ст.123 ГПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване нормами статті 131-2 Конституції України, статті 16 ГПК, відповідними нормами Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Виходячи із змісту положень ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
Виходячи із змісту ст.15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст.16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст.124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (ст.129 Господарського процесуального кодексу України).
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України).
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 1-2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 цього Кодексу).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Як свідчать матеріали справи, у позовній заяві позивач просив, зокрема відшкодувати 7000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат надав акт надання послуг №37 від 22.03.2025 на суму 7000 грн, рахунок № 37 від 06.02.2025 на суму 7000 грн, платіжну інструкцію №189 від 12.02.2025 на суму 7000,00 грн.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 31.12.2020 між ПрАТ “СК “Уніка», клієнт, та Адвокатським бюро “Адвокатське бюро Олександра Лисова “Еквіт» (в подальшому згідно зі змінами до статутних документів - Адвокатське бюро “Лисов2856 “Еквіт», бюро), укладено договір про надання правової допомоги № 1/20ю, відповідно до умов якого бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.
За умовами п.2.2 договору безпосереднє представництво інтересів клієнта від імені бюро за цим договором здійснює адвокат Лисов Олександр Олександрович, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія КС №5225/10 від 08.10.2014, видано на підставі рішення Ради адвокатів Київської області від 08.10.2014 №17.
Відповідно до п.4.1 договору ціна договору складається з вартості юридичних послуг, що зазначаються в додатковій угоді до цього договору. Така угода може бути викладена у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін.
07.01.2025 між сторонами укладено додаткову угоду №4, відповідно до якої дія договору припиняється 31.12.2025.
Згідно з п.1 додатку № 1 від 06.02.2025 до вказаного договору клієнт доручає АБ “Лисов2856 “Еквіт», в особі керуючого бюро, адвоката Білоконь І.В., надати послуги щодо проведення допустимих законодавством України дій, спрямованих на повернення заборгованості з боржників клієнта, в т. ч. по страховому акту № 18719693805.
За надання бюро клієнтові правової (правничої) допомоги клієнт платить фіксовану суму гонорару адвоката у розмірі 7 000,00 грн за надання правової допомоги в суді першої інстанції по кожній справі.
В акті надання послуг № 37 від 22.03.2025 сторони підтвердили, що Адвокатським бюро “Лисов2856 “Еквіт», в особі керуючого бюро, адвоката Білоконь І.В., було надано Приватному акціонерному товариству “Страхова компанія “Уніка» правову (правничу) допомогу в суді першої інстанції по страховій справі № 035703 (страховий акт № 18719693805) на суму 7000,00 грн.
Вказана сума була сплачена позивачем на користь Адвокатського об'єднання “Лисов2856 “Еквіт» згідно з платіжною інструкцією № 189 від 12.02.2025.
Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), що застосовується як джерело права згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах відомості щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ст.19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Частинами 1 та 2 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру та погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, додаткова постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 березня 2024 року у справі № 903/135/23(903/148/23)).
У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) (пункт 128) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.
Апеляційний суд зазначає, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
У даному випадку договором про надання правової допомоги встановлено фіксований розмір винагороди, а актом наданих послуг, за погодження сторін, визначено його вартість у розмірі 7 000,00 грн.
Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 листопада 2021 року у справі № 910/7520/20).
До того ж у постанові Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц звернула увагу не те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року “Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах “Ніколова проти Болгарії» та “Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, посилаючись на невелику складність справи та незначну кількості витраченого адвокатом позивача часу, просив відмовити у задоволенні вимоги ПрАТ “СК “Уніка» про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн або суттєво зменшити їх розмір.
Дослідивши надані позивачем докази, оцінивши його витрати з урахуванням усіх аспектів справи, беручи до уваги обсяг наданих представником позивача послуг з надання правничої допомоги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інставнції, що розмір витрат на правничу допомогу є обґрунтованим, розумним та співмірним з ціною позову; хоча опрацювання матеріалів справи № 917/1848/24 та формування правової позиції у зазначеній справі не становили виключної проблеми для кваліфікованого юриста, однак саме заявлений позивачем розмір витрат на послуги адвоката не є надмірним та є таким, що відповідає критеріям реальності та обґрунтованості судових витрат.
Враховуючи наведене вище, а також висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 11.12.2019 у справі №465/4287/15 та від 19.06.2019 у справі №465/4621/16-к (щодо альтернативного порядку отримання потерпілим страхового відшкодування шляхом звернення з відповідною вимогою до суду), суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач не виконав свого обов'язку та має нести тягар негативних наслідків власної поведінки у вигляді понесення судових витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі зазначеного, колегія суддів апеляційного суду вважає висновки Господарського суду Полтавської області законними та обґрунтованими. При цьому, доводи скаржника в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 24.06.2025 у справі №917/585/25 без змін, як такого, що постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Частиною 1 ст.123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи
Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, судовий збір за подання апеляційної скарги, відповідно до положень статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Саламандра» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 24.06.2025 у справі №917/585/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктами а)-г) частини 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 02.10.2025.
Головуючий суддя Я.О. Білоусова
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя В.В. Лакіза