вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" вересня 2025 р. Справа№ 910/3712/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Євсікова О.О.
Корсака В.А.
секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ергос груп"
на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2024
у справі № 910/3712/24 (суддя Мандриченко О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТС трейдінг Україна"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ергос груп"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК транзит плюс"
про стягнення коштів,
Товариство з обмеженою відповідальністю "ГТС трейдінг Україна" (далі - позивач; ТОВ "ГТС трейдінг Україна") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ергос груп" (надалі - відповідач; ТОВ "Ергос груп"; апелянт; скаржник) грошові кошти у сумі 533 502,18 грн, з яких: 412 562,09 грн - основний борг, 48 094,38 грн - пеня, 41 256,21 грн - штраф за несвоєчасну оплату, 7 892,89 грн - інфляційні втрати та 23 696,61 грн - 15% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати поставленого позивачем товару згідно умов договору поставки № 28/02-2023 від 28.02.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/3712/24.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2024 залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК транзит плюс" (в подальшому - третя особа; ТОВ "ТК транзит плюс") до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Ергос груп" на користь ТОВ "ГТС трейдінг Україна" 412 562 (чотириста дванадцять тисяч п'ятсот шістдесят дві) грн 09 коп. заборгованості, 41 256 (сорок одна тисяча двісті п'ятдесят шість) грн 21 коп. штрафу, 48 094 (сорок вісім тисяч дев'яносто чотири) грн 38 коп. пені, 23 696 (двадцять три тисячі шістсот дев'яносто шість) грн 61 коп. 15% річних, 7 892 (сім тисяч вісімсот дев'яносто дві) грн 89 коп. інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору - 8 003 (вісім тисяч три) грн 53 коп.
Як зазначено місцевим господарським судом, факт наявності заборгованості у відповідача за товар, поставлений за видатковими накладними № 1173 від 13.10.2023, № 1181 від 14.10.2023, № 1210 від 22.10.2023, № 1267 від 01.11.2023, № 1316 від 03.11.2023 перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і, в той же час, відповідачем належними, допустимими та достовірними доказами не спростований, відтак позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 412 562,09 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Також суд першої інстанції вказав, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення 48 094,38 грн - пені, 41 256,21 грн - штрафу за несвоєчасну оплату, 7 892,89 грн - інфляційних втрат та 23 696,61 грн - 15% річних.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ "Ергос груп" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 по справі № 910/3712/24 та прийняти нове, яким відмовити ТОВ "ГТС трейдінг Україна" у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, обставини справи, які мають значення для справи, судом першої інстанції було встановлено не повністю та неправильно, докази, подані апелянтом та третьою особою, що не заявляє самостійних вимог до предмета спору на стороні відповідача місцевим господарським судом були необґрунтовано проігноровані, надані докази були некоректно досліджені, правовідносини, що мають місце між апелянтом та позивачем було неправильно встановлені та досліджені.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції ухвалою Господарського суду міста Києва 18.04.2024 по справі № 910/3712/24 безпідставно відмовив відповідачу в розгляді справи у судовому засіданні, а також необґрунтовано відхилив клопотання третьої особи про долучення до матеріалів справи заяв свідків - перевізників водія відповідача.
Також скаржник звертає увагу, що розгляд справи був здійснений місцевим господарським судом поза межами строків, встановлених ч. 1 ст. 248 ГПК України.
Крім цього апелянт вказує, що оплата рахунків-фактур відповідачем та одностороннє складання товаросупровідних документів позивачем не є підтвердженням отримання такого товару ТОВ "Ергос груп". Відповідачу не був доставлений та переданий у власність товар, поставку якого заявляє позивач, згідно товарно-транспортних накладних та видаткових накладних від 04 квітня 2023 року: за видатковою накладною № 230, товарно-транспортною накладною № 0000-230/000000222; за видатковою накладною № 231, товарно-транспортною накладною № 0000-231/000000223; за видатковою накладною № 232, товарно-транспортною накладною № 0000-232/000000224. Відповідачем зазначається, що з урахуванням самостійного визначення судом першої інстанції меж розгляду справи з 13.10.2023 по 03.11.2023, про що апелянт дізнався фактично із судового рішення суду першої інстанції, що, з огляду на спрощений порядок розгляду справи, позбавило апелянта права на використання принципу змагальності та права бути почутим, і, як наслідок, вплинуло на результат розгляду справи та прийняте судом першої інстанції рішення. Тому ТОВ "Ергос груп" надає суду апеляційної інстанції детальну інформацію за даними бухгалтерського обліку апелянта щодо взаємовідносин відповідача та позивача за період з дати укладання договору поставки 28.02.2023 до дати останньої поставки за договором поставки - 03.11.2023, згідно якої, серед іншого, поставка 04.04.2023 за видатковими накладними №№: 230, 231, 232 здійснена не була. При цьому, станом на 03.11.2023 - залишок дебіторської заборгованості у апелянта щодо позивача складав: 469 541,14 грн.
Відповідач звернув увагу й на те, що товар, що поставлявся за договором поставки, а саме пальне - є підакцизним товаром у розумінні Податкового кодексу України. Проте позивач не надав жодного документального підтвердження передачі підакцизних товарів, які у відповідності до чинного законодавства України є обов'язковими для підтвердження переміщення підакцизних товарів, що в контексті акцизних накладних є квитанціями до відповідних акцизних накладних, які б свідчили про їх прийняття апелянтом на акцизний склад пересувний апелянта. Крім не підписаних первинних документів фактично позивач не надав жодного доказу на підтвердження реальності поставки товару. До того ж, акцизні накладні, складені позивачем за 04.04.2023, зареєстровані в Єдиному реєстрі акцизних накладних з порушенням податкового законодавства, а саме пізніше 5 (п'яти) днів від їх складання (13.04.2023), щодо вищевказаних поставок товару не є прийнятими та зареєстрованими з боку апелянта, що вбачається із скріншоту системи електронної звітності «M.E.Doc», доданого апелянтом до відзиву на позовну заяву суду першої інстанції, де акцизні накладні за вказаними поставками визначені як "отримані", проте за умови їх підтвердження відповідачем, тобто підтвердження останнім фактичного отримання підакцизного товару, вказані акцизні накладні мають мати статус "зареєстровані". Отже, як вважає відповідач, враховуючи принцип конклюдентних дій в контексті акцизних накладних, які складались позивачем та реєструвались апелянтом за усіма поставками за договором поставки, саме акцизні накладні щодо поставки за 04.04.2024, які не визнає апелянт як такі, що дійсно відбулись, зареєстровані позивачем з порушенням строку їх реєстрації встановленого чинним законодавством та не прийняті апелянтом.
Додатково апелянтом вказується, що він не є власником транспортних засобів (акцизних складів пересувних) зазначених у товарно-транспортних накладних та акцизних накладних, а користується послугами перевізника - ТОВ "ТК транзит плюс" (договір перевезення вантажів № 010920220900 від 01.09.2022), котрий має відповідну ліцензію на перевезення небезпечних вантажів та офіційно працевлаштованих водіїв спеціалізованих вантажних транспортних засобів, з відповідними дозвільними документами для здійснення такого типу перевезень в межах України та за її межами. Так, апелянт не надавав ТОВ "ТК транзит плюс" жодних заявок на здійснення перевезень вантажів для відповідача 04.04.2023, а суду першої інстанції була надана інформація про те, що транспортні засоби ТОВ "ТК транзит плюс" обладнані спеціальними засобами трекінгу для відстеження стану та руху транспортних засобів, зокрема, з використанням GPS, і за даними перевізника відповідача вказані транспортні засоби 04.04.2023 не знаходились у пункті завантаження, зазначеного позивачем у товарно-транспортних накладних, а саме за адресою: м. Київ, Повітрофлотський проспект 96 Б, що також підтверджувалося письмовими поясненнями третьої особи, наданими до господарському суду.
В наведеному скаржник вказує, що відправка товарно-транспортної накладної позивачем апелянту з використанням системи електронного документообігу «M.E.Doc» жодним чином не відповідає ані умовам договору, ані умовам поставок, зазначених самим позивачем у первинних документах, ані правилам перевезень небезпечних вантажів, встановлених чинним законодавством України. Апелянт не є перевізником небезпечного вантажу - пального, не має права на перевезення небезпечних вантажів, відповідно підпис апелянта на товарно-транспортній накладній можливий тільки за умови безпосереднього отримання такого вантажу від перевізника вантажу, який першочергово фактично отримує вантаж у постачальника (позивача), що має бути підтверджено підписом водія перевізника, автопідприємства ТОВ "ТК транзит плюс", яке не отримувало 04.04.2023 товар від позивача. Так, відповідач акцентує, що позивач мав надати перевізнику апелянта в момент завантаження товару товаросупровідні документи на такий товар, примірники яких, підписані водіями перевізника, які прийняли товар, небезпечний вантаж, мають зберігатись у вантажовідправника чи нафтобази зберігання товару. Натомість, позивач надав не підписані первинні документи, зокрема товарно-транспортні накладні, де відсутній підпис водіїв перевізника апелянта, та вказує на те, що він відправляв їх поштою апелянту, та, фактично на цьому будуючи доведеність факту здійснення постачання товару апелянту.
Окремо відповідачем заявлені клопотання:
- про долучення до матеріалів справи нових доказів - даних бухгалтерського обліку апелянта за весь період взаємовідносин відповідача та позивача за договором № ГТС- 28/02-2023 від 28.02.2023, банківських виписок та підтвердження здійснених оплат коштів позивачу апелянтом, зокрема: акт звірки взаєморозрахунків за період 01.01.2024 - 03.12.2024, акт звірки взаєморозрахунків за період 28.02.2023 - 31.03.2023, акт звірки взаєморозрахунків за період квітень 2023 року - грудень 2023 року, дані проведеного взаємозаліку заборгованості з позивачем станом на 01.01.2024 із системи ведення електронної звітності «M.E.Doc», аналіз субконто контрагенти, договори, документи розрахунків з контрагентами за період січень 2023 року - листопад 2024 року щодо позивача, докази проведених розрахунків апелянта з позивачем: виписка по руху коштів по рахунку апелянта за період з 03.12.2022 до 03.12.2024 банк ПуАТ "КБ "АКОРДБАНК" щодо розрахунків з позивачем та платіжна інструкція АТ "ОТП Банк" від 28.03.2023 щодо оплати коштів позивачу зг. рах № 127 від 24.03.2023, оскільки апелянт у процесі розгляду справи судом першої інстанції не був обізнаний жодним чином про визначений судом період дат дослідження виникнення заборгованості апелянта, внаслідок чого не міг надати докази на захист своїх прав та інтересів;
- виклик для допиту як свідків водіїв перевізника апелянта, ТОВ "ТК транзит плюс", оскільки їм відомі обставини, які мають істотне значення для справи, а саме громадян України - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , враховуючи, що обидва водії дали свою згоду на дачу свідчень суду 1-ої інстанції та, відповідно, їх допит як свідків, що не було враховано місцевим господарським судом.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2024, апеляційна скарга у справі № 910/3712/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ергос груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 у справі № 910/3712/24. Призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ергос груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 у справі № 910/3712/24 до судового розгляду.
До апеляційного господарського суду від ТОВ "ГТС трейдінг Україна" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Позивач зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи, а посилання апелянта про неповний та не всебічний розгляд справи є необґрунтованими.
Згідно тверджень ТОВ "ГТС трейдінг Україна", позивачем належним чином та у спосіб передбачений договором було направлено відповідні видаткові накладні та відповідні товарно-транспортні накладні, що вбачається з роздруківок, наданих позивачем разом з клопотанням вих. № 07/06/24-1 від 07.06.2024.
Позивач підкреслює, що відповідач не скористався своїм правом заявити обґрунтовану відмову від підписання документів, що згідно з договором означає їх автоматичне погодження. Доставка товару підтверджується як електронними, так і паперовими документами, належно направленими відповідачу. Таким чином відсутність підпису покупця на накладних не свідчить про непоставку товару, особливо в умовах передбаченого договором автоматичного прийняття документів.
Також позивач вказує, що відображення відповідачем податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ "ГТС трейдінг Україна" з поставки нафтопродуктів свідчить про факт здійснення відповідної господарської операції та прийняття товару від позивача на суму 12 663 097,09 грн. Таким чином фактична поставка товару ТОВ "ГТС трейдінг Україна" на користь ТОВ "Ергос груп" здійснена у повному обсязі та відповідає загальній сумі зареєстрованих податкових накладних, що становить 12 663 097,09 грн, що підтверджує реальність господарської операції.
Як зауважив позивач, після постачання товару за видатковими накладними № 230 від 04.04.2023 на суму 282 348,75, № 231 від 04.04.2023 на суму 295 506,75, № 232 від 04.04.2023 на суму 282 348,75, ТОВ "ГТС трейдінг Україна" неодноразово виконувало умови договору, постачаючи товар покупцю. Це підтверджується видатковими накладними та відповідними товарно-транспортними накладними. Після надсилання видаткових накладних, зокрема № 1173 від 13.10.2023, № 1181 від 14.10.2023, № 1210 від 22.10.2023, № 1267 від 01.11.2023, № 1316 від 03.11.2023, покупець не заперечував щодо їх отримання або постачання товару. Це, на думку позивача, свідчить про те, що товар було поставлено належним чином, а документи були прийняті без заперечень щодо їх підписання, що є підтвердженням факту виконання умов договору. Враховуючи, що сторонами вже було узгоджено, що документообіг здійснюється через електронну систему «M.E.Doc» і приймання товару відбувалося без підпису накладних на постійній основі, таке підтвердження факту поставки товару є належним доказом виконання зобов'язань постачальника, в тому числі за поставками які не визнає апелянт. Відтак, згідно з умовами договору та практикою укладання постачань, підписання видаткових накладних не є обов'язковим кроком для виконання зобов'язань по поставці товару. Тому, зважаючи на наявність електронних документів та відсутність заперечень від покупця щодо їх отримання, не можна вважати, що поставка не відбулася. При цьому, позивач акцентує, що незважаючи на те, що апелянт не визнає постачання товару за видатковими накладними № 230, № 231 та № 232 від 04.04.2023, апелянт здійснив авансовий платіж за виставленим рахунком на зазначену суму, що свідчить про те, що апелянт не тільки погодився на умови поставки товару, але й підтвердив готовність виконати зобов'язання щодо оплати відповідного товару. Більш того, після здійснення авансового платежу апелянт не висловлював будь-яких претензій чи заперечень щодо ненадходження товару, що, в свою чергу, свідчить про те, що поставка товару була здійснена належним чином або ж апелянт не мав підстав для її оспорювання. Відсутність будь-яких вимог або претензій щодо невиконання поставки є чітким підтвердженням того, що апелянт фактично не мав сумнівів у виконанні постачальником своїх зобов'язань.
Окремо позивач звернув увагу, що апелянт зазначає, що транспортні засоби перевізника оснащені трекінговими системами, які використовують GPS для відстеження руху транспортних засобів. Однак з наданих документів, зокрема, з договору № 956 від 25.11.2021 на постановку, встановлення та технічне обслуговування системи моніторингу транспорту, а також актів надання послуг (про встановлення), неможливо однозначно визначити: яке саме обладнання було встановлено, та на яких транспортних засобах було встановлено це обладнання, у якому місці на транспортних засобах воно було розташоване. Тому, відсутність чітких даних про технічні характеристики обладнання, його місце встановлення та ідентифікацію конкретних транспортних засобів ставить під сумнів правомірність використання даних трекінгової системи як основного доказу щодо місцезнаходження транспортних засобів. Так, перевізник не надав жодних сертифікатів, декларацій або інших дозвільних документів, які б підтверджували відповідність встановлених систем вимогам законодавства. Тому, як вважає позивач, це порушення вимог чинного законодавства щодо радіочастот та технічних стандартів, що ставить під сумнів легітимність використання даних цієї системи як доказової бази. З огляду на відсутність сертифікатів та документів, що підтверджують відповідність системи встановленим вимогам, а також на відсутність належного контролю за роботою встановленого обладнання (у тому числі актуальних результатів перевірки та обслуговування), неможливо гарантувати, що система трекінгу працює безвідмовно та точно. Оскільки GPS-система є важливим інструментом для фіксації руху транспортних засобів, її ненадійність або несправність може призвести до неточних даних, що викликає сумніви в їхній правомірності та прийнятності як доказу.
Додатково позивач виокремив, що заявник мав можливість належним чином оформити заяви свідків у відповідності до вимог закону, проте цього зроблено не було. Оскільки ТОВ «ТК Транзит Плюс» не забезпечило належне оформлення доказів, то не можна посилатися на процесуальні порушення з боку суду першої інстанції.
Також позивачем викладено в апеляційній скарзі клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів, а саме: податкових накладних: № 152 від 21.03.2023, № 153 від 22.03.2023, № 154 від 23.03.2023, № 155 від 24.03.2023 на суму 281 885,25, № 156 від 24.03.2023, № 157 від 24.03.2023, № 158 від 25.03.2023, № 159 від 31.03.2023, № 1180 від 07.09.2023, № 1405 від 09.10.2023, № 1407 від 14.10.2023, № 1406 від 13.10.2023, № 1580 від 16.10.2023, № 1581 від 18.10.2023, № 1582 від 01.11.2023, № 1583 від 02.11.2023, № 1584 від 03.11.2023.
В свою чергу, від відповідача до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про долучення нових доказів, зокрема пояснень ТОВ «МАСТЕР-АВІА (зберігач ПММ), що надані у судовій справі № 921/167/25, що розглядається Господарським судом Тернопільської області, та додані до них документи.
Розгляд справи неодноразово відкладався та в судових засіданнях оголошувалась перерва.
Представник апелянта та третьої особи в судовому засіданні 01.09.2025 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 по справі № 910/3712/24 та прийняти нове, яким відмовити ТОВ "ГТС трейдінг Україна" у задоволенні позовних вимог повністю.
Представник позивача в судовому засіданні 01.09.2025 проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення - залишити без змін.
Також судова колегія вказує, що відзиву/письмових пояснень на апеляційну скаргу та/або на відзив на неї від третьої особи на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходило, що відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення в апеляційному порядку.
Щодо клопотань сторін про долучення нових доказів, заявлених у апеляційній скарзі, відзиві на неї та окремо у клопотанні про долучення доказів, судова колегія зазначає, що статтею 80 ГПК України чітко врегульовано порядок і строки подання доказів учасниками справи.
Згідно з частинами 1-3 статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4, 5 статті 80 ГПК України).
У розумінні наведених положень докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована.
У свою чергу, статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Частиною 8 статті 80 ГПК України також передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Водночас, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.
Відтак, суд апеляційної інстанції не вправі надавати оцінку вказаним доказам під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, оскільки наведені у них обставини не були відомі суду першої інстанції під час розгляду справи по суті, а отже не можуть впливати на оцінку законності чи обґрунтованості рішення.
На переконання колегії суддів, така обставина, як необхідність подання нових доказів у суді апеляційної інстанції на спростування позиції іншої сторони, викладеної у позовній заяві чи у відзиві, не може бути визнана поважною причиною неподання доказів у встановлений процесуальний строк.
Сторони не обґрунтували належним чином причин неподання відповідних доказів до суду першої інстанції, враховуючи, що в силу ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Крім того, з часу відкриття судом першої інстанції провадження у цій справі та до моменту прийняття оскаржуваного рішення сторони не були обмежені в праві ознайомлюватися з матеріалами справи та, за необхідності, подавати всі необхідні додаткові докази, які стосуються господарських операцій у межах відповідних періодів.
Тому, долучені апелянтом та позивачем нові докази, а саме копії: даних бухгалтерського обліку апелянта за весь період взаємовідносин відповідача та позивача за договором № ГТС- 28/02-2023 від 28.02.2023, банківських виписок та підтвердження здійснених оплат коштів позивачу апелянтом, зокрема: акт звірки взаєморозрахунків за період 01.01.2024 - 03.12.2024, акт звірки взаєморозрахунків за період 28.02.2023 - 31.03.2023, акт звірки взаєморозрахунків за період квітень 2023 року - грудень 2023 року, дані проведеного взаємозаліку заборгованості з позивачем станом на 01.01.2024 із системи ведення електронної звітності «M.E.Doc», аналіз субконто контрагенти, договори, документи розрахунків з контрагентами за період січень 2023 року - листопад 2024 року щодо позивача, докази проведених розрахунків апелянта з позивачем: виписка по руху коштів по рахунку апелянта за період з 03.12.2022 до 03.12.2024 банк ПуАТ "КБ "АКОРДБАНК" щодо розрахунків з позивачем та платіжна інструкція АТ "ОТП Банк" від 28.03.2023 щодо оплати коштів позивачу зг. рах № 127 від 24.03.2023; податкових накладних: № 152 від 21.03.2023, № 153 від 22.03.2023, № 154 від 23.03.2023, № 155 від 24.03.2023 на суму 281 885,25, № 156 від 24.03.2023, № 157 від 24.03.2023, № 158 від 25.03.2023, № 159 від 31.03.2023, № 1180 від 07.09.2023, № 1405 від 09.10.2023, № 1407 від 14.10.2023, № 1406 від 13.10.2023, № 1580 від 16.10.2023, № 1581 від 18.10.2023, № 1582 від 01.11.2023, № 1583 від 02.11.2023, № 1584 від 03.11.2023, - не приймаються апеляційним господарським судом до уваги на стадії апеляційного перегляду цієї справи.
З підстав, зазначених вище, а також з огляду на те, що ТОВ "ГТС трейдінг Україна" та ТОВ «Ергос груп» не має правовідносин з ТОВ «МАСТЕР-АВІА», пояснення ТОВ «МАСТЕР-АВІА (зберігач ПММ), що надані останнім у справі № 921/167/25, що розглядається Господарським судом Тернопільської області, та додані до них документи, - колегія суддів не приймає до розгляду на стадії апеляційного перегляду цієї справи.
В частині клопотання про виклик свідків, колегія суддів вказує, що у відповідності до ст. 89 ГПК України свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.
Статтею 88 ГПК України визначено, що показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка.
У заяві свідка зазначаються ім'я (прізвище, ім'я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з'явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень.
Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків.
Наявні у справі заяви свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , подані до суду першої інстанції, не посвідчені нотаріально.
Крім того, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не є представниками третьої особи в розумінні приписів ГПК України, а відповідних доказів на спростування зазначеного, - не подано.
В свою чергу, до апеляційної скарги апелянтом не долучалось додаткових (нових) заяв від ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про виклик їх для допиту як свідків.
Тому, за висновками колегії суддів, клопотання відповідача про виклик свідків, - задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників учасників справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 28.02.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГТС трейдінг Україна" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ергос груп" (покупець) укладено договір № ГТС-28/02-2023 (скорочено - Договір), відповідно до п. 2.1. якого, постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти й оплатити пальне (нафтопродукти) (надалі - "товар") на умовах, викладених у договорі, найменування, кількість та ціна яких вказується в додаткових угодах, які оформлюються на кожну окрему партію товару. До додаткової угоди в розумінні цього договору також прирівнюється видаткова накладна на товар та/або акт приймання - передачі товару, підписані сторонами.
Згідно п. 2.3. Договору номенклатура товару, його кількість та ціна встановлюються за домовленістю сторін на базі письмової заявки покупця та зазначаються в додатках, розрахункових документах (рахунках-фактурах) та/або в відвантажувальних документах (видаткових накладних) на товар, які складають невід'ємну частину договору. Поставка товару підтверджується видатковими накладними на товар, підписаними представниками обох сторін.
За умовами п. 3.5. Договору при відсутності іншої домовленості щодо оплати за товар, покупець зобов'язується оплатити повну вартість партії товару в розмірі 100% (в тому числі ПДВ) за товар в сумі, відображеній в рахунку-фактурі, який наданий постачальником, до дати бажаного відвантаження товару.
Як передбачено п. 4.1. Договору загальна вартість цього договору визначається кількістю отриманого та оплаченого товару покупцем протягом всього строку дії договору. Вартість кожної окремої партії товару визначається постачальником в рахунках - фактурах та видаткових накладних на товар. Ціна товару, що поставляється, встановлюється на момент виписки рахунку та/або складання додаткової угоди не може бути змінена за умови додержання покупцем строків оплати. У випадку прострочення строків оплати постачальник залежно від кон'юнктури ринку може змінити ціну, попередивши при цьому покупця і перевиставивши при цьому рахунок та/або змінити умови додаткової угоди.
Відповідно до п. 6.3. Договору у термін не пізніше 3 робочих днів з моменту одержання покупцем акта прийому - передачі товару та/або видаткової накладної та/або товарно-транспортної накладної, покупець зобов'язаний підписати акт прийому - передачі товару та/або видаткову накладну, товарно-транспортну накладну і передати один оригінальний екземпляр постачальнику або направити оригінал рекомендованим листом. Якщо протягом терміну, зазначеного в даному пункті, покупець не направив постачальнику підписаний акт прийому-передачі товару та/або видаткову накладну та/або товарно-транспортну накладну, документ вважається погодженим сторонами і прийнятим покупцем, що не звільняє покупця від обов'язку передати підписаний зі своєї сторони акт прийому - передачі товару та/або видаткову накладну.
Пунктом 7.1. Договору встановлено, що покупець зобов'язується оплатити товар на умовах 100% попередньої оплати партії товару, якщо інше не передбачено сторонами в додаткових угодах до даного договору, у випадку якщо товар було поставлено покупцю без попередньої оплати його вартості, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику вартість товару протягом 2 банківських днів з моменту його отримання, якщо інше не передбачено сторонами в додаткових угодах до даного договору.
Як визначено п. 7.4. Договору, датою оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
У п. 7.5. Договору сторони погодили, що кожна зі сторін зобов'язується протягом 5 робочих днів з моменту одержання від іншої сторони акта звірки взаєморозрахунків, підписувати його і направляти іншій стороні, чи в той же термін направляти свої мотивовані зауваження до акта звірки взаєморозрахунків.
В свою чергу, у п. 7.6. Договору визначено, якщо в результаті звірки взаєморозрахунків буде виявлено, що сум грошових коштів, отриманих від покупця на оплату партії товару за даним договору: а) недостатньо для покриття вартості поставленої партії товару - покупець протягом 10 (десяти) банківських днів після підписання сторонами акта звірки взаєморозрахунків перераховує постачальнику грошову суму, якої не вистачає; б) перевищує вартість поставленої партії товару - постачальник повертає покупцю протягом 10 (десяти) банківських днів надлишок суми, на підставі листа покупця і підписаного сторонами акту звірки взаєморозрахунків.
Відповідно до п. 8.2. Договору у випадку порушення покупцем термінів здійснення взаєморозрахунків, передбачених договором і відповідними додатковими угодами до нього, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується за весь період прострочення по день проведення розрахунків у відповідності з умовами договору. У випадку якщо термін прострочення покупцем проведення взаєморозрахунків перевищує 10 календарних днів, покупець зобов'язаний сплатити додатково штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.
Згідно п. 8.3. Договору сплата пені та/або штрафу (неустойки) не звільняє винну сторону від обов'язку повністю відшкодувати протилежній стороні усі збитки, завдані невиконанням (неналежним виконанням) своїх грошових зобов'язань за цим договором. При цьому винна сторона зобов'язана сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 15% річних, за весь час прострочення оплати. Неустойка (пеня, штраф) підлягають стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
За умовами п. 12.10. Договору сторони домовилися складати видаткові накладні на товар, товарно-транспортні накладні, розрахункові документи (рахунок-фактура), акти приймання - передачі товару, акти взаєморозрахунків, додаткові угоди та інші необхідні документи в електронній формі.
Як передбачено п. 12.11. Договору видаткові накладні на товар, розрахункові документи (рахунок-фактура), акти приймання - передачі товару, акти взаєморозрахунків, додаткові угоди та інші необхідні документи оформлюються відповідно до вимог Закону України від 22.05.2003 № 851-IV "Про електронні документи та електронний документообіг".
У п. 12.13. Договору сторони погодили, що документообіг між сторонами може здійснюватися через систему електронного документообігу шляхом обміну електронними оригіналами документів. Обмін документами відбувається через одну із вказаних програм: М.Е.Doc, вчасно та іншими програмами, що підтримують систему електронного документообігу (ЕДО).
Згідно тверджень позивача у період з 28 лютого 2023 року по 26 березня 2024 року на виконання взятих на себе зобов'язань за Договором він передав у власність відповідача товар, загальна вартість якого становить 12 663 097,09 грн.
Відповідач же, за твердженнями позивача, взяті на себе зобов'язання з оплати вартості товару поставленого йому з 28 лютого 2023 року по 26 березня 2024 року виконав лише частково, а саме у період з 28 лютого 2023 року по 26 березня 2024 року сплатив лише 12 250 535,00 грн.
Таким чином, на думку позивача, у відповідача наявна заборгованість перед ним у розмірі 412 562,09 грн.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказував, що не отримував від позивача товару, вказаного ним у видаткових накладних та товарно-транспортних накладних від 04.04.2023, оскільки вказані накладні підписані лише зі сторони позивача, а товар, зазначений у них, не був переданий відповідачеві.
При цьому відповідач акцентував, що не надавав заявок перевізнику - Товариству з обмеженою відповідальністю "ТК транзит плюс", за адресою вказаною як адреса завантаження позивачем в наданих суду документах, а перевізник не отримував вказаного підакцизного товару, транспортні засоби перевізника не перебували за вказаною адресою завантаження 04.04.2023, та відповідно, перевізник не доставляв вказаний у зазначених накладних товар відповідачеві, у зв'язку з чим останній не підписав надані видаткові накладні, товарно-транспортні накладні та не прийняв (не зареєстрував) відповідні акцизні накладні щодо поставок товару від 04.04.2023, складені позивачем, оскільки таких поставок не було ним здійснено. Крім того відповідач заперечував щодо акта звірки взаєморозрахунків за період з 07.09.2023 по 15.12.2023, наданого позивачем, оскільки той не підписаний зі сторони відповідача, а відтак не може бути прийнятий як належний доказ.
Подібні за змістом доводи та заперечення наведені сторонами у апеляційній скарзі та відзиві на неї відповідно.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК транзит плюс", надаючи пояснення щодо позову, зазначало, що 04.04.2023 не здійснювало приймання від позивача та перевезення відповідачеві товару, визначеного у видаткових накладних, товарно-транспортних накладних від 04.04.2023. Крім того, як вказувала третя особа, нею не надавалося відповідачеві актів наданих послуг та рахунків на оплату за послуги, про які вказував позивач за 04.04.2023.
Приймаючи до уваги фактичні обставини справи, колегія суддів акцентує наступне.
Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 ЦК України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
За ст. 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу (ст. 693 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивачем поставлено відповідачеві товар: 21 березня 2023 року за видатковою накладною № 102 від 21.03.2023 на суму 295 830,15 грн, що також підтверджується товарно-транспортною накладною № 0000- 000102/000000043 від 21.03.2023; 22 березня 2023 року за видатковою накладною № 103 від 22.03.2023 на суму 1 026 715,40 грн, що також підтверджується товарно-транспортною накладною № 0000-000103/000000130 від 22.03.2023; 23 березня 2023 року за видатковою накладною № 112 від 23.03.2023 на суму 1 026 715,40 грн, що також підтверджується товарно-транспортною накладною № 0000-000112/000000131 від 23.03.2023; 25 березня 2023 року за видатковою накладною № 123 від 25.03.2023 на суму 281 885,25 грн, що також підтверджується товарно-транспортною накладною № 0000-000123/000000132 від 25.03.2023; 25 березня 2023 року за видатковою накладною № 124 від 25.03.2023 на суму 295 021,65 грн, що також підтверджується товарно-транспортною накладною № 0000-000124/000000133 від 25.03.2023; 25 березня 2023 року за видатковою накладною № 125 від 25.03.2023 на суму 281 885,25 грн, що також підтверджується товарно-транспортною накладною № 0000-000125/000000134 від 25.03.2023; 25 березня 2023 року за видатковою накладною № 126 від 25.03.2023 на суму 295 021,65 грн, що також підтверджується товарно-транспортною накладною № 0000-126/000000135 від 25.03.2023.
В свою чергу, на виконання умов Договору відповідач сплатив позивачеві: 21 березня 2023 року - грошові кошти у розмірі 295 830,15 грн; 22 березня 2023 року - грошові кошти у розмірі 1 026 715,40 грн; 23 березня 2023 року - грошові кошти у розмірі 1 026 715,40 грн; 24 березня 2023 року - грошові кошти у розмірі 281 885,25 грн; 24 березня 2023 року - грошові кошти у розмірі 295 021,65 грн; 24 березня 2023 року - грошові кошти у розмірі 295 021,65 грн; 28 березня 2023 року - грошові кошти у розмірі 281 885,25 грн.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачем було поставлено відповідачеві 07 вересня 2023 року за видатковою накладною № 999 від 07.09.2023 - товар на суму 1 366 624,26 грн, а розрахунковим документом визначено рахунок на оплату № 913 від 05.09.2023.
При цьому 07.09.2023 відповідачем сплачено на користь позивача грошові кошти у розмірі 1 369 500,00 грн.
Тобто, відповідачем сплачено на користь позивача на 2 875,74 грн більше ніж вказано у рахунку на оплату № 913 від 05.09.2023, що, між тим, було враховано позивачем при розрахунку заборгованості.
Водночас, позивачем у період з 13.10.2023 по 03.11.2023 було поставлено відповідачеві товар загальною вартістю 6 933 194,04 грн, однак відповідачем сплачено лише 6 517 756,00 грн, з яких: 09 жовтня 2023 року - грошові кошти у розмірі 1 303 596,00 грн; 13 жовтня 2023 року - грошові кошти у розмірі 1 094 190,00 грн; 16 жовтня 2023 року - грошові кошти у розмірі 1 458 450,00 грн; 18 жовтня 2023 року - грошові кошти у розмірі 1 346 520,00 грн; 01 листопада 2023 року - грошові кошти у розмірі 600 000,00 грн; 02 листопада 2023 року - грошові кошти у розмірі 120 000,00 грн; 02 листопада 2023 року - грошові кошти у розмірі 125 000,00 грн; 02 листопада 2023 року - грошові кошти у розмірі 170 000,00 грн; 02 листопада 2023 року - грошові кошти у розмірі 300 000,00 грн.
У призначенні зазначених платежів відповідачем вказано відповідні рахунки на оплату, які зазначені і у видаткових накладних № 1173 від 13.10.2023, № 1181 від 14.10.2023, № 1210 від 22.10.2023, № 1267 від 01.11.2023, № 1316 від 03.11.2023.
Поряд із цим, згідно матеріалів справи позивачем також було поставлено товар: 04 квітня 2023 року за видатковою накладною № 230 від 04.04.2023 на суму 282 348,75 грн; 04 квітня 2023 року за видатковою накладною № 231 від 04.04.2023 на суму 295 506,75 грн; 04 квітня 2023 року за видатковою накладною № 232 від 04.04.2023 на суму 282 348,75 грн.
У зазначених видаткових накладних розрахунковим документом визначено рахунок на оплату № 172 від 30.03.2023, № 173 від 30.03.2023 та № 174 від 30.03.2023.
В той же час, відповідачем було сплачено на користь позивача: 31 березня 2023 року - грошові кошти у розмірі 282 348,75 грн (призначення платежу: За дизпаливо зг Дог № ГТС-28/02-2023 від 28.02.2023. зг рах № 172 від 30.03.2023 у т.ч. ПДВ 7% - 18471.41 грн); 31 березня 2023 року - грошові кошти у розмірі 282 348,75 грн (призначення платежу: За дизпаливо зг Дог № ГТС- 28/02-2023 від 28.02.2023. зг рах N 174 від 30.03.2023 у т.ч. ПДВ 7% - 18471.41 грн); 31 березня 2023 року - грошові кошти у розмірі 295 506,75 грн (призначення платежу: За дизпаливо зг Дог № ГТС- 28/02-2023 від 28.02.2023. зг рах № 173 від 30.03.2023 у т.ч. ПДВ 7% - 19332.22 грн).
Колегія суддів враховує, що відповідач заперечує щодо факту поставки товару саме за видатковими накладними від 04.04.2023, проте, в свою чергу, у відповідача відсутні заперечення в частині отримання видаткових накладних № 1173 від 13.10.2023, № 1181 від 14.10.2023, № 1210 від 22.10.2023, № 1267 від 01.11.2023, № 1316 від 03.11.2023 та поставки товару за ними.
В рамках апеляційного оскарження апелянт акцентує, що відповідачу не був доставлений та переданий у власність товар, поставку якого заявляє позивач, згідно товарно-транспортних накладних та видаткових накладних від 04 квітня 2023 року: за видатковою накладною № 230, товарно-транспортною накладною № 0000-230/000000222; за видатковою накладною № 231, товарно-транспортною накладною № 0000-231/000000223; за видатковою накладною № 232, товарно-транспортною накладною № 0000-232/000000224.
В розрізі наведеного судова колегія зазначає, що визначеними на розсуд постачальника та покупця і погоджені ними були умови Договору про те, що поставка товару здійснюється партіями, згідно із заявками покупця на поставку товару та у відповідності із рахунком-фактурою на поставку тієї чи іншої партії товару, у строк, що не перевищує 30 (тридцяти) календарних днів з моменту оплати товару покупцем згідно рахунку-фактури постачальника.
У термін не пізніше 3 робочих днів з моменту одержання покупцем акта прийому - передачі товару та/або видаткової накладної та/або товарно-транспортної накладної, покупець зобов'язаний підписати акт прийому - передачі товару та/або видаткову накладну, товарно-транспортну накладну і передати один оригінальний екземпляр постачальнику або направити оригінал рекомендованим листом. При цьому, якщо протягом терміну, зазначеного в даному пункті, покупець не направив постачальнику підписаний акт прийому-передачі товару та/або видаткову накладну та/або товарно-транспортну накладну, документ вважається погодженим сторонами і прийнятим покупцем, що не звільняє покупця від обов'язку передати підписаний зі своєї сторони акт прийому - передачі товару та/або видаткову накладну.
Покупець має право виставити постачальнику претензію щодо невідповідності фактично отриманої кількості товару і кількості товару, зазначеної в транспортних документах, не пізніше 5 (п'яти) днів з дати поставки товару.
Як зазначалось раніше, сторони погодили, що документообіг між сторонами може здійснюватися через систему електронного документообігу шляхом обміну електронними оригіналами документів. Обмін документами відбувається через, зокрема, програму М.Е.Doc (п.п. 5.5., 6.3., 6.6., 12.13 Договору)
Наразі судова колегія, беручи до уваги наведене, вважає невмотивованими посилання апелянта на те, що відправка позивачем первинних документів відповідачу з використанням системи електронного документообігу «M.E.Doc» жодним чином не відповідає умовам Договору.
З матеріалів справи вбачається, що в порядку та спосіб, передбачений Договором позивачем було направлено відповідачеві відповіді видаткові накладні та товарно-транспортні накладні.
11.11.2023 постачальник направляв засобами поштового зв'язку (трекінг поштового відправлення № 0740500914924) на поштову адресу покупця лист вих. № 10/11 від 10.11.2023 з проханням підписати та повернути оригінали документів, в тому числі видаткових накладних №№ 230, 231, 232.
Пізніше - 15.12.2023 постачальником направлено покупцю претензію за вих. № 15/12-2 щодо сплати заборгованості в сумі 477 562,09 грн, до якої долучено пакет первинних документів та акт звірки розрахунків для підписання ТОВ "Ергос груп".
З огляду на вказане колегія суддів акцентує, що покупець, не зважаючи на здійснення ним попередньої 100% оплати вартості товару, не виставляв постачальнику претензій щодо невідповідності фактично отриманої кількості товару і кількості товару, визначеного у наявних у справі видаткових накладних та товарно-транспортних накладних в квітні 2023 року.
Крім того, покупець не направив постачальнику підписаних зі свого боку відповідних видаткових накладних та товарно-транспортних накладних.
Відтак, первинні документи щодо поставки товару за Договором вважаються погодженими сторонами і прийнятими покупцем в силу положень Договору.
З огляду на фактичні обставини цієї справи щодо оплати та поставки товару за Договором, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що скаржник заперечує щодо факту поставки товару саме за видатковими накладними від 04.04.2023, проте постачальником поставлявся, а покупцем оплачувався та отримувався товар у вересні-листопаді 2023 року, первинні документи по яким направлялись постачальником на адресу покупця з використанням програми М.Е.Doc.
Тобто, вказані дії відповідача є конклюдентними. А відтак вказані послідовні конклюдентні дії відповідача свідчать про визнання та погодження ним умов визначених у вказаних видаткових накладних та про отримання товару за ними.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується й колегія суддів, оскільки такі є вмотивованими.
В сенсі викладеного судовою колегією також зазначається, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20).
Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов'язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб'єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови).
Згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульованим у постанові від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається.
За змістом частини 2 статті 13 ЦК України недобросовісна поведінка однієї особи, яка полягає у вчиненні дій, що можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Сутність зловживання правом полягає у недобросовісному вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, зокрема всупереч меті останнього. Заборона зловживання правом по суті випливає з властивості рівнозваженості, закладеної у принципі юридичної рівності учасників цивільних правовідносин (висновок, сформульований Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04.09.2020 у справі № 311/2145/19).
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.
Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (пункт 6 частини 1 статті 3, частини 2 та 3статті 13 ЦК України).
Конституційний Суд України у рішенні від 28.04.2021 № 2-р(ІІ)/2021 зауважив, що словосполучення «а також зловживання правом в інших формах», передбачене у частині 3 статті 13 ЦК України, слід тлумачити та застосовувати не відокремлено від інших приписів права, а в їх посутньому взаємозв'язку з приписами цього кодексу, насамперед із тими, які є у його статтях 3, 12 і 13. Тому, на думку Конституційного Суду України, учасник цивільних відносин у разі потреби за допомогою відповідної консультації зможе розумно передбачити, які його дії надалі можна буде кваліфікувати як недобросовісні та такі, що порушують межі здійснення цивільних прав, зокрема у формі зловживання правом, та якими можуть бути юридичні наслідки таких дій (абзац другий пункту 3.6 мотивувальної частини рішення). Приписи частини 3 статті 13 і частини 3 статті 16 ЦК України встановлюють для учасників цивільних відносин заборону порушувати межі здійснення цивільних прав, а також дають суду можливість відмовити у захисті цивільного права в разі порушення особою вимог частин 2 - 5 статті 13 ЦК України. Тобто у цих приписах є вказівка на юридичні наслідки дій особи, які не можна кваліфікувати як умови, підстави або міри цивільно-правової відповідальності (абзац перший пункту 8.2 мотивувальної частини рішення).
Одним зі способів захисту добросовісної сторони є принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування вимог, якщо її попередня поведінка підтверджує, що вона дотримується протилежної позиції.
Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - «non concedit contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
По суті згаданий принцип римського права venire contra factum proprium є вираженням equitable estoppel - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на principles of fraud. Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18).
Європейським судом з прав людини у своїй практиці також було неодноразово застосовано принцип "естопель", тобто принцип, який означає категоричне заперечення такої поведінки сторони в процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано в цьому та/або іншому судовому процесі ("Хохліч проти України", заява № 41707/98).
Є такі критерії добросовісної поведінки: вона має бути очікуваною, характерною для інших учасників цивільних правовідносин за порівнянних обставин; поведінка учасника цивільно-правових відносин не повинна обмежувати право чи позбавляти права інших осіб та має враховувати права, законні інтереси іншої сторони правовідносин; поведінка сторони має бути законною, зокрема не допускаються дії виключно з протиправною метою або з наміром заподіяти шкоду іншій особі; учасники цивільних правовідносин повинні сприяти своєму контрагенту різними способами, у тому числі через отримання необхідної інформації. Відповідність дій сукупно усім цим критеріям дозволить оцінити такі дії як добросовісні. В іншому разі є підстави стверджувати про недобросовісну поведінку та зловживання правом.
Головне завдання застосування принципу добросовісності полягає у тому, щоб перешкодити стороні отримати переваги та вигоду внаслідок своєї непослідовної поведінки на шкоду іншій стороні, яка добросовісно поклалася на певну юридичну ситуацію, створену першою стороною або обома. Інакше кажучи, принцип добросовісності проявляється у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї незаконної або недобросовісної поведінки.
Оцінюючи дії покупця на предмет добросовісності, колегія суддів вважає, що твердження відповідача суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, а його поведінка є непослідовною.
За таких обставин, за переконанням судової колегії обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за Договором у розмірі 412 562,09 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо посилань апелянта на ненадання позивачем жодного документального підтвердження передачі підакцизних товарів, які у відповідності до чинного законодавства України є обов'язковим для підтвердження переміщення підакцизних товарів, що в контексті акцизних накладних є квитанціями до відповідних акцизних накладних, які б свідчили про їх прийняття апелянтом на акцизний склад пересувний апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 215.1 ст. 215 ПК України пальне, у тому числі товари (продукція), що використовуються як пальне для заправлення транспортних засобів, обладнання або пристроїв з двигунами внутрішнього згоряння із запалюванням від стиснення, з двигунами внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням, з двигунами внутрішнього згоряння з кривошипно-шатунним механізмом та коди яких згідно з УКТ ЗЕД не зазначені у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 цієї статті (крім газу природного у газоподібному стані за кодом 2711 21 00 00 згідно з УКТ ЗЕД) належить до категорії підакцизних товарів.
За п. 231.3. ст. 231 ПК України в день ввезення на митну територію України пального чи в день реалізації пального при кожній повній або частковій операції з реалізації пального платником податку складається акцизна накладна.
Особа, яка склала акцизну накладну в одному примірнику, зобов'язана зареєструвати таку акцизну накладну в Єдиному реєстрі акцизних накладних.
Особа, яка реалізує пальне або спирт етиловий, зобов'язана скласти акцизну накладну в двох примірниках у разі реалізації пального або спирту етилового: а) з акцизного складу до іншого акцизного складу, в тому числі через трубопровід або з використанням акцизного складу пересувного, у разі якщо до реалізації пального або спирту етилового такий інший акцизний склад уже відомий; б) з акцизного складу до акцизного складу пересувного; в) з акцизного складу пересувного до іншого акцизного складу пересувного; г) з акцизного складу пересувного до акцизного складу.
Особа, яка склала акцизну накладну в двох примірниках, зобов?язана зареєструвати перший примірник такої акцизної накладної в Єдиному реєстрі акцизних накладних, а другий примірник такої акцизної накладної в день її складання надіслати розпоряднику акцизного складу - отримувачу пального.
Розпорядник акцизного складу/розпорядник акцизного складу пересувного отримувач пального зобов'язаний зареєструвати другий примірник такої акцизної накладної в Єдиному реєстрі акцизних накладних після реєстрації першого примірника такої акцизної накладної в Єдиному реєстрі акцизних накладних та отримання пального на акцизний склад/акцизний склад пересувний.
В силу п. 231.6. ст. 231 ПК України реєстрація акцизної накладної здійснюється: першого примірника акцизної накладної при реалізації пального з акцизного складу - у день складання такої акцизної накладної, але не пізніше здійснення операції з реалізації пального з акцизного складу; другого примірника акцизної накладної - після фактичного отримання пального на акцизний склад/акцизний склад пересувний, але не пізніше трьох календарних днів, наступних за днем отримання пального на акцизний склал/акцизний склад пересувний розпорядником акцизного складу/акцизного складу пересувного - отримувачем пального; розрахунку коригування - не пізніше трьох календарних днів, наступних за датою його складання.
Підтвердженням особі, яка реалізує пальне або спирт етиловий, про прийняття її акцизної накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру акцизних накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
З метою отримання акцизної накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі акцизних накладних, отримувач пального або спирту етилового надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру акцизних накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію акцизної накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі акцизних накладних та акцизну накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі акцизна накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі акцизних накладних та отриманими отримувачем пального або спирту етилового.
Відповідно до п. 231.7. ст. 231 ПК України, якщо після реалізації пального відбувається повернения частини чи всього обсягу пального особі, яка реалізує пальне, або виникає потреба у виправленні помилок, допущених при складанні акцизної накладної, показники такої акцизної накладної підлягають коригуванню шляхом складання розрахунку коригування та реєстрації його в Єдиному реєстрі акцизних накладних:
особою, яка реалізує пальне, якщо передбачається збільшення обсягів реалізованого пального або якщо коригування показників у підсумку не змінює обсяг реалізованого пального;
отримувачем пального, якщо передбачається зменшення обсягів реалізованого пального, для чого особа, яка реалізує пальне або спирт етиловий, надсилає складений розрахунок коригування отримувачу пального. При цьому особа, що реалізує пальне, має право зменшити обсяг реалізованого пального за таким розрахунком коригування після його реєстрації в Єдиному реєстрі акцизних накладних отримувачем пального.
Складання розрахунків коригування здійснюється у такій самій кількості примірників, як і кількість примірників акцизної накладної, до якої вони складаються, крім розрахунків коригування, складених до акцизної накладної, у якій зазначені помилкові реквізити особи, яка отримує пальне, або допущені помилки у визначених підпунктами "з" та "и" пункту 231.1 цієї статті реквізитах акцизного складу або акцизного складу пересувного, на який отримано пальне, або акцизної накладної на операцію з реалізації пального або спирту етилового, яка не відбулася.
У разі зазначення платником податку в акцизній накладній помилкових реквізитів особи, яка отримує пальне, або допущення помилки у визначених підпунктами "з" та "и" пункту 231.1 цієї статті реквізитах акцизного складу або акцизного складу пересувного, на який отримано пальне, або складання акцизної накладної на операцію з реалізації пального або спирту етилового, яка не відбулася, та реєстрації в Єдиному реєстрі акцизних накладних такої акцизної накладної (першого примірника такої акцизної накладної) платником податку складається розрахунок коригування до такої акцизної накладної: в одному примірнику - для коригування складеної в одному примірнику акцизної накладної; в одному примірнику - для коригування складеної у двох примірниках акцизної накладної, другий примірник якої не зареєстрований отримувачем в Єдиному реєстрі акцизних накладних; у двох примірниках - для коригування складеної у двох примірниках акцизної накладної, другий примірник якої зареєстрований отримувачем в Єдиному реєстрі акцизних накладних.
Розрахунок коригування до акцизної накладної, у якій зазначені помилкові реквізити особи, яка отримує пальне, або допущені помилки у визначених підпунктами "з" та "и" пункту 231.1 цієї статті реквізитах акцизного складу або акцизного складу пересувного, на який отримано пальне, або акцизної накладної на операцію з реалізації пального, яка не відбулася, реєструється в Єдиному реєстрі акцизних накладних:
особою, яка реалізує пальне, - розрахунок коригування, складений в одному примірнику;
отримувачем пального або спирту етилового - розрахунок коригування, складений у двох примірниках.
В рамках зазначених приписів ПК України судова колегія висновується, що розрахунок коригування до акцизної накладної (першого примірника такої акцизної накладної) на операцію з реалізації пального, яка не відбулася, реєструється в Єдиному реєстрі акцизних накладних отримувачем пального або спирту етилового у випадку, коли розрахунок коригування, був складений у двох примірниках, тобто тоді коли другий примірник акцизної накладної був зареєстрований отримувачем в Єдиному реєстрі акцизних накладних.
В інших випадках, реєстрація розрахунку коригування до акцизної накладної (першого примірника такої акцизної накладної) на операцію з реалізації пального, яка не відбулася, в Єдиному реєстрі акцизних накладних здійснюється особою, яка реалізує пальне коли розрахунок коригування був складений в одному примірнику, тобто якщо мало місце коригування акцизної накладної складеної в одному примірнику або для коригування складеної у двох примірниках акцизної накладної, другий примірник якої не зареєстрований отримувачем в Єдиному реєстрі акцизних накладних.
Згідно матеріалів справи, перші примірники акцизних накладних №№: 462, 463, 464 від 04.04.2023 щодо поставки товару по видатковим накладним №№: 230, 231, 232 від 04.04.2023 зареєстровані постачальником в ЄРАН, що підтверджується квитанціями (а.с. 235, 239, 243 т. 1).
Водночас, отримувач пального вказаних акцизних накладних не зареєстрував. Будь-яких коригувань до акцизних накладних також не реєстрував.
Разом з цим, колегія суддів враховує, що відповідач у квітні 2024 року звернувся до позивача з листом № 020420241037 від 02.04.2024 (а.с. 58 т. 2) з вимогою про повернення 469 415,11 грн за товар. До вказаного листа додано акт звірки, з якого вбачається про здійснення 31.03.2023 покупцем на користь постачальника оплат на суму 860 204,25 грн (загальна вартість товару згідно видаткових накладних №№: 230, 231, 232 від 04.04.2023). При цьому, вартість поставленого товару в межах 390 789,14 грн враховано покупцем при визначенні кінцевої (різниці) суми переплати за товар.
Таким чином, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідачем сплачено за товар 860 204,25 грн, однак останній просив повернути лише 469 415,11 грн, тобто частину коштів за поставлений товар. Окрім цього, отримувачем пального не зареєстровано акцизних накладних на суму поставленого товару.
Відтак, з урахуванням наведених вище висновків щодо обставин поставки товару, погодження її сторонами і прийняття покупцем в силу положень Договору, колегією суддів критично оцінюються твердження апелянта про те, що позивач не надав жодного документального підтвердження передачі підакцизних товарів відповідачу, а також щодо нереальності поставки товару.
В частині посилань скаржника, що він не є власником зазначених у товарно-транспортних накладних та акцизних накладних транспортних засобів (акцизних складів пересувних), а користується послугами перевізника - ТОВ "ТК транзит плюс" (договір перевезення вантажів № 010920220900 від 01.09.2022), а за даними перевізника відповідача транспортні засоби 04.04.2023 не знаходились у пункті завантаження, зазначеного позивачем у товарно-транспортних накладних, а саме за адресою: м. Київ, Повітрофлотський проспект 96 Б, судова колегія вказує таке.
01.09.2022 між ТОВ "ТК транзит плюс" (перевізник) та ТОВ "Ергос груп" замовник (вантажовідправник) укладено договір перевезення вантажів № 010920220900, згідно умов якого в порядку та на умовах, визначених договором, перевізник зобов'язується доставляти (перевозити) автомобільним транспортом наданий йому замовником (вантажовідправником) та/або отриманий за інформацією замовника (вантажовідправника) з пункту навантаження вантаж з пункту (місця) відправлення до пункту (місця) призначення і видавати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а замовник (вантажовідправник) зобов?язується сплачувати за перевезення обумовлену плату.
ТОВ "ТК транзит плюс" належать на праві власності транспортні засоби - автомобіль НОМЕР_1 , спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е RENAULT PREMIUM та автомобіль НОМЕР_2 , спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е RENAULT PREMIUM, що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів.
Третя особа та відповідач вказують, що вказані транспортні засоби обладнані системами моніторингу транспорту, яка базується на глобальній системі визначення місцезнаходження об'єкту (GPS) та використовує систему зв'язку стандарту GSM. Відповідні послуги поставки, встановлення та обслуговування систем контролю моніторингу транспорту ТОВ "ТК транзит плюс" отримує від ТОВ "МОНІТОРЛЕНД" на підставі договору № 956 від 25.11.2021 на поставку, встановлення та технічне обслуговування системи моніторингу транспорту. Так, за період з 00 год 00 хв до 23 год 59 хв станом на дату - 04.04.2023 автомобіль НОМЕР_1 , спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е RENAULT PREMIUM та автомобіль НОМЕР_2 , спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е RENAULT PREMIUM, згідно інформації, отриманої ТОВ "ТК транзит плюс" із системи контролю моніторингу транспорту, не знаходились за адресою м. Київ, Повітрофлотський просп. 96 Б.
Третя особа додатково інформувала, що ТОВ "ТК транзит плюс" 28.05.2024 звернулось з запитом до постачальника послуг - ТОВ "МОНІТОРЛЕНД", та отримало відповідь на свій запит, яка є документальним підтвердженням встановлення та функціонування GPS-трекерів у транспортних засобах ТОВ "ТК транзит плюс", вказаних позивачем у первинних документах.
З урахуванням вказаного судова колегія зазначає, що відповідно до умов розд. 1, п.п. 1.4, 2.2.2, 2.2.5, 5.8 договору № 956 від 25.11.2021 на поставку, встановлення та технічне обслуговування системи моніторингу транспорту, укладеного між ТОВ "ТК транзит плюс" (замовник) та ТОВ "МОНІТОРЛЕНД" (виконавець), об'єкт - транспортний засіб замовника, який підлягає віддаленому контролю, і на який встановлюється обладнання, що поставляє виконавець.
Система контролю моніторингу транспорту - обладнання та доступ до програмного забезпечення, за допомогою яких уповноважений(-і) представник(-и) замовника мають можливість доступу до інформації про стан руху, місцезнаходження, стан підключених датчиків. Система базується на глобальній системі визначення місцезнаходження об'єкту (GPS) та використовує систему зв?язку стандарту GSM.
Обладнання - комплекс технічних засобів, зазначених у рахунку-фактурі (рахунках-фактурах), які встановлюються на об'єкти замовника і є складовою частиною системи.
За цим договором виконавець зобов'язується надавати замовнику на території України у зонах, які доступні для приймання сигналу GPS-пристроєм та в яких надається послуга передачі даних через GPRS y обраного замовником оператора стільникового зв'язку, послуги моніторингу GPS-пристрою транспортного засобу замовника та надавати інформацію про результати моніторингу, а також додаткові послуги, а замовник зобов'язується оплатити такі послуги згідно умов договору.
Замовник зобов'язаний: надавати виконавцю транспортні засоби для встановлення обладнання; прийняти роботи по монтажу, введенню в експлуатацію обладнання або відновленню його працездатності.
Монтаж обладнання на кожний об'єкт замовника затверджується підписанням уповноваженими особами з обох сторін нарядом на проведення технічних робіт.
З огляду на зазначені положення договору № 956 від 25.11.2021 на поставку, встановлення та технічне обслуговування системи моніторингу транспорту, судова колегія звертає увагу, що згідно листа № 280520241439 від 28.05.2025 ТОВ "МОНІТОРЛЕНД" (а.с. 71, т. 2), отриманого на запит ТОВ "ТК транзит плюс", ТОВ "МОНІТОРЛЕНД" повідомлено, що:
«В системі моніторингу наявний об?єкт під назвою «AA2471XI - Renault Premium»; в системі моніторингу наявний об?єкт під назвою «AA3402XI - Renault Premium»; трекер Teltonika FMB920 (IMEІ 359633103890997), активовано в системі - 23.11.2021; трекер Teltonika FMB920 (IMEІ 359632102569347), активовано в системі - 08.12.2021; GPS трекер Teltonika FMB920 не передбачає калібрування; додані до запиту додатки відповідають за формою і змістом звіту про рух, який формується в системі моніторингу по запиту користувача. Підтвердити або спростувати наведену в таких звітах інформацію ТОВ "Моніторленд" не має можливості, оскільки така інформація має термін зберігання на серверах у 400 днів».
Так, суд апеляційної інстанції акцентує, що матеріали справи не містять доказів підписаного уповноваженими особами з обох сторін наряду на проведення технічних робіт з монтажу обладнання на об?єкти під назвою: «AA2471XI - Renault Premium» та «AA3402XI - Renault Premium».
Крім того, згідно наявних у справі: видаткової накладної № 3422 від 14.12.2021, згідно рахунку-фактури № 2829 від 10.12.2021 замовником отримано від виконавця «Пристрій спостереження за рухомими об'єктами «ВІ-530 R TREK rev Q» - 1 шт, код одиниці - 2009; видаткової накладної № 1658 від 15.06.2022, замовником отримано від виконавця «Трекер автомобільний GPS Teltonika FMB 140 LVCAN» - 1 шт, код одиниці - 2009.
Актом здачі-приймання робіт № 3423 від 14.12.2021 підтверджується виконання виконавцем робіт з демонтажу/монтажу обладнання та монтажу абонентського терміналу по коду одиниці - 2911.
Втім, вказані видаткові накладні та акт здачі-приймання робіт не свідчать про встановлення пристрою спостереження за рухомими об'єктами «ВІ-530 R TREK rev Q» та трекеру автомобільного GPS Teltonika FMB 140 LVCAN саме на об?єкти під назвою: «AA2471XI - Renault Premium» та «AA3402XI - Renault Premium».
Більше того, зазначені документі не вказують і про встановлення на об?єкти під назвою: «AA2471XI - Renault Premium» та «AA3402XI - Renault Premium» трекеру Teltonika FMB920 (IMEІ 359633103890997) та трекеру Teltonika FMB920 (IMEІ 359632102569347), про які згадується у листі № 280520241439 від 28.05.2025 ТОВ "МОНІТОРЛЕНД".
Окрім цього, ТОВ "МОНІТОРЛЕНД" як особа, яка уповноважена надавати інформацію про результати моніторингу, не підтвердила наведену ТОВ "ТК транзит плюс" у звітах інформацію щодо руху об?єктів під назвою: «AA2471XI - Renault Premium» та «AA3402XI - Renault Premium» - 04.04.2023, на яку, в свою чергу, посилається й апелянт.
За ст.ст. 76, 77, 78 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Зважаючи на вказане, з урахуванням даних, зазначених у окреслених вище видаткових накладних, акті здачі-приймання робіт та звітах з інформацією щодо руху 04.04.2023 об?єктів під назвою: «AA2471XI - Renault Premium» та «AA3402XI - Renault Premium», за висновками колегії суддів не є належними, допустимими та достовірними доказами, в розумінні ст.ст. 76, 77, 78 ГПК України, щодо обставин, які входять в предмет доказування у справі, зокрема про не знаходження 04.04.2023 відповідних транспортних засобів у пункті завантаження, зазначеного позивачем у товарно-транспортних накладних, а саме за адресою: м. Київ, Повітрофлотський просп. 96 Б.
Тому, відповідні твердження апелянта щодо зазначених обставин справи відхиляються судовою колегією через їх недоведеність та необґрунтованість.
Також у позові позивач просив стягнути з відповідача 48 094,38 грн - пеню, 41 256,21 грн - штраф за несвоєчасну оплату, 7 892,89 грн - інфляційні втрати та 23 696,61 грн - 15% річних.
Судова колегія зазначає, що відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини 2 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно п. 8.3. Договору сплата пені та/або штрафу (неустойки) не звільняє винну сторону від обов'язку повністю відшкодувати протилежній стороні усі збитки, завдані невиконанням (неналежним виконанням) своїх грошових зобов'язань за цим договором. Неустойка (пеня, штраф) підлягають стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
За ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/12876/19 зробила висновки про можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань, що передбачено частиною другою статті 231 ГК України. Звернула увагу також й на те, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Гарантована статтею 61 Конституції України заборона подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (лат. - non bis in idem - «двічі за одне і те саме не карають») має на меті уникнути несправедливого покарання за одне й те саме правопорушення двічі.
Отже, з огляду на неналежне виконання відповідачем умов Договору в частині оплати товару, перевіривши здійснені позивачем розрахунки пені та штрафу, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду 1-ої інстанції, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню, оскільки ґрунтується на відповідних приписах норм матеріального права. А саме:
Період розрахункуКількість днів у періодіСума
08.11.2023 - 14.12.2023 : 16,00 (облікова ставка НБУ) 412 562,09 (Сума боргу) x (2 x 16,00 : 365) x 37 днів (прострочення) : 1003713 382,84 грн
15.12.2023 - 31.12.2023 : 15,00 (облікова ставка НБУ) 412 562,09 (Сума боргу) x (2 x 15,00 : 365) x 17 днів (прострочення) : 100175 764,57 грн
01.01.2024 - 14.03.2024 : 15,00 (облікова ставка НБУ) 412 562,09 (Сума боргу) x (2 x 15,00 : 366 ) x 74 днів (прострочення) : 1007425 024,26 грн
15.03.2024 - 26.03.2024 : 14,50 (облікова ставка НБУ) 412 562,09 (Сума боргу) x (2 x 14,50 : 366 ) x 12 днів (прострочення) : 100123 922,72 грн
Всього пені за період: 48 094,38 грн
- також 41 256,21 грн штрафу 10% (412 562,09 х 10 / 100).
Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних (3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) до повного виконання грошового зобов'язання.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що 3% річних та інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами позивача, а інфляційні нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
За п. 8.3. Договору сплата пені та/або штрафу (неустойки) не звільняє винну сторону від обов'язку повністю відшкодувати протилежній стороні усі збитки, завдані невиконанням (неналежним виконанням) своїх грошових зобов'язань за цим договором. При цьому винна сторона зобов'язана сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 15% річних, за весь час прострочення оплати.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 15% річних нарахованих за період з 08.11.2023 по 26.03.2024, а також втрат від інфляції, визначених за період з листопада (08) 2023 року по лютий (29) 2024 року, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню, оскільки ґрунтується на відповідних приписах норм матеріального права. Крім того, судова колегія, перевіривши розрахунки вважає їх арифметично вірними, що складає:
1)
Період прострочення грошового зобов'язання:Кількість днів у періодіСума
з 08/11/2023 до 31/12/2023 412 562,09 x 15 % x 54 : 365 : 100549 155,49 грн
з 01/01/2024 до 26/03/2024 412 562,09 x 15 % x 86 : 366 : 1008614 541,12 грн
всього 15% річних: 23 696,61 грн;
2)
розрахунок здійснюється за формулою
ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )
ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,
......
ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
Останній період
IIc (100,50 : 100) (100,70 : 100) (100,40 : 100) (100,30 : 100) = 1.01913139
Інфляційне збільшення:
412 562,09 x 1.01913139 - 412 562,09 = 7 892,89 грн.
Стосовно зазначеного скаржником процесуального порушення щодо безпідставної відмови судом першої інстанції відповідачу в розгляді справи у судовому засіданні, колегія суддів вказує, що в ухвалі Господарського суду міста Києва 18.04.2024 по справі № 910/3712/24 місцевий господарський суд навів мотиви, згідно яких дійшов висновку, що розгляд справи не потребує проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін.
Судова колегія підкреслює, що відповідно до частин першої-третьої статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
У порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи: 1) про банкрутство (неплатоспроможність); 2) щодо процедури превентивної реструктуризації; 3) у спорах, які виникають з корпоративних відносин, та спорах з правочинів щодо корпоративних прав (акцій); 4) у спорах щодо захисту прав інтелектуальної власності, крім справ про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, крім випадків, передбачених статтею 252-1 цього Кодексу; 6) у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних такою посадовою особою юридичній особі її діями (бездіяльністю); 7) у спорах щодо приватизації державного чи комунального майна; 8) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 9) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 3-8 цієї частини.
Беручи до уваги приписи ст. 247 ГПК України, зважаючи на наведені судом 1-ої інстанції відповідні мотивування щодо відсутності необхідності у розгляді справи з проведенням судового засідання з повідомленням (викликом) сторін, а саме: зважаючи на предмет та підстави позову; ціну позову, розмір якої не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; обсяг та характер доказів у справі; категорію та складність справи; за висновками колегії суддів зазначені апелянтом в апеляційній скарзі аргументи про безпідставну відмову судом попередньої інстанції відповідачу в розгляді справи у судовому засіданні з викликом сторін, - не знайшли свого підтвердження, а відтак визнаються як невмотивовані.
Щодо тверджень апелянта про необґрунтоване відхилення місцевим господарським судом клопотання третьої особи про долучення до матеріалів справи заяв свідків - перевізників водіїв відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
31.05.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "ТК транзит плюс" подано до місцевого господарського суду клопотання про долучення доказів, в якому просило долучити до матеріалів справи заяви свідків: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 88 ГПК України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім'я (прізвище, ім'я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з'явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом.
Як вбачається з клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК транзит плюс" підписи свідків на заяві не були посвідчені нотаріально.
В свою чергу, ч. 3 ст. 88 ГПК України передбачено, що не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків.
За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Як визначено ч. 1 ст. 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
За приписом ч.ч. 1, 3 ст. 60 ГПК України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: довіреністю фізичної або юридичної особи; свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (кваліфікованим електронним підписом відповідно до вимог закону) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.
Зважаючи на вказані процесуальні приписи, підтвердженим має бути факт представництва ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як представників Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК транзит плюс".
Водночас, з матеріалів клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК транзит плюс" не вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є представниками третьої особи в розумінні ст.ст. 56, 58, 60 ГПК України.
На вказане, як вважає колегія суддів, правильно зауважив суд попередньої інстанції.
Тому, судова колегія вважає невмотивованими твердження скаржника про безпідставну відмову судом 1-ої інстанції третій особі у задоволенні клопотання останньої про долучення доказів - заяв ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Окремо судом апеляційної інстанції зазначається, що інші доводи відповідача в межах вказаних, на його думку, процесуальних порушень, здійснених судом першої інстанції під час здійснення останнім судового розгляду справи, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті до уваги апеляційним господарським судом однак вони, по-перше, не є підставою для скасування або зміни рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України, а по-друге, не спростовують вищенаведені висновки про наявність підстав для відмови у задоволенні апеляційної скарги.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За висновками судової колегії, доводи апелянта про те, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, обставини справи, які мають значення для справи, судом першої інстанції було встановлено не повністю та неправильно, докази, подані апелянтом та третьою особою, що не заявляє самостійних вимог до предмета спору на стороні відповідача місцевим господарським судом були необґрунтовано проігноровані, надані докази були некоректно досліджені, правовідносини, що мають місце між апелянтом та позивачем було неправильно встановлені та досліджені, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 у справі № 910/3712/24 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.
В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
При цьому, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження позивача знайшли своє підтвердження в частині спростування викладених скаржником в апеляційні скарзі доводів в цілому.
Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (відповідача у справі).
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ергос груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 у справі № 910/3712/24 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 у справі № 910/3712/24 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Ергос груп".
4. Справу № 910/3712/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 29.09.2025 (з урахуванням часу перебування судді Євсікова О.О. у відпустці).
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді О.О. Євсіков
В.А. Корсак