ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
01 жовтня 2025 року Справа № 918/33/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В. , суддя Філіпова Т.Л.
секретар судового засідання Черначук А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дубенська аграрна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області у справі №918/33/25 від 20 травня 2025 року (суддя Романюк Ю.Г.)
час та місце ухвалення рішення: 20 травня 2025 року; м. Рівне, вул. Давидюка Тараса, 26 А; повний текст рішення складено 30 травня 2025 року
за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія"
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дубенська аграрна компанія"
про визнання відсутнім права користування земельними ділянками та усунення перешкод у користуванні земельними ділянками
та за зустрічним позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дубенська аграрна компанія"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія"
про визнання додаткових договорів укладеними
за участю представників сторін:
від Первісного Позивача - Андросюк І.С.;
від Первісного Відповідача - не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" (надалі - Первісний Позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дубенська аграрна компанія" (надалі - Первісний Відповідач) про визнання відсутнім права користування земельними ділянками та усунення перешкод у користуванні земельними ділянками за переліком зазначеним в прохальній частині позовної заяви.
Зокрема, в обгрунтуванні своїх позовних вимог Первісного Позивач посилається на те, що Первісний Позивач являється орендарем земельних ділянок на території Миколаївської, Повчанської, Тараканівської сільських рад та що між сторонами існують правовідносини, що назуються на факті укладення Договорів № 1, № 2, № 3 обміну правами користування земельними ділянками від 2 лютого 2024 року (надалі -Договори № 1, 2, 3; том 1, а.с. 40-55), згідно яких Первісний Позивач надав Первісному Відповідачу право користування 460 земельними ділянками, отримавши, у свою чергу, право користування 497 земельними ділянками. Вказано при цьому, що згідно обміну, Договори № 1, № 2, № 3 діють до збору урожаю на земельних ділянках, якими сторони обмінялися, але в будь-якому випадку не пізніше ніж до 31 грудня 2024 року.
Первісний Позивач вважаючи, що дія Договорів № 1, № 2, № 3 завершилась, зазначає, що подальше використання земельних ділянок (після 1 січня 2025 року) здійснюється без правових підстав, та що не маючи правових підстав, Первісний Відповідач вчиняє дії щодо використання земельних ділянок і перешкоджає Первісному Позивачу використовувати їх за власним бажанням, що стало підставою для звернення Первісного Позивача до суду з даним позовом.
В свою чергу Первісний Відповідач звернувся до Господарського суду Рівненської області із зустрічною позовною заявою до Первісного Позивача про визнання укладеними додаткових угод (з метою їх пролонгації до 31 грудня 2025 року).
Первісний Відповідач підтверджує той факт, що наразі земельні ділянки, які є предметом Договорів № 1, № 2, №м 3, продовжують використовуватись Первісний Відповідачем та що на земельних ділянках розміщені біологічні активи - незавершене виробництво сільськогосподарських культур (ріпак озимий, пшениця озима), право власності на які належить Первісному Відповідачу. В аспекті згаданих правовідносин Первісний Відповідач посилається на наявність у нього переважного права на оренду спірних земель. Звертає увагу суду, що Первісний Відповідач належно виконував та виконує обов'язки за умовами Договорів № 1, № 2, № 3 і що жодних претензій щодо неналежного виконання умов зі сторони Первісного Позивача не надходило.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 27 березня 2025 року прийнято зустрічну позовну заяву Первісного Відповідача, вимоги за зустрічним позовом об'єднано в одне провадження з первісним позовом Первісного Позивача.
Рішенням суду першої інстанції від 20 травня 2025 року в справі № 918/33/25 первісний позов про визнання відсутнім права користування земельними ділянками та усунення перешкод у користуванні земельними ділянками задоволено. Визнано відсутнім у Первісного Відповідача права користування земельними ділянками, зазначеними у резолютивній частині рішення.
Вирішено усунути перешкоди Первісному Позивачу у користуванні такими земельними ділянками шляхом зобов'язання Первісного Відповідача повернути Первісному Позивачу такі земельні ділянки та звільнити їх від наявних посівів.
У задоволенні зустрічного позову Первісного Відповідача про визнання додаткових договорів укладеними - відмовлено.
Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що після січня 2025 року Первісний Відповідач використовує спірні земельні ділянки за відсутності правових підстав, а тому первісний позов вважав таким, що підлягає задоволенню.
Водночас, в контексті висновків про припинення 31 грудня 2024 року дії Договорів № 1, № 2, № 3, здійнених при розгляді первісної позовної вимоги, суд першої інстанції вказав про відсутність підстави для задоволення зустрічного позову Первісного Відповідача про визнання укладеними додаткових угод до даних Договорів № 1, № 2, № 3.
Також, судом першої інстанції зазначено, що Первісним Відповідачем не надано доказів на підтвердження обставини наявності масивів земель сільськогосподарського призначення, до яких включено спірні земельні ділянки, на яку він посилається як на підставу своїх вимог; доказів належності йому не менш як 75% усіх земель масивів. Також, місцевий господарський суд констатував і що Первісним Відповдачем не підтверджено, що обмін спірними земельними ділянками відбувався на підставі договорів суборенди землі, зауваживши, що право суборенди земельної ділянки, в силу вимог частини 6 статі 8 Закону України "Про оренду землі" підлягає державній реєстрації.
З даного місцевий господарський суд виснував, що укладені між Первісним Позивачем та Первісним Відповідачем Договори №№ 1, 2, 3 не були укладені на підставі статті 8-2 Закону України "Про оренду землі" та закінчили свою дію 31 грудня 2024 року.
Суд першої інстанції додатково звернув увагу Первісного Відповідача, що реалізація права на пролонгацію оренди (суборенди) землі, яка виникла на підставі статті 8-2 Закону України "Про оренду землі" (на що останній наполягає), можлива виключно у разі відсутності заперечень іншої сторони договору, що в даному випадку не відбулося. Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд першої інстанції виснував, що підстави для задоволення зустрічного позову - відсутні.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Первісний Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 4, а.с. 69-72), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задоволити.
Мотивуючи дану апеляційну скаргу Первісний Відповідач, зокрема виходив з того, що станом на сьогоднішній день на спірних земельних ділянках знаходиться незавершене виробництво сільськогосподарських культур (біологічні активи), що є власністю Первісного Відповідача.
Апелянт зазначив, що обраний Первісним Позивачем спосіб захисту (за умови його обґрунтованості) шляхом зобов'язання Первісного Відповідача звільнити земельні ділянки від наявних посівів фактично призведе до знищення вказаного активу, що на його переконання, в розумінні Конвенції, становитиме непропорційне втручання у право власності.
В той же час, скаржник зауважив, що розгляд справи в місцевому господарському суді відбувся неповноважним складом суду, оскільки, розгляд справи якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута тим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених цим Кодексом. Вважає, що визначальним правилом, за якого можливе відхилення від принципу незмінності складу суду, який закріплено у частині 13 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, є неможливість розгляду справи суддею більше чотирнадцяти днів, і лише за умови якщо такий термін може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені ГПК України. З огляду на вищезазначене апелянт наголошує, що перебування судді Селівон А.О., на лікарняному у період з 28 січня 2025 року по 4 лютого 2025 року, загальною тривалістю 8 календарних днів, не є винятковою обставиною, яка свідчить про неможливість продовжувати судовий розгляд.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 15 липня 2025 року (том 4, а.с. 94) відкрито апеляційне провадження в справі № 918/33/25 за апеляційною скаргою Первісного Відповідача. Запропоновано Первісному Позивачу строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу та доказів надсилання (надання) Первісному Відповідачу копії відзиву та доданих до нього документів.
22 липня 2025 року через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Первісний Позивач просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Первісний Позивач вказав, що з урахуванням обставин справи дії Первісного Відповідача не можна вважати добросовісними. Зокрема із обставин справи вбачається, що Первісний Відповідач свідомо здійснив посів озимої пшениці та озимого ріпаку в 2024 році, розуміючи, що зібрати врожай цих культур в строк до 31 грудня 2024 року (кінцевий строк дії договорів обміну) не матиме змоги. Первісний Позивач наголосив, що Первісний Відповідач не отримував згоду на здійснення посіву вищевказаних культур у Первісного Позивача та не повідомляв про це Первісного Позивача вже після здійснення такого посіву. Первісний Позивач зазначає, що оскільки Договори №1, №2 та №3 припинили свою дію 31 грудня 2024 року, то саме дії скаржника призвели до безпідставності використання ним земельних ділянок, що на його переконання свідчить про недобросовісність його дій та безпідставність в посиланні на порушення принципу пропорційності.
Щодо порушення процесуальних норм, то Первісний Позивач вказав, що передаючи справу на повторний автоматизований розподіл здійснено посилання на пункт 7.1 Засад, згідно якого, зокрема, заяви про забезпечення позову, передаються раніше визначеному в судовій справі головуючому судді. Проте, у разі, якщо раніше визначений суддя на момент надходження справ та матеріалів зазначених в цьому пункті не працює в цьому суді, або таку справу та матеріали неможливо передати судді у зв'язку з його тимчасовою відсутністю (відпустка, тимчасова непрацездатність, відрядження, навчання тощо), що може призвести до порушення строків розгляду вказаної категорії справ, визначених ГПК України, справа підлягає повторному автоматизованому розподілу на підставі розпорядження керівника апарату суду.
Дане на переконання Первісного Позивача свідчить про правильність здійсненого перерозподілу.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 8 серпня 2025 розгляд скарги призначено на 1 жовтня 2025 року об 16 год. 00 хв..
В судове засідання від 1 жовтня 2025 року представник Первісного Відповідача не з'явився.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання судом вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що ухвалою суду від 8 серпня 2025 року явка сторін обов'язковою не визнавалась.
В той же час, згідно пункту 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
При цьому суд констатує, що згідно з частинами 1 та 2, пунктами 1, 2, 6, 8-11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Враховуючи вищевказане суд апеляційної інстанції констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.
Верховний Суд у постанові від 1 жовтня 2020 року в справі № 361/8331/18 зазначив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
До того ж, відповідно до приписів статті 202 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
З огляду на все вищевказане, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника Первісного Відповідача, оскільки останній не скористався своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України. Окрім того, в матеріалах справи є апеляційна скарга Первісного Відповідача, в якій наведена його позиція з приводу доводів та заперечень позовної заяви.
В судовому засіданні від 1 жовтня 2025 року Первісний Позивач просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Первісний Позивач вказав, що з урахуванням обставин справи дії Первісного Відповідача не можна вважати добросовісними, оскільки апелянт свідомо здійснив посів озимої пшениці та озимого ріпаку в 2024 році, розуміючи, що зібрати врожай цих культур в строк до 31 грудня 2024 року, кінцевий строк дії договорів обміну. Представник наголосив, що Первісний Відповідач не отримував згоду на здійснення посіву вищевказаних культур у Первісного Позивача та не повідомляв про це Первісного Позивача вже після здійснення такого посіву. Представник Первісного Позивача також зазначив, що оскільки Договори №1, №2 та №3 від 2 лютого 2024 року припинили свою дію 31 грудня 2024 року, то саме дії скаржника призвели до безпідставності використання ним земельних ділянок, що свідчить про недобросовісність його дій та безпідставність в посиланні на порушення принципу пропорційності.
Окрім того представник Первісного Позивача вказав, що передаючи справу на повторний автоматизований розподіл здійснено посилання на пункт 7.1 Засад, згідно якого, зокрема, заяви про забезпечення позову, передаються раніше визначеному в судовій справі головуючому судді. Зауважив, що у разі, якщо раніше визначений суддя на момент надходження справ та матеріалів зазначених в цьому пункті не працює в цьому суді, або таку справу та матеріали неможливо передати судді у зв'язку з його тимчасовою відсутністю (відпустка, тимчасова непрацездатність, відрядження, навчання тощо), що може призвести до порушення строків розгляду вказаної категорії справ, визначених ГПК України, справа підлягає повторному автоматизованому розподілу на підставі розпорядження керівника апарату суду.
З огляду на вказане представник вважає обгрунтованим та підставним проведений перерозподіл справи, а доводи апеляційної скарги у цій частині надуманими.
Заслухавши пояснення представника Первісного Позивача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги та відзиву стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Первісного Відповідача слід відмовити, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
При цьому, апеляційний господарський суд виходив з наступного.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно Договорів оренди землі та додаткових угод до них, Первісний Позивач є орендарем земельних ділянок, право оренди на які зареєстровано за Первісний Позивачем в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підтверджується витягами про реєстрацію права оренди (том 1, а.с. 80-247).
Згідно Договору №1 обміну правами користування земельними ділянками від 2 квітня 2024 року Первісний Позивач надав Первісному Відповідачу право користування земельними ділянками, що перебувають в оренді Первісного Позивача, а саме на території Миколаївської сільської ради: 183 земельні ділянки площею 201,73 Га, а також отримав у користування 181 земельну ділянку площею 209,04 Га.
Згідно Договору №2 обміну правами користування земельними ділянками від 2 лютого 2024 року (з урахуванням Додаткової угоди від 26 лютого 2024 року) Первісний Позивач надав Первісному Відповідачу право користування земельними ділянками, що перебувають в оренді Первісного Позивача, на території Повчанської сільської ради, а саме 79 ділянок площею 112,09 Га, а також отримав у користування 97 земельних ділянок площею 109,78 Га.
Згідно Договору №3 обміну правами користування земельними ділянками від 2 лютого 2024 року Первісний Позивач надав Первісному Відповідачу право користування земельними ділянками, що перебувають в оренді Первісного Позивача на території Тараканівської сільської ради, а саме 198 ділянок площею 330,21 Га, а також отримав у користування 213 земельних ділянок площею 318,87 Га.
Разом з тим, відповідно до умов вказаних Договорів 1, 2, 3 вони діють до збору урожаю на земельних ділянках, якими сторони обмінялися, але в будь-якому випадку не пізніше ніж до 31 грудня 2024 року.
Листом вих.№392 від 7 серпня 2024 року Первісний Позивач повідомив Первісного Відповідача, що після збору врожаю 2024 року товариство здійснюватиме обробіток землі виключно в межах орендованих земельних ділянок та просив не здійснювати обробіток спірних земельних ділянок після збору врожаю 2024 року (том 1, ас. 56).
На вказаний лист Первісний Відповідач, у відповіді за вих. №131 від 21 серпня 2024 року, повідомив про намір продовжити дію Договорів обміну на 2025 рік, оскільки відповідно до пунктів 4, 5 Договорів № 1, № 2, № 3 право власності на посіви та вирощену продукцію належить стороні, яка здійснює користування земельними ділянками та згідно умов даних Договорів № 1, № 2, № 3 належить Первісному Відповідачу (том 1, а.с. 57-58).
2 січня 2025 року Первісний Позивач направив Первісному Відповідачу вимогу про усунення порушень за вих. №1. У цій вимозі зазначено, що Первісний Позивач виконуючи умови вищевказаних договорів та чинного законодавства, збору врожаю 2024 року, припинив користування земельними ділянками, право користування якими отримано від Первісного Відповідача. Наголошено, що Первісний Відповідач зібравши врожай 2024 року, незважаючи, що даний факт є підставою для припинення вищевказаних Договорів № 1, №2, № 3, не звільнив земельні ділянки, що перебувають в оренді Первісного Позивача. Також зазначив, що частину земельних ділянок Первісний Відповідач обробив під використання в 2025 році, а інша частина повторно засіяна під урожай 2025 року без згоди орендаря. Констатував, що зазначене свідчить про самовільне зайняття Первісним Відповідачем зазначених земельних ділянок та порушення права Первісним Відповідачем на користування орендованими земельними ділянками. Первісний Позивач вимагав усунути будь-які перешкоди та не створювати такі перешкоди в майбутньому щодо користування ним орендованими земельними ділянками.
На дану вимогу Первісний Відповідач надав відповідь від 6 січня 2025 року, в якій зазначив, що земельні ділянки, які є предметом Договорів №1, № 2, № 3 продовжують використовуватись Первісним Відповідачем та засіяні озимими культурами під врожай 2025 року - озимою пшеницею та озимим ріпаком і повернуті такі земельні ділянки можуть бути не раніше липня 2025 року. Також даним листом Первісний Відповідач запропонував продовжити дію Договорів №1, № 2, № 3 на строк до 31 грудня 2025 року.
Листом від 9 січня 2025 року Первісним Позивачем відмовлено в укладенні будь-яких договорів чи додаткових угод щодо надання Первісному Відповідачу прав на користування спірними земельними ділянками.
Факт продовження обробітку та засівання Первісним Відповідачем земельних ділянок підтверджується Актами обстеження земельних ділянок від 3 січня 2025 року, складеними комісією у складі керуючого Первісного Відповідача, головним агрономом та старшим інспектором Первісного Позивача.
З огляду на вказане, Первісний Позивач звернувся з позовом до суду з метою захисту порушеного, на його думку, права з позовом про визнання відсутнім права користування земельними ділянками та усунення перешкод у користуванні земельними ділянками.
В той же час, Первісний Відповідач звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, котра обгрунтована тим, що наразі земельні ділянки, які є предметом Договорів № 1, № 2, № 3, продовжують використовуватись Первісним Відповідачем, а також те, що на земельних ділянках розміщені біологічні активи - незавершене виробництво сільськогосподарських культур (ріпак озимий, пшениця озима), право власності на які належить Первісному Відповідачу. В аспекті згаданих правовідносин Первісний Відповідач посилається на наявність у нього переважного права на оренду спірних земель, а також звертає увагу господарського суду, що Первісний Відповідач належно виконував та виконує обов'язки за умовами Договорів, жодних претензій щодо неналежного виконання умов Договорів № 1, № 2, № 3 зі сторони Первісного Позивача не надходило.
Дане стало підставою для звернення Первісного Відповідача до суду за захистом порушеного на його думку права, з зустрічним позовом, про визнання додаткових угод укладеними.
Аналізуючи спірні правовідносини на предмет застосування норм діючого матеріального законодавства України суд апеляційної інстанції констатує наступне.
Порядок та умови набуття права користування земельною ділянкою на умовах оренди встановлено Земельним кодексом України та Законом України "Про оренду землі".
Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі термінове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендарю для ведення підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
За змістом частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
У статті 27 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.
Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці будь-якими особами.
Тимчасове володіння нерухомими речами може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації такого права на це майно у встановленому порядку, тобто суб'єкт, за яким зареєстроване право тимчасового володіння, визнається тимчасовим фактичним володільцем нерухомого майна та його користувачем протягом строку дії договору оренди.
У контексті спору щодо земельної ділянки, переданої в оренду, тимчасовим володільцем такої земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право оренди землі, а відтак неволодіючий орендар, право оренди якого порушено, може скористатися спеціальним способом захисту, який передбачено спеціальним законом, а саме статті 27 Закону України "Про оренду землі", на підставі якої він може вимагати усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Орендар, якому належить право користування земельною ділянкою на умовах оренди, може захищати своє речове право у такий самий спосіб і такими самими засобами як і власник земельної ділянки, про що йдеться у статті 396 Цивільного кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2024 року в cправі № 917/1938/23).
Зважаючи на доводи апеляційної скарги Первісного Відповідача щодо порушення судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення норм процесуального права, що ніби топроявилося в розгляді справи неуповноваженим складом суду, колегія суду дослідивши матеріали справи зауважує наступне.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 21 січня 2025 року суддею Селівон А.О. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 20 лютого 2025 року.
29 січня 2025 року до суду першої інстанції надійшла заява Первісного Позивача про забезпечення позову.
29 січня 2025 року, з метою дотримання передбаченого законодавством строку розгляду заяви про забезпечення позову, розпорядженням керівника апарату суду першої інстанції, відповідно до пунктів 2.3.25, 2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, було призначено повторний автоматизований розподіл справи, з огляду на перебування судді Селівон А.О. на лікарняному у період з 28 січня 2025 року по 4 лютого 2025 року (том 3, а.с. 20).
Колегія суду констатує, що в обґрунтування підстав необхідності автоматизованого розподілу в мотивувальній частині даного розпорядження керівник апарату посилався на положення пункту 7.1 Засад використання автоматизованої системи документообігу Господарського суду Рівненської області, затверджених рішенням зборів суддів Господарського суду Рівненської області від 6 лютого 2020 року №1 (надалі - Засади).
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 січня 2025 року, справу №918/33/25 розподілено для розгляду судді Романюк Ю.Г. (том 3, 71).
Ухвалою суду першої інстанції від 30 січня 2025 року справу прийнято до провадження судом у новому складі та призначено до розгляду у підготовчому засіданні на 18 лютого 2025 року (том 3, а.с. 73).
Відтак, колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що необхідністю повторного автоматизованого розподілу справи став факт перебування судді Селівона А.О. на лікарняному з 28 січня 2025 року по 4 лютого 2025 року, в період, коли на розгляд до суду надійшла заява Первісного Позивача про забезпечення позову (29 січня 2025 року), строк розгляду якої, відповідно до вимог частини 1 статті 140 Господарського процесуального кодексу України складає 2 дні з дня її надходження.
Тобто, граничний день строку розгляду заяви Первісного Позивача про забезпечення позову (31 січня 2025 року) знаходився в межах коли суддя Селівон А.О. перебував на лікарняному.
Підставою здійснення повторного автоматизованого розподілу справи стало розпорядження керівника апарату Господарського суду Рівненської області від 29 січня 2025 року, де було відображено вищезазначені обставини.
Суд апеляційної інстанції констатує, що за загальним правилом, кожен суд приймає свої засади та вказує в них свої умови, в тому числі щодо можливого перерозподілу судових справ (зокрема Засад Господарського суду Рівненської області).
Тож досліджуючи доводи апелянта судом апеляційної інстанції досліджено зміст Засад суду першої інстанції в яких констатовано, що передаючи справу на повторний автоматизований розподіл здійснено посилання на пункт 7.1 Засад, згідно якого, зокрема, заяви про забезпечення позову, передаються раніше визначеному в судовій справі головуючому судді. Проте, у разі, якщо раніше визначений суддя на момент надходження справ та матеріалів зазначених в цьому пункті не працює в цьому суді, або таку справу та матеріали неможливо передати судді у зв'язку з його тимчасовою відсутністю (відпустка, тимчасова непрацездатність, відрядження, навчання тощо), що може призвести до порушення строків розгляду вказаної категорії справ, визначених ГПК України, справа підлягає повторному автоматизованому розподілу на підставі розпорядження керівника апарату суду.
Як вбачається з матеріалів справи суддя Селівон А.О. на день надходження матеріалів заяви про забезпечення позову перебував на лікарняному, що за змістом прийнятих у Господарському суді Рівненської області Засад могло призвести до порушення строків розгляду вказаної заяви, з огляду на що справа № 918/33/25 за правилами зазначених Засад підлягала повторному автоматизованому розподілу.
Таким чином, судом апеляційної інстанції не встановлено порушення норм процесуального права, щодо призначення повторного автоматизованого розподілу даної справи та порядку визначення судді для розгляду справи №918/33/25, на які вказує Первісний Відповідач, адже такі дії вчинено відповідно до прийнятих у Господарському суді Рівненської області Засад, а саме пункту 7.1 цих Засад.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги Первісного Відповідача щодо того, що обраний Первісним Позивачем спосіб захисту шляхом зобов'язання звільнити від засівів поля фактично призведе до знищення вказаного активу, що ніби то призведе до непропорційного втручання в право власності, то колегія суду зауважує таке.
За доводами Первісного Позивача до 1 січня 2025 року право використовувати спірні земельні ділянки передавалось орендарем на користь Первісного Відповідача на підставі Договорів № 1, № 2, № 3.
В свою чергу, зустрічна позовна заява Первісного Відповідача направлена на визнання укладеними додаткових угод Договорів № 1, № 2, № 3.
При цьому, Первісний Відповідач не заперечує проти факту використання спірних земельних ділянок після 1 січня 2025 року.
Згідно умов даних Договорів №1, №2, №3 сторони погодили, що останні діють до збору врожаю на земельних ділянках, якими сторони обмінялись, але в будь-якому випадку не пізніше ніж до 31 грудня 2024 року.
Згідно частини 1 статті 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Доказами, долученими до матеріалів справи (лист вих.№392 від 7 серпня 2024 року, відповідь за вих. №131 від 21 серпня 2024 року, вимогу про усунення порушень за вих. №1 від 2 січня 2025 року, від 6 січня 2025 року з проектами додаткових договорів) встановлено, що між сторонами не досягнуто домовленості щодо пролонгації правовідносин за Договорами № 1, № 2, № 3.
В той же час, в матеріалах справи відсутні докази, котрі б вказували на продовження відносин оренди, на підставі яких можна дійти висновку про узгодження сторонами умов продовження правовідносин щодо обміну землями.
Таким чином, зважаючи на настання кінцевої дати користування земельними ділянками, визначної пунктом 9 Договорів №1, № 2, № 3 та відсутності згоди Первісного Позивача про пролонгацію таких договорів, колегія суддів доходить висновку, що Договори №№1,2,3 обміну правами користування земельними ділянками припинили свою дію 31 грудня 2024 року.
Таким чином, Первісним Відповідачем не доведено правомочності використання спірних земельних ділянок після 1 січня 2025 року.
Зважаючи на вищевикладене, після 1 січня 2025 року Первісний Відповідач використовує спірні земельні ділянки за відсутності правових підстав, а тому первісний позов про визнання відсутнім у Первісного Відповідача права на користування спірними земельними та усунення перешкоди у користуванні спірними земельними ділянками шляхом зобов'язання Первісного Відповідача повернути такі земельні ділянки та звільнити їх від наявних посівів, є підставним, обгрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.
При цьому, усунення перешкод у користування орендарем спірними земельними ділянками шляхом, зокрема, звільнення їх особою, яка мала право їх використовувати, від наявних посівів відповідає пункту 4 Договорів № 1, № 2, № 3 (згідно яких право власності на посіви та вирощену продукцію належить стороні, яка здійснює користування земельними ділянками), що в свою чергу зумовить дотримання принципу щодо невтручення в право мирного володіння, адже дані посіви будуть зібрані саме особою яка їх засівала, а саме Первісним Відповідачем. При цьому, такі посіви не будуть безпосердньо вилучатися із земельних ділянок, а будуть забрані після їх достигання саме у вигляді готової продукції, зібраного врожаю, що повністю нівелює доводи апеляційної скарги щодо того, що звільнити від засівів фактично призведе до знищення вказаного активу та що це ніби то призведе до непропорційного втручання в право власності.
Водночас суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта і на факт того, що його дії по засіванню отриманих до кінця 2024 року земельних ділянок культурами, що достигають після закінчення строку Договорів № 1, № 2, № 3, по суті свідчить про те, що саме Первісний Позивач такими діями втрутився у мирне володіння цими земельними ділянками саме Первісного Позивача, котрий з огляду на встановлені обставини не зміг вчинити дії щодо посіву власних культур на земельних ділянках після закінчення строку дії Договорів № 1, № 2, № 3.
Відтак суд апеляційної інстанції задовільняє первісний позов у повному обсязі.
Дане рішення в цій частині прийняте і місцевим господарським судом, а тому колегія суду залишає рішення суду першої інстанції в частині без змін.
Що ж стосується зустрічного позову про визнання додаткових угод укладеними, то колегія суду зазначає наступне.
Первісний Відповідач вважає, що на підставі частини 4 статті 37-1 Земельного кодексу України та частин 3, 4 статті 8-2 Закону України "Про оренду землі" у взаємозв'язку з статтею 33 Закону України "Про оренду землі" має право на поновлення договорів обміну правами користування земельними ділянками в судовому порядку.
Зважаючи на підстави зустрічної позовної вимоги, Первісному Відповідачу необхідно довести обставини, що йому належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення.
Частинами 2-4 статті 37-1 Земельного кодексу України визначено, що власники земельних ділянок усіх форм власності, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення, можуть обмінюватися такими земельними ділянками.
Власники та орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення, на період дії договору оренди можуть обмінюватися належними їм правами користування земельними ділянками шляхом взаємного укладання між ними договорів оренди, суборенди відповідних ділянок.
Особа, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, має право орендувати інші земельні ділянки сільськогосподарського призначення, розташовані у такому масиві, а у разі якщо інші земельні ділянки перебувають в оренді, - на одержання їх у суборенду, за умови передачі їх власнику (орендарю) у користування (оренда, суборенда) іншої земельної ділянки, розташованої у цьому ж масиві, на такий самий строк та на таких самих умовах, якщо внаслідок черезсмужжя невикористання таких земельних ділянок створює перешкоди у раціональному використанні земельних ділянок, що перебувають у користуванні цієї особи. Право оренди землі набувається в порядку, встановленому Законом України "Про оренду землі".
Особою, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, є землекористувач, якому належить право користування (оренда, емфітевзис) земельними ділянками, розташованими у масиві земель сільськогосподарського призначення, загальною площею не менш як 75 відсотків усіх земель масиву.
Аналогічні положення закріплено у статті 8-2 Закону України "Про оренду землі". Додатково у вказаній статті зазначено, що право оренди (суборенди) земельних ділянок, що набувається особою, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, з передачею взамін права користування іншою земельною ділянкою набувається і реалізується, зокрема, з такими особливостями: орендар (суборендар) не має права на компенсацію іншою стороною договору витрат на поліпшення орендованої земельної ділянки, на поновлення договору оренди (суборенди) на новий строк у разі заперечень іншої сторони договору.
Відповідно до визначення, наведеного у статті 1 Закону України "Про землеустрій", масив земель сільськогосподарського призначення - це сукупність земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що складаються з сільськогосподарських та необхідних для їх обслуговування несільськогосподарських угідь (земель під польовими дорогами, меліоративними системами, господарськими шляхами, прогонами, лінійними об'єктами, об'єктами інженерної інфраструктури, а також ярами, заболоченими землями, іншими угіддями, що розташовані всередині земельного масиву), мають спільні межі та обмежені природними та/або штучними елементами рельєфу (автомобільними дорогами загального користування, полезахисними лісовими смугами та іншими захисними насадженнями, водними об'єктами тощо).
Відомості про масив земель сільськогосподарського призначення мають бути внесені до Державного земельного кадастру.
Відомості про масиви земель сільськогосподарського призначення надаються у формі витягу з Державного земельного кадастру про землі в межах території адміністративно-територіальних одиниць, що визначено пунктом 162 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17 жовтня 2012 року.
Окрім того, відомості про масив земель сільськогосподарського призначення, до складу якого входить земельна ділянка, є складовою інформації про цю земельну ділянку. Відтак інформація про такий масив має міститися у витязі з Державного земельного кадастру про таку ділянку.
Відтак, дослідивши докази, долучені Первісним Відповідачем в підтвердження зустрічних позовних вимог, колегія суду виснує, що Первісним Відповідачем не надано доказів на підтвердження: обставини наявності масивів земель сільськогосподарського призначення, до яких включено спірні земельні ділянки, на яку він посилається як на підставу своїх вимог; доказів належності Первісному Відповідачу не менш як 75% усіх земель масивів.
Також, Первісним Відповідачем не підтверджено, що обмін спірними земельними ділянками відбувався на підставі договорів суборенди землі, позаяк право суборенди земельної ділянки, в силу вимог частини 6 статті 8 Закону України "Про оренду землі" підлягає державній реєстрації.
З огляду на усе вищевстановлене апеляційний господарський суд констатує, що укладені між Первісним Позивачем та Первісним Відповідачем Договори № 1, № 2, № 3, строки дії яких закінчився, не були укладені на підставі статті 8-2 Закону України "Про оренду землі".
При цьому наявність у даних договорах застереження, що земельні ділянки мають незручне (шахове) розміщення, що ускладнює або робить неможливим їх використання відповідною стороною за цільовим використанням, не доводить того, що орендовані земельні ділянки належали до цілого земельного масиву.
У свою чергу, відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність зареєстрованого права суборенди на спірні земельні ділянки за Первісним Відповідачем свідчить про непоширення на спірні правовідносини норм, на які Первісний Відповідач покликається як на підставу своїх вимог.
Крім того, відповідно до частин 5 статті 15 Закону України "Про оренду землі" у разі укладення договору оренди (суборенди) в порядку обміну правами користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення, розташованими у масиві земель сільськогосподарського призначення, у такому договорі зазначається договір, взамін якого він укладений.
У свою чергу, Договори №№1,2,3 відповідних положень не містять.
В той же час, реалізація права на пролонгацію оренди (суборенди) землі, яка виникає на підставі статті 8-2 Закону України "Про оренду землі" (на чому наполягає Первісний Відповідач), можлива виключно у разі відсутності заперечень іншої сторони договору, що в даному випадку не відбулося.
Відтак апеляційний господарський суд констатує, що в контексті висновків про припинення 31 грудня 2024 року дії Договорів № 1, 3 2, 3 3 у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для задоволення зустрічного позову про визнання укладеними додаткових угод до даних Договорів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів виснує, що доказами, долученими до матеріалів справи підтверджено, що дія Договорів №1, № 2, №3 закінчилася, а відтак за відсутності згоди Первісного Позивача у Первісного Відповідача відсутні як договірні так і правові підстави користування спірними земельними ділянками, що в свою чергу є підставою для задоволення первісного позову щодо визнання відсутнім користування у Первісного Відповідача права земельними ділянками та усунення перешкод у користування такими земельними ділянками. В той же час, Первісним Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами підставності його зустрічних позовних вимог щодо визнання додаткових угод укладеними, що є підставою для відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог.
Відповідно суд апеляційної інстанції відмовляє в задоволенні зустрічного позову Первісного Відповідача.
Дане рішення у відповідній частині було прийняте і місцевим господарським судом, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін і в частині, що стосується зустрічного позову.
Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Апеляційний господарський суд з огляду на все вищевстановлене в даній постанові, ще раз констатує, що доводи апеляційної скарги Первісного Відповідача є безпідставними, та спростовані судом апеляційної інстанції всім вищеописаним у цьому судовому рішенні.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга Первісного Відповідача , не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Відповідно колегія суду залишає без змін оспорюване рішення, а подану Первісним Відповідачем апеляційну скаргу без задоволення.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Первісного Відповідача, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дубенська аграрна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області у справі №918/33/25 від 20 травня 2025 року - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Рівненської області у справі №918/33/25 від 20 травня 2025 року - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
5. Справу №918/33/25 повернути Господарському суду Рівненської області.
Повний текст постанови виготовлено 3 жовтня 2025 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Маціщук А.В.
Суддя Філіпова Т.Л.